Вчення Махатма Ганді

Ахімса, свадеші, сварадж та сатьяграха – чотири базиса політичної теорії і практики Ганді. Політичні погляди Махатми нерозривно пов’язані з його релігійними, етичними та філософськими поглядами та переконаннями. Ахімса – це ненасильство, відсутність гніву та ненависті. Це означає не ображай нікого, не допускай до себе жодної жорстокої думки, навіть якщо вона стосується людини, яку вважаєш своїм ворогом [7, c. 26]. Свадеші, в дослівному перекладі «вітчизняний», – рух за бойкот іноземних товарів. Останні десятиріччя свого життя сам Ганді користувався виключно самими скромним одягом та взуттям індійського кустарного виробництва. І закликав до цього і своїх прибічників. Завдяки цьому скорочувався ринок для британських і взагалі європейських товарів у Індії, підтримувалися вітчизняні товаровиробники.

Сварадж, в дослівному перекладі «своє правління», означав поступове запровадження в Британській Індії самоврядування аж до здобуття країною повної незалежності. Основою всієї системи політичних поглядів Ганді була сатьяграха. У перші роки після виникнення сатьяграхи Ганді пояснював її суть європейцям англійськими словами «пасивний опір», але згодом прийшов до висновку, що це словосполучення несе в собі певний негатив. Між тим сатьяграха «не є зброєю слабкого проти сильного».

Ганді розробив цілу низку форм сатьяграхи, які умовно можна поділити на м’які, радикальні та екстремальні. До м’яких форм належать переговори, арбітраж, агітація, демонстрація та ультиматум. Для сатьяграхи важливо почати боротьбу з переговорів, адже цим самим він дає супротивнику усвідомити, що готовий до взаєморозуміння. А якщо не вдається залагодити конфлікт за допомогою переговорів, супротивнику слід запропонувати арбітраж – суд третьої сторони, яку обидві конфліктуючі сторони поважають і рішення якої зобов’язані виконати. Цією стороною може бути інша нація, суспільна організація, індивід чи група. Якщо бажаних результатів не принесли перші дві форми, починається агітація та вуличні демонстрації, які приводять до ультиматимуму: «Виконайте наші мінімальні умови, або ми будемо змушені вдатися до жорстокіших методів сатьяграхи». Ультиматимум є не загрозою, а повідомленням про плани та наміри сатьяграхи.

До радикальних форм Ганді зараховував гарталь, страйк і загальний страйк, пікетування, дхарну і гізрат. Гарталь – припинення роботи на короткий термін, на один день або кілька годин. У гарталь найчастіше вносять елементи свята, він має об'єднати групу сатьяграхи, привернути увагу супротивника, а також нейтральних спостерігачів. Страйк, загальних страйк та пікетування штрейкбрехерам не погрожували, не ображали їх, а намагалися переконати, навернути на свою віру.

Дхарна – дуже давня специфічно індійська форма протесту, вона полягає в тому, що один або кілька протестувальників сідають навпочіпки на вулиці і відмовляються підвести доти, поки не будуть задоволені їхні вимоги. Гізрат полягає в масовій еміграції з регіону, де супротивник має найбільшу владу – на певний час, поки противник не погодиться піти на поступки. До екстремальних форм сатьграхи Ганді відносив голодування, відмову від сплати податків, не співпрацю, громадську непокору і паралельне управління. Сам Ганді часто вдавався до голодування. Голодуючий відмовляється від їжі, а якщо супротивник не погодиться піти йому назустріч, голодує до смерті. Кожного разу коли Ганді голодував, британська колоніальна адміністрація була змушена повністю чи частково задовольнити його вимоги. Цікаво, що під час голодування в 1943 році Ганді опосередковано врятував Сталін. На Тегеранській конференції Сталін поцікавився в Черчілля причинами його поганого настрою. Той повідомив, що Ганді голодує у в’язниці вже тривалий час, і лікарі очікують, що він з дня на день може померти. А це викличе непередбачувані наслідки в Індії. Тоді Сталін порадив Черчіллю підмішувати до пиття в’язня глюкозу. Ганді про це звичайно не знав, але витримав понад 10 днів голодування, поки англійці пішли на поступки. Різниця між громадянською непокорою та не співпрацею полягає в тому, що непокора, на відміну від згаданої форми, передбачає демонстративне порушення законів. Найяскравіший приклад – Соляний похід до моря в 1930 році, коли Ганді і сотня тисяч його послідовників публічно порушили закон про державну монополію на продаж солі. Також, останньою формою опору є створення паралельних органів управління – альтернативних державним.

Хочемо відзначити, що три десятиліття, проведені Ганді на батьківщину після повернення з Південної Африки, – це суцільна історія різних форм сатьяграхи. У цій боротьбі були і піднесення і падіння, але авторитет Ганді, кількість його прихильників постійно зростали. Зрештою, в середині 40–х років минулого століття британці зрозуміли, що їм все таки доведеться надати Індії незалежність, це означало, по суті, крах не лише найбільшої в світі імперії – Британської, але й усієї світової колоніальної системи.
РОЗДІЛ ІІІ