Перетренованість і перенапруга

Перевтома — це прикордонний стан між фізіологічними явищами стомлення, викликаними фізичним навантаженням і патологією. Якщо вчасно не прийняти необхідних мір, перевтома може перейти в перетренованість.

Перетренованість — патологічний стан, прояв дизадаптації, порушення досягнутого в процесі тренування рівня функціональної готовності, регуляції діяльності систем організму, оптимального співвідношення між корою головного мозку і нижніми відділами нервової системи, руховим апаратом і внутрішніми органами. В основі перетренованості лежить перенапруга коркових процесів, у зв'язку з чим ведучими ознаками цього стану є зміни ЦНС, що протікають по типі неврозів. Велику роль при цьому грають і зміни ендокринної сфери, головним чином кори наднирників і гіпофіза. Внаслідок порушення регуляції, можуть виникати зміни функцій різних органів і систем. Ведучі ознаки перетренованості: погіршення самопочуття, підвищена стомлюваність, хитливий настрій (апатія або, навпаки, дратівливість, агресивність), порушення сну й апетиту, неприємні відчуття в області серця, головні болі, серцебиття, вага в ногах, в області печінки й ін., зниження працездатності і спортивних результатів, втрата інтересу (іноді навіть відраза) до тренування і змагань, непевність у своїх силах, підозрілість, нав'язливі стани. У стані перетренованості розбудовуються рухові навички і звична техніка рухів, взаєморозуміння з партнерами, зменшуються маса тіла і сила м'язів; може порушитися полова функція, у жінок — менструальний цикл; знижується імунітет, стійкість до захворювань, травмам, дії різних стресорних факторів; відзначаються погіршення показників координаційних і вестибулярних проб, уповільнення і нестійкість рухових реакцій, підвищена пітливість.

Экономізація кровообігу і подиху в стані м'язового спокою, характерна для тренованого спортсмена, погіршується. Нерідкі порушення ритму серця — тахікардія або, навпаки, різка брадикардія, виражена синусова аритмія, экстра-систолія. ПЕКЛО хитливо: відзначається або підвищення його або схильність до вираженої гіпотонії. Може збільшитися печінка, іноді з'являються болі в правому підребер'ї при навантаженні. Спостерігаються зміни в обміні речовин і енергії: підвищення основного обміну, вітамінна недостатність, зниження рівня цукру в крові, порушення терморегуляції, функції наднирників і щитовидної залози, окисних процесів.

Ступінь і характер змін загального стану спортсмена, різних функцій організму обумовлені його індивідуальними особливостями і стадією перетренованості. С. П. Літунів виділив 3 стадії перетренованості. Перша стадія — початкові явища, по-істоті, мало відрізняються від перевтоми. Скарги в спортсмена найчастіше відсутні.

У зв'язку з нечіткістю скарг і клінічної картини (особливо у випадках відсутності вираженого зниження працездатності) ця стадія перетренованості часто не діагностується, що спричиняє перехід до більш важкої другої стадії. Друга стадія характеризується поступовим наростанням порушень.

При третій стадії перетренованості, що зараз у зв'язку з поліпшенням лікарського і педагогічного контролю зустрічається вкрай рідко, спостерігається картина вираженого неврозу (по типі неврастенії і психастенії) із вторинними змінами в різних фізіологічних системах організму, тривалим і різким зниженням спортивної працездатності.

Перша стадія перетренованості при своєчасному її виявленні і лікуванні цілком оборотна; при вираженої другій і особливо при третьої стадіях залишаються тривалі наслідки, а іноді відновлення спортивної працездатності і результатів так і не відбувається.

Лікування спрямоване насамперед на підвищення загальної стійкості організму і відновлення функціонального стану ЦНС шляхом нормалізації загального режиму і сну спортсмена, повноцінного збалансованого харчування і вітамінізації (особливо груп У, З, Е), усунення всяких стрессорных факторів, застосування різних фізичних факторів (ультрафіолетового опромінення, аэроионизации, хвойних, перлових, хлоридно-натрієвих ванн, різних душів, гальванізації, электрофореза, масажу й ін.) і лікарських засобів (заспокійливих, легень серцевих, препаратів заліза, кальцію), а при важких стадіях — деяких гормонів. При порушенні функції якої-небудь системи або органа проводять відповідне лікування, що коригує. Для нормалізації психоемоційного статусу застосовують психотерапію, аутогенную тренування й ін. Дуже важливий правильний підхід тренера і колективу, що щадить психіку захворілого спортсмена. Важливі цікавий відпочинок, що відволікають фактори.

Вирішальне значення в лікуванні перетренованості і відновленні спортивної працездатності має правильний руховий режим. При першій стадії досить буває зменшити протягом 2—4 тижнів число занять, обмежити навантаження швидкісного і силового характеру і технічні вправи, що вимагають великої нервової напруги, збільшити інтервали між заняттями і вправами, ширше використовувати неспецифічні навантаження і переключення, змінити зовнішні умови (проводити заняття в лісі, парку, на березі ріки, у нежаркий час). Корисні плавання, прогулянки й оздоровчий біг, катання на лижах і кониках і ін. Участь у змаганнях у цей період виключається.

В міру поліпшення стану і настрої спортсмена, а також показників динамічних спостережень і реакції на фізичне навантаження режим тренування поступово наближається до звичайного. Брати участь у змаганнях дозволяється тільки при відновленні функціонального стану.

При другій стадії перетренованості спортсменові необхідний повний відпочинок від тренування на 1—2 тижні; після цього протягом 1—2 тижнів дозволяється використовувати тільки неспецифічні навантаження, що не викликають вираженого стомлення: прогулянки, ранкову гімнастику, перемінний біг, плавання, прогулянки на лижах, рухливі і спортивні ігри. Потім руховий режим поступово розширюють, збільшуючи питому вагу вправ обраного виду спорту, їхній обсяг і інтенсивність. До звичайного тренувального режиму з можливою участю в змаганнях дозволяється перейти (за умови нормалізації загального стану спортсмена і його адаптації до фізичних навантажень) не раніше чим через 1,5—2 місяці.

При третій стадії перетренованості потрібний повний відпочинок протягом 3—4 тижнів (можливі лише невеликі навантаження характеру, що обще-развивает, по типі лікувальної фізкультури при неврозах). Поновлення тренування дозволяється не раніше чим через 1,5—2 місяці, участь у змаганнях — через 2—3 місяці.

Лікування і реабілітацію при виражених стадіях перетренованості доцільно проводити в умовах спортивних стаціонарів і відбудовних центрів.

Правильно організований тренувальний процес дозволяє цілком виключити розвиток перетренованості. Однак для цього треба чітко уявляти собі причини перетренованості. Їх можна об'єднати в наступні групи:

а) відхилення в стані здоров'я спортсмена;

б) порушення загального режиму;

в) неправильні режим і методика тренування;

г) несприятливі умови тренування;

д) деякі індивідуальні особливості спортсмена.
Тренування на тлі захворювань і травм супроводжується більшим, ніж у здоровому стані, напругою усіх функцій організму. При пред'явленні організмові підвищених вимог, зв'язаних з фізичними навантаженнями, компенсація, достатня для його життєдіяльності в звичайних умовах, порушується, знижується імунітет і стійкість організму, погіршується регуляція, збільшується нервова напруга, відбувається зрив адаптації, що і лежить в основі перетренованості. Особливо небезпечні в цьому відношенні вогнища хронічної інфекції (головним чином, у порожнині рота, мигдалинах, жовчовивідних шляхів), скриті захворювання різних органів і систем. Тому перед початком регулярних занять спортом, а надалі не рідше 1—2 разів у рік спортсмен повинний піддаватися всебічному лікарському обстеженню, а тренер — враховувати результати цього обстеження при плануванні учбово-тренувального процесу і рішенні питання про допуск до змагань. З появою ознак захворювання тренування треба негайно припинити і направити спортсмена до лікаря. Тренувальний і загальний режим спортсмена, характер лікування, терміни поновлення тренування і допуск до змагань визначаються лікарем з урахуванням характеру і плину захворювання і стану захворілого. Тренер повинний строго виконувати всі призначення і рекомендації лікаря. Не можна довільно скорочувати період відновлення після захворювань і травм, тому що при цьому (крім безпосередньої небезпеки для здоров'я) збільшується нервова напруга, що приводить до перетренованості.

Прагнення досягти високих "результатів при порушеннях у стані здоров'я, участь у тренуваннях і змаганнях незважаючи на заборону лікаря, зневага лікарськими рекомендаціями неприпустимі. Відповідальність за це несе тренер. Разом з лікарем він повинний так організувати медичне забезпечення і лікувально-профілактичну роботу, щоб вчасно виявити й усунути всі (навіть незначні) прояву захворювань і травм, забезпечити ефективну їхню профілактику.

Перенапрузі нервових процесів і зривові адаптації сприяють також порушення загального режиму спортсмена: нераціональне сполучення навантаження по основній роботі і навчанню з тренувальними навантаженнями, нервові перевантаження і безладдя (виробничі, сімейні, побутові), психоемоційні стреси, несприятливий психологічний клімат і погані відносини в спортивному колективі, неадекватна реакція на невдачі і неприємності, вживання алкоголю і паління, поганий сон, неправильне харчування, часта і надмірна сгонка ваги, недотримання основних правил гігієни й ін. Тому тренерові треба повсякденно стежити не тільки за ходом тренування, але і за всім режимом життя спортсмена і вміти тонко, тактовно втрутитися в нього при необхідності.

З порушень режиму і методики тренування, що сприяють розвиткові перетренованості, найбільший значення мають: неритмічне і форсоване тренування, невідповідність навантажень і вимог рівневі підготовленості спортсмена, недостатні інтервали між заняттями, занадто часті змагання, вузькоспеціалізоване монотонне тренування, відсутність повноцінного відпочинку і відновлення, спільна тренування і змагання осіб з великою різницею у віці і рівні підготовленості.

Тренування й особливо змагання в складних умовах середовища (при високій температурі і вологості повітря, недоліку кисню, загазованості атмосфери й ін.) без достатньої попередньої підготовки сполучені з підвищеними вимогами до організму, уповільненням відновлення. У цих умовах частіше розвивається перетренованість.

Чимале значення мають індивідуальні особливості нервової системи й особистості спортсмена. Так, зриви і перетренованість частіше настають у збудливих осіб з хитливою й ослабленою нервовою системою, у період полового дозрівання і початку вікового зниження функцій, в осіб з генетично обумовленим повільним плином процесів відновлення й ін. Тому та сама навантаження, той самий режим тренування можуть викликати в організмі різних спортсменів неоднакові зміни. Однаковий підхід у визначенні режиму навантажень може привести до росту тренованості в одних спортсменів і до перетренованості і зниження працездатності — в інших.