Церковне життя в українських землях у ХШ – першої половини ХУст.Проблема єдності православної митрополії

Суспільно- політичне і церковне життя в Україні у ХУ-ХУ1 ст.

План.

1.Церковне життя в українських землях ХШ – Х1Уст.Проблема єдності православної митрополії.

2.Міжконфесійні відносини в Литовсько-Руській державі у ХУ-першій половині ХУ1 ст.Унійні змагання ХУ ст.

3.Причини і наслідки Берестейської унії.

Література:

Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки на Україні.-К.,1994-Т.1.

Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки на Україні.-К.,1994-Кн.-1-2.

Огієнко І. Українська церква: нариси з історії української православної церкви.-К.,1993.

Кочан Н.І. Флорентійська унія і Київська митрополія: до характеристики розвитку і втілення ідеї унії церков.\\Укр.істор.журн.-1996-№1.

Флоря Б.М. Східні патріархи і західноруська церква Укр.Істор. Журн.-1996-№1.

Харишин М.В. Українська церква мід двома уніями(1569-1596)\\Укр.істор. журн.-1996-№4.

Причини і наслідки Берестейської унії\\Пам”ятки України.-1993-№2-3.

Тимошенко Л.В. Артикули Берестейської унії.-Укр.істор.журн.-1996-№2.

Терещенко Ю.І. Україна і європейський світ.Нарис історії від утворення старокиївської держави до кінця ХУ1 ст.-К.,1996-С.371-409.

Сас П.М. політична культура українського суспільства кінця ХУ1-середини ХУЦ ст.-К.,1998-С.84-98.

Жуковський А. Петро Могила і питання єдності церков.-Париж, 1969.

Нічик В.М. Петро Могила в духовній історйї України.-К.,1997.

Феномен Петра Могили.-К.,1996.

Колодний А. Петро Могила: богослов, церковний та культурний діяч.-К.,1997.

Церковне життя в українських землях у ХШ – першої половини ХУст.Проблема єдності православної митрополії.

1.Давньоруська держава,що розпалася на окремі князівства, зберігала у ХЦ-ХШ ст. свою бодай духовну єдність за допомогою “духовного еквіваленту Київської Русі”- єдиної православної митрополії. Вже у ХЦ ст. Андрій Боголюбський намагався створити окрему митрополії для Владимирсько-Суздальської Русі, а з переселенням у 1299 році київського митрополита до Володимира, а потім і до Москви, (1315) вона фактично була створена.

У свою чергу, Галицько-Волинський князь (король Русі) Юрій Львович у 1303 започаткував створення галицької митрополії у складі галицької, луцької, володимирської, перемишльської, холмської, туровської єпархій). Першими її митрополитами були Ніфонт і Петро.

З 1308 року останній будучи в Константинополі, був висвячений на митрополита “всія Русі”.Саме він ініціював перетворення Москви на центр православної митрополії.Після його смерті Москва намагається всіма силами протидіяти появі нових митрополичих кафедр, захищаючи гасло єдиної і неподільної руської митрополії.

Галицька митрополія згодом відродилася як самостійна «митрополія Малої Русі» за митрополита грека Феогноста (1328-1353), що дозволив висвятити на галицьку митрополію галицького єпіскопа Федора. Однак вона проіснувала недовго (до1347р) і була скасована булою константинопольського патріарха на прохання московського князя Семена Гордого.

Свідченням прагнення руських земель у складі Великого князівства Литовського мати свій власний духовний центр є створення литовської православної митрополії (1317-1329) за князя литовського Гедиміна, а згодом і Ольгерда. Так, у 1352 році Ольгерд виставив своїм ставленником на митрополичий престол Феодорита (за підтримки болгар та за протидії Константинополя), але ця кандидатура не підтрималася у Києві також (Київ зберігав право висувати кандидатуру митрополита).У 1354 році на московську митрополію висвітлили у Констинтонополі Олексія, а на галицьку і волинську – Романа – родича по дружині Ольгерда.Ольгерд був готовий прийняти християнство, аби його ставленник Роман став митрополитом київським. Однак з причини московської протидії центром митрополії зробили м. Новогрудок (Білорусь). Київ залишився підпорядкованим московській митрополії, яка претендувала роль головної на Русі, а це право давав саме Київ.(“митрополія Київська і всія Русі”).

Суперництво Москви і Литви за Київ продовжувалося: з 1356-1362 р там правив литовський ставленник Роман, після смерті якого у 1363 року Київ і вся литовська митрополія перейшла під владу московського митрополита Олексія, якого Ольгерд, виношуючи плани приєднання до ВКЛ Московської Русі, схиляв до переселення в Київ.

У Константинополі прийняли з огляду на це суперництво компромісне рішення: у 1375 році дозволили обрати окремо литовського і московського митрополита: литовським-болгарина Кипріяна, який зробив своєю резиденцією Київ (з дозволу константинопольського патріарха, що планував після смерті московського патріарха Олексія зробити Кипріяна московським).

Однак Дмитрій Донськой Кипріяна (як ставленника Литви не пустив у місто), а по сметрі Олексія (1378) обрали свою кандидатуру Митяя. Кипріян вирушив до Константинополя у пошуках правди. Однак не знайшов її там: у 1379 році ставленник Москви -Пимен, давши хабар і підробивши документи свого обрання, отримав цей сан.Це викликало обурення у Києві і кияни віддали перевагу митрополиту Кипріяну(1381).Однак московський князь проявив ініціативу поїздки до Константинополя і в 1383 році отримав нового митрополита Діонісія, який став і митрополитом київським. Намагаючись увійти у свої повноваження у Києві, він був ув”язнений з наказу Володимир Ольгердович як самоволець, що без згоди Києва пішов у Царьгород.Тому митрополит Кипріян залишався митрополитом “всія Русі”, включаючи і Москву. Щоб забезпечити єдність православних, він у 1390 році домігся скасування митрополії Галицької, що відродилася у 1371 році на вимогу Казимира Ш, оскільки той грозив покатоличенням населення, та переселився до Москви. Після його смерті (1406), великий князь литовський Вітовт та православне духовенство намагалися отримати власного митрополита, незалежного від Москви, однак невдало. Тоді Вітовт проявив своєвольство -всупереч намірам Константинополя у 1415 році при підтримці болгар висв”ятив на окремого литовського митрополита племінника Кипряіана