Структура і функції системи

Одним з головних чинників, а по суті механізмом контролю та регулювання стійкості системи, є її структура. Структура фітоценосистеми – основна її характеристика, вона визначає кількість формуючих систему елементів та їхні взаємовідношення. Для поняття структури існує багато різноманітних визначень [32]: структура – як форма представлення якогось об'єкту у вигляді складових частин; як відносно стійкий, впорядкований спосіб зв’язку елементів, що надає їхній взаємодії в межах внутрішнього розчленування об’єктів цілісний характер; як тип (вид) взаємозв’язку елементів в системі, що залежить від закономірностей, за якими елементи знаходяться у взаємодії; як впорядкованість, композиція елементів що зберігається (тобто інваріантна) відносно певних змін (перетворень); як сукупність елементів і зв'язків між ними, які визначаються, виходячи з розподілу функцій і цілей; це те, що залишається незмінним у системі за зміни її стану, тобто реалізації різних форм поведінки, перерозподілу маси та речовини тощо.

Таким чином, структура системи визначається як сукупність взаємодіючих елементів, які утворюють єдиний об’єкт, і виявляється у зв’язках між елементами системи, зворотних зв’язках, складі і будові системи та інваріантності (незмінності) системи в часі. По суті властивість незмінності і є основним поняття структури. Структура системи формується в процесі еволюції (розвитку) в якомусь ланцюгу змінних середовищ і відображає просторово-часові чинники дій цих середовищ. Тому слід розрізняти статичні структури фітоценосистем – територіальну, еколого- ценотичну, флористичну, ценопопуляційну, та динамічні – еволюційну і сукцесійну.

Функцію системи характеризує прояв її властивостей або засобів взаємодії з середовищем, тобто функція – це поведінка системи в якомусь середовищі. Визначається функція щонайменше двома чинниками: внутрішнім – структурою системи, та зовнішнім – середовищем. Середовище формують зовнішні стосовно до досліджуваної системи цілісні об'єкти (системи), а також речовинні та енергетичні ресурси середовища. Таким чином, в основі функції покладено існуючі властивості структури системи переробляти речовинні та енергетичні ресурси. Складність функції не визначається складністю структури системи: структура може бути відносно простою, тоді як складність і багатомірність зовнішнього середовища і формує складність у функції (поведінки) системи в цьому середовищі.

Стан системи – впорядкована сукупність значень внутрішніх і зовнішніх параметрів, які визначають перебіг процесів, що відбуваються в системі. Множина станів системи може бути конечною, континуальною або дискретною, проте реально для біосистем, з огляду на величезну кількість різноманітних за спрямованістю і інтенсивністю впливу чинників, є невизначеною. Для забезпечення впорядкованості будь-якої системи повинні існувати принципи так званої узагальненої негентропії [24]. Окрім цього існує низка понять, які використовують в описах стану і динаміки системи: процес – впорядкована в часі послідовність значень змінних, що характеризують систему; системотвірні і системоруйнівні чинники – викликають утворення або руйнацію системи, а також системозберігаючі та системорозвиваючі чинники; еволюція системи – зміни складу, структури, функцій і властивостей протягом часу її існування.