Поняття, завдання, система і принципи кримінального права України

Поняття "Кримінальне право України" вживається в трьох значеннях:

1. Кримінальне право України як галузь права.

2. Кримінальне право України як юридична наука.

3. Кримінальне право України як навчальна дисципліна.

Кримінальне право України як галузь права - це сукупність нормативно-правових актів, у яких визначаються підстави і принципи кримінальної відповідальності, злочинність і караність діянь, а також підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання.

Поняттям "кримінальне право як галузь права" охоплюється власне Кримінальний кодекс України (далі - КК), а також рішення Конституційного Суду України, міжнародно-правові договори України, інші нормативно-правові акти, які регулюють кримінально-правові відносини. Наприклад, рішенням Конституційного Суду України від ЗО жовтня 2003 року N 18-рп/2003 (справа N 1 -24/2003 про службових осіб підприємств, установ та організацій) про офіційне тлумачення частини другої статті 164 Кримінального кодексу України 1960 року роз'яснено зміст поняття "службова особа"; Законом України "Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік" від 16.10.1998 р. врегульовано порядок видачі іншим державам осіб, котрі вчинили злочин (екстрадиція).

Кримінальне право України як юридична наука - це система наукових ідей, теорій, поглядів на кримінальне право як галузь права. Такі ідеї, теорії, погляди викладаються вченими в галузі кримінального права (їх називають криміналістами), у монографіях, наукових статтях, інших публікаціях. Серед найбільш відомих криміналістів минулого можемо назвати Гуго Греція (голландець, 1583-1645р.), Чезаре Беккаріа (італієць, 1738-1794р.)

Кримінальне право України як навчальна дисципліна - це система знань про галузь кримінального права і його науки, які вивчаються в ході навчального процесу.

Предметом кримінального права України (те, на що направлене наше пізнання) є злочин і покарання. В ході оволодіння кримінально-правовими знаннями, ми вивчаємо КК, практику його застосування, наукові надбання криміналістів.

Метод кримінального права (під методом розуміють сукупність прийомів, за допомогою яких регулюється кримінально-правові відносини) фактично описаний в ч. 2 ст. 1 КК. Тут зазначено, що КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Завдання законодавства про кримінальну відповідальність (тобто КК). Вони описані в ч. 1 ст. 1 КК: "Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам".

Ці завдання реалізується шляхом регулятивної функції кримінального права. Зміст цієї функції полягає: а) в тому, що КК бере під охорону найважливіші суспільні відносини шляхом визначення суспільно небезпечних діянь злочинами та встановлення за них покарання. Наприклад, таємне викрадення чужого майна визнано крадіжкою (ст. 185 КК) і за цей злочин передбачено відповідне покарання; б) в тому, що КК визначає певний алгоритм для осіб (наприклад, порядок екстрадиції (тобто видачі) осіб, котрі вчинили злочин; поведінку при необхідній обороні (тобто визначає, як особа повинна захищатись від вчинюваного суспільно небезпечного посягання); загальні засади призначення покарання (тобто як призначати покарання); в) в тому, що КК самим своїм фактом існування запобігає злочинам. Соціологічні досліджування підтверджують це. За самими песимістичними результатами, близько 25% осіб не вчиняють злочини через боязнь зазнати покарання.

Систему кримінального права України утворюють Загальна частина кримінального права України та Особлива частина кримінального права України. В Загальній частині кримінального права України встановлені підстави і принципи кримінальної відповідальності та підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності і покарання. Наприклад, в Загальній частині кримінального права визначається кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації. Особлива частина кримінального права України визначає діяння злочинами та встановлює за них покарання. Так, починаючи зі ст. 109 КК, і закінчуючи ст. 447 КК, (за виключенням ст. 401 КК) наведено перелік злочинів із визначеними за них покараннями.

Принципи кримінального права України - це основні начала (положення), що характеризують суть кримінального права. В чинному КК вони не закріплені, проте виводяться зі змісту КК. Назвемо, зокрема, такі принципи кримінального права України.

Принцип законності. Означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута особа тільки за діяння, передбачені в КК. Інакше кажучи, немає злочину без закріплення цього в законі. Латинською мовою це звучить так - nullum crimen sine lege. Вперше цей принцип було законодавчо закріплено в КК Франції 1791 року. В Україні - в КК 1960 року. Тобто, якщо особа вчинила якесь діяння і заподіяла таким чином певну шкоду, вона може бути притягнутою до кримінальної відповідальності, коли це діяння визнано в КК злочином. Якщо таке діяння в КК злочином не визнано, не дивлячись на його навіть тяжкі наслідки, особа не може бути притягнутою до кримінальної відповідальності.

Принцип рівності громадян. Означає, що КК однаковою мірою стосується всіх осіб, незалежно від статі, національності, раси, професії, посади і т.п. Не є порушенням даного принципу встановлення, наприклад, більш суворого покарання за посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) чи пом'якшене кримінально-правове реагування за вчинення злочину неповнолітньою особою. Пояснюється це в першому випадку важливістю для суспільства і держави виконуваних державним чи громадським діячем обов'язків, у другому - фактом соціальної незрілості особи і неможливістю тому зазнати на собі кримінально-правового реагування нарівні з дорослими.

Принцип гуманізму. Зміст цього принципу багатогранний. Окреслимо окремі з цих граней. Принцип гуманізму означає, що

а) КК захищає всіх осіб. За часів рабства сам раб не був суб'єктом права, а вважався річчю. Тобто закон його особистість не захищав;

б) покарання не переслідує мету заподіяння страждань. Раніше, до 1863 р., до засуджених застосовувались тілесні покарання; в) відсутність в КК такого виду покарання як смертна кара; г) альтернативність покарань в КК. Так, в ст. 51 КК передбачено 12 видів покарань; д) КК передбачає низку підстав звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності. Наприклад, у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК).

Принцип винної відповідальності. Означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнена лише особа, яка умисна або необережно (тобто винно) вчинила суспільно небезпечне діяння. Інакше кажучи, немає злочину без вини. Латинською мовою це звучить так - nullum crimen sine culpa. Якщо особа невинувата у вчиненому нею діянні, що спричинило наслідки, хай навіть і особливо тяжкі, вона не підлягає кримінальній відповідальності. Наприклад, особа не втрималась і впала. При падінні випадково заподіяла іншій особі тілесні ушкодженні чи навіть смерть. За цих умов кримінальна відповідальність особи не наступає через відсутність в її діянні вини.

Принцип особистої відповідальності. Означає, що за вчинений злочин відповідає лише та особа, яка його вчинила. Раніше, наприклад, в "Руській Правді" встановлювалась кримінальна відповідальність общини. Скажемо, коли на території общини виявляли труп, грошовий штраф сплачувала саме ця община.

Принцип справедливості. Означає; а) неможливість притягнення особи до кримінальної відповідальності вдруге за один і той самий злочин. Латинською мовою це звучить так — ne bis in idem. Так, наприклад, особа вчинила злочин за кордоном і там відбула покарання. Прибувши в Україну, така особа вже не може вдруге відповідати за вчинений за кордоном злочин (до прийняття Конституції України 1996 р. можливість відповідати вдруге за один і той же самий злочин існувала); б) надання особі права на захист від суспільно небезпечного посягання. Скажімо, громадянин має право на затримання особи, що вчинила злочин.

Злочин: поняття та ознаки
Злочином за КК України (ст. 7) визнається суспільне небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше, передбачене кримінальним законом суспільна небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Ознаками злочину є суспільна небезпека, кримінальна протиправність, винність і караність діяння.
Суспільна небезпека - оцінна категорія, що характеризується певними діями чи бездіяльністю, завдає шкоди чи створює загрозу спричинення такої шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом.
Ступінь суспільної небезпеки визначається всією сукупністю ознак злочину:
а) цінністю того блага, на яке посягає злочин;
б) шкідливістю наслідків, що настають через учинення злочину;
в) способом діяння;
г) мотивами діяння, формою та ступенем вини. Згідно з КК України (ст. 7) не є злочином дія чи бездіяльність, що формально має ознаки будь-якого злочину, передбаченого кримінальним законом, але не є суспільно небезпечною.
Друга ознака злочину - кримінальна протиправність - означає, що лише діяння, прямо передбачене кримінальним законом як злочин, може вважатися злочином.
Третя ознака - винність - означає, що діяння вважається злочинним, якщо воно здійснене умисно чи з необережності. Там, де нема вини, нема злочину. Діяння може бути суспільне небезпечним, але якщо нема вини - це не є злочин.
Караність, як ознака злочину, означає, що за будь-які злочини в законі існують певний вид і термін покарання.
Є різні позиції щодо відмежування злочинів від інших правопорушень. Одна з них базується на визначенні ступеня суспільної небезпеки. Злочином вважають найбільш суспільне небезпечні правопорушення.

Злочином є передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину

(ч. 1 ст. 11 КК).

Кримінальне законодавство визнає злочином лише конкретну поведінку, вчинок людини у формі суспільно небезпечного діяння або бездіяльності. Думки, почуття, побажання, переконання, записи для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не є діянням, вчинком.

Під дією розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Бездіяльність - це пасивна поведінка, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Ознаки злочину:

1) Передбаченість кримінальним законодавством. КК встановлює вичерпний перелік злочинів.

Не є злочином діяння, яке посягає на об'єкти, що не охороняються КК (особисті відносини між подружжям тощо). "Немає злочину, немає покарання, якщо немає відповідного закону" - відомий правовий принцип римських юристів. Наприклад, за КК (див. ст. 440) не є злочином виробництво зброї масового знищення, якщо до такого виробництва ще не міститься заборон у міжнародних договорах, або якщо такі заборони і містяться, але ці міжнародні договори не ратифіковані Верховною Радою України.

2) Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

Юридичні особи за заподіяну шкоду кримінальної відповідальності не несуть. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб'єктом злочину вважається лише осудна особа, тобто така, яка під час учинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії і керувати ними.

3) Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності. Діяння, вчинене за відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до дії чи бездіяльності, не може визнаватися злочином.

4) Суспільна небезпечність як ознака злочину означає об'єктивну його особливу шкідливість для особи (фізичної чи юридичної), суспільства, держави, людства.

Суспільна небезпечність діянь не є раз і назавжди усталеним поняттям. її переоцінка здійснюється постійно під впливом певних негативних чи позитивних факторів (істотних обставин), які об'єктивно зумовлюють необхідність криміналізації (або навпаки, декриміналізації) певного діяння. Вказані фактори можуть бути негативним наслідком науково-технічного прогресу, екологічних, демографічних змін, соціальних реформ тощо. Так, надзвичайно високий рівень ерозії земель на території України створили підстави для криміналізації забруднення і псування земель (ст. 239 КК) і безгосподарського використання земель (ст. 254 КК). Соціальні реформи (економічна, адміністративна, судова тощо) викликали необхідність переоцінки суспільної небезпеки багатьох діянь, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, криміналізацію таких діянь, як втручання у діяльність державного діяча, посягання на життя присяжного тощо.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Умисел визнається прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Необережність поділяється на злочинну самонадіяність і злочинну недбалість.

Злочинна самонадіяність - така поведінка особи, коли вона передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Злочинна недбалість - така поведінка особи, коли вона не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Службова недбалість (ст. 367 КК), тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоро-нюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або інтересам окремих юридичних осіб.

Класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості за КК:

1) злочини невеликої тяжкості, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2 років або інше, більш м'яке покарання; наприклад, погроза вбивством (ст. 129), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145). та ін.;

2) злочини середньої тяжкості, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років; наприклад, експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавство дозволяє працевлаштування, шляхом викорис-

¹ Наприклад, працівник ДАІ неналежним чином перевірив службову базу даних на автомобіль і видав дозвіл на оформлення документів, а потім з'ясувалося, що цей автомобіль не пройшов митного контролю.

тання їх праці з метою отримання прибутку (ст. 150), обман покупців і замовників (ст. 225) шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289) та ін.;

3) тяжкі злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі не більше 10 років; наприклад, створення злочинної організації (ст. 255), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей (ст. 270), організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, опором представникам владі із застосуванням зброї (ст. 294) та ін.;

4) особливо тяжкі злочини. Ними визнаються злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі; наприклад, контрабанда наркотичних засобів (ст. 305), посягання на представника іноземної держави (ст. 443), легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст. 209), умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194) та ін.

Стадії вчинення злочину

Кримінальне законодавство визначає три стадії вчинення злочину:

1) готування до злочину - це пошук, пристосування засобів, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину;

2) замах на злочин - це навмисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі злочинця (наприклад, вибухівка заготовлена, а особа проїхала іншою вулицею);

3) закінчений злочин - це діяння, яке містить усі ознаки складу злочину.

Особа, яка добровільно відмовилася від готування до злочину або замаху на злочин, усвідомлюючи можливість доведення злочину до кінця, звільняється від кримінальної відповідальності за умови, що фактично вчинене нею діяння не містить складу іншого злочину.

Але коли злочинну діяльність вдалося перервати на етапі готування до злочину чи замаху на злочин не з волі злочинця, то він не звільняється від покарання.

Співучасть у вчиненні злочину

Злочин може бути вчинений однією особою чи за спільною участю двох або більше осіб - співучасників. За загальним правилом, учинення злочину кількома особами становить більшу суспільну небезпеку, ніж учинення злочину однією особою.

Співучастю вважається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні умисного злочину.

До співучасників злочину разом із виконавцями належать організатори, підбурювачі і пособники.

Виконавець - це особа, яка безпосередньо вчинила злочин особисто чи шляхом використання інших осіб, що не підлягають кримінальній відповідальності.

Організатор - це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його підготовкою чи вчиненням, або особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію, фінансувала чи приховувала злочинну діяльність.

Підбурювач - це особа, яка схилила інших співучасників до вчинення злочину.

Пособник - це особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами і вказівками, підкупом чи погрозами, наданням певних засобів чи усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом.

Співучасть у вчиненні злочину характерна для організованої злочинності і корупції. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинців чи слідів злочину.

У разі призначення покарання кожному із співучасників суд враховує ступінь і характер його участі у вчиненні злочину.

Кримінальна відповідальність - це найсуворіший вид юридичної відповідальності, встановлений державою в санкціях статей Особливої частини ККУ, що застосовується тільки судом у кримінально-процесуальному порядку до суб'єкта злочину і полягає у позбавленні винної особи певних належних їй благ матеріального, організаційного чи особистого характеру.

Кримінальна відповідальність реалізується через кримінально-правове відношення, що виникає між державою і особою, яка вчинила кримінально протиправне діяння, тобто особі інкримінується (ставиться у вину) скоєне нею суспільно-небезпечне діяння.

Кримінальна відповідальність характеризується ознаками:

- ця відповідальність встановлюється державою тільки в кримінальному законі;

- ця відповідальність накладається тільки судом;

- порядок притягнення винної особи до цієї відповідальності визначений у Кримінально-процесуальному кодексі України;

- ця відповідальність має індивідуальний характер і покладається тільки на особу в діянні якої є склад злочину;

- ця відповідальність конкретизується в кримінальному покаранні визначеному в санкції статей Особливої частини ККУ;

- ця відповідальність пов'язана з позбавленням винної особи певних належних їй благ майнового, організаційного чи особистого характеру;

- ця відповідальність пов'язана із настанням певних негативних наслідків у вигляді судимості.

Кримінальна відповідальність реалізується тоді, коли до особи за вчинений нею злочин застосовується визначене вироком суду кримінальне покарання і вона перебуває в стані судимості.

Кримінальна відповідальність реалізується через наступні етапи:

o виникнення кримінальної відповідальності (порушення кримінальної справи);

o кваліфікації компетентними органами держави (міліцією, СБУ, прокуратурою тощо) діяння винної особи як обвинуваченої;

o постановленим судом вироку та конкретизації в ньому визначеного кримінального покарання;

o відбування покарання;

o перебування особи в стані судимості.

Кримінальна відповідальність завершується фактом погашення судимості або ЇЇ зняття. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком. Кримінальний закон в ст. 89 ККУ визначає строки погашення судимості.

Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість достроково.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Date: 2015-06-07; view: 743; Нарушение авторских прав