Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 квітня

ЦК КП(б)У, заслухавши та обговоривши доклада про підсумки украйнізації, ухвалив таку резолюцію:

1. «Виходячи з основних принципіяльних моментів переведення національної політики та украйнізації, накреслених червневим пленумом, що повнотою підтвердилися в дальшій роботі партії, констатуючи успіхи в справі переведення украйнізації у всіх галузях партійної, комсомольської, радянської, професійної та військової роботи за час від червневого пленуму, ЦК КП(б)У підкреслює, що, за винятком шкіл соцвиху та деяких відділів політосвітроботи (лікнеп), де робота в справі украйнізації досягла значних успіхів, хоч і потребує дальшого уточнення та поглиблення, в інших галузях роботи процес украйнізації далекий від завершення і потрібує безупинної уваги та волі до його переведення з боку партійних організацій.

ЦК КП(б)У звертає особливу увагу на дуже повільний темп украйнізації партійного активу в промислових організаціях, на незасвоєння української мови значною частиною сільського активу, переведеного з міст та промислових районів та на незасвоєння української мови де-якими групами радянських робітників, центральних і окружних.

Зазначаючи цілу низку досягнень у галузі украйнізації від час червневого пленуму, зокрема, висунення на керовничу секретарську роботу чимало українських товаришів, ЦК КП(б)У звертає увагу всіх парторганізацій на потребу посилити роботу в справі переведення украйнізації, особливо в партії та ЛКСМУ та в справі висунення українців на керовничу роботу.

Відзначаючи, зокрема, значні успіхи в царині украйнізації преси (переведення на українську мову центрального органу партії, утворення української робітничої газети і т. і.) ЦК КП(б)У одночасно констатує факт де-якого зниження книжної продукції українською мовою та небезпеку, що загрожує розвиткові та зміцненню як української, так і нацменівської преси, в звязку з скороченням бюджету.

Вважаючи за цілком потрібну дальшу рішучу боротьбу з націоналістичними ухилами (в тому числі й з українським) ЦК КП(б)У підкреслює, що основною перешкодою до правильного розвязання національного питання на Україні є пережитки русотяпства, хоча б і не свідомого, хоча й такого, що перейшов від теорії переваги та пролетарської перворідности, руської культури до пасивного опору визнаної на словах потреби розвитку української культури.

Окремі випадки перегинів та ухилів у бік потурання українському шовінізмові в значній мірі пояснюється недостатньою увагою парторганізацій, недостатньою украйнізацією їх самих та перекладанням керовництва цією роботою на недосить більшовицько-витриманих товаришів.

2. Констатуючи зріст шовіністичних настроїв, як серед руських, так і серед українських елементів дрібної буржуазії, що намагаються вплинути на робітництво і навіть на окремих членів партії, ЦК КП(б)У вважає, що основним знаряддям у боротьбі з шовінізмом буде дальше, рішуче та тверде переведення украйнізації із забезпеченням інтересів національних меншостей. До числа національних меншостей на Україні належить також і руське населення, а забезпечення його культурних інтересів має провадитися поруч інших нацменшостей. Однак, через те, що руська мова є мовою значної частини робітників, а місцями (і як раз у найбільших промислових районах) більшости робітників, треба визнати за руською мовою особливе значіння, рівняючи до мов інших нацменшостей на Україні (обов'язкове викладання руської мови в школах, обов'язкове оповіщення урядових роспоряджень поруч української також і руською мовою). Однак, це ні в якому разі не може бути прикриттям для спроб утворити для руської культури на Україні переважне становище, що його вона мала за царату.

3. Питання про вживання тієї чи іншої мови в діловодстві, в суді, в школі, в громадському житті повинно розвязувати з погляду максимального обслуговування інтересів населення.

Визнаючи, що найкращим засобом, що найбільше забезпечує інтереси нацменшостей там, де вони складають компактну більшість населення того чи іншого району, є вилучення цих районів в окремі адміністративні територіяльні одиниці, – вважати за неприпустиме таке вилучення що-до міст, хоча б з більшістю неукраїнського населення, бо міста є економічними, політичними та культурними центрами всієї округи й вилучення міст призвело б до розриву культурного звязку робітничої класи із селянством, в своїй переважній більшості, українським. Вилучення міст недоцільне ще тому, що динаміка суспільного розвитку неминуче веде до їхньої украйнізації за прикладом аналогічного процесу зміни національного характеру міста відповідно до національного складу більшости населення країни в Чехії, Угорщині, Латвії та іншиї країнах.

4. Тверде та рішуче переведення украйнізації (в розумінні переведення роботи на українську мову) всіх установ (державних, господарських та інш.) на території України, за винятком районів нацменшости та обслуговування нацменівського населення, вимагає обов'язкового знання української мови (як мови більшости населення) всіма службовцями цих установ.

При практичнім переведенні украйнізації треба:

а) пильно вивчити питання про порядок та темп переведення украйнізації промислових підприємств;

б) перевірити всі постанови та практику украйнізації союзних установ на Україні для того, щоб встановити обов'язкові норми вживання української, руської та інших мов;

в) визнати за потрібний диференційований підхід до встановлення обов'язкових норм та обсягу знання української мови для ріжних категорій робітників і службовців, відповідно до виконуваної ними роботи, вилучивши категорію, що для неї знання української мови не є конче потрібне;

г) відмовитися цілком від обов‘язкової украйнізації установ та підприємств інших Союзних республік.

5. По всіх адміністративних територіяльних одиницях, вилучених за національно-територіяльною ознакою по держорганах, роботу треба провадити мовою національности, що має в адміністративно-територіяльних одиницях більшість, забезпечивши нацменшості даного району. Мову листування округ з національними районами та сільрадами визначає Окрвиконком спеціяльними інструкціями, взявши під увагу всі місцеві особливості.

6. Систематизуючи закони про украйнізацію, обов‘язково треба передбачити, щоб держоргани забезпечили обслуговування нацменшостей, де їх не вилучено в спеціяльні адміністративно-територіяльні одиниці, виходячи з основного положення, що кожному громадянинові надається право звертатися до держустанов УСРР своєю рідною мовою.

7. Декрети, постанови та роспорядження ВУЦВКу, Раднаркому, УЕНа, центральних відомств УСРР, а так само Окрвиконкомів і Міськрад, що їх оповіщується до загального відому, треба оповіщувати українською та руською мовами, видаючи найважливіші з них мовами інших нацменшостей.

Примітка: Таке саме обов‘язкове оповіщення двома мовами може бути по окремих сільських районах з мішаним українським і руським населенням за спеціяльною постановою Окрвиконкомів.

8. Судівництво, як правило, треба провадити українською мовою, забезпечивши організацію окремих судових камер мовами нацменшостей і забезпечивши права сторін, в разі потреби, вимагати перекладу зрозумілою для них мовою.

9. В галузі народньої освіти в законі треба зазначити, що Наркомсвіти має обов‘язок збудувати сітку освітніх установ, так щоб всі національності України могли дістати елементарну освіту (початкові школи (лікнеп) своєю рідною мовою. Масову політосвітроботу треба провадити мовою мас, що їх обслуговується. Потрібна дальша украйнізація профшкіл і ФЗУ, але треба залишити належне число цих шкіл з мовами нацменшостей, в тому числі й руською, відповідно до національного складу учнів і потреб країни в культурних силах, передбачених загальним планом господарського та культурного розвитку, взявши під увагу перспективи украйнізації. Щодо ВУЗів і технікумів, то тут треба взяти курс на цілковиту їхню украйнізацію, згідно з ухваленим 5-річним планом, забезпечиши підготовку педагогічного персоналу для обслуговування шкіл нацменшостей і потреб нацменрайонів у кваліфікованих робітниках (нацменпедтехнікуми і т. інш.). Від всіх виклачів шкіл, в тому числі й від нацменівських, вимагається української та руської мови (дозволяючи окремі винятки з санкції Наркомосвіти).

10. Залишаючи центральну комісію й місцеві комісії для украйнізації при Раднаркомі й центральних установах та відповідних виконкомах, як їхні допоміжні органи, покласти цілковиту відповідальність за переведення украйнізації на керовників відповідних установ.

11. Вважати за потрібний під час переведення національної політики партії диференційований підхід до ріжних груп трудящого населення. Треба брати під уваги не лише теперішнє становище, але й динаміку історичного розвитку, перспективи украйнізації міста та більшої частини промислового пролетаріяту. Темп прилучення до української культури не може бути однаковий для всіх шарів робітництва, де, поруч суторуського походження свого і культури своєї є зрусифіковані елементи, а проте такі, що зберегли певний звязок з українською культурою. Щодо українців з робітничої класи, що забули, або напівзабули українську мову, треба вживати кілька комбінованих заходів, але ні в якому разі не адміністратиних, а вмілих систематичних пояснень, переконань і т. інш., скерованих до відновлення знання української мови, з тим, щоб партія могла мати і в них провідників пролетарського впливу в українському культурному житті. Одночасно слід допомагати тому, щоб робітники інших національностей засвоїли українську мову та українську культуру, знову таки без примусу, а додержуючи максимальних гарантій забезпечення національних інтересів неукраїнської частини пролетаріяту.

12. Щодо украйнізації партії, то основне завдання нині є украйнізація партактиву, особливо провідного, додержуючи поступовости в переведенні украйнізації партійних мас, що особливо звязані з виробництвом. Визнаючи за потрібне систематично поглиблювати українську мову на партійних зборах, поставити за обов‘язок товаришам, що нею володіють, виступати цією мовою.

13. Члени партії, що працюють у партійних, радянських, професійних, кооперативних і подібних апаратах, не лише підлягають украйнізації як і відповідні категорії робітників цих апаратів, але й мають бути за приклад і відповідати за переведення украйнізації в першу чергу.

14. При украйнізації професійних і кооперативних організацій, а також добровільних товариств, треба додержуватися загальних положень, поданих у цій резолюції, особливо в пунктах, що говорять про темп украйнізації робітничої класи та підхід до неї. Керовництво цією роботою треба здійснювати партійним порядком через відповідні фракції.

Цит за: Вісті ВУЦВК, 1927 рік, 19 квітня / Електронний ресурс – Режим доступу: www.oldnewspapers.com.ua

З доповідної записки Голові ДПУ УСРР «Про підсумки роботи по викриттю українського контрреволюційного підпілля по Україні у зв’язку із справою “Спілки визволення України”» (1929 p., грудня 1)

В результаті операції, здійсненої в 28 округах по викриттю українського підпілля, зв’язаного з «СВУ», арештовано понад 700 чоловік. Операція охопила праві українські кола і виявила цілий ряд угруповань і організацій, що проводили антирадянську роботу на селі і в окружних центрах. В ряді округів виявлені організаційні осередки «СВУ», які проводили роботу під безпосереднім керівництвом і за вказівкою Київського центру чи окремих членів президії «СВУ» (Єфремов, Чехівський та ін.). Поряд з цим операція показала, що майже всі ліквідовані контрреволюційні угруповання і організації ідеологічно споріднені з «СВУ» і так чи інакше, якщо не завжди організаційно, то за своєю цілеспрямованістю, методами роботи, програмною платформою, зв’язані з ліквідованим нині українським контрреволюційним підпільним центром — «СВУ»

Date: 2015-12-12; view: 392; Нарушение авторских прав