Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Тема 4.1





Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української літературної мови. Орфографічні та орфоепічні словники

Знати: основні правила українського правопису, вживання м’якого знака, апострофа, правопис складних іменників, прикметників, прислівників


Уміти:знаходити орфографічні помилки, застосовувати правила орфографії

 

 

Норми літературної мови, їх різновиди та характеристика

Поняття загальнонародної (загальнонаціональної) мови і літературної мови не тотожні, оскільки українська загально­народна мова (мова української нації) охоплює і літературну мову, і діалектне мовлення (у широкому розумінні цього тер­міна, тобто діалекти територіальні, професійні, соціальні та ін.), а також фольклорні елементи.

Літературна мова — відшліфована форма національної мови, що має певні норми у граматиці, лексиці, вимові, на­голошуванні.

Літературна мова відрізняється від інших форм загально­народної мови такими ознаками:

 

- нормованістю;

- полівалентністю (здатністю обслуговувати всі сфери на­ціонального життя);

- стилістичною розрізненістю;

- загальнообов'язковістю для всіх членів суспільства.

Літературна мова пов'язана з поняттям мовної норми.
Мовна норма — сукупність загальновизнаних мовних засо­бів, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі.

Мова як система формується з різних підсистем, зокрема фонетичної, лексико-фразеологічної, морфологічної, синтак­сичної, стилістичної. Кожен названий рівень має відповідні норми, а саме:

 

- орфоепічні (регулюють вимову звуків та звукосполучень);

- акцентуаційні (визначають правильність наголошування);

- морфологічні (регулюють вибір морфологічної форми слова та поєднання її з іншими словами);

- синтаксичні (визначають варіанти побудови простих і складних речень);

- лексичні (регулюють слововживання);

- стилістичні (визначають вибір мовних засобів за певних умов спілкування);

- орфографічні (забезпечують правильне написання слів);

- пунктуаційні (регулюють уживання розділових знаків у написаному тексті).



 

Орфоепічні норми української моии

Українську мову вважають милозвучною, тобто приємною на слух. Це пов'язано передусім з її фонетичними властиво­стями, із специфікою вимови певних звуків.

Орфоепія(від грец. orthos — правильний і epos — мова, мовлення) — сукупність правил літературної вимови, наголошування та інтонування.

Милозвучність досягається багатьма компонентами. Роз­глянемо найважливіші норми української літературної вимо­ви.

Найбільшу звучність, як відомо, мають голосні. В укра­їнській мові голосні звуки переважно вимовляються чітко й виразно, причому як під наголосом (що вважається для них сильною позицією), так і в ненаголошеному складі. Для них не характерна редукція, тобто скорочення звучання, що при­таманно, наприклад, російській мові (порівняймо вимову слів [галава] «голова», [гаварйт'] «говорити» у російській та українській мовах).

 

Загальні норми вимовиконкретних голосних такі:

 

1. Звуки [а], [у], [і] завжди вимовляються виразно й чітко: [давати], [повідомити], [сус'іда].

2. Ненаголошений [о] здебільшого не змінюється у ви­мові: [допомагати], [просити]. Той, хто вимовляє дадому, ка-штовнасті, аднакласник, грубо порушує вимовну норму, за якою ці слова мають звучати так: [додому], [коштовності], [однокласник]. Лише перед складом з наголошеним [у] нена­голошений [о] вимовляється з наближенням до [у]: [зоузуля], [коужух], [лоупух], [гоулубка].

3. Ненаголошені [е] та [и] у вимові наближуються і ви­мовляються то як [еи], то як [ие]: [пеидал'], [абониемент], [затиехают'].

 

Приголосні звукихарактеризуються такими нормами ви­мови:

1. Дзвінкі приголосні перед глухим і в кінці слова вимов­ляються дзвінко (на відміну від російської мови): [книжка], [стёжка], [мотузка], [дуб], [також]. Глухо вимовляється лише приголосний [г]: [вохко], [лехко], [н'іхт'і], [к'іхт'і] (орф. вогко, легко, нігті, кігті).

2. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова теж звучать дзвінко: [бород'ба], [молод'ба], [проз'ба] (орф. бо­ротьба, молотьба, просьба).

3. Шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш], [дж] в українській мові тверді: [чиетач], [жовте"н'], [говориш].

4. Літерою щ позначають два звуки [шч], які слід чітко вимовляти: [кушч], [шчо], [шчойно], [шчёдрий], [шчйр'іст'], [ц'іл'ушчий] (орф. кущ, що, щойно, щедрий, щирість, цілю­щий).

5. М'які приголосні [д'] і [т'] ніколи не наближуються до свистячих звуків: [посп'ішайуть'], [жиет'а] (а не поспішають,жицця).

6. Звук [в] в українській мові ніколи не оглушується, тоб­то не переходить у [ф]. Після голосного перед наступним 66 приголосним і в кінці слова вимовляється як [у]:[п'ішоу], [знайшоу],[п'іугора], [шоутс], [повторити], [убік], [заутра], документі].

7. Проривний звук [ґ]рекомендують писати і вимовляти в таких українських та запозичених словах: ґанок, ґніт (у лам­пі), ґава, ґандж, ґатунок, ґвалт, ґречний, ґрунт, ґумка, ґедзь, ґрати (іменник), ґудзик і деяких інших.



 

У словах грецького походження треба послідовно писати й вимовляти гортанний [г] (за вимовою самих греків): геодезія, голограма, гендерний, генеалогія, агроном, ангіна, антигу-манність, гармонія, герой, гігант, гіпноз, гіпотеза, егоїст, гігроскоп, гідрограф, геліофіт, графологія, логіка, логопед, логотип і багато інших. Грецизми пізнаємо за такими слово­творчими компонентами, як гео-, гетеро-, гігро-, гідро-, гіпер-, гіпо-, геліо-, голо-, граф-, лог- та ін.

У новіших запозиченнях з інших мов, крім грецької, г вжи­вається на місці h, а ґ на місці g.

Милозвучність створюється також використанням фоне­тичних варіантів прийменників: з, із, зі (з офісу, із записок, зі свідчень, зі слів); у, в, уві (повідомила в четвер, записав у протокол, бачив уві сні); під, піді, nido (під лісом, піді (nido) мною).

Найважливішим засобом милозвучності є чергування і/й та у/в: раз у раз, один в один, нога в ногу, зайшов увечері, за­йшла ввечері, суд іде, мова йде, мистецтво й дизайн, дизайн і мистецтво. Воно дає змогу уникати неприродного для україн­ської мови збігу кількох голосних чи приголосних. Таке чергу­вання невластиве словам іншомовного походження й деяким книжним словам, наприклад: універсальний, унікальний, учень, удар, вправа, влада, уважний, установа.

Слід використовувати паралельні форми дієслів із -ся (-сь): відмовляюся свідчити (перед приголосним), хотілось оголо­сити(перед голосним).

Орфоепічні норми української літературної мови є обов'язковими для тих, хто нею розмовляє. Дотримання цих норм, знання правил створення милозвучності є важливими складниками високої культури мови.

Акцентуаційні норми (наголошування)

Наголос забезпечує єдність звукового комплексу, яким є слово. Крім цього, він виконує форморозрізнювальну функ­цію (наприклад, стежки (Р. в. одн.) — стежки (Н. в. мн.), закликати, виносити (докон. вид) — закликати, виносити (недок. вид)) і смислорозрізнювальну (наприклад, брати (діє­слово) і брати (іменник), запал (збудження, порив) і запал (ви­буховий пристрій)).

а) у прикметниках: новий, старий, котрий, черговий, легкий,
текстовий, тісний, тонкий, фаховий, валовий, черствий,
але:
Дотримання норм наголошення є одним із важливих по­казників культури усного мовлення.

Порушення акцентуаційних норм української мови часто пов'язано із впливом інших близькоспоріднених мов та діа­лектів. Зважаючи на це, слід запам'ятовувати правильне на­голошування найбільш уживаних слів, у яких трапляються акцентуаційні помилки:
а) у прикметниках: новий, старий, котрий, черговий, легкий,
текстовий, тісний, тонкий, фаховий, валовий, черствий,
але:
босий, косий;
б) в іменниках: випадок, верба, граблі, кишка, колесо,
колія, ненависть, олень, отаман, приятель, середина, судно
(корабель), феномен, рукопис, перепис, завдання;

в) у числівниках: одинадцять, чотирнадцять, сімдесят,
вісімдесят;

г) у дієсловах: ненавидіти, кидати, сердити, товпитися,черствіти;

д) у прислівниках: високо, глибоко, широко, далёко та ін.

В українській мові є слова, в яких нормативними вважа­ються обидва наголоси: помилка і помилка; висіти і висіти; договір ідоговір; жало і жало; байдуже і байдуже; завжди і завжди; простий і простий; ясний і ясний та деякі інші.

Помилки можуть бути пов'язані з порушенням закономір­ностей наголошування певних граматичних форм. Так, напри­клад, іменники чоловічого та жіночого роду, що у формі мно­жини мають наголос на закінченні, а саме: книжки, тарілки, острови, у сполученні з числівниками два (дві), три, чотири зберігають наголос однини (останнє стосується й іменників середнього роду): дві жінки, три острови, чотири озера.

У тих випадках, коли наголошування слів викликає труд­нощі або невпевненість, необхідно звертатися до словників, пам'ятаючи, що наголос фіксується майже в усіх типах слов­ників, де подається українська лексика.

 

 

Орфографічні норми

Орфографічні норми — це сукупність правил, які впорядко­вують мовні засоби, забезпечуючи єдність передачі усного мов­лення в писемній формі. Українська орфографія ґрунтується на трьох принципах:

- фонетичному

- морфологічному

- історичному.

Відповідно до фонетичного принципу слова пишуться так, як вимовляються за нормами орфоепії. За цим принципом пи­шуться, зокрема, префікс с- перед глухими приголосними зву­ками кореня к, п, т, ф, х (скріпити, спалити, стиснути, сфо­тографувати, сховати); прикметникові суфікси -зьк-, -цьк-у -ськ- (водолазький, коломацький, сиваський); позначаються гру­пи приголосних, утворені внаслідок спрощення (виїзний, тиж­невий, чесний, корисливий, серцевий, сонцезахисний), та ін.

Морфологічний принцип вимагає, щоб морфеми (пре­фікси, корені, суфікси, закінчення) в усіх споріднених словах передавалися однаково, незалежно від вимови. Відповідно до цього в українському письмі позначаються ненаголошені го­лосні [е], [и], що перевіряються наголосом (кленовий — клен, возвеличити — велич), приголосні й подвоєні звуки на межі морфем (оббивка, розсадник, безшовний, відпрацювати, безза­стережний, піднісся, перенісся) та ін.

Історичний, або традиційний, принцип правопису виявля­ється в тому, що написання слова пов'язане з усталеною тра­дицією і не залежить ні від вимови, ні від морфологічної будо­ви. Цей принцип, наприклад, застосовують, коли пишуть слова разом, окремо і через дефіс, зокрема у прислівниках, правопис яких слід запам'ятовувати або перевіряти за орфографічним словником: де-не-де, спідлоба, з дня на день, на ходу, влітку.

Орфографічні, орфоепічні та інші словники правопису української мови

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису в 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу.

Першим був підготовлений «Словник-покажчик до "Українського правопису"» П.Й.Горецького й І.М.Кириченка (1947). Відомий Український лексикограф І.М.Кириченко згодом представив новий орфографічний словник у двох варіантах.

Перший короткий орфографічний словник призначався для шкільного вжитку, а повніший (понад 40 000 слів) — розрахований па кваліфікованих користувачів. Обидва словники багато разів перевидавалися. Колектив науковців Інституту Мовознавства ім. О.О.Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба в нових словниках. У 1994 р. було видано «Орфографічний словник української мови», укладений науковцями НАН України (близько 120 000 слів). «Орфографічний словник української мови»А. А. Бурячка (близько 35 000 слів) вийшов 1995 р. У 1999 р. було здійснено друге видання академічного «Орфографічного словника української мови», у 2002 — третє. Кількість вміщених слів збільшилася до 143 тис. У ньому відображено сучасний стан розвитку всіх сфер літературної мови, включаючи й нові запозичення. Створено також інші орфографічні словники — з урахуванням різних потреб користувачів. «Правописний словник» С. Головащука (1999) широко представляє найменування значних географічних об'єктів та імена людей. До «Нового орфографічного словника української мови»А.Івченка (2002) включено 3000 слів, які з'явилися в українській мові за останні десять років, 2500 географічних назв, уперше вибірково подано широковживану в усному мовленні та літературних текстах просторічну і вульгарну лексику. «Український орфографічний словник» А.О.Свашенко (2003) складається з трьох розділів:«Словник найуживанішої лексики», «Словник власних імен», «Словник географічних назв». Вийшов також«Орфографічний словник наукових і технічних термінів» (уклад. В. Карачун, 1999). Загальний обсяг цього словника — понад 30 тис. термінів, усталених у науковій і навчальній літературі, включено нові слова, які ввійшли до української мови останнім десятиліттям.

Ґрунтовною працею є «Великий зведений орфографічний словник сучасної української мови»за ред. В. Т. Бусла (2003).

До орфографічних за своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.

«Словник наголосів» уклав добрий знавець живої української мови, диктор Українського республіканського радіо М. І. Погрібний. Цей словник, зазначається у передмові, є першою спробою охопити й зафіксувати літературне наголошення в усіх уживаних словах, у багатьох формах слів та в окремих словосполученнях.

У 1984 р. вийшла нова праця М. І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Виданню цього словника передував вихід академічного словника-довідника «Українська літературна вимова і наголос»за ред. М.А.Жовтобрюха (1973). Словник уміщує близько 50 000 слів і відбиває українську літературну вимову. У 1995 р. вийшов словник-довідник «Складні випадки наголошення» С.І.Головащука. 2003 року видано «Словник наголосів» (понад 20 000 слів, уклад. С. Головащук), у якому враховано найскладніші випадки наголошування, подаються численні тлумачні й синонімічні пояснення, граматичні форми відмінювання слів.

Надзвичайно актуальним стало видання фундаментального академічного «Орфоепічного словника української мови» в 2 т. (2001). У словникових статтях подано всі словоформи, які становлять бодай якусь вимовну відмінність чи єдність. Такий словник є конче потрібним, життєво необхідним для подальшого утвердження й розвитку української мови.

З'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Так, у 1989 р. видано «Словник-довідник з правопису та слововживання» С. І. Го-лбващука за ред. В. М. Русанівського. У ньому вміщено понад 40 000 слів і словосполучень сучасної української мови, передусім тих, відмінювання, правопис і вживання яких викликає труднощі. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови»за ред. С.Я.Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, подано їх граматичну і стилістичну характеристику, особливості словотворення, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема на засадах керування. У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі в мовленні. Це перша спроба створення українського словника труднощів, хоч і невеликого за обсягом (близько 15 000 слів), але, безперечно, вдало зорієнтованого реальні потреби мовної практики. До таких практичних комплекних словників належить також довідник«Культура на щодень»(за ред. С.Я.Єрмоленко, 2002, 2-ге вид.) у серії «Словники України». В ньому вміщено практичний матеріал із складних випадків сучасної літературної норми: труднощі вибору слів, утворення граматичних форм, наголошення.

 

Розділ ІV. Нормативність і правильність фахового мовлення

Лекція 13






Date: 2016-02-19; view: 2215; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.011 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию