Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Періоди розвитку психогенних розладів





Можна виділити, як правило, три періоди розвитку ситуації, за яких спостерігаються різноманітні психогенні розлади.

Перший - гострий період (фаза ізоляції) - характеризується раптово виниклою загрозою власному життю і життю близьких людей. Він продовжується від початку впливу уражаючих факторів до організації рятувальних робіт (хвилини, години). Екстремальна ситуація в цей період головним чином співвідноситься з вітальними інстинктами (самозбереження) і призводить до розвитку неспецифічних позаособистих психогенних реакцій, основу яких складає страх різноманітної інтенсивності. Спостерігаються переважно психогенні реакції.

У всіх учасників екстремальної ситуації вмикаються механізми психологічного захисту, що виявляється різноманітними типами реагування. Засіб реагування частіше за все ґрунтується на попередньому досвіді подолання важких життєвих ситуацій. У перші години і дні після катастрофи у людей, у тому числі і непотерпілих, виникають такі стани:

- порушення, що виявляється підвищеною сторожкістю і вразливістю, тривогою, що переростає у страх, страхітливість і панічний стан;

- гальмування, що зовнішньо виявляється зниженням розумової і рухової активності, відчуженістю, у деяких людей - ступором;

- перехідні стани - розгубленість, подив, здивування, істерика.

За даними Д.А. Джонсона (1989), у близько 70% осіб із психоемоційними розладами спостерігались порушення свідомості у вигляді синдрому деперсоналізації (відчуженість від самого себе, втрата індивідуальності). Такий стан виникає в момент розуміння смертельної небезпеки і зникає, як тільки усувається загроза життю (найбільше яскраво виявляється під час першого стрибку з парашутом, аварійної ситуації на автомобілі або іншому транспорті тощо). Це виявляється у сильному потоці почуттів, відчуттів, думок. Почуття і відчуття можуть бути взаємосуперечливими, а думки “працюють” на двох різноманітних рівнях свідомості: на однім рівні свідомості потерпілий намагається оцінити й опанувати критичною ситуацією, а на іншому (він наче “роздвоюється”), спостерігає себе й аварію відсторонено: нещасний випадок відбувається не з ним, а з кимось іншим. У цей час відзначається уповільнення ходу часу - він подовжується, а у свідомості проноситься низка минулих подій. Почуваючи себе приреченими, вони знаходяться в стані повного спочинку й умиротворення. Деперсоналізація, як і страх, страхітливість, дуже поширені серед важкопостраждалих.



Під час землетрусу і в першу добу по ньому в 90% постраждалих відзначаються виражені реактивні психічні розлади. Найкоротшими за тривалістю є раптово виниклі чіткі реакції, у вигляді ступорозних і субступорозних станів, що продовжуються від декількох секунд до декількох хвилин. Більш довгостроково виявляється своєрідний стан “психічної анестезії”. Він характеризується різким зниженням гостроти зорових і слухових відчуттів. Нерідко, особливо серед осіб молодого віку, у цей період виявляються короткочасні афективні звуження свідомості, що виявляються суттєвими руховими розладами, голосовими елементами, риданням, голосіннями, заламуванням рук, іноді брутальною лайкою. У деяких спостерігається своєрідний псевдоступорозний стан, що супроводжується крайньою замкнутістю. У деяких випадках виявляється розлад сприйняття часу, у вигляді його уповільнення.

Як крайній стан напруженості, виникає паніка, що охоплює одну людину або групу людей. Вона виявляється нестримною, неконтрольованою свідомістю, прагненням уникнути небезпеки. При цьому розум поступається місцем інстинктам. Стан паніки може передаватися іншим людям, набувати “епідемічних” властивостей. Паніка виникає, як правило, за умови недостатньої інформації про ситуацію і можливий характер поводження у ній. Поштовхом до паніки (і одним із її ознак) є прагнення якнайшвидше залишити небезпечну зону. У деяких людей через паніку з'являється стан, близький за зовнішніми ознаками до емоційного шоку: почуття приреченості і безвихідності.

 

У ряді випадків наслідки паніки можуть бути значно важчими, аніж наслідки лиха, що її спричинило. Наприклад, під час надання допомоги аварійному маломірному судну екіпаж і пасажири, охоплені панікою, кинувшись на один борт, можуть викликати його перекидання, хоча явної неминучості загибелі судна при цьому могло і не бути.

Для запобігання паніки необхідно:

- підготовка всіх категорій осіб до дії в екстремальній ситуації;

- формування в людей психологічної усталеності до емоційних і фізіологічних перевантажень;

- своєчасна і достовірна інформація про обстановку або аварію;

- високий рівень фахового підготовки.

Ліквідації паніки сприяє:

- особистий приклад керівника, його чіткі і письмові команди, холоднокровність;

- відволікання уваги людей від джерела страху;

- орієнтація керівника на групу людей, що зберегли спроможність контролювати свої дії;

- поділ людей, охоплених панікою, на дрібні групи;

- вселяння впевненості, що потерпілих не залишать у біді і їм буде надана допомога.



В другому періоді, що протікає під час розгортання рятувальних робіт, за образним висловом, починається “нормальне життя в екстремальних умовах”. У цей час у формуванні стану психічної дезадаптації і психогенних розладів велике значення мають особливості особистості потерпілих, усвідомлення ними того, що сформована обстановка є їх життя безпечною. Виникають нові стресові ситуації, пов'язані з втратою або смертю рідних, роз'єднанням сім'ї, втратою житла, майна тощо. Важливим елементом пролонгованого стресу в цей період є очікування вторинних впливів, розбіжність очікування із результатами рятувальних робіт, необхідність ідентифікації загиблих родичів. Психоемоційна напруга, характерна для початку другого періоду, заміняються з його завершенням, як правило, підвищеною стомлюваністю і “демобілізацією” з астенодепресивними проявами. Люди виглядають безвладними, млявими й втомленими, здебільшого малорухомі, нічим не займаються. Коли мова заходить про стихійне лихо, вираз осіб стає сумним, з'являються сльози на очах. З’являються сонливість вдень і безсоння вночі. Рухова активність, довільна діяльність - мінімальні. Вони можуть подовгу сидіти в житловому наметі, не змінюючи положення тіла, на те, що діється навколо, майже не реагують (за їх словами, “усе припадає робити, долаючи себе”).

Особливе місце займають психічні розлади у осіб, що отримали травми і поранення. У таких випадках потрібно зробити кваліфікований диференційно-діагностичний аналіз щодо виявлення причинно-наслідкових зв'язків психічних порушень як безпосередньо з психогеніями, так і з отриманими ушкодженнями (черепно-мозкова травма, інтоксикація внаслідок опіку тощо).

У третьому періоді, що починається після евакуації потерпілих у безпечні райони, у багатьох відбувається складне емоційне і когнітивне переосмислення ситуації, оцінка власних переживань і відчуттів, своєрідна “калькуляція” втрат. При цьому набувають актуальності чинники, що психогенно травмують, обумовлені зміною життєвого стереотипу, проживанням у зруйнованому районі або в місці евакуації. Стаючи хронічними, зазначені чинники сприяють формуванню стійких психогенних розладів. У цих випадках спостерігається “соматизація” багатьох невротичних станів, “невротизація” і “психопатизація”, пов'язані з усвідомленням важкості наслідків наявних травматичних ушкоджень і соматичних захворювань. У більшості з тих, хто отримав ті або інші механічні ушкодження, відзначаються різного ступеня виразності психогенні реакції, що відбивають рівень і стан психічної дезадаптації. Найважливішим її показником є нестача “ступенів свободи” адекватного і цілеспрямованого реагування на ситуацію, що психотравмує: від психологічно зрозумілих, за суттю, захисних фізіологічних реакцій до виражених патологічних станів.

З урахуванням можливого розвитку тих або інших психічних порушень у цей період має значення наявність або відсутність видимих, сенсорних (ті, що відчуваються) проявів катастрофи. Так, під час ураганів, сильних землетрусів і вибухів життєво небезпечна ситуація цілком конкретна. Вона визначається розумінням невідворотності катастрофічного кінця, що породжує неспецифічні позаособисті афективно-шокові реакції, основу яких складає страх різноманітної інтенсивності. Інша ситуація спостерігається за відсутності під час аварії зовнішніх ознак загрози життю і здоров'ю. При цьому психогенні реакції розвиваються тільки внаслідок усвідомлення постраждалими ще не існуючого, але вже очікуваного ураження.

У перший період аварії на Чорнобильській АЕС гострі реактивні стани відзначалися головним чином у тих жителів прилягаючих до АЕС районів, що були позбавлені конкретної інформації, але мали визначені фахові знання про можливості радіаційного ураження .

В другому періоді визначалися більш різноманітні, ніж на момент катастрофи і безпосередньо після неї, психічні розлади. Причому основне місце займали не афективно-шокові, а адаптаційні реакції, поліморфні невротичні розлади (серед яких переважали фобії), а також особисті декомпенсації (особливо за наявності істеричних акцептуацій характеру).

У третьому періоді переважали різноманітні, оформлені клінічно, стійкі граничні форми психічних розладів і психосоматичних розладів. При цьому розвивалися різноманітні невротичні і неврозоподібні стани. У ході обстеження 300 жителів сільських районів Білорусі, які мешкали протягом трьох років у потерпілих в результаті аварії на Чорнобильській АЕС районах, виявлено, що лише у 5% із них були відсутні психогенні розлади.

Близько 40% випадків характеризуються атипічними, так званими посттравматичними стресовими розладами. В узагальненому вигляді вони виражаються зниженням ініціативи, загостренням реакцій на подразники, пов'язаних з основним чинником, що травмує, зміною відношень із навколишнім середовищем, формуванням стійких ідей звинувачення винуватців того, що трапилося

Більш масовий характер в осередку ураження мають більш легкі, не завжди небезпечні для життя психоневрологічні реакції (тримтіння кінцівок, усього тіла, блідність або почервоніння окремих ділянок шкіри й інш.), психосоматичні синдроми і захворювання: тахікардія або брадікардія, підвищення артеріального тиску, непритомні стани, озноб, судорожне посмикування окремих груп м'язів, шкірний висип. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарда, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди й ін. У осіб з відхиленнями в психічній сфері можливі гострі і підгострі психотичні розлади: реактивні депресії, галюцинози, марення, епілептичні приступи.

 






Date: 2015-05-22; view: 496; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2019 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию