Сімейне право України: поняття та предмет правового регулювання

Сімейне право - це сукупність правових норм і принципів, які регулюють та охороняють особисті й пов'язані з ними майнові відносини фізичних осіб, що виникають із шлюбу й належності до сім'ї. Тобто це право регулює відносини між подружжям щодо порядку укладення шлюбу, особистих і майнових відносин між ними" порядку та умов припинення шлюбу, відносин між батьками й дітьми, іншими родичами. Крім того, сімейне право України регулює:а охороняє відносини усиновлення (удочеріння), опіки й піклування тощо. Виходячи з цього можна стверджувати, що предметом сімейного права е сукупність відносин, що регулюються та охороняються нормами і принципами сімейного права з приводу особистих немайнових прав та обов'язків і тих майнових прав та обов'язків, що виникають на ґрунті шлюбу та сім'ї.

Завдяки цьому можна стверджувати, що сімейне право є самостійною галуззю права, яка відокремилася від цивільного. На підтвердження самостійності сімейного права та неналежності його до цивільного наводять кілька аргументів.

1. Сімейно-правові відносини характеризуються власними джерелами виникнення. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні - зі споріднення, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб — родичів, подружжя.

2. У першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові відносини.

3. Сімейні права та обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати.

4. Сімейні відносини в Україні в багатьох випадках регулюються нормами моралі, а не тільки правовими нормами, і це є характерам тільки для сімейного права.

Основними джерелами сімейного права є Конституція, Сімейний кодекс та інші нормативно-правові акти України. Так, Конституція України проголошує: "Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі і сім'ї" (ст. 51). Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів.

До того ж він передбачає, що регулювання сімейних відносин здійснюється з метою: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, між іншими членами сім'ї, визначеними у ньому. Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником і між іншими родичами за походженням. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Система сучасного сімейного права - це його внутрішня структурна організація елементами якої є сімейні норми, принципи та інститути. Сімейна норма — це одиничне, формально-визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює та охороняє сімейні відносини. Сімейні принципи - це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюються сімейно-правове регулювання та охорона сімейно-правових відносин. До них, наприклад, належать принципи: одношлюбності; свободи і добровільності при укладанні та розірванні шлюбу; рівності чоловіка і жінки в особистих та майнових правах; моральної та матеріальної підтримки членів сім'ї тощо. Сімейний інститут - це сукупність сімейних норм і принципів, що регулюють та охороняють однорідні сімейні відносини. До найважливіших із них варто віднести інститути; шлюбу, прав та обов'язків подружжя, батьків та дітей, усиновлення, опіки та піклування, реєстрації актів цивільного стану.

На ґрунті сімейних норм і принципів виникають сімейні правовідносини. Під ними розуміють суспільні, правові відносини, що врегульовані та охороняються нормами та принципами сімейного права, учасники яких наділяються взаємними сімейними правами та обов'язками.

Для сімейних правовідносин притаманними є наступні ознаки:

а) специфічний суб'єктивний склад;

б) тривалий характер;

в) невідчужуваність прав та обов'язків;

г) наявність сімейних прав та обов'язків.

Суб'єктами сімейних правовідносин можуть бути лише фізичні особи, які перебувають у шлюбі, кровному спорідненні чи відносинах усиновлення. Сімейний кодекс установлює наступний перелік суб'єктів сімейних правовідносин:

а) подружжя;

б) батьки, діти, усиновлювачі, усиновлені;

в)баба, дід, прабаба, прадід, онуки, правнуки;

г) рідні брати; рідні сестри; мачуха, вітчим, падчерка, пасинок.

При цьому усі інші родичі (двоюрідні брати та сестри, тітки, дядьки, племінники, племінниці та ін.) не е учасниками сімейних правовідносин за винятками, встановленими законами.

Об'єктами сімейних правовідносин можуть бути:

а) майнові блага (речі);

б) особисті немайнові блага;

в) дії, у тому числі послуги.

Змістом сімейних правовідносин е суб'єктивні сімейні права та юридичні обов'язки. Суб'єктивне сімейне право - це міра можливої (дозволеної) поведінки суб'єкта сімейних відносин. Юридичний обов'язок - це міра необхідної поведінки суб'єкта сімейних відносив.

Залежно від об'єкта сімейних правовідносин суб'єктивні сімейні права та юридичні обов'язки можуть мати майновий чи особистий немайновий характер. Для суб'єктивних сімейних прав та обов'язків характерною ознакою є їх невідчужуваність, тобто неможливість передачі їх іншим особам.

Поняття шлюбу та сім'ї. Шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка зареєстрований у державному органі ре­єстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виник­нення у них прав та обов'язків подружжя. Шлюб є осно­вою продовження людського роду, основою сім'ї — у цьому його суспільне значення.

Сім'я — це союз людей, права та обов'язки яких виникають з шлюбу, родинних відносин, усиновлення (удоче­ріння) та прийняття дітей на виховання в сім'ю. Сім'я —

це первинний основний осередок суспільства, в якому реалізується дітородна, культурно-виховна та інші функції суспільного життя.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, по­в'язані спільним побутом, мають взаємні права та обо­в'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина на­лежить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має і одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, уси­новлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Умови укладення шлюбу. Сімейним кодексом України визначається, що для укладення шлюбу необхідна взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Шлюбний вік встановлюється такий: 18 років для чоловіків і 17 років для жінок. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто до будь-якого державного органу реєст­рації актів цивільного стану (ОРАЦС) за їхнім вибором. Жінка та чоловік зобов'язані при цьому подати паспорт чи інші документи, що засвідчують їх особу та вік. Релі­гійний (церковний) обряд шлюбу (вінчання) не дає йому правового значення, тобто не породжує прав і обов'язків, передбачених шлюбно-сімейним законодавством. Якщо жін­ка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до держав­ного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження представника мають бути нотаріально за­свідчені.

Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не від­булася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, ються зарученими, але заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.

Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшко­дувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої (нареченого), прихованням нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжкої хвороби, наявності дитини, су­димості тощо).

Шлюб реєструється в присутності нареченої та наре­ченого після спливу одного місяця від дня подання осо­бами заяви про реєстрацію шлюбу. За наявності поважних причин керівник державного органу реєстрації актів ци­вільного стану дозволяє реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. Реєстрація шлюбу відбувається в приміщенні дер­жавного органу реєстрації актів цивільного стану, але за заявою наречених реєстрація може відбутися і за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної ме­дичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до державного органу реєст­рації актів цивільного стану.

Перешкоди до укладення шлюбу. Не допускається шлюб: між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі; між родичами прямої лінії споріднення; між повнорідними і неповнорідними братами і сестрами (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних бать­ків; неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька); між двоюрідними братами і сестрами. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні тітка, дядько та племінник, племінниця, усиновлювач та усиновлена ним дитина. Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстрований лише в разі скасування усиновлення. Крім того, особи, які одружуються, мають бути взаємно обізнані про стан здо­ров'я один одного. Шлюб з особою, яка визнана недієздат­ною, визнається недійсним.

Укладення шлюбу проводиться урочисто. У паспортах осіб, що уклали шлюб, робиться відповідний запис про реєстрацію шлюбу і видається свідоцтво про шлюб. З цього часу особи, які уклали шлюб, стають подружжям — чоло­віком і дружиною, сім'єю.

Шлюбний договір. Шлюбний договір може бути укла­дено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Цей договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обо­в'язки.

Шлюбний договір не може регулювати особисті відно­сини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може також зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина (чоловік) передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подаро­ваного подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу. У дого­ворі може бути передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, не стає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а вважається особистою приватною власністю одного з них.

Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити вико­ристання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб, включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним заса­дам суспільства.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його вико­нання.

Особисті й майнові права та обов'язки батьків і дітей
Взаємні права та обов'язки батьків і дітей базуються на походженні дітей, засвідченому в установленому законом порядку. Походження дитини, батьки якої перебувають між собою в шлюбі, засвідчується записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється поданням спільної заяви до органів загсу. Батьківство дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, та в разі відсутності спільної заяви батьків, може бути встановлене в судовому порядку.
Походження дитини засвідчується відповідним записом.
Батьки й діти зобов'язані надавати один одному моральну й матеріальну допомогу. При цьому діти, походження яких установлене за заявою батьків чи рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки щодо батьків, що й діти, які народилися від батьків, які перебувають у шлюбі.
До особистих прав та обов'язків батьків щодо дітей слід віднести: право та обов'язок присвоїти дитині прізвище, ім'я та по батькові; право та обов'язок виховувати й утримувати дітей; право визначити місце їх проживання; право забезпечувати їхні інтереси за розгляду спорів про них.
До майнових прав та обов'язків батьків і дітей належать; право та обов'язок батьків з управління майном дітей, обов'язок і тих, і тих поважати спільну й роздільну власність і т. д. До того ж і батьки, і діти мають взаємні аліментні обов'язки. Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а повнолітні діти зобов'язані утримувати й піклуватися про непрацездатних батьків. Так, аліменти на неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі; на одну дитину - чверті, на двох дітей - третини, на трьох та більше дітей - половини заробітку (доходу) батьків, але не менш як 25% мінімальної заробітної платні на кожну дитину.
У разі стягнення аліментів із батьків на непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального становища особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка має їх одержувати.
Визнаючи аліменти на користь батьків, що стягуються з повнолітніх дітей у твердій грошовій сумі, виходять із матеріального й сімейного становища кожного з дітей та батьків і зважають на можливість батьків одержувати аліменти один від одного.

Кримінальне право України є галуззю права, тобто системою правових норм встановлених державою в кримінальному законі, які регулюють суспільні відносини пов'язані зі злочином і покаранням за нього, забезпечених примусовою силою державного апарату.

Єдиним джерелом норм кримінального права є кримінальний закон, тобто Кримінальний кодекс Украйте від 5 квітня 2001 року, завданням якого і є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Завданням кримінального права е правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Предметом кримінального права є суспільні відносини, які виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням компетентними органами держави (судами) відповідного йому покарання передбаченого кримінальним законом.

Кримінальне право характеризується тим, що:

- кримінальні норми встановлюються тільки Верховною Радою України;

- кримінальні норми знаходять своє визначення тільки у кримінальному законі;

- кримінальні норми є проявом волі та інтересів народу України;

- в кримінальних нормах закріплені основні принципи і загальні положення кримінального права;

- порушення кримінальних норм тягне за собою застосування судом такої міри державного примусу як кримінального покарання, вид і розмір якого встановлюється в санкціях норм Особливої частини Кримінального кодексу України.

Кримінальне право закріплює основні принципи кримінально-правової політики держави:

1) законності, тобто суворої відповідності із законом (немає покарання, якщо діяння не визначене у законі як злочин);

2) рівності всіх людей перед кримінальним законом незалежно від статі, раси, національності, походження та інших ознак;

3) справедливості, тобто адекватності кримінального покарання ступеню суспільної небезпеки вчиненого злочину з урахуванням особи злочинця;

4) гуманізму, тобто забезпечення кримінально-правового примусу без мети завдання фізичних страждань і приниження людської гідності;

5) винуватості особи, тобто діяння визнається злочинним, якщо воно вчинене винно, тобто умисно чи необережно;

6) особистої відповідальності, тобто до кримінальної відповідальності може бути притягнутий тільки суб'єкт злочину, який вчинив суспільно-небезпечне діяння;

7) невідворотності кримінальної відповідальності, тобто обов'язкового притягнення особи, яка вчинила злочинне діяння до відповідальності, якщо відсутні законні підстави її звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання;

8) економії мір кримінально-правої репресії, тобто кримінальне покарання повинно встановлюватися в межах достатніх для впливу на засуджену особу для ЇЇ виправлення.

Методами кримінального права є:

- визначення в кримінально-правових нормах суспільно-небезпечних діянь, що є злочинами;

- встановлення покарань за порушення заборон визначених в статтях Особливої частини Кримінального кодексу України.

Кримінальне право України складається із Загальної та Особливої частин.

Норми Загальної частини об'єднані в 15 розділах Кримінального кодексу, вони закріплюють основні принципи кримінального права та положення, що мають відношення до будь-якого злочину визначеного в особливій частині Кримінального кодексу:

- поняття злочину, його видів та стадій;

- поняття суб'єкта злочину;

- вину та її форми;

- співучасть у злочині;

- повторність, сукупність та рецидив злочинів;

- обставини, що виключають злочинність діяння;

- звільнення від кримінальної відповідальності;

- покарання та його види;

- призначення покарання;

- звільнення від покарання та його відбування та інші.

Норми Особливої частини Кримінального кодексу конкретизують діяння, що є злочинами і розподіляють їх за родовим об'єктом на окремі розділи:

o злочини проти основ національної безпеки України;

o злочини проти життя та здоров'я особи;

o злочини проти волі, честі та гідності особи;

o злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи;

o злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина;

o злочини проти власності;

o злочини у сфері господарської діяльності та інші.

В нормах Особливої частини Кримінального кодексу визначені санкції, які передбачають міри кримінальної відповідальності, адекватні суспільній небезпеці вчиненого злочину.

Date: 2015-06-07; view: 580; Нарушение авторских прав