Перша і друга акції громадської непокори під керівництвом Махатма Ганді

Революційний рух в Європі значно вплинув на індійське суспільство. Безпосереднім поштовхом до піднесення національно-визвольного руху 1918-1921 pp. були реформи, які закріплювали колоніальний статус Індії. Колоніальна адміністрація отримала надзвичайні повноваження у боротьбі проти національно-визвольного руху, очолюваного ІНК, визнаним лідером якого став М. Ганді. Ідеологією індійського національного руху був "гандизм", що поєднував у собі політичні, морально-етичні та філософські концепції, притаманні індійській культурі.

Завдяки своїм соціальним ідеям створення суспільства на засадах справедливості гандизм знаходив відгук у широких прошарках індійського селянства і міських низів. Заслугою Ганді було те, що ідеї боротьби за незалежність і перетворення суспільства він виклав у доступних і прийнятних для більшої частини населення образах. У народі його називали Махатмою, що означає "велика душа". Широкою підтримкою користувалися методи боротьби, які запропонував Ганді. Вони не передбачали насилля (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва та ін.). Важливим було і те, що Ганді поєднував протест із терпимістю до колонізаторів.

В умовах Індії з її багатонаціональним населенням і строкатим релігійним та соціальним складом ненасильницькі дії були єдиним мирним засобом залучення населення до спільної боротьби. Гандизм об'єднав індійське суспільство і, зрештою, примусив колонізаторів надати країні незалежність. Ганді та його вчення піддавалися критиці з боку радикально настроєних діячів за те, що він йшов на компроміс із колонізаторами і не реалізовував сповна революційних можливостей. 31918 р. ІНК перетворився у масову загальноіндійську партію. Організовані ним акції здобули широку підтримку населення. Крім ІНК, розгорнула свою діяльність і Мусульманська ліга, яка іноді вдавалася до збройних акцій. Репресії колоніальних властей посилювали національно-визвольну боротьбу. Післявоєнне піднесення національно-визвольної боротьби розпочалося з масових страйків у великих промислових центрах — Бомбеї, Мадрасі, Канпурі, Ахмадабаді.

Англійська колоніальна адміністрація, щоб хоч якось вгамувати стихійний рух, за пропозицією міністра у справах Індії Монтегю вдавалась до реформи управління країною. У 1919 р. англійський парламент прийняв закон "Про управління Індією", який підтверджував колоніальний статус Індії. Реформа передбачала розширення індійського представництва в раді при віце-королеві Індії і губернаторах провінцій, а також збільшення числа виборців з 1% до 3%. Водночас було прийнято закон Роулетта, який визначав покарання за антиурядові акції. Дії колоніальної адміністрації, особливо закон Роулетта, стали могутнім поштовхом до розгортання масового руху громадянської непокори.6 квітня 1919 р. Ганді закликав до згортання будь-якої ділової активності і закриття магазинів на знак протесту проти закону Роулетта.
Відповіддю колонізаторів стало насилля. 13 квітня 1919 р. в Амрітсарі, провінція Пенджаб, англійцями було розстріляно мирну демонстрацію. Загинуло понад 1 тис. чол., 2 тисячі було поранено. Ця акція насилля могла спровокувати стихійний бунт, але завдяки Ганді його вдалося уникнути. Восени 1919 р. на з'їзді ІНК було прийнято рішення про бойкот виборів за законом Монтегю. Бойкот досяг своєї мети.

Події 1919р. привели Ганді до думки про необхідність чіткого плану подальшої боротьби. Ним була вироблена тактика ненасильницького опору британським колонізаторам. На першому етапі передбачалась кампанія бойкоту колоніальних установ і товарів. На другому — ухилення від сплати податків, що означало відкритий конфлікт з колоніальною адміністрацією. Кампанія ненасильницького опору розпочалася 1 серпня 1920 р. її очолили ІНК, який на той час нараховував 10 млн членів, і Мусульманська ліга. На початку 1922 р. сталися події, які змусили призупинити кампанію. В одному селищі натовп селян спалив живцем загнаних у поліцейську дільницю кількох поліцейських. У мусульманських районах почалося повстання. Колонізатори кинули проти повсталих війська. Ганді засудив такі дії, оголосивши про припинення акції.

Період стабілізації (1922-1929 pp.) Індія прожила без значних потрясінь, хоча саме в цей час один з лідерів ІНК Дж. Неру висунув програмний лозунг: "пурна сварадж" — повна незалежність. Світова економічна криза гостро позначилась на економіці Індії. Впали ціни на головні її експортні товари. Розорення і зубожіння значної частини селян і підприємців спонукали до розгортання нової хвилі національно-визвольного руху. Наступний період антиколоніальної боротьби відзначався більшою організованістю і чіткістю мети — незалежність і конституція. Поштовхом до боротьби став приїзд комісії британських політичних діячів на чолі з Саймоном, яка повинна була виробити нову конституцію Індії. Громадськість країни була обурена тим, що від розробки конституції було усунуто індійських діячів. Усі індійські організації бойкотували роботу комісії Саймона. За рішенням ІНК розпочалося проведення нової кампанії громадянської непокори. Вона проходила за тією ж схемою, що і в 20-х роках. 26 січня 1930 р. було проголошено "Днем незалежності Індії". Сигналом до початку другого етапу мало стати демонстративне порушення існуючої в Індії монополії колоніальних властей на видобування і продаж солі.
Незважаючи на поразку першої кампанії громадянської непокори, обстановка в Індії за ці роки багато в чому змінилася. Головне – змінилася психологія людей: зник рабський страх перед колонізаторами, перед силою їхньої влади і всім репресивним апаратом придушення. У країні швидко наростав революційний потенціал національно – визвольних сил. Обстановка вимагала внести до кампанії – співпраці організаційний початок, повідомити про її перший поштовх. Таким поштовхом стало рішення Конгресу оголосити 26 січня Днем незалежності Індії.

Англійська монополія на виробництво та продаж деяких життєво необхідних продуктів, у тому числі солі, боляче зачіпала інтереси всього населення країни, особливо її найбідніших верств. І Ганді вирішує почату сатьяграху з демонстративного і порушення закону про соляну монополію. Він оголошує про свій намір особисто очолити загін і повести його з обителі на річці Сабарматі в Данді, до узбережжя, де він планував випарувати з морської води символічну щіпку солі.

Ганді, однак, був досить серйозний, оскільки він знав, на що йшов. Сама демонстрація всенародної непокори, прямі й конкретні дії покликані були дисциплінувати рух за незалежність. Для Ганді дуже важливо було на власному досвіді переконати народ у тому, що його організована непокора, навіть у найменшому вигляді паралізує владу, виявляє нездатність уряду виконувати несправедливі закони силою примусу людей.

Соляна сатьяграха з усією очевидністю замишлялася Ганді ще й як школа ненасильницького руху і пропагандистська акція, як перевірка сил протистоянь один одному. Далі планувалося розширити кампанію. Її метою ставилося паралізувати всю державну машину і торгівельно – економічна діяльність колонізаторів. Програма передбачала несплату податків, бойкот судів і державних установ, пароплавних і страхових компаній, торгівельних фірм і 30 січня 1930 року, несподівано для всіх публікує в «Молодій Індії» звернення до віце – короля, в якому він заявляє, що готовий відкласти сатьяграху, якщо уряд задовольнить вимоги з 11 пунктів, зокрема скоротити земельний податок, ліквідує монополію на сіль, зменшить витрати на військову та цивільну адміністрацію, звільнить з в’язниць всіх політичних в’язнів і здійснить ряд інших вимог. Ганді був упевнений в тому, що уряд не піде на поступки. Воно покаже свою зневагу до народу і тим самим дає індійським масам ще більше моральне право виступити проти нього.

6 квітня, в перший день національного тижня, яка щорічно відзначалася індійськими патріотами в пам’яті подій 1919 року – першої сатьяграхи, Ганді при великому натовпі здійснив церемонію випарювання солі на березі моря. Це був сигнал до початку нової сатьяграхи. Немов по команді мільйони людей по всій Індії стали добувати сіль кустарним способом. Громадська непокора швидко поширювалась у інших областях. Вона сковувала всю діяльність колоніальної адміністрації. Торгівля англійськими товарами була паралізована, іноземні фірми і банки не працювали. Віце – король підписав ряд декретів. Які наділяв виконавчі органи надзвичайними повноваженнями. Почалися масові арешти конгресистів, розгони і побиття мирних демонстрантів, вулиці міст патрулювались військами і нарядами поліції. Груба сила уряду вступила у сутичку з мирною волею повсталого народу.

Протягом квітня – травня 1930 року влада заарештувала понад 60 тис. учасників конгресу. З арештом Ганді влада зволікала. Кампанія тривала і наростала. Після сумнівів і коливань, викликаних побоюванням посилити і без того складну обстановку в країні, віце – король все ж таки зважився на арешт Ганді. Тим більше, що на застосуванні цього заходу наполягав Лондон. У ніч 4 на 5 травня 1930 року наряд озброєної поліції оточив хатину, де знаходився Ганді. Арешт Ганді спричинив бурю народного обурення. Застрайкували робітники текстильних фабрик, залізничники, металісти, закрили свої крамниці дрібні торговці, не функціонували пошта і телеграф, не працювали установи, припинилися заняття в навчальних закладах. У правлячих колах Англії Ганді таврували як запеклого екстреміста і революціонера.

25 січня 1931 року Ірвін видав указ про звільнення з в’язниці Ганді і ще тридцяти членів Робочого комітету ІНК. Одночасно скасовувався раніше накладена заборона на конгресистські організації. Йдучи на цей крок «доброї волі», лейбористський уряд Макдольда і віце–король розраховували використовувати це в інтересах англійської політики, 17 лютого 1931 року почалися переговори між Ганді і лордом Ірвіном. Перший представляв на них незалежну духом Індію, другий імперіалістичну – Англію. Для Ганді було дуже важливо не допустити, щоб прагнення Індії до незалежності не перетворилося на сліпу ненависть до англійського народу. У спілкуванні між народами не повинно бути місцю гніву і національної нетерпимості. Ірвін поставив за мету домогтися від Ганді згоди на участь Конгресу у другому раунді «конференції круглого столу» в Лондоні.

Ганді опинився в скрутному становищі: він же сам разом з Дж. Неру в обстановці підйому національно–визвольного руху в Індії наполіг на бойкот першого раунду цієї конференції. Положення Ганді ускладнювалося ще й тим, що місяцем раніше, до початку переговорів з Ірвіном, Робочий комітет Конгресу знову підтвердив своє негативне ставлення Лондонської конференції. Щоденні багатогодинні переговори проходили важко. Ні та, ні інша сторона не хотіли поступатися, але прагнули до взаємоприйнятого рішення. Ризикуючи викликати роздратування Лондона, Ірвін пішов на деякі поступки Ганді. Однак всі очікували від Махатма Ганді «вирішальної перемоги» над Ірвіном. І вже 4 березня 1931 року було нарешті, офіційно підписано угоду сторін, яка стала відомою в історії як «пакт Ганді – Ірвіна». Розчаруванню не було меж: ніякої, здавалося перемоги не сталося. Дехто заговорив про капітуляцію Ганді.

Головне, чого домігся Ірвін, це скасування бойкоту колоніальної адміністрації конгресистами дозволялося, проте, вести також мирне пікетування і адміністрації. Оголошувалася загальна амністія політичним в’язням. Скасовувалася монополія на сіль. Конгрес визнавався офіційною політичною партією. Що стосувалось питання про участь представників ІНК в роботі, «конференції круглого столу» то воно підлягало додатковому обговорення.

Та все ж таки, на відміну від деяких свої прихильників, Ганді все ж був сповнений політичного оптимізму. Протягом трьох тижнів переговорів він, незважаючи на зусилля Ірвіна, залишив за собою і Конгресом право в будь–який момент відновити кампанію – співпраці. Відповідно до пакту кампанія переривалася лише на деякий час. Загалом, як би не була задоволена частина конгресистів, якою б не була критика пакту Ганді з Ірвіном, колосальна, розгалужена по всій країні організація Конгресу з вражаючою дисциплінованістю виконала нову установку свого вождя: буря так само затихла, як і почалася. Чергова сесія Конгресу відбулася 31 березня 1931 року в м. Карачі. Вона стала ще більшою мірою, ніж попередні сесії, особистим тріумфом Ганді.

У Карачі при безпосередній участі Махатми була вперше прийнята резолюція про економічну політику Конгресу. Делегати сесії висловлювалися за націоналізацію основних галузей промисловості й за низку інших заходів, спрямованих на те, щоб полегшити долю експлуатованих і дещо обмежити доходи заможних класів. В кінці серпня 1931 році Махатма Ганді відпливає на пароплаві «Мултан», з метою наполягти на конференції в Лондоні надання Індії повної незалежності. Внутрішньополітична обстановка в Англії склалася несприятливо для обговорення «індійського питання», розмірковував Ганді. Через скорочення заробітної плати і погіршення постачання, збунтувалися військові моряки Атлантичного флоту Великобританії, страйкували докери, шахтарі, хвилювалися безробітні текстильники Ланкаширу. Центральний банк оголосив, що країна вже витратила всі надані їй іноземні кредити і позики. Уряд ліквідував золотий стандарт фунта стерлінгів і різко девальвував його, задавши тим самим непоправної шкоди прив’язаною до фунта індійської грошової одиниці – рупії.

У цих умовах «конференція круглого столу» ставала не більше ніж політичним фарсом, і Ганді усвідомлював це. Все ж йому здавалося важливим використовувати трибуну конференції та своє перебування в Англії для роз’яснень позиції Індійського національного конгресу. Перш ніж почати нову кампанію громадянської непокори, треба було пройти цю стадію розвитку руху за незалежність Індії. Індійцям довелося на власному політичному досвіді переконатися, що свободи у метрополії Індія не випросить і за свободу треба боротися – вона вимагатиме жертв. До того ж для Ганді відкривалася можливість в обстановці жорсткої кризи, що охопила Англію, показати. Що експлуатація індійського народу не принесла англійському народу благополуччя «конференція круглого столу» урочисто відкрилася у великому залі Сент – Джеймського палацу. Не бентежачись такої високої аудиторії, Ганді виступав розмірено і спокійно, вправно володіючи як інтонацією та фразеологічною формою мови, так і переконливою, розмірно поточною логікою своїх суджень. І все ж він не був схожий на професійного оратора, він говорив красивими і вправно підібраними вигуками та влучними афоризмами.

Заява Ганді про те, що Індія завоює незалежність ще за його життя, незалежно від того, чи захоче цього Англія чи ні, викликало справжній переполох серед членів парламенту. Його звинуватили в легковажному, незавершеному підході до складної проблеми, яка навряд чи буде вирішена до кінця століття.

В основі крайнощів в політичних судженнях Ганді, як судили деякі державні діячі в Лондоні, був нібито його релігійний фанатизм. Ганді, не бажаючи годинами просиджувати на «конференції круглого столу» і вислуховувати безглузду мову учасників, що приводить до зневіри, він їде на три дні у Лакшир для того, щоб зустрітися з безробітними текстильниками. Ганді пояснює робочим, що не міг не закликати своїх співвітчизників бойкотувати англійські товари в Індії, тому що дискримінаційна політика англійського уряду є причиною розорення його країни, причиною голоду і смерті мільйонів індійців. Він співчуває англійським робітникам, розуміє їхні страждання, але поки не може скасувати бойкоту їхньої продукції в Індії. Він закликає робітників і промисловців Ланкаширу вплинути на свій уряд, щоб він відмовився від колоніальної політики щодо Індії і надав їй незалежність.

7 жовтня 1931 року, за день до того. Як безрезультатно закінчила свою роботу «конференція круглого столу», був розпущений англійський парламент. Розпочалася передвиборна кампанія. Тепер правлячим колам і зовсім було не до Індії. На виборах 27 жовтня до влади в Англії прийшли консерватори. Провину за провал роботи конференції англійський уряд спробував цілком звалити на Ганді.

Отже, конференція завершилася повним провалом. Політичний фарс, затіяний правлячими колами Англії, власне, і не міг мати іншого фіналу. На зворотному шляху до Індії Ганді відвідував Францію, Швейцарію і Італію. Він на власні очі міг бачити, як в континентальній Європі почалась епідемія коричневої чуми – фашизму, як росла недовіра держав одна до одної, як починалася військова істерія і гонка озброєнь. Махатму гнітила думка про неминучість нової світової війни.