Основні фінансові інструменти хеджування ризиків

Операція хеджування вимагає здійснення трьох біржових угод:

§ купівлі (продажу) реального товару або цінних паперів з поставкою в майбутньому періоді;

§ продажу (або, відповідно, купівлі) ф’ючерсних контрактів на аналогічну кількість товарів або цінних паперів;

§ ліквідацію позиції за ф’ючерсними контрактами в момент поставки реального товару або цінних паперів шляхом укладання зворотної (офсетної) угоди.

Перші два види біржових угод здійснюються на початковій стадії операції по страхуванню цінового ризику, а третій їх вид – на стадії завершення. Принцип операції хеджування оснований на тому, що якщо її учасник має фінансові втрати через зміни цін як продавець реального товару або цінних паперів, то він виграє в тих же розмірах як покупець ф’ючерсних контрактів на таку ж кількість товару або цінних паперів і навпаки. В зв’язку з цим на біржовому ринку розрізняють два види операцій страхування цінового ризику – хеджування купівлею і хеджування продажем ф’ючерсних контрактів.

При застосуванні вказаних фінансових інструментів слід враховувати, що вони можуть використовуватися як з метою нейтралізації ризиків зміни цін на окремі позиції активів, так і в спекулятивних цілях.

Диверсифікація – один зі способів мінімізації фінансових ризиків, який полягає в розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товарів і послуг, фінансових інструментів тощо. Механізм диверсифікації використовується перш за все для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. У першу чергу він дозволяє мінімізувати портфельні ризики.

Розрізняють диверсифікацію інвестицій, продукції та виробництва.

При вивченні цього питання слід враховувати, що законодавством встановлені вимоги щодо диверсифікації активів та їх ліквідності у разі, якщо суб’єкти господарювання здійснюють свою діяльність у сфері банківської чи страхової справи, фінансового посередництва та в інших випадках.

Диверсифікація активів може здійснюватися шляхом розподілу значної їх частини між найбільш ліквідними, безпечними і прибутковими категоріями.

Розподіл ризиків, як механізм нейтралізації ризиків, заснований на частковому їх трансферту (передачі) партнерам за окремими господарськими операціями. При цьому господарським партнерам передається та частина ризиків підприємства, за якою вони мають більше можливостей нейтралізації їх негативних наслідків і мають більш ефективними способами внутрішньої страхового захисту.

У сучасній практиці ризик-менеджменту набули широкого поширення такі основні напрями розподілу ризиків (їх трансферту партнерам):

• розподіл ризику між учасниками інвестиційного проекту;

• розподіл ризику між підприємством і постачальниками сировини і матеріалів;

• розподіл ризику між учасниками лізингової операції;

• розподіл ризику між учасниками факторингової (форфейтинговой) операції.

Ступінь розподілу ризиків, а отже і рівень нейтралізації їх негативних фінансових наслідків для підприємства є предметом його контрактних переговорів з партнерами, що відображаються погодженими з ними умовами відповідних контрактів.

Самострахування (внутрішнє страхування), якмеханізм нейтралізації фінансових ризиків заснований на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє долати негативні фінансові наслідки по тим господарським операціям, по яких ці ризики не пов'язані з діями контрагентів.

Основними формами цього напрямку нейтралізації фінансових ризиків є:

• формування резервного (страхового) фонду підприємства. Він створюється відповідно до вимог законодавства та статуту підприємства. На його формування спрямовується не менше 5% суми прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді;

• формування цільових резервних фондів;

• формування резервних сум фінансових ресурсів у системі бюджетів, доводяться різним центрам відповідальності;

• формування системи страхових запасів матеріальних і фінансових ресурсів по окремих елементах оборотного капіталу підприємства;

• нерозподілений залишок прибутку, отриманої у звітному періоді. До його розподілу в інвестиційному процесі він може розглядатися як резерв фінансових ресурсів, що направляються в необхідному випадку на ліквідацію негативних наслідків окремих фінансових ризиків.

Найбільш складні та небезпечні за своїми фінансовими наслідками ризики, що не піддаються нейтралізації за рахунок внутрішніх її механізмів, підлягають страхуванню.

Страхування фінансових ризиків (яке знаходиться в основі зовнішніх методів зменшення їх впливу) - захист майнових інтересів підприємства при настанні страхової події спеціальними страховими компаніями (страховиками) за рахунок грошових фондів, що формуються ними шляхом отримання від страхувальників страхових премій (страхових внесків).

Основні умови страхування фінансових ризиків:

1. Вибір ризиків, які можуть бути застраховані.

2. Обов'язковість страхування ризику.

3. Наявність у підприємства страхового інтересу. Розрізняють повний і частковий страховий інтерес підприємств - страхувальників ризиків. Повний страховий інтерес відображає необхідність забезпечення страховиком повного страхового захисту з даного виду ризику. Частковий страховий інтерес підприємства визначає його потреба у відшкодуванні страховиком лише певної частини фінансових втрат, понесених при настанні страхової події.

Така форма страхового інтересу пов'язана з можливостями використання підприємством внутрішніх механізмів нейтралізації окремих ризиків, що частково ліквідують їх негативні фінансові наслідки.

4. Неможливість повністю заповнити фінансові втрати за ризиком за рахунок власних фінансових ресурсів.

5. Високий ступінь ймовірності виникнення ризику.

6. Непрогнозованість і нерегульованість ризику в рамках підприємства.

7. Прийнятна вартість страхового захисту за ризиком.Якщо вартість страхового захисту не відповідає рівню ризику або фінансовим можливостям підприємства, від неї слід відмовитися, посиливши відповідні заходи його нейтралізації за рахунок внутрішніх механізмів.

З урахуванням запропонованих до узгодження умов страхування окремих видів ризиків підприємство визначає їх ефективність.

Основними параметрами оцінки ефективності страхування ризиків є:

• ймовірність настання страхової події за даним видом ризику;

• ступінь страхового захисту за ризиком, який визначається коефіцієнтом страхування (відношенням страхової суми до розміру страхової оцінки майна);

• розмір страхового тарифу в зіставленні із середнім його розміром на страховому ринку з даного виду страхування;

• розмір страхової премії та порядком її сплати протягом страхового терміну;

• розмір франшизи - умовної або безумовної (при використанні відповідних систем страхування).

Визначена з урахуванням цих параметрів ефективність страхування окремих видів ризиків використання капіталу підприємства є основою прийняття управлінських рішень з цього питання.