Шок, його види та характеристика

Термін шок був запропонований для позначення стану, який розвивається у відповідь на дію надмірних подразників і характеризується розвитком тяжких порушень головних життєво важливих функцій організму.

Шок поділяють на:

- геморрагічний – при гострій крововтраті;

- травматичний – при механічних пошкодженнях;

- кардіогенний – при порушенні насосної функції серця;

- анафілактичний – як гіперреакція сенсибілізованого організму;

- токсикоенфікційний – від інфікування мікроорганізмами тяжких, ослаблених хворих, потерпілих.

Шок можна розглядати як з΄єднання тяжких станів різних за причиною і механізмами розвитку і схожих за проявом критичного стану. Шок можна розглядати і як ускладнення травми, опіку або дії іншого екстремального фактора.

Характерним для всіх видів шоку є гостре порушення співвідношення між потребою організму в кисні і можливістю його транспортування до органів і тканин.

При критичних станах, які виникають в умовах надзвичайних ситуацій (травми, крововтрати, інфекція та ін.), збільшується потреба міокарду в кисні і порушуються процеси транспортування поживних речовин до органів і тканин, тобто розвивається травматичний шок у вигляді гострих порушень кровообігу, дихання, нервової і ендокринної діяльності.

Виникнення травматичного шоку залежить від:

· Сили і тривалості больового подразника;

· Величини і ступеню дії попереджуючих факторів (охолодження, крововтрата, втома та ін.);

· Місця поранення (шокогенні зони).

Ознаками "класичного шоку" є:

- блідість шкіряних покривів;

- холодна на дотик шкіра;

- неадекватна поведінка: потерпілий збуджений або надмірно спокійний;

- пульс частий, м΄який;

- низький артеріальний тиск крові.

У своєму перебігу "травматичний" шок має дві фази: еректильну і торпідну.

I. Еректильна фаза – це фаза загального збудження: потерпілий кричить, надмірно та безпорядково рухається, пульс прискорений, артеріальний тиск крові в нормі або близький до норми, дихання часте (30-40 разів за хвилину), нерівне.

Зовнішній вигляд, як правило, не відповідає тяжкості пошкодження. Еректильна фаза шоку короткочасна.

II. Торпідна фаза – це фаза пригнічення всіх життєво важливих функцій організму: потерпілий загальмований, не реагує на оточуюче середовище, байдужий до свого стану, больова чутливість зменшена або відсутня, артеріальний тиск крові низький (від 100 до 70 мм рт.ст.), пульс частий, слабкий (100-130-140 поштовхів за хвилину), дихання поверхневе, часто аритмічне.

В залежності від тяжкості стану, торпідну фазу поділяють умовно на чотири ступені. При перших трьох ступенях свідомість збережена, при четвертому ступені – термінальному стані, який має три стадії: преагональну, агональну і смерть (клінічну, мозкову, біологічну), свідомість відсутня.

Розвиток травматичного шоку слід чекати у потерпілих, насамперед, з політравмами, значній крововтраті, гострій дихальній недостатності, гострих порушеннях функцій пошкоджених органів (головного мозку, серця, печінки, нирок та ін.).

Особливою тяжкістю характеризується шок у потерпілих з переломами кінцівок разом з переломами ребер, хребта, тазу. Найбільш тяжку групу складають потерпілі з одночасним пошкодженням декількох ділянок тіла, наприклад, переломи кісток скелету, пошкодження внутрішніх органів, черепно-мозкова травма.

Питання для самоконтролю:

1. Від яких факторів залежить виникнення травматичного шоку?

2. Які є ознаки класичного шоку?

3. Які дві фази відомі у перебігу «травматичного» шоку?

1.4. Наслідки дії екстремальних факторів на органи кровообігу, перша медична допомога допомога.

Основні поняття:

1. Пульс – ритмічні коливання стінки артерії внаслідок підвищення тиску під час систоли. В нормі частота сердечних скорочень коливається від 60 до 80 поштовхів за хвилину. Коли частота серцевих скорочень досягає 40-50 за хвилину, то кажуть про брадикардію, при збільшенні частоти до 90-100-150 скорочень за хвилину – тахікардію. Порушення правильного ритму серцевих скорочень є аритмія.

Пульс визначають на сонній, скроневій, стегновій, підключичній, плечовій, променевій, підколінній та інших артеріях.

2. Артеріальний тиск (АТ) – сила, з якою кров тисне на стінки судин.

Артеріальний тиск називається максимальним, або систолічним, він у здорової людини середнього віку (20-40 років) у плечовій артерії становить 110-140 мм рт.ст.

Тиск, який називається діастолічним, становить 60-80 мм рт.ст.

На дію екстремальних факторів однією з перших реагує система кровообігу у вигляді блискавично виникаючих функціональних порушень. Потерпілі скаржаться при цьому на різноманітні порушення, які не є характерними для конкретного екстремального стану: в той же час, в різних поєднаннях і в різних ступенях тяжкості можуть зустрічатися при загрозливих для життя станах.

До таких порушень серцево-судинної системи відносять:

· біль у ділянці серця та за грудиною;

· серцебиття і перебої в роботі серця;

· задишка, ядуха;

· набряки;

· ціаноз (синюха).

Біль у ділянці серця та за грудиною.

Причини болю у ділянці серця та за грудиною можуть бути різноманітними і часто незагрозливими для здоров’я та життя потерпілого (хворого), наприклад, невротичні болі, які звичайно обмежуються верхівкою серця.

Найбільш небезпечні серцеві болі, які виникають від недостатнього живлення серцевого м’яза, внаслідок малого припливу крові і недостатнього постачання кисню серцевому м’язу― ішемічна хвороба серця (ІХЦ).

Болі такого походження мають чітку характеристику: короткочасні (до 3―5 хв), нападоподібні, стискаючого характеру, локалізуються частіше за грудиною (рідше у ділянці серця).

Усякий больовий напад, що триває більше 10―15 хв, може розглядатись як ознака можливого розвитку інфаркту міокарда.

Прискорене серцебиття та перебої в роботі серця.

Здорова людина не відчуває скорочення (биття) свого серця, коли нема великого фізичного навантаження, емоційного збудження.

Причиною виникнення серцебиття є зниження функції скорочення серцевого м’яза, коли серце за одне скорочення виштовхує в аорту меншу кількість крові. Для того, щоб кровопостачання органів і тканин не страждало, серце “вимушене” скорочуватись частіше. Така робота серця не може бути тривалою тому що зменшується фаза розслаблення (діастола) серця, тобто порушуються біохімічні процеси, які необхідні для відновлення працездатності серцевого м’язу.

Відчуття неритмічності роботи серця у вигляді завмирання, зупинки, короткочасного сильного удару, називаються перебоями в роботі серця. Вони можуть бути одиничні або постійні (тривалі за часом). Причиною перебоїв є різні порушення серцевого ритму.