Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи становлять собою велику суспільну небезпеку, характеризуються виключною аморальністю та цинічністю дій винних. Вони, у більшості випадків, пов’язані з посяганням на статеву свободу особи або її статеву недоторканість, такі злочини грубо принижують гідність потерпілої від злочину особи, заподіюють їй глибоку психічну травму, можуть завдати серйозної шкоди її здоров’ю. Ці злочини є надзвичайно небезпечними.

Суспільна небезпека злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи визначається не лише посяганням на статеву свободу або статеву недоторканість особи, а й заподіянням шкоди іншим суспільним відносинам та соціальним цінностям – нормальному фізичному й психічному розвитку дітей і підлітків, здоров'ю, честі і гідності особи тощо. Так, розбещення неповнолітніх здатне викликати у потерпілих від цього злочину різні статеві збочення, а передчасний (до досягнення статевої зрілості) вступ у статевий зв'язок може завдати серйозної шкоди здоров'ю неповнолітньої особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості – це суспільно небезпечні діяння, що порушують встановлений у суспільстві порядок статевих відносин і основні принципи статевої моральності, і які виражаються в посяганні на статеву свободу та статеву недоторканність особи.

Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості – це сукупна назва злочинів, які пов’язані із задоволенням статевої потреби у формах, що грубо порушують встановлений у суспільстві порядок статевих відносин, основні принципи статевої моральності і, які заподіюють шкоду здоров'ю і достоїнству громадян. Адже принципи статевої моральності відображають пануючі в суспільстві погляди на умови і характер статевих відносин.

До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, норми про відповідальність яких об’єднанні в розділі IV Особливої частини КК України, віднесені:

• зґвалтування (ст. 152);
• насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153)
• примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154);
• статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст.155);
• розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Для подальшого з’ясування особливостей злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи важливим є чітке визначення кола діянь, які відносяться до них, а також правильна кримінально-правова характеристика цих діянь.

Родовим об’єктом злочинів, норми про відповідальність за які об'єднані в розділі IV Особливої частини КК, є статева свобода і статева недоторканість особи.

Під статевою свободою слід розуміти право дорослої і психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері таких зносин будь-якого примусу. Статева недоторканість –це абсолютна заборона вступати у сексуальні контакти з особою, яка не є носієм статевої свободи, всупереч справжньому волевиявленню такої особи або ігноруючи його.

Більшість науковців схиляються до того, що при вчинені статевого посягання на дорослу особу об'єктом злочину буде статева свобода, а на неповнолітню – її нормальний статевий розвиток, тобто статева недоторканість.

Додатковим безпосереднім об’єктом цієї категорії злочинів виступає честь, гідність, здоров’я, життя, моральність. Як правило це факультативний додатковий безпосередній об’єкт.

Обов'язковою ознакою складів злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є потерпілий від злочину,який може виділятись за певними ознаками, зокрема, за залежністю від винного, недосягненням певного стану або віку. Характерною особливістю КК України 2001 р. є те, що в ньому, на відміну від КК 1960 р., забезпечується універсальний кримінально-правовий захист осіб будь-якої статі у сфері сексуального життя, потерпілими від цих злочинів може бути особа як чоловічої, так і жіночої статі. До набрання чинності КК 2001 р. насильницькі посягання жінок на чоловіків у доктрині й судовій практиці тлумачились як злочини проти особи (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі) або як хуліганство.

З’ясовуючи ознаки об’єктивної сторони розглядуваних злочинів, потрібно мати на увазі, що вона характеризується активною поведінкою винної особи – це фізичні та (або) інтелектуальні дії сексуальної спрямованості. За законодавчою конструкцією ці злочини здебільшого побудовані як формальні склади. Кваліфіковані види зґвалтування, насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом і статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості, передбачені відповідно ч. 4 ст. 152, ч. З ст. 153 і ч. 2 ст. 155 КК, є злочинами з формально-матеріальними складами.

Суб’єктом даної категорії злочинів є осудна особа, яка досягла 14-річного (за статтями 152, 153 КК) або 16-річного віку (за статтями 154-156 КК). У переважній більшості випадків суб'єкт є спеціальним – його ознаки або безпосередньо вказані у законі про кримінальну відповідальність або встановлюються шляхом тлумачення норм закону з урахуванням особливостей об'єктивної сторони того чи іншого злочину та ознак потерпілого. Наприклад, у ч. 2 ст. 155 та ч. 2 ст. 156 КК, відповідно до змін, які були внесені Законом України «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх»(1) фігурує батько, мати, вітчим, мачуха, опікун, піклувальник або особа, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, у ст. 154 КК суб’єктом злочину є особа, від якої жінка або чоловік матеріально або службово залежні.

Із суб’єктивної сторони всі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи характеризуються прямим умислом. При цьому психічне ставлення суб'єкта до певних елементів деяких злочинів (наприклад, до малолітнього віку потерпілого від зґвалтування) може набувати вигляду необережної форми вини. Сексуальний мотив, тобто бажання задовольнити статеву потребу, є факультативною, а не обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони даних злочинів, які можуть вчинюватись і з інших спонукань.

Згідно зі ст. 20 КПК України розгляд кримінальних справ про згвалтування та інші статеві злочини допускається в закритому судовому засіданні за мотивованою постановою судді чи ухвалою суду, що винесені у стадії віддання до суду або судовому засіданні. При цьому може бути прийнято рішення про закритий розгляд справи як у повному обсязі, так і частково (наприклад, при проведенні судового слідства). Вирок суду у розгляді справ про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи оголошується привселюдно.

Стаття складається з чотирьох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об'єктом злочину є статева свобода (право повнолітньої та психічно нормальної особи самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу) та статева недоторканність (абсолютна заборона вступати у природні статеві контакти з особою, яка з огляду на певні обставини не є носієм статевої свободи, всупереч її справжньому волевиявленню) особи. Додатковим факультативним безпосереднім об'єктом можуть бути здоров'я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх. Потерпілим від злочину є особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її попередньої поведінки (зокрема аморальної) та стосунків із суб'єктом злочину (перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбі).

Об'єктивна сторона зґвалтування (ч. 1 ст. 152 КК) полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи пригнічується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (воля потерпілої особи ігнорується).

Статеві зносини - це природний (гетеросексуальний) статевий акт, тобто сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне звичайно викликати вагітність.

Фізичне насильство при зґвалтуванні - це зовнішній негативний вплив на організм потерпілої особи або на її фізичну свободу, вчинений з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи або приведення її у безпорадний стан (такий вплив може виражатись у нанесенні ударів, побоїв, заподіянні тілесних ушкоджень, здавлюванні дихальних шляхів, триманні рук або ніг, обмеженні або позбавленні особистої волі, уведенні в організм потерпілої особи проти її волі наркотичних засобів, психотропних, отруйних, сильнодіючих речовин тощо). Зґвалтування слід визнавати вчиненим із застосуванням фізичного насильства і тоді, коли таке насильство застосовувалося не до самої потерпілої особи, а з метою подолання чи попередження її опору до іншої людини, доля якої їй не байдужа (родича, близької особи). Заподіяння потерпілій особі при зґвалтуванні чи замаху на цей злочин умисного легкого тілесного ушкодження охоплюється відповідною частиною ст. 152 КК і додаткової кваліфікації за ст. 125 КК не потребує, оскільки заподіяння шкоди здоров'ю у таких межах охоплюється диспозицією закону про відповідальність за зґвалтування. Якщо ж у процесі зґвалтування потерпілій особі заподіюється умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, то дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 122 та відповідною частиною статті 152 КК (абз. 2 п. 3 ППВСУ "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" від 30 травня 2008 р. № 5).

Погроза як спосіб вчинення зґвалтування - це залякування потерпілої особи застосуванням такого насильства до неї і (або) до іншої людини, доля якої потерпілій не байдужа (родича, близької особи), яке може полягати у висловлюваннях, жестах, демонструванні зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа сприймає за справжню зброю, чи інших діях. Інші види погроз, зміст яких не передбачав застосування фізичного насильства до потерпілої особи чи іншої людини (наприклад, погроза знищити або пошкодити майно потерпілої особи чи її родичів, розголосити відомості, що ганьблять їх честь і гідність), не дають підстав розглядати вчинені з використанням таких погроз статеві зносини як зґвалтування (погроза вчинити вбивство, висловлена з метою подолання чи попередження опору потерпілої особи при зґвалтуванні охоплюється диспозицією ст. 152 КК і не вимагає додаткової кваліфікації за статтею 129 КК).

Зґвалтування визнається вчиненим із використанням безпорадного стану потерпілої особи, якщо вона внаслідок малолітнього чи похилого віку, фізичних вад (наприклад, через параліч чи сліпоту), розладу психічної діяльності, хворобливого або непритомного стану, або з інших причин не могла розуміти характеру та значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір (при цьому необхідно, щоб винна особа, яка вчиняє зґвалтування, усвідомлювала (достовірно знала чи припускала), що потерпіла особа перебуває саме у такому стані). При цьому не має значення, чи винна особа привела потерпілу особу у такий стан (наприклад, дала наркотик, снодійне, напоїла алкогольними напоями тощо), чи остання перебувала у безпорадному стані незалежно від дій винної особи.

Перелік способів, за наявності хоча б одного з яких статеві зносини між особами жіночої та чоловічої статі визнаються зґвалтуванням, є вичерпним.

Відмінність зґвалтування від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом полягає у способі вчинення злочину. Інші форми (способи) задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за ст. 153 КК ("Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом"). До неприродних способів можна віднести вчинення акту мужолозтва, лесбійства, а також інших дій сексуального характеру, спрямованих на задоволення статевої пристрасті суб'єкта злочину (чоловіка або жінки) неприродним способом, із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Насильницьке уведення в отвори тіла потерпілої особи різних предметів (палиці, пляшки тощо) може кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 153 КК тільки за умови, якщо умисел винної особи був направлений на задоволення у такий спосіб статевої пристрасті неприродним способом.

Спеціальні питання кваліфікації та призначення покарання за цей злочин, тлумачення деяких термінів і понять, відмежування його від інших злочинів, як вже наголошувалося, розкриваються в ППВСУ "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" від 30 травня 2008 р. № 5.

Зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку насильницьких статевих зносин (формальний склад), при цьому не має значення, чи закінчила винна особа статевий акт у фізіологічному розумінні.

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи.

Суб'єктивна сторона злочину передбачає прямий умисел і, зазвичай, сексуальний мотив.

Кваліфікуючими ознаками зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК) є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 153-155.

При цьому зґвалтування не може вважатися вчиненим повторно, якщо винна особа, діючи з єдиним злочинним наміром, без перерви або без значної перерви у часі, вчинила два чи більше насильницьких природних статевих актів з однією й тією ж потерпілою особою, тобто за наявності ознак продовжуваного злочину (абз. 1 п. 7 ППВСУ від 30 травня 2008 р. № 5).

Особливо кваліфікуючими ознаками зґвалтування є: 1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК); 3) спричинення особливо тяжких наслідків (це, зокрема, смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування); 4) зґвалтування малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).

Date: 2015-06-06; view: 1046; Нарушение авторских прав