Логіка як наука. Історія логіки

Ми приступаємо до вивчення логіки. Одразу ж виникає запитання: що це за наука та що вона вивчає?

Термін “логіка” походить від грецького “логос” – “думка”, “слово”, “розум”, “закономірність”. Логіка – це наука про закони правильного мислення. А всі ми – правильно або іноді неправильно, але завжди мислимо. Як говорив Декарт: “Я мислю, отже, я існую”. Щоб зрозуміти роль мислення в нашому житті, достатньо подивитись на Сонце. Воно обертається навколо Землі. Начебто очевидно. Насправді ж усе навпаки – Земля обертається навколо Сонця. Але це можна зрозуміти лише за допомогою мислення, тобто у своїх розрахунках треба підпорядковуватися не очам, а розуму. Саме силою мислення, немов силою чародійства, викликані до життя численні науки, що продовжують множитися й давати все вагоміші плоди; найскладніші технічні пристрої, які полегшують нашу працю; різноманітні мистецтва, що полонять нас, надихають і прикрашають наше життя; нарешті, людська думка піднялася до вершин осмислення проблем буття людини, сенсу її життя, що знайшло відображення в численних філософських ученнях, які вчать нас бути кращими, відповідати високому званню людини. І все це – завдяки здібності людини мислити.

У цьому ряді витворів людської думки, логіка стоїть немовби осторонь. І насамперед тому, що в ній мислення вперше зробило предметом дослідження само себе. У логіці воно ніби дивиться у дзеркало і вивчає власний світ.

Але саме тому, що логіка досліджує мислення, вона нерозривно пов’язана з усім, що досяжне для нього та є його проявом.

Можна, власне кажучи, прожити життя й без логіки, як, утім, і багато без чого іншого. Саме знання логіки не утворює здібності мислити – ця здібність дана нам самою природою, але значно розвиває її. Англійський логік Дж. Ст. Мілль ще у 1856 р. писав: “Логіка – це великий гонитель темного й заплутаного мислення, вона розвіює туман, що приховує від нас наше невігластво”. Від цього виграє й наша мова, яка стає простою, ясною та переконливою. Не випадково головним і домінуючим завданням логіки було й залишається дослідження “переконуючої сили промов”, як говорив засновник цієї науки, давньогрецький філософ і логік Арістотель.

Сила логіки – це не сила науки про мислення. Це сила самого мислення, самої здібності людини логічно мислити. Але завдяки знанню логіки як науки природна сила розуму значно посилюється. Отже, тому, хто хоче годуватися за рахунок свого розуму, слід вчиняти так само, як співакові або музикантові – постійно удосконалювати свою майстерність.

Чому в одних випадках мислення виявляється правильним, а в інших – ні? Візьмемо, наприклад, таке міркування:

Усі студенти нашої групи – економісти

Петренко – студент нашої групи

____________________________________________________________

Отже, Петренко – економіст

Це міркування побудоване правильно, за принципом матрьошки: якщо середнє входить до більшого, а маленьке – до середнього, отже, маленьке входить до більшого.

Інший приклад, навпаки:

Усі студенти нашої групи – економісти

Петренко – економіст

___________________________________________________________

Отже, Петренко – студент нашої групи

Те, що це міркування неправильне, зрозуміло на основі здорового глузду – хіба мало у світі інших економістів? Але іноді такі пастки в міркуванні набагато складніше виявити, наприклад:

Будь-який договір купівлі-продажу пов’язаний з переходом права власності

Заповіт не є договором купівлі-продажу

_________________________________________________________________________________________________________________

Заповіт не пов’язаний з переходом права власності

Щоб зрозуміти, чому це міркування неправильне, треба зрозуміти, що не лише договори купівлі-продажу пов’язані з переходом власності.

Усі ці способи визначення правильності міркувань основані на інтуїтивному, неусвідомленому застосуванні правил логічного мислення. Ми намагаємось установити правильність, виходячи зі змісту кожного міркування. Логіка як наука пропонує йти іншим шляхом – вона досліджує правильність мислення на основі вивчення структури думок. Мислення, як відомо, є засобом пізнання людиною навколишнього світу. А питання пізнання дійсності, у свою чергу, належать до найважливіших питань філософії. Тому логіка є філософською наукою.

До речі, цього висновку ми також дійшли за допомогою логіки, що ще раз підтверджує, що без логіки ми не можемо ступити ні кроку.

Логіка – це філософська наука про форми, у яких відбувається людське мислення, і закони, яким воно підпорядковується.

Поговоримо трохи про історію логіки. Людина дуже давно усвідомила, що вона мислить і цей самий момент можна вважати поштовхом до народження логіки як науки. Людина усвідомила, що завдяки мисленню в неї з’явилась здатність відволікатися від конкретного в речах і явищах, бачити загальне в здавалося б, зовнішньо несхожих предметах. Наприклад, якщо ми візьмемо дерев’яний стілець, плетену табуретку і такий самий стіл до неї, то, на перший погляд здається, що між табуреткою і столом більш значиме спільне – це плетені меблі. Але істотними ознаками цих предметів усе таки є функціональні, тобто пов’язані з тим, для чого вони призначені. Оскільки і стілець, і табуретка призначені для сидіння, то за цією більш істотною ознакою ми об’єднуємо їх в один клас один з одним, а не зі столом.

Усе це стало можливим лише завдяки розвитку в людини абстрактного мислення. Поступово набуваючи здатність абстрагуватися від усіх предметів і явищ, людина змогла абстрагуватися й від самого мислення, тобто зробити предметом осмислення його закони та правила. Це і стало основою для формування логіки як науки. Її засновником вважається Арістотель. Логіка, яку він розробив, називається дедуктивною. Дедукція – це виведення часткового із загального. Усі ми пам’ятаємо дедуктивний метод Шерлока Холмса, якому вдавалося дізнаватися про людей неправдоподібно конкретні подробиці. Але в основу його логіки завжди були покладені бездоганні засновки, у яких жодну деталь не було впущено, і тільки тому він міг приходити до таких результатів.

У ХVІ ст. англійський філософ Ф. Бекон доповнив дедуктивну логіку індуктивною, де, навпаки, загальне виводиться з часткових деталей, з емпіричного досвіду. У ХІХ ст. Дж. Ст. Мілль систематизував індуктивну логіку, чим і довершив основану Арістотелем формальну логіку (наука про форми мислення). Здавалося, що в логіці вже нічого більше вивчати.

У тому самому ХІХ ст. у логіці почали широко застосовувати розроблені в математиці методи обчислення. Пізніше така логіка отримало назву математична, або символічна. Особлива заслуга в цьому належить німецькому вченому Г. Фреге.

Але почнемо з найпростішого.