Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






ХОРИ НА ВІРШІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА





"Тече вода в синє море"

 

Один із найпоетичніших творів композитора, де вірш безсмертного Кобзаря знаходить глибоко ліричне перевтілення в хорі. Його музика дуже розмаїто та індивідуально передає риси давнього українського фольклору, насамперед, епічних дум та історичних пісень.

Вже сам початок хору наближений до розповідної манери співця-кобзаря, через те в ньому ніби розмиті яскраві ритмічні акценти, мелодична лінія розгортається плавно, неспішно, з продуманими смисловими динамічними підйомами та спадами. Починаючись у глибокому тембрі басів, епічного складу мелодія пізніше підхоплюється вищими чоловічими голосами, тенорами, поступово захоплює ширший простір. Разом з тим для мелодії притаманна хвилеподібність, що відображає безперервний рух морських хвиль, як символ вічної природи й плинності часу.

Перший розділ витримано в чисто епічній, суворій, зосередженій манері розповіді.

Натомість другий епізод вносить яскравий контраст, пов’язаний з розвитком поетичного образу, - в центрі опиняється постать самотнього козака, що марно шукає щастя на чужині. Зрозумілим стає тут драматичний, поривчастий характер розповіді, експресивні вигуки, що завершуються «зітхаючими» закінченнями фраз. Почуття неодноразово описаного Кобзарем самотнього бурлаки, якому Бог не послав ні щастя, ні долі, його трагічні роздуми в музиці Б.Лятошинського отримують дещо театральне, патетичне втілення.

Останній епізод хору повертає до початкової мелодії, як це часто типово для вокально-хорових форм. Проте це повернення не означає простого нагадування, чи обрамлення середнього епізоду: вічний рух морських хвиль, постійне «сповзання» до головного басового тону сприймається тут як символ марності зусиль, безнадії та глибокого трагізму долі козака.

 

«Із-за гаю сонце сходить»

 

Цей хор за своїм поетичним змістом сприймається як пряме безпосереднє продовження попереднього: знову протиставляється образ вічної природи, уособленням якого виступає схід сонця, що неминуче повторюється з дня у день, - і нещасної долі козака, якого пан «цькує собаками», а його кохану «покриткою по світу пускає». Трагічний сюжет, характерний для багатьох шевченківських поем («Петрусь», «Варнак» та ін.), подається тут у максимально концентрованому, драматично згущеному вигляді. Цю концентрацію драматичного змісту глибоко відчув композитор і у своєму хорі зумів її передати напрочуд виразно і сильно.



Його головна музична тема грунтується, як і тема попереднього твору, на епічних думних «зачинах», проте похмура, зловісна атмосфера ще яскравіше підкреслена повільним, важким мелодичним поступом. Ефекти театральності супроводжують тут майже кожне слово, автор намагається музично проілюструвати кожен, навіть найтонший, відтінок поезії. Так, слово «темного» («не виходить чорноброва із темного лугу»), що несе в собі не лише буквальне, але й переносне значення - як передбачення подальшої трагедії - підкреслене в музиці відчутним «затемненням» музичного колориту. Дієслова, що нанизуються в стрімку, стиснену картину переслідування: цькують його собаками, крутять назад руки і завдають козакові смертельної муки»), отримують таке саме активне, дійове й водночас позначене трагічними акцентами втілення в музиці.

Це один із нечисленних у Б.Лятошинського хорів, у якому виразно проступають риси оперної, театральної сцени, що зумовлене, очевидно, змістом поетичного першоджерела.

 

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Як взагалі можна окреслити художній стиль Б.Лятошинського на тлі сучасного мистецтва?

2. До яких музичних жанрів особливо часто звертався Б.Лятошинський і чому?

3. До якого кола поезії особливо тяжів композитор, яких авторів вибирав?

4. В якому напрямку розвивалась його педагогічна діяльність? Хто з відомих композиторів у нього навчався?

5. Які виразові особливості відзначають хори Б.Лятошинського на вірші Т.Шевченка?

 

ВІКТОР КОСЕНКО

(1895 - 1937)

 

Один з найбільш найтонших і чутливих ліриків, автор прекрасної світлої музики, яких напрочуд глибоко відчував внутрішній світ дитини, блискучий педагог, піаніст - таким увійшов в українську музику першої половини ХХ ст. Віктор Косенко. За своє недовге життя він зумів створити численні фортепіанні й вокальні композиції, що, на жаль, не надто часто звучать з великої концертної естради, проте охоче виконуються дітьми в музичних школах, початківцями та аматорами, входять у репертуар музичних училищ.

Віктор Степанович Косенко народився 24 листопада 1896 р. у Петербурга, де його батько служив офіцером. Невдовзі післянародження сина сім’я переїхала у Варшаву, в цьому місті пройшли дитячі та юнацькі роки майбутнього композитора. Музичне життя Варшави було напрочуд інтенсивним, гастрольні виступи відомих виконавців, котрі приїжджали не лише із столичного Петербургу чи Москви[142] (Сергій Рахманінов, Федір Шаляпін, Володимир Сафонов), а й з великих європейських центрів (Фріц Крейслер, Ріхард Штраус), змінювались концертами місцевих артистів, а польська композиторська і виконавська школа ще з часів Ф.Шопена, та потім Ігнація Падеревського славилась у Європі.



Таким чином, естетичні смаки й уподобання молодого музиканта формувались у якнайбільш сприятливій художній атмосфері. Своє навчання він розпочав у 1905 р. у гімназії, а паралельно приватно брав уроки у професорів Варшавської консерваторії А.Юдицького та З.Михайловського. Проте, хоч і готувався юнак до вступу у Варшавську косерваторію, вчитись йому довелось вже в іншій столиці, в Петербурзі: напередодні Першої світової війни помер батько, і мати, рятуючись від військового лихоліття, переїжджає назад до Петербурга.

У 1914 р. В.Косенко вступає до Петербурзькоїконсерваторії і навчається там одразу на двох факультетах: фортепіанному та композиторському. Його педагог по класу фортепіано, Ірина Миклашевська, згадує, що він дуже наполегливо займався, бо спочатку обрав для себе кар’єру концертуючого піаніста. Одночасно він створює цікаві фортепіанні та вокальні мініатюри, один з його романсів здобув схвальну оцінку директора консерваторії, відомого композитора Олександра Глазунова Тож здібний студент і на далі не покидає творчої роботи, він навіть отримує в 1918 р. два дипломи - піаніста і композитора.

Після закінчення консерваторії В.Косенко переїджає в Україну, в Житомир, де жили його родичі. Там починає працювати викладачем по класу фортепіано в місцевій музичній школі. Робота, хоч і скромна, прийшлась йому по душі, бо відповідала його педагогічному хисту. Крім того, він часто виступає в місті з концертами і як піаніст-соліст, і як акомпаніатор, супроводжуючи виступи хорів та співаків. Про його талант піаніста згадували слухачі ще багато років згодом: «Чарівний звук, глибоке проникнення у зміст твору, темперамент, свіжість були неодмінними рисами його виконавського стилю. Він був другом усіх, хто любив мистецтво»[143].

Маючи ще з Петербурга прекраснінавички гри в ансамблі, В.Косенко організовує камерне тріо зі скрипки, віолончелі та фортепіано. Цікаво, що й скрипаль, і віолончеліст були не музикантами за професією, а всього лише аматорами. Проте наполегливість і захопленість організатора передається й іншим учасникам. Невдовзі тріо стало популярним у місті, його концерти збирали чимало публіки. Часто до його виступів підключалися й інші музиканти, поступово утворюється своєрідне коло музикантів-ентузіастів, що знайомитьжитомирян із світовою класикою. Цей факт дуже знаменний для розуміння життєвої мети та характеру В.Косенка: він сам понад усе любив мистецтво і вмів вести за собою не лише своїх учнів, але й слухачів концертів, людей, раніше досить далеких від музики. Провінція, якою на той час був Житомир, її обмежене, одноманітне культурне буття, не лише не згасило його творчого поривання, а навпаки, викликало потребу своїм прикладом, працею розбудити інтерес до прекрасного.

Але концертна та педагогічна діяльність не обмежувала творчої активності митця. Житомирське десятиліття стало найбільш плідним для творчої спадщини В.Косенка. Вже через декілька років перебування тут, у 1922 р. він зміг організувати авторський концерт, де виступив як піаніст з програмою власних творів. Вражає багатоманітність образів і настроїв, до яких він звертається. Саме в Житомирі під натхненним пером музиканта виникають такі найвідоміші його опуси, як дві поеми-легенди, цикл «Одинадцять етюдів у формі старовинних танців», три сонати, одинадцять етюдів, програмні поеми та мініатюри для фортепіано, Концерт та соната для скрипки з оркестром, «Класичне тріо» для скрипки, віолончелі та фортепіано, численні романси на вірші російських поетів та Павла Тичини. Співпрацював композитор і з місцевим театром, створивши музику до вистав «Фея гіркого мигдалю» Івана Кочерги та «Любов під в’язами» сучасного американського драматурга Юджина О’Нейла.

Нерідко композитор виїжджає до Києва та Москви для зустрічей з друзями-музикантами, показує їм свої нові твори. Таким чином деякі з його опусів, за клопотанням відомих митців, потрапляють до видавництва і виходять друком. Його ім’я потроху стає відомим не лише в Житомирі. У великих містах України - Харкові, Донецьку, Одесі та й в столиці успішно проходять концерти В.Косенка, де він виступає і як піаніст-соліст, і як акомпаніатор співаків, і як композитор зі своїми сольними програмами. Критика напрочуд схвально відгукується про його концерти, дуже гарно приймає твори митця-лірика і широка публіка.

Тож у 1929 р. В.Косенка запрошують на роботу до Києва, на посаду викладача Музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка (згодом він був реорганізований у консерваторію, сьогодні - Київська національна музична академія ім. П.Чайковського). Він викладав різні дисципліни, проявляючи себе й на педагогічній ниві у всій повноті таланту, вів і клас спеціального фортепіано, і камерного ансамблю, а трохи пізніше - теоретичні предмети.

У Києві розширюється коло знайомств композитора, серед його друзів бачимо Бориса Лятошинського, Левка Ревуцького, поета Павла Тичину, відомих співаків Зою Гайдай, Івана Паторжинського, Марію Листвиненко-Вольгемут. Приязний, товариський, В.Косенко здобував прихильність кожного, хто мав нагоду спілкуватися з ним ближче. П.Тичина згадував пізніше:

«Відсвіт від його творчої душі назавжди сонячними освітленнями лишився й на моїй біографії»[144].

Завдяки його авторитету як виконавця і педагога, В.Косенка досить часто запрошують у журі різноманітних конкурсів піаністів та вокалістів, що відбуваються в Києві, Харкові. Митець дуже відповідально ставився до підтримки молодих талантів і намагався всіляко сприяти їх творчому зростанню.

Не покидає він у столиці й виконавської діяльності. Афіші часто сповіщають про сольні концерти Косенка-піаніста, про його виступи разом з відомими співаками. Так у 1935 р. відбувся великий авторський концерт за участю відомих співаків, котрий транслювався київським радіо. У програми ж сольних концертів найчастіше входили, поруч з власними, твори композиторів-класиків, улюбленого ним Шопена, Рахманінова, Скрябіна. Йому, чутливому й делікатному, складно було погодитися з новітніми експериментами в композиторській техніці, його лякала відверта загостреність, а часом агресивність нової музики. Тому і як митець, і як виконавець він назважди залишився прихильником класики. Він часто говорив своїм учням: «Зверніться до класики, мій друже, вона вас не підведе»[145].

Творчість цього часу позначена певними художніми суперечностями, не все в ній можна оцінити позитивно.

З одного боку, його романтична спрямованість, що відбилась у найкращих творах, і становила найціннішу йприродну рису обдарування, виявились у таких опусах, як Два концертні вальси для фортепіано, Концерт для фортепіано з оркестром, романси на вірші О.Пушкіна. Великий досвід піаніста-педагога спричинив появу одного з найкращих дитячих збірників «24 дитячі п’єси для фортепіано», котрим і сьогодні охоче користуються музиканти-початківці. Весь світ дитини з її радощами і смутками, зацікавленням до оточуючого середовища, допитливістю постає зі сторінок цього збірника. Такі п’єси, як «Не хочуть купити ведмедика», «Купили ведмедика», «Дощик», «Ранком у садочку», «Скакалочка», «Українська народна пісня», «Балетна сценка» та інші - зрозумілі й близькі юним піаністам. У Києві виникла й найбільш об’ємна оркестрова композиція - «Героїчна увертюра», безпосередньо навіяна образами й настроями героїчних українських пісень та музики П.Чайковського й С.Рахманінова.

Поруч із тим В.Косенкові «у вирі індустріалізації» доводилося писати багато масових пісень на злободенні теми, оспівувати рух ударників комуністичної праці, ілюструвати ще німі тоді кінофільми про революцію, про радянське життя. Важко сказати, як сприймав особисто В.Косенко такі (ці)"ідеологічно правильні" теми, проте ці (такі )твори набагато слабкіші за художнім рівнем.

Останні роки життя композитора були затьмарені важкою виснажливою хворобою, котра поступово підточувала його сили, обмежувала творчі можливості. Вже навіть останні його концерти транслювалися по радіо безпосередньо з помешкання - автор не міг виходити з дому. Він часто виїжджав у Крим на лікування, сподіваючись на одужання, проте його сили танули, і 3 жовтня 1938 р. Віктора Косенка не стало. Ім’я композитора було присвоєно Житомирському музичному училищу, де він довгі роки працював, та одній з київських музичних шкіл.

 

 

«11 ЕТЮДІВ У ФОРМІ СТАРОВИННИХ ТАНЦІВ»

 

Це сюїта для фортепіано, що включає в себе одинадцять п’єс різного характеру й настрою, яскраво контрастна за жанрами, проте об’єднана єдиним ліричним, чутливим стилем композитора. Вона створювалася, протягом 1928 - 1930 рр. і належить до вершинних здобутків фортепіанної спадщини В.Косенка. Сам задум твору полягає в прагненні автора відродити до життя старовинну сюїту «придворних» танців різних народів, котра була дуже популярною в

17 - 18 ст. в європейській музиці[146]. Так з’являються тут німецька алеманда, французькі куранта, гавот, менует, іспанська сарабанда, англійська джига.

Основних танців у барокових[147] сюїтах було чотири, а їх кількість могла коливатися від чотирьох до восьми. В українській музиці ХІХ - поч. ХХ ст. було декілька таких «старовинних» фортепіанних сюїт, причому перша з них належала перу вітчизняного класика Миколи Лисенка і втілила дуже оригінальну ідею: в основу старовинних танців він поклав мелодії популярних українських народних пісень - «Сонце низенько», «Гречаники» тощо. Подібний задум втілив дещо пізніше й Станіслав Людкевич у фортепіанній сюїті, також використавши теми українських народних пісень, здебільшого галицьких. Аналогічний твір знайдемо і в доробку Василя Барвінського - «Сюїту на українські народні теми».

Продовжуючи цю традицію вітчизняної школи, В.Косенко пише свою сюїту теж у яскраво національній манері. Проте він не вдається до прямого цитування мелодій народних пісень, а створює свої власні теми, проникнуті глибинним духом українського фольклору. Окремі етюди близькі до запальних танців, в інших же переважають м’які, ніжні інтонації ліричного романсу. Особливо ефектною є остання п’єса. Хоча в її основі лежить пасакалія, жанр іспанської музики ХVІІ сторіччя, вона позначена національно характерними рисами та використовуючи на мотиви старовинних українських епічних дум. Усі ці національні джерела перевтілюються крізь призму своєрідної «ліричної розповіді». Разом з тим невипадково назва циклу включає в себе слово «етюд». «Косенко поставив перед собою також завдання педагогічного плану. Про це свідчить велика кількість різноманітних прийомів і засобів, спрямованих на розвиток виконавської майстерності»[148]. Педагогічний хист автора проявився в сюїті у віртуозній спрямованості окремих п’єс.

 








Date: 2015-04-23; view: 662; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.011 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию