Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Мовленнєвий акт у структурі повідомлення





Сутність мовленнєвого акту. Спілкування людей відбувається у межах комунікативного акту, складови­ми якого є особистості учасників комунікації (адресан­та й адресата) як носіїв соціальних ролей, психічних, психологічних та інших рис, духовних, естетичних то­що ідеалів, когнітивних особливостей; елементи мовно­го та паралінгвального кодів; конситуативні елементи спілкування; повідомлення, яке поєднує комунікантів тощо. Тобто комунікативний акт — це узагальнена схе­ма, певна структура, у межах якої можна розглядати будь-яке спілкування. Водночас існує проблема власне мовної складової комунікативного акту, яка б не зводи­лась до загальника «мовний код», а була б власне мов­леннєвим вчинком особистості у конкретному спілку­ванні з іншими. Усе частіше вчені висловлюють думку про те, що мінімальною одиницею спілкування є не ре­чення і навіть не висловлювання, а певні види актів: констатація, запитання, наказ, опис, пояснення, виба­чення, подяка, привітання тощо.

Деякі вчені такою одиницею вважають МЖ, але йо­го природа суперечить цьому:

1. МЖ — це певна модель, узагальнення типів спіл­кування в різних формах, умовах, з різною метою тощо.

2. МЖ — певною мірою деперсоналізований вияв комунікації, оскільки, за М. Бахтіним, він є типовою формою висловлювання, а не самим висловлюванням.

3. МЖ часто виявляється як сукупність висловлю­вань, що характерно передовсім для «вторинних», «складних» МЖ: розповідь, репортаж, нарис тощо.


 



Засоби мовного коду в комунікації

Складові комунікативного акту, пов'язані з мовним кодом

 


 

З огляду на це МЖ не можна вважати елементарною складовою спілкування, одиницею руху інтенцт мовця в комунікації, найпростішим кроком у спілкуванні. Ос­таннім часом такою одиницею все частіше визнають мовленнєвий акт.

Мовленнєвий акт — цілеспрямована мовленнєва дія, що здій­снюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведін­ки, прийнятими в даному суспільстві; мінімальна одиниця норма­тивної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації.

Основними рисами МА є інтенціональність (умис­ність), цілеспрямованість і конвенціональність. МА завжди співвіднесені з особою мовця і є складовою ко­мунікативного акту поряд з актом Йудитивним (тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуа­цією. Послідовність мовленнєвих актів утворює дис­курс.

Основи теорії МА було закладено Дж. Остіним у 1955 р. У 1962 р. його погляди знайшли своє втілення в посмертно виданій книзі «Но\у *о сіо Шп£з -\УІ1;Ь \уогсїз» («Слово як дія»). Ідеї Остіна розвивали філософи-аналі-тики, логіки та прагматики Дж. Серль, П. Строссон, Г.-П. Грайс, Дж. Ліч, Д. Шпербер, лінгвісти Анна Вєж-біцька, М. Нікітін та ін. Зокрема, Дж. Серль уважав, що основне призначення мови — не опис об'єктів дійсності, а виконання цілеспрямованих дій, тому в пошуку відпо­віді на запитання «Що таке значення?» він перейшов з рівня окремого слова на рівень одиниці спілкування, за допомогою якої здійснюється окрема дія, тобто на рі­вень акту дії. Це дало змогу розглядати висловлювання не в термінах істини/брехні (як це було раніше), а в тер­мінах намірів і умов їх виконання.

Перша версія теорії МА Дж. Остіна з'явилась під назвою теорії перформативів (тобто висловлювань, що відповідають дії, вчинку), у якій досліджувались ви­словлювання, що перебувають поза критеріями істин-ності/неістинності (наприклад, оголошення війни чин­ним монархом, винесення вироку суддею, обіцянки, надання імен тваринам тощо). Такі перформативні ак­ти за своєю комунікативною природою різко відрізня­ються від констативів (тобто висловлювань, які конста­тують стан речей), що підлягають критеріям істи-ни/неістини (світить сонце; Іван одружився з Марією тощо).


Аналіз перформативів і констативів дав змогу Дж. Ос-тіну сформулювати ідею, згідно з якою комунікації супроводжуються виконанням певних мовних і когні-тявних операцій, зокрема створенням граматично пра­вильного речення із «вкладанням» у нього певного смислу (локуції), наданням висловлюванню потрібної комунікативної спрямованості (іллокуції) та впливом на свідомість або поведінку адресата (перлокуції). Це стало підставою для розмежування семантики і праг­матики: аспект локуції відійшов до сфери семантики, а іллокуція та перлокуція — до прагматики.

Складові мовленнєвого акту. До них відносять локу-цію, іллокуцію та перл оку цію.

Локуція (англ. Іосиііоп — мовний зворот) (локутивний акт) — побудова фонетичне / граматично правильного висловлювання певної мови з певним смислом і референцією.

Іншими словами, це акт «говоріння», вимовляння. За Дж. Остіном, це фонетичний акт — вимовляння ок­ремих слів висловлювання; фатичний акт — вимовлян­ня вже не просто слів, а слів з лексичним та граматич­ним значенням; ретичний акт — поєднання цих слів з певними референтами (акт референції).

Виокремлення локутивного акту потрібне для чіт­кого виділення інших актів, насамперед іллокутивного.

Іллокуція (ІІ — префікс, який має посилювальне значення, і англ. Іо-сиііоп — мовний зворот) (іллокутивний акт) — втілення у вислов­люванні, породжуваному в процесі мовленнєвого акту, певної ко­мунікативної інтенції, комунікативної мети, що надає висловлю­ванню конкретної спрямованості.

Як зазначає Дж. Остін, іллокуція — це спосіб вико­ристання локуції: запитати або відповідати на запитан­ня; інформувати, переконувати чи попереджати; оголо­шувати рішення, намір, вирок; призначати на посаду, звертатися чи критикувати; ототожнювати або опису­вати. Це, власне, те, заради чого створюється конкрет­ний МА, тому він часто ототожнюється з іллокутивною її складовою.

Перлокуція (лат. рег префікс, що означає посилення, і англ. Іо­сиііоп — мовний зворот, вислів) (перлокутивний акт) — наслідки впливу іллокутивного акту на конкретного адресата чи аудиторію.

Дж. Остін вважає, що поняття перлокуції можна сформулювати приблизно так: «За посередництвом дії В він виконав дію С», тобто переконуючи (іллокуція), він когось переконав, змусив, спрямував, умовив тощо.




Засоби мовного коду в комунікації


Складові комунікативного акту, пов'язані з мовним кодом


У кожній мові є певна група слів, які позначають результат впливу іллокуції. Цим результатом може бути конкретна фізична або розумова дія адресата: у такому разі перлокуція не є предметом вивчення лінг­вістики.

Різницю між згаданими трьома компонентами МА Дж. Остін демонструє таким чином:

Локуція: «Він сказав мені: застрель її'!», маючи на увазі під «застрелити» саме дію «застрелити» та спів-відносячи «її» саме з «нею».

Іллокуція: «Він наполягав (або порадив, наказав), щоб я застрелив її».

Перлокуція: «Він умовив (досяг того, змусив) мене, щоб я застрелив її».

Класифікація мовленнєвих актів.Однією з пошире­них класифікацій МА є класифікація Дж. Серля, ство- І рена в 60-ті роки XX ст. У своїй статті «Класифікація | іллокутивних актів» він визначив найважливіші лінг­вістичне значущі параметри, за якими розрізняються іллокутивні акти, а значить і МА:

— мета;

— спрямованість акту (твердження спрямоване від слів до реальності, а обіцянки та вимоги — від реальнос­ті до слів);

— вираження психологічного стану мовця;

— сила прагнення до досягнення мети;

— різниця в статусах адресанта й адресата;

— вираження інтересів адресанта й адресата;

— ставлення до мовленнєвого контексту;

— різниця між актами, що мають лише мовленнєву реалізацію, та актами, що можуть бути здійснені вер-бально і невербально;

— стиль здійснення МА (заява, освідчення тощо) та ін. Орієнтуючись на ці параметри, Дж. Серль виокрем­лює п'ять типів МА:

1. Репрезентативи, або асертиви. Зобов'язують мов­ця нести відповідальність за істинність висловлювання. Такі МА можуть бути введені за допомогою дієслів хва­литися, скаржитися тощо.

2. Директиви. Змушують адресата зробити дещо. Опорні дієслова: запитувати, наказувати, командува­ти, просити, молити, радити, запрошувати.

3. Комісиви. Зобов'язують виконати певні дії у май­бутньому або дотримуватися певної лінії поведінки. Ха­рактерні слова: мати намір, ставитися прихильно.


4. Експресиви. Виражають психологічний стан мов­ця, характеризують міру його відвертості. Це акти по­здоровлення, вибачення, привітання, співчуття. Опорні дієслова: поздоровляти, просити вибачення, співчува­ти, привітати.

5. Декларативи. Встановлюють відповідність між пропозиційним змістом висловлювання та реальністю, наприклад: Якщо я успішно попрацюю на Вас, то Ви станете депутатом.

Існують й інші класифікації МА. Одна з найпоширені­ших — класифікація американського лінгвіста Т. Баллме-ра, заснована на врахуванні тих контекстних змін, які відбуваються внаслідок впливу МА:

— зміни у «фізичному» контексті: усне мовлення (казати, повторювати), писемне мовлення (записати, зареєструвати), стан справ (бажати, планувати);

зміни в ментальному контексті: уявлення (інфор­мувати, повідомляти, переконувати), опозиція (віщува­ти, пророкувати), увага (підкреслювати, вказувати), емоційний стан (проклинати, журитися), зобов'язання (наказувати, гарантувати), пам'ять (нагадувати, зга­дувати) та ін.;

зміни соціальних станів: усередині певного ко­лективу (призначати, звільняти), індивідуально-пуб­лічні (дякувати, хвалити) тощо;

— зміни в мовному контексті: спосіб вираження (пе­рекладати, реферувати), значення (визначати, інтер­претувати), референція (називати, вказувати), мов­леннєвий хід (переривати) та ін.

У комунікативній лінгвістиці недослідженим є спів­відношення понять мовленнєвого акту і мовленнєвого жанру. Теорії МА і МЖ тривалий час розвивались (а в багатьох аспектах розвиваються дотепер), не пересікаю­чись. Творці теорії МА не були ознайомлені з концепці­єю М. Бахтіна, а тому вже в типології МА Дж. Остіна є елементи, які зближують її з поняттями МЖ. Ця тен­денція посилюється у Дж. Серля, який, класифікуючи іллокутивні акти, бере до уваги дванадцять критеріїв («вимірів») іллокутивної сили: мету мовця; відмінності в спрямованості між словами і світом; вираження пси­хічних станів; енергійність (силу) вираження іллоку­тивної мети; різницю в статусах мовця і слухача; спосо­би співвідношення висловлювання з інтересами мовця і слухача; відмінності у ставленні до контексту; відмін­ності у пропозиційному змісті висловлювань; відмін-


Засоби мовного коду в комунікації

ності у стилі здійснення іллокутивного акту та ін. Вра­хування цих критеріїв і насамперед критерію мети спілкування дало змогу йому виділити такі жанрові типи МА:

— вердиктиви (засудження, виправдання та ін.);

— екзерситиви (накази, вимоги тощо);

— комісиви (обіцянки, декларації тощо);

— бехабітиви (вибачення, подяки, побажання та ін.);

— репрезентативи (констатації, прогнози). Типи комунікативних ситуацій, подані в дужках, ієМЖ.

Є всі підстави вважати співвідношення між МЖ і МА ієрархічними: МЖ складаються із сукупності МА. Вод­ночас МЖ — не просто сукупність МА. У межах одного МЖ можуть виявлятися кілька МА. Так, заспокоюючи когось, тобто вживаючи засоби з «арсеналу» МЖ заспо­коєння, мовець може застосовувати елементи аргумен­тації з притаманними їм МА, ставити запитання, розпо­відати про аналогічні випадки чийогось життя, навіть, якщо це є дієвим для конкретної людини, вжити еле­менти конфронтативних МЖ, наприклад докоряти слабкістю волі тощо. У кожному випадку будуть вико­ристовуватися різні типи МА.

Класифікації МА Дж. Остіна та Дж. Серля, а також Т. Баллмера неповні, оскільки за ними важко ідентифі­кувати (чи, навпаки, диференціювати) окремі МЖ; один і той самий МА може належати до різних МЖ і, навпаки, в одному типі МЖ можуть траплятися різні МА. Тому важливим є питання створення типології МА, зорієнтованої не лише на абстрактні умови успішності комунікації, а й на класи конкретних МЖ, які форму­ють дискурси спілкування.

Часто МА, зорієнтовані на інтенції мовця, можуть мати небуквальний комунікативний смисл, що не за­лежить від структури повідомлення — МА, а «вичиту­ється» адресатом з комунікації з опертям на імплікату-ри дискурсу, максими спілкування та інші чинники.

З огляду на це виокремлюють первинні і вторинні МЖ. Первинні за своєю комунікативною сутністю (від-працьованість у різних типах спілкування, автоматизм розгортання, стійкість форм втілення тощо) нагадують граматичні категорії, наприклад, питання, відповідь, твердження, заперечення, звертання, нагадування, привітання, прощання, уточнення та ін. Вторинні МЖ формуються внаслідок складної взаємодії первинних


 

Складові комунікативного акту, пов'язані з мовним кодом

]\ІЖ із конкретними МА як носіями комунікативного «імпульсу», наприклад, розповідь, переконування, ін­тимна чи офіційна бесіда тощо.

Аналіз конкретних інтеракцій, дискурсів тощо дає підстави стверджувати, що процес спілкування значно складніший, ніж простий обмін його учасниками МА. У реальній комунікації окремі МА пов'язані між собою, «перетікають» один в одного, формуючи МЖ, які також за певними законами взаємодіють у межах дискурсу. Зв'язність комунікації здійснюється одночасним вико­нанням двох актів — інтеракціонального та іллокутив­ного. Інтеракціональний акт як глибинна структура ко­мунікації може реалізуватись у формі одного чи кількох іллокутивних актів (МА). При цьому за участі в комуні­кації кількох осіб одночасно (полілогічне спілкування в малих мовленнєвих групах) відбувається процес когні-тивного «протоколювання» учасниками сказаного ін­шими, накопичення його в пам'яті для нормального плину полілогу. Тому, крім виділених Дж. Серлем типів МА, можна стверджувати ще про один тип — інформа-тив, дія якого полягає в оповіщенні всіх учасників ко­мунікації про те, який іллокутивний акт мовець здій­снює стосовно адресатів на тлі вже висловлених МА.

Отже, теорія МА, яку розглядають як адекватну теорію комунікації, насправді такою не є, оскільки учасники не просто обмінюються МА як статичними ут­вореннями, а організовують свою інтерактивну діяль­ність, орієнтуючись на «розмитість» мовою комуніка­тивної сфери, на постійні уточнення і корективи тощо. Це свідчить про те, що теорія МА перебуває на стадії становлення, а самі МА з позиції комунікативної лінг­вістики варто розглядати як складові МЖ і дискурсів, в яких імпліцитно зосереджені інтенції адресата, що вза­ємодіють з іншими дискурсивними складовими.








Date: 2015-07-22; view: 543; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (0.007 sec.) - Пожаловаться на публикацию