Вимоги до визначення поняття у словнику

У процесі визначення поняття слід пам’ятати про такі вимоги.

За призначенням словники поділяють на декілька груп:

1. Словники узусу (слово «узус» походить від латинсько­го «usus» — 1. зви-чай, правило; 2. вживання, використання). До цих словників (які мають функції реєструвальних) належить більшість існуючих термінологічних словників, що відбивають стан термінології у певній ґалузі знання на теперішній час.

2. Регламентувальні словники. Вони можуть бути двох видів:

- словники стандартизова­них термінів (тобто стандарти на терміни)

- словники ре­комендованих термінів.

Стандарт на терміни має такі частини:

- Вступну

- основну

- абеткові покажчики.

У вступній частині зазначають сфе­ру поширення стандарту, надають відо-мості про неприпус­тимі синоніми та еквіваленти.

В основній частині матеріал розташовано у двох графах: перша має назву «Термін», друга — «Визначення». У першій графі наведено номер терміна, власне стандартизований термін, його ско-рочена форма (якщо термін є словосполученням) та його еквіва­ленти європейсь-кими мовами. Визначення понять розта­шовано у другій графі. До визначень мо-жуть додаватися рисунки, схеми, графіки тощо.

3. Інформаційні словники. Прикладом цієї групи словників є інформаційно-пошу­ковий тезаурус. Його використовують під час автоматич­ного оброблення інформації. Кожна словникова стаття по­чинається терміном — дескриптором. До нього наводяться синоніми, а також інші терміни, пов’язані з ним родо-видовими або асоціативними відношеннями.

Наведемо фраг­мент такого тезауруса.

д. Електросталь с. Електродугова сталь с. Сталь, виплавлена у дугових печах р.-в. Сталь вакуумно-дугового переплаву р.-в. Сталь плазмено-дугового переплаву Довідка: д. — термін-дескриптор, с. — синонім, р.-в. — термін, пов’язаний з дескриптором родо-видовими відно­шеннями.

4. Систематизовані словники (класифікатори, рубрикатори, частотні словники та словники терміносистем).

Класифікатори — це системно й алфавітно впоряд­ковані назви об’єктів науки і техніки та характеристики цих об’єктів.

Інші класифікації термінологічних словників

За тематичним охопленням термінів є

- багатоґалузеві,

- ґалузеві

- вузько-ґалузеві

словники.

За кількістю мов термінологічні словники бувають

- одномовними

- перекладними (дво-, тримовні й багатомовні).

Розташовування термінів у термінологічних словниках може бути різним:

- за абетковим

- за абетково-гніздовим (тобто в одному гнізді об’єднано спільноко-реневі слова, або сполучення термінологічного характеру)

- за статистич­ним (за спадом частоти появи терміна у текстах) та за те­матичним принципами.

Усі спеціальні словники поділяють на два види:

- словни­ки, що адресовано людині

- словники, що орієнтовано на роботу з комп’ютером.

До перших належать одномовні та перекладні словники, частотні, а також рубрикатори й класифікатори.

Для автоматичного оброблення тексту призначені ін­формаційно-пошукові тезауруси та різні типи власне електронних словників (основ, зворотів, афік-сів).

Українська термінологічна лексикографія

Українська термінологічна лексикографія започаткована в другій половині XIX ст. працями І. Гавришкевича («По­чаток до уложення термінології ботанічної руської», 1852), І. Верхратського («Початки до уложення номенклатури і терміно­логії природописної, народної», 6 випусків, 1864-1879; цього автора вважають фундатором української термінології), О. Роговича («Опыт словаря народних наз-ваний растений Юго-Западной России с некоторыми поверьями и рассказами о них», 1874) та ін.

Інтенсивного розвитку українська термінографія набула з кінця 20-х рр. XX ст., задовольняючи потреби у ґалузевих словниках.

За кілька років було складено близько 20 шкіль­них термінологічних словників з природознавства, геогра­фії, фізики, хімії та ін.

Починаючи з 1918 р., створюються словники-проекти фізичної, природничої, сільськогоспо­дарської, технічної та ін. термінологій, ботанічної та зооло­гічної номенклатур.

До 1933 р. було видано понад 80 термінологічних словників (переважно російсько-українських).

Аналіз навіть певної частини з них — технічних словни­ків — дозволяє виокремити низку концептуальних положень, якими керувалися тогочасні лексикографи, а саме:

- основу кожної української терміносистеми мають ста­новити слова рідної мови;

- іншомовні терміни треба засвоювати безпосередньо з мови-продуцента без прямого виливу будь-якої мови-посередника;

- у термінах повинно бути дотримане оптимальне спів­відношення між прийнятою назвою та поняттєвим змістом, вкладеним у цей термін.

Проте назвати ці лексикографічні праці беззастережно словниками з певних ґалузей знання або діяльності не мож­на, бо вся серія навіть мала назву «Матеріали до україн­ської термінології і номенклатури». Те, що було зібране в словниках 20-х років, потребувало ще серйознішого обго­ворення, і їх автори, як правило, були свідомі цього.

Та події 30-х років, зокрема, політичні репресії, перервали цей природний науковий процес і не дали можливості провес­ти подальшу роботу. Основним завданням автори таких словників ставили не стільки унормування української термінології, скільки збирання і опрацювання народного і літературного термі­нологічного матеріалу. Безперечно, у цих словниках зібрано надзвичайно бага­тий і цінний матеріал, але в наш час механічно передру­ковувати їх і рекомендувати як нормативні термінологічні словники не можна. Взагалі, використовуючи ці словники, варто враховувати фактор часу.

Другий етап у створенні серії українських термінологіч­них словників припадає на 50-80-ті роки XX століття. У 1957 році було створено Словникову комісію, яка мала визначати основні принципи укладання термінологічних словників.

Упродовж 1959-79 років було видано низку ґалузевих словників (понад 70), переважно російсько-українських, що відбивали тогочасний стан розвитку фізики, гідротехніки, електротехніки, теплотехніки, гірничої справи, ботаніки, ветерина-рії, хімії, швейного виробництва тощо.

Серед них можна згадати «Російсько-укра-їнський технічний словник» (1961, 80000 термінів), «Російсько-український сіль-сько­господарський словник» (1963, близько 32 000 термінів).

Певним недоліком виданих словників була орієнтація на принцип мінімальних розходжень з російськими анало­гами (в основному це призвело до калькування російських термінів). У зв’язку з тим, що російською мовою друкува­лися майже всі наукові праці та підручники, то відповідно і науковці здебільшого користувалися російською терміно­логією. Названий період позначився поступовим спадом процесу творення й унормування української наукової термінології.

90-ті роки XX ст. — початок XXI ст. є найпродуктивніши­ми у розбудові української термінографії. Визначальним для цього процесу стає законодавче закріплення за україн­ською мовою статусу державної, поширення її функцій. У процесі укладання нових термінологічних словників починають брати активну участь як лінгвісти, так і фахів­ці різних ґалузей знання та діяльності. Упродовж 1990-2007 рр. в Україні вийшло понад 600 ґа­лузевих словників.