Патогенез. Патологічні стани. Механізм розвитку патологічного процесу

Етіологія відповідає на питання, яка причина хвороби і умови її виникнення, а патогенез – механізм розвитку хвороби або як розвивається патологічний процес. Прикладом може бути патогенез ревматизму (хвороба інфекційно-алергічна). Інфекція знаходиться в мигдаликах. Алергени (в цьому випадку бактерії) поступають з мегдаликів в кров, виникає син сибілізації (підвищення чутливості) організму, і при повторному потраплянні в їх кров виникає запальний процес в серці, суглобах і інших органах. При гіпертонічній хвороба виникає при порушенні функцій кори головного мозку. Це збудження через вегетативні і периферчні центри приводить до звуження дрібних артерій. Порушення перерозподілу крові і приводить до підвищення артеріального тиску.

Треба пам'ятати, що при кожному захворюванні в хворобливий (патологічний) стан включається весь організм, так як він є єдиним функціональним цілим. Діяльність окремих частин тіла взаємопов'язана і обумовлена дякуючи координуючій і регулюючій дії центральної нервової системи. Тому зміни в одному органі відбиваються на змінах в інших органах. З цього і витікає основний принцип лікування. «Лікуй не хворобу, а хвору людину».

Знаючи етіологію і патогенез хвороби можна проводити раціональну терапію (лікування).

Патологічні впливи зовнішнього середовища неймовірно різноманітні за природою силою і тривалістю дії. Організм не наділений таким багатством пристосованих механізмів, щоб відповісти на кожен із цих впливів специфічною зміною життєдіяльності тому він відповідає загальними адаптаційними реакціями, які склалися в процесі еволюції і забезпечити виживання біологічного виду, до якого належить даний індивід. Такими універсальними реакціями є парабіоз, шок, колапс, стрес тощо. Спільна їх риса – стереотипний характер, стабільне поєднання клінічних симптомів і механізмів, що лежать в основі їх розвитку. У випадках коли зовнішні впливи стають екстремальними, тобто небезпечними для життя, реакції – відповіді досягають крайнього напруження і можуть переходити з комплексаторно-захисних у загрозливі симптомні комплекси. Перед усім це стосується шоку як патологічного різновиду парабіозу. Хоча шок важко віднести до реакції адаптації, проте він супроводжується максимальним напруженням пристосованих механізмів, без яких організм загинув би відразу ж після дії екстремального фактора.

Шок – це патологічний процес який виникає внаслідок гострої недостатності кровопостачання життєво важливих органів із подальшою гіпоксією і порушенням їх функцій. Вузловим патогенетичним механізму вважають критичне зменшення капілярного кровотоку в пошкоджених органах. До цього призводять падіння серцевого викиду, зменшення об'єму циркулюючої крові, звуження артерії, збільшення в'язкості й загортальної здатності крові. Залежно від причин шоку, виділяють такі головні його форми: травматичний, кардіогенний, опіковий, септичний, анафілактичний, гемотрансфузійний.

Колапс за симптоматикою близький до шоку. Для нього також характерні зниження артеріального і венозного тиску, зменшення серцевого викиду, сповільнення кровотоку, зменшення маси циркулюючої крові. Колапс не вважається хворобою, він супроводжує деякі паталогічні процеси. Найважливіша патогенетична ланка колапсу – гостра судинна недостатність, тобто невідповідність між ємкістю судинного русла і масою циркулюючої крові. Вона може виникнути або внаслідок крововтрати, або внаслідок раптового розширення судин. За етіологією розрізняють інфекційний, гіпоксемічний, панкреатичний,

ортостатичний та інші види колапсу. Головна відмінність між колапсом і шоком полягає в тому, що зміни загального кровообігу і мікроциркуляції при колапсі мають тимчасовий характер і не супроводжуються глибоким ураженням клітин.

Непритомність – це стан глибокого затьмарення свідомості або повної втрати її.

Виникає при патології різноманітного походження і характеризується відсутністю будь-якого психічного контакту є навколишнім середовищем. Людина, яка перебуває в стані непритомності, не реагує на подразники, характерна повна пасивність і нерухомість. В основі непритомності лежить гальмування кори та інших відділів головного мозку, що викликається гіпоксією головного мозку. Конкретними причинами є тромбоз і емболія судин головного мозку, крововиливи, пухлини, механічна травма, електротравма, отруєння. До патологічних імунобіологічних реакцій організму відноситься алергія. Речовини, які викликають алергію називаються алергенами. Вони можуть бути зовнішньому і внутрішнього походження.

Сполучення алергену з антитілом на мембранах клітин призводить до порушення цих клітин, навіть їх руйнування. При цьому з пошкоджених клітин звільнюються ряд біологічно активних речовин, які мають здатність розширювати капіляри знижувати артеріальний тиск, причиняти спазм гладких м'язів, порушувати проникливість стінок капілярів тощо. До алергічних реакцій відносять: алергічний шок, кропивницю, набряк Квінке, приступ бронхіальної астми.

Одним з найважчих проявів гострої алергічної реакції є анафілактичний шок. Найчастіше він виникає як прояв медикаментозної алергії. Всі тканини організму (кожна клітина) вимагають необхідної кількості поживних речовин. Клітина з крові одержує поживні речовини і кисень, переробляє їх, будує свою клітину, а непотрібні продукти обміну виділяє в кров. Це і складає обмін речовин. Процеси засвоєння поживних речовин називається асиміляцією, а процес розпаду складних речовин на більш прості – дисиміляцією. Обмін речовин здійснюється за допомогою нервово- гуморальних механізмів дякуючи яким забезпечується нормальне живлення тканин тобто їх трофіка. При різних захворюваннях регуляція обміну речовин в тканинах може змінюватися і приводити до порушення трофіки тканин. У разі послаблення обміну речовин пониження функції тканин виникає атрофія – зменшення об’єму тканин і органів. Атрофія виникає при загальному голодуванні, а також при місцевому порушенні живлення.

Гіпертрофія – це збільшення тканин або об’єм органа, обумовлене розростанням клітин. Гіпертрофія поділяється на справжню (рівномірне збільшення об’ємі всіх складових частин органа за рахунок підвищення функціональної властивості органу) і не справжню (розростання проміжної клітини – функція органу погіршується).

Патологічним процесом в організмі людини є теж дистрофія (розлад живлення).

Дистрофічними процесами називають порушення в обміні речовин в її функції і будові.

Інколи у клітинах відкладаються якісь речовини (крапельки жиру), інколи клітини розбухають від надлишку води, або змінюється сам склад органу, або в них відкладаються чужі для них речовини. В нормальній клітині так само як в організмі спостерігається білковий вуглеводний та жировий обмін речовин. При тканинній дистрофії він змінюється (в цитоплазмі з'являються дрібні зернятка, скловидні речовини або при деяких форматах западення слизових оболонок починає виділятися велика кількість слизу). При жировій дистрофії відкладання жиру стає надмірним. Ожиріння приводить до порушення роботи органу. Деякі жироподібні речовини (холестерин) відкладається на стінках судин і викликає атеросклероз. При порушенні вуглеводного обміну виникає цукровий діабет. Порушення мінерального обміну призводить до важких захворювань. Інколи при порушені мінерального різні солі випадаючи з розчину можуть утворювати каміння. Утворенню каменя сприяють запальні процеси, скупчення мікробів, поганий відтік секрету і т.д. Некрозом називають змертвіння тканин причиною некрозу можуть бути різні зовнішні і внутрішні чинники (травми, опіки, луги і кислоти). Атрофічні і дистрофічні процеси теж можуть закінчитись некрозом. При порушенні живлення виступають атрофічні і дистрофічні зміни і це приводить до загибелі клітин. Закупорка великої судини приводить до загибелі тканин. Некроз при якому мертва клітина стикається з оточуючим повітрям і набирає темного або чорного кольору називається гангреною.

Ішемією (недокрів’ям, місцевою анемією) називають зменшення кровопостачання органу чи тканини внаслідок недостатнього притоку артеріального крові.

Виділяють три типи за механізмом їх виникнення: компресійну, (виникає у разі стискування артерії пухлиною рубцем, стороннім тілом, джгутом) оптураційну (у разі повного або часткового закриття просвіту артерії тромбом, емболом, скиротичною бляшкою) та ангіоспастичну (викликають різноманітні фізичні, хімічні і біологічні подразники які звужують судини).

Ішемія супроводжується низкою ознак серед яких найхарактерніші, блідість ішимізованої ділянки, зменшення її об’єму, місцеве зниження температури, біль, поява парестезії – незвичайних відчуттів у формі затерпання поколювання, повзання мурахів.

Швидкість кровоточу в артеріальних судинах нижче від перешкоди сповільнена, кров'яний тиск низький, кількість функціонуючих капілярів зменшена. Наслідки ішемії залежить від глибини кисневого голодування. Вона може пройти безслідно або завершитися інфарктом, гінгреною.

Терміном «тромбоз» позначають прижиттєве згортання крові або лімфи в просвіті

судин і в порожнинах камер серця. Згусток крові, що утворився називають тромбом.

Емболією називають закриття кровоносних або лімфатичних судин часточками

(емболами), які в нормі у крові і лімфі не зустрічаються. Емболію поділяють на екзогенні і ендогенну. Екзогенна – повітряна газова, бактеріальна, паразитарна. Ендогенну емболію поділяють на жирову, тромбоемболію, тканинну і інші.

Date: 2015-06-06; view: 868; Нарушение авторских прав