Відображення ідей народного виховання в змісті та методах роботи з дітьми

У книзі “Рідне слово” К.Д. Ушинський стверджує, що народним наставником у вихованні є мова – кращий цвіт усього духовного життя народу, що ніколи не в’яне... Кожне нове покоління, вивчаючи рідну мову легко і без особливих зусиль, засвоює водночас плоди думки і почуття тисяч поколінь, які йому передували. А відтак, “усе, що бачили, все, що зазнали, що пережили та передумали ці незчисленні покоління предків, передається легко і без всяких великих зусиль дитині, яка тільки-но відкриває очі на світ Божий, і дитина, навчившись рідної мови, вступає вже в життя з безмежними силами. Не тільки умовних звуків вчиться дитина, вивчаючи рідну мову, п’є духовне життя і силу...”. Рідне слово пояснює дитині її природу краще, ніж міг би це зробити природознавець, рідне слово знайомить дитину з характером людей, що оточують її, з суспільством, в якому вона живе, з його історією та прагненнями, як не міг би ознайомити жоден історик; саме рідне слово вводить дитину в народні вірування, в народну поезію, як не міг би ввести жоден естет, і, врешті-решт, рідне слово дає такі логічні поняття й філософські погляди, яких, звичайно, не міг би дати дитині жоден філософ.

Як гімн рідній мові звучать слова Костянтина Дмитровича Ушинського: “У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси і ріки, її бурі і грози – весь той глибокий, повний думки й почуття, голос рідної природи, який лунає так гучно в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, а й уся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результат життя кожного покоління залишається в мові – у спадщину нащадкам. У скарбницю рідного слова складає одне покоління за другим плоди глибоких сердечних порухів, історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і радості, - одним словом, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова – найживіший, найбагатшій і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історичне живе ціле. Воно не тільки виявляє собою життєвість народу, а є цим життям. Коли зникає народна мова, - народу нема більше!”.

Феномен народної мови полягає в тому, що саме рідне слово розвиває в дитини духовність. Дитина, висловлюючи свою думку, в одному випадку вживає один вислів, в іншому – інший, дивуючись, що помітила надзвичайні тонкощі між двома словами, на перший погляд, дуже схожими. Крім того, дитина, почувши нове для неї слово, починає здебільшого змінювати і сполучати його з іншими словами цілком правильно. Це можна пояснити лише тією творчою силою, яка дала народові змогу створити мову. Безліч понять, поглядів на речі, велика кількість думок, почуттів, художніх образів, логіка та філософія мови – усе це засвоює дитина настільки легко й швидко, що й половини того не може засвоїти за двадцять років старанного й методичного навчання: “Такий цей великий народний педагог – рідне слово!”.К.Д. Ушинський плідно працював над методикою розвитку мовлення дітей. На його думку, мова і мислення утворюють єдність, тому розвиток мовлення тісно пов’язаний з розумовим вихованням дитини.Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не тільки слова, їх форми, словосполучення, а й поняття про предмети, явища дійсності, логіку мислення, К.Д. Ушинський боровся з формалізмом у навчанні рідної мови. На його думку, розвивати мовлення окремо від думки неможливо, навіть шкідливо. Відсутність у мовленні реального змісту, так як і захоплення самою лише формою передачі думки, призводить до формалізму, а формалізм у розвитку мовлення і в розвитку думки у процесі навчання мови однаково шкідливий, заважає вихованню правильного мислення учня.

Учений неодноразово зазначав, що розвитку мовлення учнів значно сприяє вдумливо дібраний дидактичний матеріал. Пропонував широко використовувати казки, байки, загадки, прислів’я, приказки, які свою формою і змістом пробуджують думку учнів, змушують робити певні висновки.Зокрема, “прислів’я – це животрепетний вияв рідного слова... кращий засіб привести дитину до живого джерела народної мови... наші прислів’я важливі для початкового навчання тим, що в них, як у дзеркалі, відбилося... народне життя з усіма своїми мальовничими особливостями. Можливо, нічим не можна так ввести дитину в розуміння народного життя, як пояснюючи їй значення народних прислів’їв. У них відбилися усі сторони життя народу, домашня, сімейна, польова, лісова, громадська; його потреби, звички, його погляди на природу, на людей, на значення всіх явищ життя”.

Прислів’я тим добре, що в ньому майже завжди щось є, що дитині слід зрозуміти, являє собою маленьку розумову задачу, яка цілком дитині під силу.Високо оцінює К.Д. Ушинський загадки, які дають розумові дитини корисну вправу: пристосувати відгадку, сказану, можливо, вихователем, до загадки і дати привід до цікавої і корисної бесіди, яка закріплюється в розумінні дитини саме тому, що мальовнича і цікава для неї загадка заляже міцно в її пам’яті, приєднуючи до себе й усі пояснення, до неї прив’язані.

Також блискучими спробами народної педагогіки є казки – чудові вправи для початкового читання.Прекрасним матеріалом для розвитку мовлення і думки є образи, безпосередньо сприйняті із зовнішнього світу. З огляду на це К.Д. Ушинський виступав палким поборником наочності у навчанні. Він радив учити дітей спостерігати, порівнювати, зіставляти, узагальнювати, аналізувати. Наочне навчання – це обов’язок “початкового вчителя” рідної мови. Це таке навчання, яке базується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною.На думку К.Д. Ушинського, мислительний процес складається з тих елементів, які ми сприйняли із зовнішнього світу; образи сприйняті із зовнішнього світу, є тими матеріалами, над якими й за допомогою яких працює мислительна здатність.

“Дитяча природа виразно вимагає наочності. Вчіть дитину яких-небудь п’яти невідомих їй слів, і вона буде довго і даремно мучитися над ними; але зв’яжіть з малюнками двадцять таких слів – і дитина засвоїть їх на льоту”.Розвиток дару слова педагог називає “силою, природженою душі дитини”, яка міцніє й розвивається не інакше, як від вправ. Такими вправами є так звані твори на теми. Педагог вважав за потрібне починати їх з перших же уроків мови і вести до останніх, поступово розширюючи і ускладнюючи. Твори, якщо під ними розуміти вправляння у розвитку дару слова, повинні становити головне заняття на уроках рідної мови, але вони мають бути справді вправами, тобто за можливості самостійними зусиллями учнів висловити усно або письмово свою самостійну думку. Самостійності можна досягти наочністю того предмета, про який учень говорить або пише. Костянтин Дмитрович радив, щоб для перших вправлянь предмет безпосередньо відбивався в душі дитини, і на очах учителя й під його керівництвом відчуття дитини перетворювалося в поняття, з понять складалася думка і думка втілювалася в слово. В цьому він бачив початкові логічні вправляння думки, від яких залежить логічність, тобто істина самого слова, і з яких потім випливають самі собою логічні слова й розуміння граматичних законів.На думку К.Д. Ушинського, наочне навчання – це основа навчання рідної мови. З ним пов’язані вправляння в спостережливості, логічності, уміння правильно передавати словами свої спостереження й логічні з них висновки, вміння уважно спостерігати, правильно зводити спостереження в одну думку і правильно передавати цю думку словами.Вправляння мають бути систематичними. Вправляючи дар слова, потрібно пам’ятати, що “всяка нова вправа має бути зв’язана з попередніми, спиратися на них і робити крок уперед”, що “усі наші умовиводи складаються із сприйнятих нами образів, і чим ці образи точніші, повніші і яскравіші, тим і умовиводи виходять правильніші”, віддавати перевагу систематичному викладові природних явищ і всяких наочних предметів над тим безладним їх викладом, у якому вони звичайно є у хрестоматіях. На думку К.Д. Ушинського, систематичність у вправлянні повинна також виявлятися в більшій або менший участі... вчителя у вправлянні дітей; але чим більше розвивається дар слова в дітей, тим менше повинен допомагати їм учитель, тим самостійнішими мають бути їхні вправляння; хоча у перших вправляннях наставникові, без сумніву, доведеться керувати і дитячою спостережливістю, і дитячою думкою, і дитячим словом.

Учений зазначав, що вправи повинні бути логічні. Адже дар слова переважно спирається на логічну здатність душі людської, на здатність її абстрагуватися від конкретних уявлень і зводити ці конкретні уявлення у загальні поняття, розрізняти й комбінувати ці поняття, знаходити між ними спільні і відмінні ознаки, зливати їх в одне загальне судження. Цю загальнолюдську логіку педагог вважав основою мови. Для розвитку логічності в мисленні і мовленні дітей радив застосовувати предмети природничої історії, тому що “Логіка природи – найдоступніша для дітей логіка – наочна й незаперечна. Усякий новий предмет дає змогу вправляти мислення порівняннями, вводити нові поняття в сферу вже набутих, підводити вивчені види під один рід. Усяке фізичне явище є також прекрасною вправою для дитячої логіки... дитина наочно і практично засвоює логічні поняття: причини, наслідки, цілі, призначення, висновки та умовиводи тощо”.