Хвороба, як зниження адаптивності організму

Людський організм в процесі розвитку виробляє “захисно-пристосувальні реакції” які є основною ознакою здоров’я. Дякуючи захисно-відновним реакціям організм протистоїть сильним подразникам зовнішнього і внутрішнього світу. Хвороба виникає тоді, коли людина стикається з надзвичайними умовами зовнішнього середовища і це призводить до порушення захисно-компенсаторних механізмів і до виникнення хвороби. Отже, основною ознакою здоров’я є висока ступінь пристосування організму до мінливих зовнішніх умов. У виникненні хвороби значну роль відіграє не тільки фактор, який викликає хворобу, але і стан самого організму, реакція його нервоворегулюючого апарату на різні подразники.

Реактивністю називається властивість організму відповідати (реагувати) на різні подразники світу. Особливе значення у виявленні реактивності має нервова система, в першу чергу кора головного мозку. Словом (другою сигнальною системою) можна спричинити людині надзвичайно хворобливе подразнення яке призведе до погіршення стану здоров’я, і в той же час слово дає людині надію на вилікування і на покращення загального стану. Зміна реактивності організму має надзвичайно важливе значення у виникненні хвороби. Той самий подразник у однієї людини може викликати хворобу, а в іншої – ні. Навіть інфекційний збудник, який потрапив в організм не у всіх людей може призвести до виникнення захворювання. Наука про хвороби називається патологією. Вона вивчає причини і механізми виникнення хвороб, розлади кровообігу, процеси запалення, пухлини, а також зміни які розвиваються в окремих органах при тих чи інших захворюваннях. Найчастіше при хворобі спостерігається одночасні зміни як у функції так і в будові тканин органів, але не завжди зміни якої-небудь функції, або навіть зміни в органах треба рахувати хворобою. Наприклад не завжди кашель або блювання є ознакою хвороби. Так, під час потрапляння інородного тіла в дихальні шляхи або в шлунок, дякуючи кашлю або блюванню організм звільнюється від стороннього предмета. Таким чином, в даному випадку кашель і блювання є захисно-пристосувальною реакцією організму, яка оберігає організм від виникнення хвороби. Неправильно рахувати хворими людей, які скаржаться на ті чи інші хворобливі стани. Тому встановити межу між здоровим і хворобливим станом організму важко. Дякуючи регуляторним пристосувальним реакціям організму хвороба часто розвивається поступово і точно встановити момент переходу нормального стану в стан хвороби неможливо. Цей прихований період може тривати довго і його називають граничним станом (стан між здоров’ям і хворобою).

Хвороба – це порушення життєдіяльності організму під впливом надзвичайних подразників зовнішнього і внутрішнього світу, яке характеризуються пониженням пристосувальної реакції організму. Наука яка вивчає причини хвороби називається етіологією. Причини хвороби пов’язані з умовами зовнішнього середовища над зовнішніми (екзогенними), а причини які виникають в самому організмі в результаті особливих властивостей називаються внутрішніми (ендогенними). Екзогенні і ендогенні причини взаємозв’язані. Зміни захисно-пристосувальних процесів часто призводять до хвороби і їх також можна віднести до внутрішніх причин хвороби (наприклад туберкульоз).

Зовнішніми етіологічними чинниками хвороби є механічна, фізична, хімічна, біологічна, аліментарна та соціальна причини.

До механічних причин відносяться всі механічні травми (забиття, поранення, переломи кісток вивихи, розтяги та розриви тканин, струс мозку, травматичний токсикоз). Коли пошкоджуються життєво-важливі органи може наступити смерть; у разі пошкодженні кровоносних судин можуть виникнути смертельні кровотечі, у разі пошкодження нервів – паралічі. Через ушкоджену шкіру може проникнути інфекція. Найбільш важливими ускладненнями травми є виникнення травматичного шоку.

Фізичною причиною хвороби є дія на організм людини високих та низьких

температур, електричного струму, зміни атмосферного тиску, радіоактивне опромінювання.

Хімічною причиною хвороби є вплив на організм людини їдких лугів, кислот, хімічних речовин. Отруєння хімічними речовинами виникають в організмі людини різні зміни в залежності від кількості і шляху введення отрут. Отруєння можуть спостерігатися в побуті та на підприємствах. До побутових отрут відносять харчові отруєння, отруєння лугами, кислотами, алкоголем і т.д. Велику групу отрут представляють лікарські та хімічні речовини (луги, кислоти) які мають на організм людини як місцеву так і загальну дію.

Біологічною причиною хвороби є живі збудники – макроорганізми (глисти, кліщі), мікроорганізми (мікроби), віруси і т.д. Найбільше значення мають інфекційні (заразні) хвороби, які виникають у разі проникнення в організм хворобливих (патогенних) мікробів. Ці збудгики потрапляють в організм людини через дихальні і травні органи з повітря, через воду, продукти, молоко, з забрудних рук, посуду, білизни. В розвитку інфекційних захворювань важливе значення мають сприятливі чинники: простуда, голод, перевтома, погані соціальні умови, а також зниження імунітету. В останні роки поширились алергічні хвороби, причиною яких є алерген – чужорідний білок рослинного або тваринного походження Такими захворюваннями є бронхіальна астма, набряк Квінке, кропив’янка. Недостатнє і неправильне харчування й фактор) є теж причиною виникнення тих чи інших захворювань.

Організм може правильно розвиватися і функціонувати тільки у разі правильного харчування, як в якісному так і кількісному співвідношенні.

Повне голодування призводить до висихання організму, та змін в органах і тканинах. Недостатнє або неповноцінне харчування викликає такі хвороби як туберкульоз, анемію та ін. Відсутність або недостача вітамінів призводить до авітамінозу. Причиною хвороби може бути також і соціальний чинник. Соціум в якому живе людина відіграє дуже важливу роль у розвитку захворювань. Важка виснажлива праця, антисанітарія, голод, безробіття, погані квартирні умови також можуть призводити до росту захворюваності.

Люди з різними типами вищої нервової діяльності по різному реагують на однакові подразнення. У разі подібних умов одна людина хворіє на інфекційну хворобу, а інші – ні. Одні переносять хворобу легко інші хворіють важко. Так само є і з неінфекційними хворобами. Наприклад, психічна травма може викликати гіпертонічну, базедову хворобу, цукровий діабет і інші захворювання. Хвороби людини часто залежать від її індивідуальної реактивності, головним чином від реактивності її нервової системи. Кожну хворобу характеризують ознаки (симптоми). Розрізняють суб’єктивні та об’єктивні ознаки. Суб’єктивними симптомами є головний біль, головокружіння, болі в ділянці серця, живота, нудота і т.д. Симптоми, які виявляють під час обстеження хворого називають об’єктивними (набряки, збільшення печінки, підвищення артеріального тиску, хрипи в легенях, шуми в серці і т.д.).

Синдром хвороби – це декілька ознак об’єднаних одним патогенезом – синдром гострого живота, синдром виразкової хвороби, синдром гострої крововтрати.

Патогенезом називають вчення про механізм розвитку хвороби. Щоб мати уявлення про патологічний процес в організмі, важливо знати не тільки причину виникнення хвороби, а й те, яким чином хворобливий чинник потрапляє в організм і як виникають різні хворобливі явища.

Етіологія хвороби може бути однаковою, а патогенез різним. Наприклад:

туберкульозна паличка потрапивши в організм в одної людини призведе до виникнення туберкульозу легень, а в іншої – кісток, ще в іншої – суглобів.

Бронхіальну астму можуть викликати різні причини (інфекція, алерген), а патогенез завжди такий самий: спазм гладкої мускулатури, закладеної в дрібних бронхах.

У розвитку (перебігу) хвороби розрізняють такі чотири періоди:

1) прихований (латентний);

2) продромальний (період передвісників);

3) клінічний (період виражених ознак хвороби);

4) завершальний (реконвалісцентний - вилікування).

Початком хвороби рахують момент потрапляння в організм хвороботворного агента. Дякуючи захисно-пристосувальним функціям організму проходить деякий період поки почнуть проявлятися хворобливі ознаки. В цей час людина, відчуває себе здоровою і веде нормальний спосіб життя. Прихований період може тривати декілька годин, днів, місяців і навіть років. У разі інфекційних хвороб цей період називають інкубаційним. Продромальним називають період з моменту появи перших ознак до виникнення яскраво виражених симптомів. Цей період найчастіше буває коротким. Період клінічних ознак характеризується яскраво вираженими симптомами характерними для даного захворювання. Закінчується хвороба або вилікуванням, або переходом в іншу хворобу, інколи смертю. Хвороби можуть протікати гостро і хронічно. Під час гострого перебігу хвороба виникає раптово, протікає швидко і часто закінчується повним вилікуванням. Хронічні захворювання протікають повільно, немає яскраво виражених ознак, періоди загострення (рецидиви) міняються періодами затихання (ремісіями).

Хронічні захворювання завжди лікувати важче. Шкідливі чинники зовнішнього середовища приводять до їх загострення. Класифікація внутрішніх захворювань визначається походженням (етіологією) і місцем ураження (локалізацією). За етіологічною ознакою внутрішні хвороби діляться на захворювання викликані мікробами: тиф, туберкульоз, скарлатина; а також на хвороби немікробного походження. За місцем ураження розділяють хвороби органів дихання, кровообігу, травлення, сечовиділення і т.д. В окрему групу виділяють хвороби, які виникають під час порушення обміну речовин, отруєння. Під час кожної хвороби в процес втягується весь організм, тому ще 200 років назад лікарі вважали, що треба лікувати не хворобу а хворого і до кожної хворої людини треба підходити індивідуально.

Лекція № 6 "Психоневрологічні захворювання і стресові стани у людей"