Європейський регіон

Європейський союз (ЄС)

Унікальна інституційна структура, заснована на договорі, яка визначає і керує економічним і політичним співробітництвом між 28 європейськими державами її членами.

Історія ЄС почала свій відлік 9 травня 1950 року, коли міністр закордонних справ Франції Робер Шуман запропонував об'єднати виробництво вугілля і сталі в Європі під загальним керівництвом. Створене на основі цієї ідеї Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було засновано 18 квітня 1951 року шістьма європейськими державами (Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина і Франція) і отримало частину їхніх суверенних повноважень. і отримало частину їхніх суверенних повноважень на цю сферу.

Успішна діяльність об'єднання спонукала шість країн створити на основі Римського договору, підписаного 25 березня 1957 року, Європейське співтовариство з атомної енергії (ЕСАЭ або ЄВРОАТОМ), щоб сприяти розвитку атомної енергетики в мирних цілях, і Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) для об'єднання національних ринків у єдиний ринок. У збірному значенні три організації стали відомі в 1967 році як Європейські спільноти, інститути їх за договором, підписаним 8 квітня 1965 року, були з'єднані в основному ЄЕС. Сполучене Королівство, Ірландія і Данія приєдналися в 1973 році; Греція – в 1981 році; Іспанія та Португалія – у 1986 році; Австрія, Фінляндія і Швеція – у 1995 році. В даний час членами Європейського союзу є 28 держав: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція та Естонія.

Договір про Європейський союз, відомий також як Маастрихтський договір, який набув чинності 1 листопада 1993 року, суттєво змінив початкові договори про заснування і заснував Європейське співтовариство (ЄС). Три договори про заснування Європейських співтовариств зараз прийняли форму Європейського співтовариства (ЄС), одну з трьох частин Європейського союзу, іншими двома є спільна зовнішня політика і політика безпеки (СЗПБ) і правосуддя та внутрішніх справ (СВД), причому останні дві здійснюються швидше через міжурядову співпрацю, ніж через інститути Співтовариства. Маастрихтський договір також визначив створення економічного і валютного союзу (ЕВС), який 1січня 1999 року відкрив дорогу єдиній валюті євро. Договір додатково створив Європейський центральний банк.

В рамках ЄС працюють п'ять основних інститутів, кожен з яких виконує конкретну роль:

Європейська комісія складається з 20 комісарів, робить пропозиції з питань політики та законодавства, забезпечує виконання умов договорів і рішень, прийнятих Співтовариством; обслуговується адміністративним персоналом, розділеним на 23 адміністративні підрозділи, які називаються генеральними директоратами (DG). Найбільш тісно пов'язані зі справами повітряного транспорту DG VII (Транспорт), DG IV (Конкуренція) і DG XI (Навколишнє середовище, захист прав споживача та ядерна безпека). Законопроекти зазвичай розробляються в одному або більше генеральних директоратах і потім подаються на затвердження Комісії. Комісія представляє ЄС на нарадах ІКАО.

Після затвердження Комісією законодавчі пропозиції подають Ради Європейського союзу і цей орган приймає рішення. До складу Ради Європейського союзу входять міністри урядів держав-членів і вона серед іншого здійснює законодавчу владу, координує економічну політику і укладає міжнародні угоди. Пропозиції, які були прийняті Радою, зазвичай приймають форму правил Ради, які застосовуються безпосередньо по відношенню до держав-членів та інших суб'єктів, або директив Ради, що формулюють для держав-членів обов'язкові завдання, які необхідно виконувати шляхом регулювання. У тих випадках, коли Комісії надані необхідні повноваження з певних питань, вона сама може видавати правила Комісії для прямого застосування до держав-членів.

Третій основний інститут – Європейський парламент (ЄП), 626 членів якого обираються прямим голосуванням громадянами ЄС, діє як громадський форум з важливих питань, має обмежені обов'язки, пов'язані із законодавством та бюджетом, які поділені з Радою, і здійснює демократичний контроль над Комісією.

Інші два інститути – Європейський суд (ЄС), що складається з 15 суддів, яким надають допомогу 9 генеральних адвокатів, тлумачать закони ЄС, і Європейська рахункова палата (ЕСП), 15 членів якої призначаються, щоб контролювати фінанси ЄС

Є також два консультативних органи Ради: Економічний і соціальний комітет (ЕСК), який включає 222 члена, що представляють осіб найманої праці, фермерів, споживачів та інших подібних соціальні групи, і висловлює різні точки зору з економічних і соціальних питань; Комітет регіонів (КР), який також має 222 члена, в даному випадку представляють місцеві і регіональні влади, які висловлюють думки з питань регіональної політики, навколишнього середовища та освіти. Інтернет-сайт: www.europa.eu.int.

Інші європейські організації, що мають безпосереднє відношення до розвитку та регулювання міжнародної цивільної авіації:

1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) Заснована в 1960 році відповідно до Стокгольмської конвенції. Штаб-квартира знаходиться в Женеві, Швейцарія. Члени: Австрія, Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія. Інтернет-сайт: www.efta.int E-mail: [email protected].

2. Північний Рада (ПР). Заснована у 1952 році. Штаб-квартира знаходиться в Стокгольмі, Швеція. Члени: Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція і три автономних території (Аландські острови, Гренландія, Фарерські острови). Інтернет-сайт: www.norden.org. E-mail: [email protected].

3. Єдиний європейський ринок. Об'єднана економічна територія з вільним рухом товарів, людей, послуг і капіталів між державами-членами Європейського союзу. Єдиний ринок Європейського союзу для повітряного транспорту базується на поетапній програмі трьох пакетів лібералізації", останній з яких вступив в дію 1 січня 1993 року. Перехідний період був встановлений для доступу до авіамаршрутів в межах Співтовариства, який став реальністю 1 квітня 1997 року. Політика Співтовариства з питань лібералізації повітряного транспорту охоплює чотири основні сфери: доступ до ринку, контроль провізної ємності, ціноутворення і про видачу ліцензій на виробництво польотів для компаній.