Методологічні основи, сутність і завдання системного підходу

План

Вступ

1. Методологічні основи, сутність і завдання системного підходу

2. Загальносистемні категорії

3. Структура і функції системи

4. Класифікація систем та їхній опис

5. Рівні організації систем

6. Самоорганізаційні властивості фітоценосистем

7. Стійкість і нестійкість системи. Стабільність і нестабільність

8. Детермінованість і стохастичність

9. Індивідуальність фітоценосистем

10. Просторово-часова автономність

11. Властивість вибору. Реакція систем

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ідеї системності почали формуватись в середині XIX ст. під час дослідження таких складних динамічних об'єктів як людське суспільство та біологічний світ. Вже в XX ст. розробляються конкретні концепції системності: теорія Богданова – 20-ті роки, загальна теорія систем Л. Берталанфі – 50-ті роки, системотехніка – 60-ті роки тощо. Сьогодні системний підхід знайшов найширше застосування у різноманітних наукових напрямах – соціології, психології, історії, політології, економіці, фізиці, архітектурі тощо [8, 28, 32, 44, 45, 40 та ін.].

У фітоценології системний підхід інтенсивно розвивався в останні десятиліття минулого століття [1, 2, 29, 14, 9, 30, 11, 12 та ін.]. На засадах системності створена кібернетична модель фітоценозу – схема циклів кругообігу речовини і енергії в системі фітоценоз-середовище, введені формалізовані поняття – вхід, вихід системи, зворотній зв'язок, стохастичність характеру саморегуляції фітоценосистем тощо. Водночас розроблялись моделі фітоценозів, зокрема, з застосуванням мікропідходів – аналіз передачі інформації в окремих блоках системи, і макропідходів, за яким аналізується система загалом [23], обґрунтовується імітаційний підхід – наближення числа параметрів моделі до числа реальних параметрів системи і опис зв'язків цих параметрів, та оптимізаційний – синтез оптимальних моделей, що наближаються до своїх прототипів – оптимальних систем [38], метод клітинних автоматів [36] та ін. Сьогодні математичні моделі знаходять найширше застосовування у різноманітних напрямах [3, 35, 46, 47 та ін.], у тому числі таких спеціалізованих як моделювання неперервних культур мікроводоростей [43, 42, 39], моделей динаміки неоднорідних популяцій [18] тощо.

Системний підхід у фітоценології передбачає вивчення структури, організації та динаміки угруповань, встановлення взаємозв’язків і взаємозалежностей. Головний об’єкт дослідження – фітоценоз як відносно однорідний контур рослинності, сформований групами видових популяцій, які пов’язані умовами екотопу та певними взаємостосунками в межах ділянки території – є типовою біологічною системою і типовим об’єктом системного аналізу.

Проте ряд питань, які стосуються термінології і понять, теоретичних і методологічних аспектів досліджень фітоценосистем залишились невизначеними. Дана стаття є спробою узагальнення теоретичних і методологічних засад загальносистемного аналізу [5, 6, 19, 32, 26, 16] з метою вироблення методологічних принципів застосування системного підходу у фітоценологічних дослідженнях.

Методологічні основи, сутність і завдання системного підходу

Найважливішою особливістю природного середовища є нерівномірність розподілу в просторі і часі речовини, енергії та інформації, що і створює феномен різноманітності. Ця нерівномірність виявляється у тому, що всі компоненти матеріального групуються, об'єднуються у відносно уособлені в просторі і часі сукупності. Не існує об'єктів або явищ, які б не утворювали систему з іншими об'єктами і не були б системою [5, 6, 24 та ін]. Процесам роз'єднання, дезінтеграції протистоять процеси об'єднання, що й зумовлює ефекти системності.

Система – не тільки ціле, що складається з частин, але й порядок, що визначається певним розподілом частин у цілому та їхніми взаємозв'язками. Терміном "системний підхід" означається група методів, за допомогою яких реальний об'єкт описується і вивчається як сукупність взаємопов'язаних компонентів. Ці методи розвиваються в межах окремих наукових дисциплін, міждисциплінарних синтезів і загальнонаукових концепцій. Необхідність системного підходу у фітоценотичних дослідженнях зумовлена складністю об'єктів, потребами у використанні та збереженні, інтеграцією знань та поширення інформації.

Сутність системності полягає у координованості та спрямованості динаміки усіх елементів на підтримку існування та функціонування усієї системи, її відносної замкнутості та цілісності. Складові системи (елементи, компоненти системи або підсистеми) розглядаються не тільки як нижчий рівень структурної ієрархії “ціле– частина” або “частина–ціле”, але й у зв’язку “частина–частина”. При цьому, пріоритетним для окремих елементів системи завжди залишаються “власні інтереси”, певна автономність, а система вищого організаційного рівня несе у собі потенційну загрозу для підсистем нижчого ієрархічного рівня. Таким чином, кожна система є певним компромісом між ”власними інтересами” підсистем і необхідністю підпорядковуватись ”інтересам” корпоративним.

Загальними завданнями системних досліджень є аналіз і синтез. У процесі аналізу система виділяється з середовища, встановлюється її склад і структура, функції, інтегральні характеристики (властивості), системоутворюючі і дезінтеграційні чинники, взаємозв'язки з середовищем. У процесі синтезу будується модель реальної системи.

Системний підхід є засобом вирішення різноманітних теоретичних і практичних завдань. У теоретичному плані – це інтеграція і систематизація знань, виявлення і усунення зайвої або несуттєвої інформації, скорочення за рахунок цього обсягів описів, виявлення інформаційних інваріантів, подолання недоліків локальних підходів, зменшення суб'єктивізму в інтерпретації явищ або процесів. Системний підхід дозволяє виявити відсутність або неповноту інформації про об'єкт досліджень, визначати завдання наукових досліджень, в окремих випадках (інтерполяцією або екстраполяцією) передбачати властивості відсутніх частин описів. Прикладні завдання, що вирішуються за допомогою системного підходу, можуть бути пов'язані з прогнозуванням, управління, реконструкціями і збереженням фітоценосистем або їхніх частин, та поширенням інформації.

У вузькому розумінні системний підхід слід розуміти як застосування системних методів до вивчення реальних фізичних, біологічних, соціальних та інших систем. У широкому розумінні системний підхід включає, крім цього, застосування системних методів для вирішення різноманітних конкретних завдань – систематики, планування, прогнозування, проведення комплексного і системного експерименту тощо.