Главная Случайная страница



Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







СТАНІСЛАВ ЛЮДКЕВИЧ





(1879 - 1979)

 

У 1979 р. громадськість Львова урочисто святкувала доволі незвичну подію - 100-річчя від дня народження композитора, який дочекався свого ювілею. Станіслав Пилипович Людкевич був присутній майже на всіх численних концертах, організованих на честь знаменної дати, давав інтерв’ю, спілкувався з тими, хто приїхав його привітати з усіх куточків країни… Його не стало через вісім місяців. По собі він залишив численну спадщину як композитор, теоретик, фольклорист, педагог, поет, громадський діяч.

Станіслав Людкевич народився 24 січня 1879 р. в м. Ярославі (сьогодні знаходиться на території Польщі). Його батько був учителем, мати серйозно захоплюваласяя музикою. У молодості вона мала щастя навчатись у М.Вербицького, і своє захоплення передала синові. Ще учнем гімназії, він прагне присвятити себе музиці й створює свої перші опуси - це були не лише, як звично, фортепіанні мініатюри та солоспіви, але й значніші за обсягом хори. Показово, що вже в такому юному віці майбутній композитор поставив перед собою ясну мету - творити українську національну музику. Недаремно серед перших творчих спроб знайдемо хор на вірші Тараса Шевченка «Гамалія». Свої задуми він описав у листі до М.Лисенка, котрий відповів юнакові й підтримав його благороднінаміри[110].

Після закінчення гімназії С.Людкевич вступає на філософський факультет Львівського університету, котрий, власне, в ті роки стає провідником українських патріотичних сил, збирає найвизначніших у майбутньому політичних, наукових, культурних діячів. Серед найбільших авторитетів - поет, письменник, філософ Іван Франко, з котрим заприятелював талановитий студент. Недаремно одним із перших творів, написаних у Львові, став хор «Вічний революціонер» на слова І.Франка.

Займаючись музичною самоосвітою, С.Людкевич особливу увагу звертає на вивчення особливостей народної пісні. Нові технічні засоби, серед них фонограф[111], дозволили йому докладніше й ширше проаналізувати існуючі записи народних пісень. Так з’являється на світ двотомна збірка «Галицько-руські народні мелодії», котрі вчений підготував разом із Й.Роздольським. Не лишається Людкевич осторонь і від інших важливих національно-культурних подій Галичини. Він керує хорами, готує партитури[112] власних творів, редагує композиції інших авторів, перш за все галицьких і буковинських, зокрема М.Вербицького та Воробкевича, вдається й до так званих «артистичні мандрівков», котрі організовувалися студентською та учнівською молоддю, що навчалась у Львівському, Віденському та Празькому університетах, для мешканців маленьких містечок і сіл Галичини. Під час цих мандрівок хори, ансамблі й окремі солісти виконували солоспіви українських і зарубіжних композиторів, українські народні пісні.



Після закінчення університету С.Людкевич стає вчителем української мови в гімназії, проте ця скромна посада не обмежила розмаху його громадської та творчої діяльності. Навпаки, саме початок ХХ ст. стає одним із найбільш плідних періодів у житті композитора. З 1903 р., коли у Львові засновується Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка, він входить не лише до складу викладачів, але й до правління, з 1905 р. редагує авторитетний мистецький часопис «Артистичний вісник», перше такого плану видання українською мовою в Галичині. Не полишає композитор і улюбленої праці хорового диригента, входить у заснований 1902 р. «Союз співацьких і музичних товариств».

В творчому доробку тих років переважають монументальні твори, присвячені героїчно-визвольній тематиці: кантата «Останній бій» (перша частина найграндіознішого твору автора – катати-симфонії «Кавказ» за поемою Т.Шевченка), «Симфонічний танець», «Капричіо» для оркестру. І в той же час композитор пише твори, сповнені глибокого почуття, близькі до народної пісні, такі, як «Хор підземних ковалів», хор «Вечір у хаті». Широка ерудиція випускника філософського факультету допомагала йому в освоєнні найновіших напрямків композиторського пошуку. Проте прагнучи до постійного вдосконалення, він вирішує здобути фахову освіту у Відні – столиці Австро-Угорської імперії, до якої тоді належала Галичина, де збирався науковий і артистичний цвіт Європи.

Навчання у Відні тривало протягом року, проте за цей короткий час С.Людкевич зумів осягнути дуже багато. Він відвідує не лише лекції з композиції у знаного педагога Олександра Цемлінського та заняття з музично-теоретичних дисциплін у професора Віденського університету Германа Греденера, але й значно поглиблює теоретичну підготовку, задля чого декілька разів виїжджає до Мюнхена і Лейпцига, до відомого теоретика Гуго Рімана. Перебування у Відні завершилось вельми успішним захистом докторської дисертації, присвяченої питанням походження музичного мистецтва. У ній автор дуже велику увагу приділяє народним традиціям, звичаям та первісним. дохристиянським віруванням.

Повернення до Львова співпало з сумною подією: у 1908 р. помер перший директор Вищого музичного інституту А.Вахнянин. С.Людкевич обіймає посаду директора і перебуває на ній до Першої світової війни. Праця ця була копіткою, досить складною і вимагала від директора надто багато часу: адже філії інституту знаходились у багатьох повітових[113] містах і містечках, таких як Дрогобич, Коломия, Станіслав, Бережани та ін. Інспектування цих філій теж входило в обов’язки директора. Тому творчість цих років – нечисленна ­­кількісно, обіймає, здебільшого, хори та солоспіви, зате дуже цікава за своїми творчими знахідками, зокрема,бувзавершений найвагоміший твір митця - кантата-симфонія «Кавказ». Цікаво, що крім композиторської творчості, він дуже плідно проявив себе як поет і навіть входив до одного з найцікавіших західноукраїнських поетичних угрупувань «Молода муза» разом із Степаном Чарнецьким, Василем Пачовським, Богданом Лепким, Петром Карманським та іншими.



Перша світова війна перервала спокійний плин життя: С.Людкевича прикликали в діючу армію, і на російсько-австрійському фронті він потрапляє в полон. Майже чотири роки він перебуває, як полонений, спочатку у далекому Казахстані, в Перовську, згодом у Ташкенті. Та навіть там, у неймовірно скрутних умовах, не полишає творчості, звертається до фортепіанних мініатюр, в яких вибагливо поєднуються не лише типові українські та західноєвропейські, а навіть і східні, екзотичні мелодії (як, наприклад, у п’єсі «Пісня до схід сонця» - з туркестанських мотивів). Лише після революції вдається композитору повернутися на Батьківщину. По дорозі додому він відвідує Київ, де йому вдалося познайомитись з двома найвідомішими тогочасними музикантами – Кирилом Стеценком та Миколою Леонтовичем.

Двадцяті - тридцяті роки належать до періоду найактивнішої і найбільш плідної праці С.Людкевича. Він вже не повернувся на посаду «одноособового» директора інституту (за роки його полону цю роботу виконував Василь Барвінський), але, як і раніше, стає до керма музичного закладу, працює з учнями, інспектує філії інституту.

Розуміючи важливість грунтовної музичної освіти, створює підручники з основних теоретичних дисциплін, пише також ряд критичних статей з приводу навчання в школах, а також про проблеми національного музичного стилю, узагальнює багатовікову традицію розвитку української професійної музики на тлі досягнень європейської культури. Інтенсивно продовжує займатись і фольклористикою, спираючись вже на найновіші досягнення науки. Теоретичні праці С.Людкевича належать до найбільш фундаментальних у вітчизняній науковій думці.

У 1934 р. він входить до кола організаторів СУПРОМу (Союзу українських професійних музик), групи енергійних талановитих музикантів, що поставили собі за мету забезпечити гідний розвиток української музичної культури, дбати про освіту, розвиток виконавства, творчості та музичної науки. Результати їх діяльності справді виявилися дуже значними. За неповних п’ять років свого існування СУПРОМ спромігся видавати власний журнал «Українська музика», разом з Науковим товариством ім. Шевченка[114] публікувати наукові та фольклористичні праці, організовувати сотні концертів з творів українських композиторів у всіх куточках Галичини, значно активізувати діяльність Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка, завдяки чому українська виконавська школа - насамперед фортепіанна та вокальна - здобула справжнє визнання в світі. С.Людкевич завжди був у центрі цих громадсько-культурних подій, працював, окрім творчої та науково-педагогічної сфери, головним диригентом хору «Боян», очолював музикознавчу секцію НТШ. Намагався він налагодити та продовжити контакти і з митцями великої України, які виникли ще в 1918 р., зокрема він листується з Левком Ревуцьким та Борисом Лятошинським, отримує їхні твори, щоби пізніше пропагувати їх у себе, у Львові. В той час, коли в Києві майже ніхто з видатних піаністів не виконував музики українських авторів, у Львові вона входила в обов’язковий репертуар навіть молодших учнів ВМІ.

Творчість тих років позначена розмаїттям жанрів і тем, які композитор намагається виразити звуками. Поруч з неодмінними хорами й солоспівами, обробками народних пісень велика увага приділяється оркестровій та фортепіанній музиці. Часто в його творах знаходять відгомін образи й настрої української літератури - творів І.Франка, Т.Шевченка, О. Кобилянської, О.Олеся, А.Кримського та інших. Так, серед монументальних композицій особливе місце посідає кантата «Заповіт» для хору, солістів та симфонічного оркестру, особливо улюблена ним поетична спадщина І.Франка постає і в трагедійно-похмурій кантаті «Наймит», і в драматично-буремній симфонічній поемі «Каменярі» і в пейзажній ліриці хору «Восени».В симфонічній поемі «Меланхолійний вальс» втілено настрої однієї з найкращих новел О.Кобилянської, витончені барви поезії символізму знайшли свій вираз в солоспівах «Ти моя найкраща пісня» та «Подайте вістоньку» на вірші О.Олеся. Не залишає він і справи редагування творів видатних своїх попередників - в тридцяті роки композитором написана друга, вставна, дія до «Запорожця за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, інструментована остання опера М.Лисенка «Ноктюрн», відредаговані хори М.Вербицького, І.Лаврівського, В.Матюка, О.Нижанківського.

1939 рік приносить галицькій інтелігенції і великі сподівання - адже відбулось омріяне возз’єднання зі Східною Україною! - і водночас розчарування,оскільки одразу після возз’єднання починаються жорстокі репресії проти визначних діячів краю. С.Людкевич, незважаючи на літній вік, поринає в роботу, доопрацьовує розпочаті раніше твори, завершує фольклористичні дослідження. Важкі випробування чекають львівську інтелігенцію і в роки фашистської окупації, проте навіть тоді митець не полишає педагогічної та культурно-просвітницької роботи: разом з В.Барвінським вінзнаходить можливість продовжувати діяльність Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка.

У післявоєнний період композитор продовжує працювати як професор та завідуючий кафедрою композиції Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка (саме так називався тепер вищий музичний заклад, котрий об’єднав дві колишні польські консерваторії та ВМІ). У його творчості наступає поступове згасання - і не лише тому, що вік не дозволяв С.Людкевичу плідно працювати (він зберігав прекрасну пам’ять і ясний розум до глибокої старості), але й через те, що не завжди в заідеологізованій державі він міг писати те, до чого прагнула душа. Часом трапляються навіть анекдотичні випадки, коли твір, написаний з однією метою і задумом, видавася за зовсім інший: «Рондо юнаків», симфонічна поема, створена в 1945 р. в пам’ять про бійців УПА, визначалась у тогочасній критиці, як музика на честь Червоної Армії, первісну назву симфонічної поеми «Стрілецька рапсодія» 20-х рр. замінили на «Галицьку рапсодію». Таке лицемірство не було властивим напрочуд чесному йнайвірогідніше принциповому митцеві. Найбільше саме з цієї причини він поступово відмовляється від творчості, хоча в консерваторії викладає майже до останніх днів, викладає композицію та народну творчість. Серед його численних учнів у класі композиції – знані українські митці Мирослав Скорик, Григорій Цицалюк, Богдана Фільц.

Помер Станіслав Людкевич у рік свого 100-річного ювілею, 5 вересня 1979 р. у Львові.

 

КАНТАТА-СИМФОНІЯ «КАВКАЗ»

(за поемою Тараса Шевченка)

 

Кантата-симфонія «Кавказ» створювалась протягом доволі довгого періоду, понад десять років. Перша частина, присвячена російським революціонерам, датується ще 1905 р., останні три були завершені аж перед Першою світовою війною. Сам задум, що виник під впливом драматичної громадянської поезії Кобзаря, ідеально вкладався в рамки стилю романтизму, до якого композитор тяжів усе своє життя, незважаючи на те, що в ХХ ст. він був уже дещо «старомодним». Прообразом кантати-симфонії «Кавказ» для С.Людкевича стала безсмертна Дев’ята симфонія Людвіга ван Бетховена, в якій геніальний німецький композитор вперше впровадив хор у симфонічний цикл. Для С.Людкевича хорове звучання Шевченкової поезії теж було конче необхідним для повного втілення свого задуму, а водночас монументальність симфонії як жанру теж видавалася композитору найвідповіднішою для втілення грандіозного задуму.

Із масштабної поеми Т.Шевченка вибрано лише три особливо яскраві, концентруючі в собі головні ідеї літературного першоджерела, початкові строфи, своєрідний епіграф до змісту всього твору. Таким чином, в композиції музичного циклу відбилися гострі контрасти, протилежні образи: «За горами гори, хмарами повиті», тобто постать нескореного Прометея і вічної природи в І ч., сумовиті роздуми про слабкість людини перед обличчям Божого провидіння у ІІ ч. - «Не нам на прю з тобою стати», гостре сатиричне скерцо[115], насмішкувата і перебільшено-хвалебна, гротескова слава в ІІІ ч. - «Хортам, і гончим, і псарям, і нашим батюшкам царям слава», і врешті урочистий фінал, сповнений героїчного пафосу, - «Борітеся, поборете», з його величним завершенням на словах: «І вам слава, сині гори, кригою окуті, і вам, лицарі великі, славні, незабуті». «Співзвучність, гармонійне злиття з поезією Т.Шевченка є наслідком близькості творчого почерку композитора до стилю великого поета. С.Людкевич чудово вміє передавати щирість і простоту, а з іншого боку - грандіозність душевних поривань»[116].

Коротко розглянемо основні частини твору. Перша частина відзначається глибоким і водночас стриманим емоційним станом.Для музичного зображення величних Кавказьких гір композитор використовує широкий «просторовий» тип викладу, сувору, рельєфну мелодію, котра потім повторюватиметься протягом всього циклу - адже саме ці вічні гори є німими мовчазними свідками всіх подій тисячолітньої історії. Поруч із цією темою з’являється інша - стрімка, героїчна, мужня. Це музичне уособлення міфічного героя Прометея, котрий для Т.Шевченка є символом незламної волі українського народу («споконвіку Прометея там орел карає»). Саме ці два мотиви і лягли в основу всієї частини, в їх безперервному розвитку стає помітно, що вони й близькі своєю урочистістю, героїкою, але й відмінні, оскільки перший втілює стан спокою, а другий - рішучу дію. Ряд епізодів приводить до найвищої «вершини» частини на словах «Не скує душі живої і слова живого, воно знову оживає і сміється знову». Тут врешті обидві теми сходяться в одне ціле, немовби герой долає свої страждання, переймає вічний спокій гір.

Друга частина, в якій автор звертається з пристрасним благанням і зі скаргою до Господа на людські страждання, природно випливає з інтонацій українських народних плачів і голосінь («Нам тільки плакать, плакать, плакать»). Проте і тут поступово зароджується зовсім протилежне відчуття, пов’язане зі словами: «Встане правда! Встане воля!», і так само гнучко композитор переходить від «слабких», «зітхаючих» зворотів мелодії до піднесеного гімну, що нагадує чимось його ранній хор «Вічний революціонер». Проте завершення знову повертає слухача до первісного стану, бо ще не час на прославляння, ще течуть «кровавії ріки» серед нашого народу.

Третя частина побудована на жорстких, неприємно гострих мелодичних ходах, котрі мають характеризувати мучителів, що вбираються в шати благодійників. Звідси походять прийоми іронії, дуже вдало використані С.Людкевичем. Вкотре вже, після першої та другої частини звучать мотиви гімну, проте тут вони спотворені до невпізнання, це швидше пародія на прославлення, блазеньські вигуки «Слава!».

Ефект зіткнення повністю протилежних сил - гострої сатири і заклику «Борітеся!» - досягається завдяки тому, що між третьою і четвертою частинами немає перерви, третя безпосередньо перетікає в останню, і тим більш вражаюче після глузливої «Слави» сприймається вольовий заклик «Борітеся!». Надалі знову проходить тема Кавказьких гір, знайома ще з першої частини, але тут вона природно пояснюється текстом: «І вам слава, сині гори», а також загальною логікою розвитку, головною думкою, яку прагне підкреслити С.Людкевич услід за Т.Шевченком: вічна могутність природи повинна породжувати таких самих могутніх синів роду людського, що прийдуть як лицарі захистити слабких і покривджених. Для втілення образу вольового пориву, який завершує весь монументальний цикл, композитор використовує відому ще з 16 ст. поліфонічну форму фуги[117]. У ній поступове, просторово віддалене проведення теми у всіх голосах чудово передає вагомість мовленого слова і маршового мотиву, підкреслює неминучість здійснення пророцтва: «За вас правда! За вас слава і воля святая!».

У цьому творі С.Людкевич найбільш повно і переконливо втілив свої художні і морально-етичні ідеали, свої переконання як людина, митець і громадянин. Таку свідому, чесну позицію він зумів зберегти впродовж свого довгого життя, так що міг сказати на його завершення словами свого улюбленого поета: «У нас нема зерна неправди за собою»[118].

У 1964 році за кантату-симфонію «Кавказ» композитора було удостоєно високого звання лауреата Державної премії України ім. Т.Шевченка.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ:

1. Де, в яких навчальних закладах навчався С.Людкевич? За якими спеціальностями він здобув освіту?

2. Які найважливіші наукові здобутки C.Людкевича? Крім композиції, в яких сферах музики він залишив поважний доробок?

3. Які громадсько-суспільні обов’язки він виконував і як це вплинуло на розвиток культури в Західній Україні?

4. Які найважливіші жанри творчості С.Людкевича? Чим зумовлене його звертання до них?

6. Для якого інструмента він особливо охоче писав музику?

7. Хто з українських композиторів сучасності навчався у С.Людкевича і в якому навчальному закладі?

6. Які строфи з тексту Т.Шевченка використовує композитор у кантаті-симфонії «Кавказ»?

8. Які основні народнопісенні джерела кантати-симфонії «Кавказ» і чому композитор їх обирає?

9. Якими державними нагородами була відзначена кантата-симфонія "Кавказ"?

 








Date: 2015-04-23; view: 1273; Нарушение авторских прав



mydocx.ru - 2015-2021 year. (0.011 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию