Хуліганство (ст. 296)

Хуліганство — один з небезпечних і дуже поширених злочинів проти громадського порядку. Частина 1 ст. 296 визнає хуліганством грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт.

Об'єктом хуліганства є громадський порядок, що включає комплекс суспільних відносин, які забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільне корисної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті. Це основний безпосередній об'єкт хуліганства. Як додаткові об'єкти часто виступають особистість, здоров'я, навколишнє середовище, власність.

З об'єктивної сторони хуліганство являє собою суспільне небезпечну дію, що грубо порушує громадський порядок. Діями, що грубо порушують громадський порядок, новий закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Особлива зухвалість — це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричинили тілесні ущ-кодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале, що довгий час не припиняється, порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковий цинізм — це демонстративна зневага нормами моральності, наприклад, груба непристойність, демонстративне оголення, знущання над хворими, немічними тощо.

Хуліганство визнається закінченим з моменту вчинення дії, що грубо порушує громадський порядок. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.

Хуліганські дії можуть бути вчинені в будь-якому місці, частіше це відбувається в парках, на вулицях, кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Однак публічність не є обов'язковою ознакою хуліганства. Воно може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо. Можливе вчинення хуліганства і по телефону, коли винний, наприклад, у нічний час періодично дзвонить потерпілим, порушуючи їх сон і цинічно ображає їх.

Із суб'єктивної сторони хуліганство — це злочин, вчинений із прямим умислом. Однак умисел стосовно заподіяння шкоди в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність цього у випадку, коли п'яний хуліган зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці, зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоду здоров'ю будь-кому з оточуючих, але свідомо допускав такі наслідки. Хуліганство припускає наявність особливого мотиву, який називають хуліганським (хуліганські спонукання). Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п'яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточуючих тощо. У деяких випадках злочинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі обмінюються взаємними образами, ударами, виникає бійка, внаслідок чого порушується нормальна робота кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Спрямованість умислу винного і особливий хуліганський мотив є основними критеріями відмежуван-ння хуліганства від злочинів проти життя і здоров'я особи.

Суб'єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річ-ного віку.

Частина 2 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов'язковою для кваліфікації. Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст. 294) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві ці ознаки відсутні, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293), поєднане із вчиненням дій, що грубо порушують громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296).

Частина 3 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, визначене частинами 1 або 2 цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена. Хуліганські дії, поєднані з активним опором — це протидія представникові влади або представникові громадськості, які виконують обов'язки з охорони громадського порядку. Такі дії, у тому числі поєднані з насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не вимагають додаткової кваліфікації за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, ч. 2 ст. 121). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути ознакою злісного хуліганства і такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

28. Загальна характеристика злочинів проти моральності. Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст.. 304 ККУ)

Моральність (В. О. Навроцький) – “суспільні відносини, які складаються, щоб забезпечити поведінку людей в суспільстві на основі загальноприйнятих правил взаємної поваги, сором’язливості, розрізнення соціальної і інтимної сторін життя та не афішування останньої, поваги до цінностей, які сповідують інші члени суспільства, виховання підростаючого покоління в дусі поваги до моральних цінностей суспільства”(30).

На думку В.О. Навроцького, моральність передбачає: “1) наявність правил, які визначають вимоги до поведінки людей у суспільстві, їх духовні і душевні якості; 2) результат дотримання таких правил, поведінка яка не викликає почуття сорому в самого себе чи/та оточуючих”(31).

На підставі вищевикладеного можна визначити суспільну мораль­ність як суспільні відносини, які регламентовані соціальними нормами (принципами, поглядами, уявленнями) та виникають як безпосереднє відображення умов суспільного життя у свідомості людей у вигляді певних суспільно значимих категорій (добра, зла та ін.) і формують поведінку людей у суспільстві.

Обов’язковими та факультативними додатковими безпосередніми об’єктами в залежності від форм вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров’я особи, відносини власності, авторитет органів державної влади, громадська безпека та ін.

В окремих злочинах, здебільшого в злочинах проти моральності, виділяється предмет злочину та потерпілий від злочину. До предметів слід віднести пам’ятки – об’єкти культурної спадщини – ст. 298 КК, хребетні тварини – ст. 299 КК, твори, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію – ст. 300 КК тощо.

До потерпілих від злочину слід віднести представника влади (ч.1 ст. 294 КК)(37), представники влади або представники громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи інший громадянин (ч.3 ст. 296 КК), неповнолітні (ч.3 ст. 300, ч.4 ст. 301 КК, ч. 3 ст. 303 КК, ч.1 ст. 304 КК), малолітні (ч.4 ст. 303 КК, ч.2 ст. 304 КК).

З об’єктивної сторони більшість злочинів проти громадського порядку та моральності вчинюються шляхом активних дій (хуліганство – ст. 296 КК, групове порушення громадського порядку – ст. 293 КК, масові заворушення – ст. 294 КК, заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку – ст. 295 КК тощо). Окремі злочини, наприклад, знищення, пошкодження або приховування документів чи унікальних документів Національного архівного фонду – ст. 298–1 КК, може вчинюватися як шляхом дії так і шляхом бездіяльності. Більшість злочинів проти громадського порядку та моральності – злочини з формальними складами, тобто сформульовані таким чином, що вважаються закінченими з моменту вчинення діяння. До них, зокрема, відносяться: хуліганство – ст. 296 КК, жорстоке поводження з тваринами – ст. 299 КК, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, расову, національну чи релігійну нетерпимість та дискримінацію – ст. 300 КК та інші.

Момент закінчення одного злочину, який передбачений статтею цього розділу пов’язаний з настанням саме суспільно небезпечних наслідків (матеріальний склад злочину). Це незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини – ст. 298 КК(38).

Ряд злочинів законодавцем сформульовані як формально–матеріальні склади злочинів. До них відносяться масові заворушення – ст. 294 КК, наруга над могилою – ст. 297 КК та інші.

Суб’єктом злочинів проти громадського порядку та моральності можуть бути, як правило, фізичні осудні особи, які досягли на момент вчинення злочину 16 років. За хуліганство (ст. 296 КК) відповідальність настає з 14 років. Деякі із розглядуваних злочинів можуть вчинюватися спеціальними суб’єктами злочину: службова особа – суб’єкт за ч. 5 ст. 298 КК(39), організатор масових заворушень чи групових порушень громадського порядку – суб’єкт за статті 293, 294 КК тощо.

Суб’єктом окремих злочинів є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18–річного віку (ч.ч. 2, 3 ст. 300, ч.ч. 2, 4 ст. 301, ч.3 ст. 302 КК, ч.3 ст. 303, ст. 304 КК).

Суб’єктивна сторона злочинів проти громадського порядку та моральності характеризується умисною формою вини. У більшості випадків умисел прямий. Необхідною ознакою окремих складів злочинів проти громадського порядку та моральності є мотив та мета. Так в ст. 295 КК виділені дві мети, в залежності від форми вчинення злочину: 1) вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницьке виселення громадян, що загрожує громадському порядку; 2) розповсюдження матеріалів в яких міститься інформація про заклик до дій.

Хуліганство має обов’язковий мотив – хуліганський (явна неповага до суспільства). Вчиненням злочину з хуліганських мотивів є умисне вчинене на ґрунті явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само вчинення злочину без будь–якої причини чи з використанням малозначного приводу. Хуліганський мотив може також бути визначений як альтернативна обов’язкова ознака злочину за ст. 299 КК.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає наступні кваліфікуючі ознаки, за наявності яких злочини проти громадського порядку та моральності визнаються вчиненим за обтяжуючих обставин. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: 1) загальні, притаманні кільком й більше вказаним злочинам; 2) особливі, властиві тільки окремим злочинам.

Загальними кваліфікуючими ознаками злочинів проти громадського порядку та моральності є: 1) повторність (ч.2 ст. 297, ч.3 ст. 300, ч.ч. 3, 5 ст. 301, ч.2 ст. 303 КК); 2) особою, яка була раніше судимою з цей злочин (рецидив) (ч.3 ст. 296, ч.2 ст. 302 КК); 3) вчинення злочину групою осіб (ч.2 ст. 296 КК); 4) вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст. 297, ч.3 ст. 300, ч.ч. 3, 5 ст. 301, ч.2 ст. 303 КК); 5) організованою групою (ч.2 ст. 302, ч.3 ст. 303 КК); 6) службовою особою з використанням службового становища (ч.5 ст. 298, ч.3 ст. 2981, ч.2 ст. 303 КК); 7) дії вчинені щодо малолітнього (ч.4 ст. 303, ч.2 ст. 304 КК); 8) корисливий мотив (ч.2 ст. 297 КК) або мета наживи (ч.2 ст. 302 КК); 9) настання загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч.2 ст. 294, ч.3 ст. 297, ч.4 ст. 303 КК).

Втягнення неповнолітніх. Основний безпосередній об'єкт злочину - суспільні відносини, які забезпечують принцип вільного розвитку особистості та умови нормального розвитку і виховання неповнолітніх.

Потерпілими від цього злочину є неповнолітні незалежно від статі. Поняття ознак відповідного складу злочину та питання кваліфікації роз'яснюються в постанові Пленуму ВСУ "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2004 р. № 2.

Об'єктивна сторона злочину полягає у втягненні неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність.

Форми вчинення злочину (втягнення неповнолітніх): 1) у злочинну діяльність; 2) у пияцтво; 3) у заняття жебрацтвом; 4) у заняття азартними іграми.

Судова практика під втягненням неповнолітнього у злочинну чи іншу антигромадську діяльність треба розуміти певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучість взяти участь в одному чи декількох злочинах або займатись іншою антигромадською діяльністю.

Під втягненням у пияцтво слід розуміти умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного вживання спиртних напоїв, збудження у нього такого бажання (спільне вживання спиртних напоїв, умовляння їх вжити, пригощання ними, дарування, розрахунок ними за виконану роботу тощо).

Втягнення у заняття жебрацтвом - це умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб як самостійно неповнолітнім, так і спільно з дорослими особами.

Під втягненням у заняття азартними іграми розуміється умисне схиляння неповнолітнього у будь-який спосіб до систематичної гри на гроші чи інші матеріальні цінності, в якій виграш залежить від випадковості (у карти, рулетку, "наперсток" тощо). До числа азартних ігор не належать державні лотереї.

Суб'єктом злочину, згідно з п. 4 постанови Пленуму ВСУ "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2004 р. № 2, є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 18-річного віку.

Однак після відомих змін до ст. 304 КК844 визначення зазначеного суб'єкта злочину потребує уточнення. При цьому суб'єктом за ч. 1 та ч. 2 (вчинення злочину щодо малолітньої особи) можуть бути лише чужі неповнолітньому (малолітньому) люди. Лише у разі вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 304 КК спеціальним суб'єктом - батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, можна вести мову про близьку до потерпілого особу.

Згідно з п. 3 постанови Пленуму ВСУ "Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність" від 27 лютого 2004 р. № 2, відповідальність дорослих осіб за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність встановлена не тільки ст. 304 КК, а й іншими статтями КК (ч. 3 ст. 300, ч. 3 ст. 301, ч. 3 ст. 802, ч. 3 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, статтями 323 і 324), які е щодо неї спеціальними нормами. У разі вчинення злочину, передбаченого спеціальною нормою, кваліфікувати дії винної особи ще й за ст. 304 КК не потрібно.

Слід також відмежовувати склад злочину, передбаченого ст. 304 КК та ст. 150-1 КК. Якщо порівняти вказані норми щодо ознак потерпілого, то напрошується висновок про суттєві відмінності. Основною відмінністю є те, що за ст. 160-1 КК потерпілий, внаслідок свого віку, не усвідомлює факту використання його як фактичного "знаряддя" для жебракування, а за ст. 304 КК - усвідомлює846.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Під час слідства потрібно з'ясовувати, чи усвідомлювала доросла особа те, що своїми діями вона втягує неповнолітнього у вчинення злочину або в іншу антигромадську діяльність.

Кваліфікуючими ознаками є вчинення зазначених дій: 1) щодо малолітньої особи; 2) батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього (ч. 2 ст. 304 КК).

Загальна характеристика злочинів у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов`язаної з наданням публічних послуг. Поняття службової особи у кримінальному праві України.

Отже, обстоювана багатьма фахівцями ідея диференціації кримінальної відповідальності за службові правопорушення у публічній і непублічній управлінських сферах реалізована в Україні на законодавчому рівні. Законом України від 7 квітня 2011 р. у порядку втілення вказаної ідеї: по-перше, Особливу частину КК доповнено статтями 364-1, 365-1, 368-3, що передбачають окрему кримінальну відповідальність для службових осіб юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; по-друге, змінено законодавче визначення поняття службової особи як суб'єкта частини передбачених розділом XVII Особливої частини КК злочинів (у примітці до ст. 364 КК окремо визначено категорію службових осіб, які займають відповідні посади, не на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності, як це було раніше, а лише на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях); по-третє, КПК 2012 р. містить п. 1 ч. 1 ст. 477, в якому зазначено, що кримінальне провадження щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 364-1, 365-1, 365-2 КК, будучи провадженням у формі приватного обвинувачення, може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.

Законодавцю у зв'язку з ухваленням Закону від 7 квітня 2011 р., звичайно, можна адресувати конкретні претензії, що зроблено у цьому підручнику та в працях фахівців, в яких аналізуються новели вітчизняного антикорупційного законодавства. Головне питання зводиться до того, чи потрібна насправді в сучасних умовах диференціація кримінальної відповідальності за службові правопорушення осіб, задіяних у публічній (зокрема, державній і самоврядній) і непублічній управлінських сферах.

Так чи інакше, але саме такий підхід щодо диференціації кримінальної відповідальності за службові правопорушення втілено в кримінальному законодавстві як країн близького зарубіжжя (у тому числі РФ, Грузії, Казахстану, Киргизії, Латвії, Литви, Таджикистану, Туркменістану), так і в низці країн континентальної Західної Європи (зокрема, Австрії, Голландії, Іспанії, Італії, Німеччині, Норвегії, Сан-Марино, Фінляндії, Франції, Швейцарії).

У ст. 7 і ст. 12 Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р. також окремо передбачено заходи протидії корупційним діянням у публічному та приватному секторах.

Залежно від видового об'єкта злочини, передбачені розділом XVII Особливої частини КК, можуть бути поділені на дві групи: 1) злочини у сфері службової діяльності (статті 364-365-1, 366-368-3, 369-370 КК); 2) злочини у сфері професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг (статті 365-2, 368-4 КК). Саме за цією схемою вказані злочини характеризуватимуться у нашому підручнику.

Для складів злочинів, передбачених статтями 364-1,365-2,368,368-2,368-3, 368-4, 369, 369-2 КК, обов'язковою ознакою об'єкта злочину виступає предмет злочину (хабар - статті 368, 369 КК; неправомірна вигода - статті 364-1, 365-2, 368-2, 368-3,368-4,369-2 КК).

Дискусійним у доктрині є питання: чи можуть виступати хабаром немайнові блага. Ст. 368 чинного КК, в якій традиційно говориться про одержання службовою особою хабара у будь-якому вигляді, дозволяє дати на поставлене питання ствердну відповідь. Тому можна зрозуміти позицію окремих вітчизняних дослідників, які вважають, що відповідне роз'яснення Пленуму ВСУ (п. 4 постанови Пленуму ВСУ № 5 від 26 квітня 2002 р. "Про судову практику у справах про хабарництво", згідно з яким предмет одержання хабара має винятково майновий характер і означає майно, право на нього чи будь-які дії майнового характеру) відображає лише консерватизм позиції вищої судової інстанції, сформульованої ще за радянських часів983.

Негативне ставлення до благ, позбавлених якості майнової вигоди, як до предмета хабара ґрунтується на об'єктивному розумінні хабара, на користь якого традиційно висуваються такі аргументи: 1) розгляд немайнових благ як хабара мав би своїм наслідком значне і невиправдане розширення кола діянь, що будуть підпадати під ознаки складів давання та одержання хабара, означав би притягнення до кримінальної відповідальності як хабародавців осіб, дії яких насправді не становлять суспільної небезпеки; 2) визнання хабаром особистої вигоди немайнового характеру потягло б за собою втрату якісної визначеності складу одержання хабара, розчинення його серед інших службових злочинів і дисциплінарних проступків; 3) очевидні процесуальні труднощі, пов'язані з встановленням та доказуванням причинного зв'язку між отриманням немайнових благ і діяннями службової особи по службі984; 4) такі передбачені чинним законодавством кваліфікуючі ознаки одержання хабара, як значний, великий та особливо великий розміри, однозначно зорієнтовані на майнову вигоду як предмет хабара; 5) майновий характер предмета хабара зовсім не означає відсутності можливості реагувати на отримання належним суб'єктом немайнових вигод, оскільки при цьому не виключається застосування норм кримінального закону про інші службові злочини (зокрема ст. 364 КК).

Ще одним предметом досліджуваних злочинів є неправомірна вигода. Неправомірну вигоду вітчизняний законодавець визначає як грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Для визнання зазначених вище благ неправомірною вигодою як предметом злочину вони мають набути певних властивостей. Першою з них є те, що ті чи інші різновиди неправомірної вигоди обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав. Вказане означає, зокрема, що суб'єкт злочину отримує їх, не маючи визначених для цього безпосередньо у законі підстав у формі прямого дозволу.

Ще однією властивістю неправомірної вигоди як предмета злочину є те, що її обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову ціну991. Для роз'яснення поняття "ціна, нижча за мінімальну ринкову" варто звернутись до Закону України "Про ціни і ціноутворення", а також ПК, які визначають поняття ціни (зокрема, вільної ціни, державної фіксованої та регульованої, звичайної та ринкової).

Суб'єкт більшості злочинів, передбачених розділом XVII Особливої частини КК,- спеціальний. Це службова особа (статті 364, 364-1, 365, 365-1. 366, 367, 368, 368-2, ч. 3, ст. 368-3, 370 КК) та особа, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг (ст. 365-2, ч.ч. 3,4 ст. 368-4 КК).

Суб'єкт злочинів, передбачених ч. 1 ст. 368-3, ч. 1 ст. 368-4, 369, 369-2 КК, є загальним. Підхід українського законодавця з цього питання є прагматичним, таким, що полегшує юридичний аналіз відповідних складів злочинів.

Із суб'єктивної сторони злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, за винятком службової недбалості (ст. 367 КК), характеризуються умисною формою вини.

Кримінально-правове визначення поняття службової особи першої групи міститься в п. 1 примітки до ст. 364 КК. Згідно з цією приміткою службовими визнаються чотири категорії осіб: 1) особи, які постійно здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування; 2) особи, які тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування; 3) особи, які в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах та організаціях займають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій; 4) особи, які виконують організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Date: 2015-06-06; view: 1022; Нарушение авторских прав