Коли ти будеш там проходити, то сповільни трохи крок. Я там стоятиму і чекатиму на Тебе

Це була приголомшлива звістка. Чудова. Невірогідна. Вона збуджувала. Вона приїжджає до Парижа! Буде чека­ти на нього на летовищії Він мусить негайно сконтактува- тися з TWA і перенести свій виліт з Парижа до Мюнхена. Тости були готові. Він намастив їх малиновим джемом і відкрив інтернет-браузер. Він відкрив інтернет-сторінку авіакомпанії TWA. Вписав свій пароль і номер резервації рейсу з Нью-Йорка до Мюнхена через Париж. Без проблем переніс на один день свій рейс Париж — Мюнхен. Приле­тить до Парижа близько восьмої ранку в четвер, 18 липня, і вилетить до Мюнхена ввечері у п’ятницю. Вони матимуть цілий день. І цілу ніч. Вона ж поверталася автобусом до Варшави в п’ятницю ввечері, отож не було сенсу продов­жувати перебування в Парижі. Він мав щільно заповнений графік у Мюнхені в цей перший вікенд після повернення з Нового Орлеана.

Написав до неї e-mail і ще до кінця сніданку вислав. Пи­сав, що неймовірно щасливий, просто не може повірити, що вже чекає і що йому буде важко витримати зі своєю нетерп­лячістю тут і в Нью-Йорку. Окрім того, ніжно прощався з нею перед поїздкою до Парижа. Вона виїжджала вперше відколи вони познайомились. Дотепер не мав можливості прощатися з нею.

Він прощався з нею так, ніби насправді вони мали від­далитися один від одного. Думав знову про те, наскільки вони занурилися в цей віртуальний світ і наскільки вже могли в ньому жити так само, як у тому реальному. Люди часом прагнуть розлучатися, щоб могти сумувати, чекати й радіти поверненню. їхній зв’язок, який вони не визна­чили і навіть ще не назвали, не був іншим. Вони ж хотіли того самого. Не помічали або вдавали, мовби не помічають, що постійно живуть у такій розлуці й що це не має нічо­го спільного з фізичною, вимірюваною відстанню віддаллю. Те, чи між ними 1000 або ж 10 тисяч кілометрів, не віді­грало в їхньому випадку жодної ролі. Вони не віддалялися в тому, нормальному, сенсі. Щонайбільше — вони міняли географічні координати комп’ютера, який має їх поєдна­ти, або змінювали програму, яка вишле їхні e-mail’ и, але не віддалялися в тому розумінні, як віддаляються люди, які розлучаються. їхнє віддалення було дворівневе, так, як, зрештою, все у світі інформатики. Були один від одного або на відстані простягнутої руки, або були в Інтернеті. На відстані простягнутої руки були тільки раз у житті: тоді в поїзді з Берліна до Познаня, коли ще навіть не назвали своїх імен, не сказали один до одного жодного слова і лише часом зустрічалися зіниці їхніх зацікавлених очей. А в Ін­тернеті? В Інтернеті все так само близько, як далеко, що в результаті виходить на одне.

А вони так, як усі, теж потребували розлук, але на відмі­ну від усіх зовсім не раділи поверненню. Розлучалися, щоб нарешті зустрітися. У четвер уранці, 18 липня. На летовищі Парижа. Як писала, він знав уже цей e-mail напам’ять: