Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать неотразимый комплимент Как противостоять манипуляциям мужчин? Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?

Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника







Типологія комунікативних девіацій





У сучасній лінгвістиці загальновизнаної й повної ти­пології всіх можливих різновидів девіацій у комунікації не існує. Основою такої класифікації можуть бути від­мінності в природі мовної та комунікативної компетенції учасників спілкування, а також причини і «механізми» їх виникнення в динамічних процесах породження скла­дових дискурсу. Нижче подано комплексну типологію комунікативних девіацій, яка враховує ці чинники.

Власне комунікативні девіації, їх причини і меха­нізми.До них відносять:

Комунікативні девіації, спричинені адресантом. Цей тип девіацій може бути зумовлений різними причи­нами і мати різні наслідки.


 

 

216 Засоби мовного коду в комунікації

Порушення підготовчих умов комунікації. Вони спричиняються:

— небажанням адресанта починати КА: Аудиторія терпеливо чекала. Здавалося, що вона

може чекати вічність. А Сергій все мовчав. Він не хотів

відповідати, він ладен був мовчати також вічність...

мовчав, аби не зачіпали такими питаннями... (Бабак М.

Вільхова кров);

— неготовністю адресанта почати КА: ... від нього чогось напружено чекали. Але ... він мов­чав, бо... був неготовий давати відповіді на такі запи­тання. Ще не готовий... (Бабак М. Вільхова кров);

Ви хотіли говорити зі мною? — спитала Майя. [Анарх:] — Ну да!

— Для чого?

Не знаю! (Хвильовий М. Санаторійна зона);

— неврахуванням неготовності чи небажання адре­сата слухати адресанта:

... він [Микола] натхненно говорив... але, як вида­ється, в простір: аудиторія його вже давно не слухала (Стадник М. Я вже тут);

— очікуванням від адресанта іншого КА:

Я мовчав... я не знав що сказати на ці слова... Я від Зини цього не очікував... (Домонтович В. Дівчина з вед­медиком).

Створення адресантом недоречних і несвоєчасних КА. Розпочавши КА, адресант значною мірою відпові­дає за його розвиток, за нормальне продовження і завер­шення. Однією з умов успішності КА є його релевант-ність (доречність), адекватність (відповідність) об'єк­тивній дійсності й ситуації спілкування.

Часто КА, ініційовані адресатом, можуть бути не­адекватними ситуації: «про це ми поговоримо в іншому місці» (недоречність місця комунікації); «про це ми по­говоримо в інший час» (несвоєчасність початку комуні­кації); «про це ми поговоримо без свідків» (недоречність обговорення питань при третіх особах); «це не телефон­на розмова» (недоречність вибору каналу комунікації) тощо.

Важливі виробничі питання, навіть ті, що вимага­ють термінового вирішення, не можна обговорювати з начальством на сходах чи в коридорі; компліменти од­ній пані не слід робити в присутності іншої; приватну інформацію не можна передавати через третіх осіб.


Комунікативні девіації (невдачі) 217

Іноді КА, який не має адресації (тобто випадково зривається з вуст) або адресований «Аііег е£о» мовця, сприймається присутніми як чітко скерований саме до

них:

Ну й думки ж у голову лізуть! Він не помітив, що промовив це вголос. Попутник здивовано глипнув на нього.

— Ти чого! Які ще думки?

— Так... — Олегові стало ніяково. — Це я про своє... (Кокотюха А. Шлюбні ігрища жаб).

Порушення неписаних правил — один із найсиль-ніших мовленнєвих ефектів, наслідки яких завжди не­гативні й нищівні для наступних комунікативних стратегій.

Створення адресантом незбалансованого комуні­кативного акту. Незбалансованість КА — це насампе­ред помилковість його адресації. Вона спричинена когні-тивною помилкою адресанта стосовно особи адресата. Ад­ресат — важлива складова процесу спілкування. Саме він визначає вибір жанру, композиційних прийомів, мовних засобів. Як зазначає Н. Арутюнова, будь-який мовний акт розрахований на конкретну модель адресата. Задоволення пресупозицій адресата є однією з важливих умов його ефективності, оскільки перевищення межі недбалості позначається на його інтересах, викликаючи рикошет перепитувань.

Комунікативні девіації цього типу спричинені:

— неправильною ідентифікацією адресата:

Здрастуй, Толю!

Я подивився на цю жінку, їй не сподобалося моє зди­вування.

— Толю...

— Я не Толя.

— А хто ж ти тоді? <...>

Я Сергій.

Нічого безглуздішого вона не збиралася почути.

— Зрастуй, Толю Марчук! — голосно, майже зойк­нула вона...

— Ви помилилися (Жолдак Б. Анатолій Марчук);

— нечіткістю виокремлення адресата або групи ад­ресатів. Найчастіше має місце за наявності кількох осіб при спілкуванні:


Засоби мовного коду в комунікації

... Карна... спитав із відтінком гаркавого сарказму:

А дозвольте взнати: з якої це оперети? <...>

Це ви до мене? — спитала сестра Катря.

— До вас, баришня, кивнув Карна (Хвильовий М. Санаторійна зона).

Такі девіації провокують з боку адресата запитання типу: «До кого ви звертаєтесь?», «Це ви до мене?» тощо;

— розбіжністю світоглядних орієнтацій адресанта і адресата:

[Громадянин СРСР, вихований на принципах «пла­нової економіки», розповідає:]

Заходжу колись у Лондоні до крамниці. Підска­кує до мене продавець, питає: «Чи можна вам допомог­ти?» — «Може, й можна», — кажу. Він не розуміє. Пи­тає вдруге: «Чи можна допомогти?» Я йому знову так само відповідаю. У нього все, я бачу, плавиться. Бо його комп'ютер на таке не розрахований. Нічого, думаю, не­хай звикає. Щоб знав, як чіплятися. Я ж його ні про що не питав! (Діброва В. Бурдик);

— неврахуванням фізичного стану адресата: ... я переконливо говорив про переваги саме цього варі­анту... Але ... згодом зрозумів, що Тимофій п'яний, хоча вміло приховує... свій стан. А я так викладався! (Ма­люк М. Галіфе з єврейського базару);

— неврахуванням ментальності адресата:

Я хотів би, — сказав він [професор], щоб ви втра­тили почуття, яке люди називають жалем. <...> Жаль є злочином, за який колись, згодом, розстрілювати­муть. <...>

Вона [співробітниця] нерішуче м'яла аркушик те­леграми. Вона не зрозуміла його. Що значили ці слова про жаль, за який розстрілюватимуть? (Домонтович В. Без назви);

— неврахуванням рівня обізнаності адресата із кон­кретною ситуацією:

[Головний герой роману Докії Гуменної «Діти Чу­мацького Шляху» Тарас Саргола давно не був у Києві й не знає новин літературно-мистецького життя. Він хоче зустрітись з колишнім товаришем Борисом. Знайомі йому кажуть:]

Наївнячок! Він тепер об'їжджає генералів.

— Яких генералів?

— Тих, яких хоче зіпхнути й сам сісти на їх місце...
І приссатися до кормушки. \


Комунікативні девіації (невдачі)

Я нічого не розумію! — з відчаєм скричав Тарас. — Що за генерали? Яка кормушка?..;

неврахуванням ерудиції адресата, його «вертикаль­ного контексту»:

[Кравець:] — Ви ж самі не вірите в те, що кажете! І потім, він не чахне над здобиччю, як цар Кощій над злотом...

[Таверне:] — Тут не зрозумів... Який цар?

— А це так, фольклор... (Кокотюха А. Жінка з коши­ком винограду).

Отже, акт спілкування залишається незбалансова-ним, якщо в ролі співбесідника людина, фонові знання якої значно відрізняються від фонових знань ініціатора комунікативного акту (модель «ми говоримо різними мовами»):

— неврахуванням мовцем когнітивних чинників особи адресата;

[Наталя Павлівна, дружина Андрія Карповича, має коханця Антона Михайловича (Тося). Заплутавшись у складних стосунках з людьми й не бажаючи надалі бре­хати, вона вирішила покінчити життя самогубством. Інші цього не знають].

[Наталя Павлівна:] О хлопчику мій... ми ніколи не розійдемося тепер. Чуєш? Ніколи. <...> Ніколи ні одній людини ти не повинен того говорити, що між нами бу­ло. Чуєш?

[Тось:] Я не розумію, Тасю: всі ж все одно будуть ба­чить...

[Наталя Павлівна:] Те, що будуть бачить, це друга річ. А вони не повинні знать того, що було. Ти даєш слово?

[Тось:] Скільки хочеш... Тільки я не розумію... <...>

[Наталя Павлівна:] <...> Гляди ж, Тосю, особливо Андрій не повинен нічого знать. Чуєш?

[Тось:] Тасю! Я чую... Але я все-таки не розумію. Ти ж покинеш. Андрія?

[Наталя Павлівна:] Покину.

[Тось:] Він же буде знать, через що і для чого покину­ла. При чому ж тут моє слово? Ти щось... Я не розумію. <...>

Створення адресантом дезорієнтованого комуні­кативного акту. Такого типу комунікативні девіації пов'язані з:

— побудовою адресантом непослідовного, нелогіч­ного КА:

Василь робить знак одчаю:



Я? Це сказати? Навпаки! Я весь час намагаюсь довести протилежне: не можна нехтувати нікчемни­ми речами! фактами, хоч, які б химерні вони не були, треба здійснювати!

— Вас важко зрозуміти!..

— Можливо!.. (Домонтович В. Дівчина з ведмеди­ком);

— невмінням адресанта побудувати мовленнєвий жанр певного типу (стильової скерованості, регістру то­що). Мовленнєвий жанр (а також дискурс) створюється в певній конситуації з орієнтацією на конкретну «мо­дель» адресата. Порушення будь-якої її складової може стати причиною або комунікативних невдач, або зайвих уточнень, перепитувань тощо:

Як мені здавалося, я був неперевершений: чітко по­яснював нові терміни, аргументував кожну позицію, наводив переконливі приклади... Вона [студентка] не розуміла. <...> До мене дійшло пізніше: потрібно не по­яснювати, а розжовувати, а це вже щось інше. Я так не вмів... (Данильченко В. Дзеньки-бреньки);

— побудовою незрозумілого адресатові мовленнєво­го жанру:

[Савка:] Сховай, козаче, свій тютюнець, бо не буде діла.

[Тиміш:] Як саме?

[Савка:] А так: дочку в хату загнав, а воза в клуню закотив.

[Тиміш:] Якого воза? Що це ви кажете?

[Савка:]Ляк лягаю спати, то ще й дрюка кладу ко­ло себе.

[Тиміш:] Про що це ви?

[Савка:] Про те ж таки, що й ти знаєш.

[Тиміш:] Щось ви говорите таке, що ніяк не врозу-мію... (Васильченко С. На перші гулі);

— невмінням адресанта побудувати мовленнєвий акт необхідної іллокуції:

[Батько:] — Допоможіть знайти його [сина]...

[Незнайомець:] — <...> Скажіть, ви галасливий чо­ловік, чи нерви у вас залізні?

— Що з ним трапилось?

— Спокійно... Нічого смертельного... Ви знаєте, хто найклятіший ворог преферансу? Жінка, скатертина і шум.

— Я вас не розумію (Бураковський О. Готеню). Найважливіші типи комунікативних невдач, пов'я­зані з особою адресанта, зображено на рис 3.2.


Комунікативні девіації, спричинені адресатом.

Цей тип девіацій зумовлений психічними, фізичними та іншими станами адресата і стосується його інтерпретації повідомлень адресанта. Як зазначав Л. Виготський, «дійсне і повне розуміння чужої думки стає можливим лише тоді, коли ми виявляємо її дійсне ефективно-во­льове підґрунтя, <...> розуміння думки співбесідника без розуміння його мотиву, того, заради чого висловлю­ється думка, є неповне розуміння».

Вживаючи термін «адресат», ми маємо на увазі осо­бу (кількох чи багатьох осіб), якій (яким) адресоване мовлення, до якої (яких) воно звернене. А тому адреса­том не можна вважати, наприклад, того, хто підслухо­вує чуже мовлення, до кого воно не звернене.

Девіації в неочікуваних адресатом комунікатив­них актах. Одним із найважливіших законів коопера-


222 Засоби мовного коду в комунікації

тивного спілкування є закон добровільної участі в ко­мунікації. Існує велика кількість способів своєчасного й ефективного ухиляння від комунікації з використан­ням різних типів прагматичних кліше (наприклад, «Я волів би не говорити про це»).

Підставою для уникнення комунікації може бути ус­відомлення адресатом своєї непідготовленості до спіл­кування (ситуація на іспитах, коли студент змушений визнати свою неготовність відповідати).

Якщо ж адресат «увійшов» в неочікуваний для себе комунікативний акт, то він повинен визначити страте­гію комунікативної поведінки: слухача, співбесідника чи критика. Невиконання цих умов, наприклад заглиб­леність у свої думки, може спричинити різноманітні ко­мунікативні ускладнення, зокрема стати причиною об­рази адресанта:

Савонаролочко! — сказала вона [Майя] і в її голо­сі затремтіла непевна нотка. — Скажи по правді: ти чув, що я зараз говорила, чи ні? <...>

— По правді, Майо, я нічого не чув!

— Не чув? — мало не скрикнула вона, і на очах їй по­казались сльозинки злості.

— Ну да, не чув!..

Майя надменно подивилась на Анарха.

— Ну, я гадала, що ти не такий мугир і не така... сволоч! — сказала вона і хутко пішла з палати (Хвильовий М. Санаторійна зона).

Девіації в очікуваних комунікативних актах. Очі­кувані КА — це ті, в яких наявні спільні для адресанта і адресата пресупозиції: від найширших до конкретних конситуативних. У цьому типі КА можливі такі девіації:

— підміна адресатом пресупозицій адресанта влас­ними або приписування адресанту невластивих пресу­позицій:

Значить, ви хочете з нею розлучитись, — конста­тував він [попутник]. — Підсвідома цього бажаєте... Я розгубився від такого повороту розмови.

— Звідки ви це взяли? Я ж говорив зовсім про інше! (Щученко С. Давай пограємо);

— «висновування» неіснуючих імплікатур дискурсу (наприклад, адресат може вбачати натяк або іронію там, де їх насправді немає):

[Альбіна Романівна:] — Ти знову іронізуєш. Не наб­ридло ще над усіма жартувати?


 

Комунікативні девіації (невдачі)

[Анжеліка:] — Я і не збиралась іронізувати... Я ще ніколи не була такою серйозною (Миколайчук-Низо-вець О. Територія "Б", або Якщо роздягатися — то вже роздягатися »);

— «висновування» із повідомлення, втіленого в кон­кретний мовний акт, неіснуючих іллокутивних сил. Яскравою ілюстрацією цього типу «інтерпретацій» є оповідання С. Васильченка «Мужицька арихметика», в якому описано гумористичну ситуацію «вичитування» селянами із шкільного підручника арифметики такої інформації соціального характеру, яка жахає їхнього пана;

— невдачі, пов'язані з різницею в ідіолексиконі ад­ресата й адресанта, що зумовлено різноманітними чин­никами: освітніми, віковими, статевими тощо:

а) різниця в ідіолексиконі, пов'язана з різницею в освіті:

Дядя Варфоломій хвилюється:

— Софістика! Софістика!

А Христина, що випадково зайшла сюди, каже:

— А ти б чого хотів?

— Як чого?

— Якого хвістика?

Христина сива бабуся й мудрих слів не розуміє (Хвильовий М. Силуети);

б) різниця в ідіолексиконі, пов'язана з незнанням сленгових виразів людей молодшого віку:

... доброї половини з того, що вони [молоді хуліга­ни] йому кричали в обличчя... не зрозумів. Це була якась дика суміш «блатної музики» з рідним матом. <...> правда, часто повторювалось до болю знайоме слово «старий козел», але у якомусь дивному контек­сті... (Жолдак Б. Пригода);

в) незнання адресатом усіх прийнятих у певному ко­лективі й змінних залежно від соціальних ролей імен (дескрипцій) людей, про яких ідеться в процесі комуні­кації:

Васильку, а Карпо Карпович удома? — поспитав у чорнявого хлопчика років п'яти-шести, що стояв біля воріт.

— Хто такий? — не зрозумів Василько.

— Ну, твій дідусь.

— Дідусь удома (Гуцало Є. Вугілля на паливо);




г) різниця у сприйнятті світу чоловіками і жінками:

Я тебе образив?

— Так, — сказала вона [Катерина] з викликом, виховані люди з жінками не дозволяють собі так жар­тувати. Це щось примітивно-солдафонське. <...> Так жартувати можна лише в компанії чоловіків напід­питку, та й то не завжди... (Іллєнко М. Жарт).

Найважливіші типи комунікативних девіацій, по­в'язаних з особою адресата, відтворено на рис. 3.3.

Комунікативні девіації, спричинені процесом ко­мунікації (контактом) (рис. 3.4). Такі комунікативні невдачі пов'язані з ненормативною поведінкою учасни­ків спілкування, і їх називають орієнтаційними. Серед причин цих девіацій:

Невмотивована зміна комунікативних страте­гій учасниками спілкування. Вона спричиняє комуні­кативні невдачі різної міри глибини.

Наприклад, невмотивований перехід від серйозного до жартівливого тону:

Їй-Богу, не розумію вас, — сказав він. — То ви го­ворите зі мною як звичайна собі балакуча людина, то...

— То, — підхопила Спиридонова, — говорю як психіч­но ненормальна. Так? (Хвильовий М. З лабораторії).


Різка зміна мовленнєвих і мисленнєвих стратегій може стати причиною труднощів інтерпретації слуха­чем іллокутивної мети мовця.

[Пані Морочинська довго не давала згоди на шлюб сина Антося з сільською дівчиною ївгою. Але під впли­вом брата Макара Макаровича раптом змінює свої пог­ляди:]

[Макар Макарович:] Ну, Лено, в останній раз тебе питаю... Згоджуєшся ти влити в наш рід молодої мужи­чої крові, чи хочеш, щобАнтосеві діти були такі, як, на­приклад, я, з такою чистою дворянською кров'ю? Хочеш?

[Морочинська:] (тихо, сумно). Хочу... (Всі здивовані).

[Макар Макарович:] Чекай, на що ти... Чого ти хочеш? Щоб женився Антон чи щоб не женився на мужичці?

[Морочинська:] (глибоко зітхаючи). Хай женить­ся... Хочу...

[Макар Макарович:] Чекай, я нічого не розумію. Це ти знов свої комедії чи серйозно?

[Морочинська:] Серйозно, Макаре... Хай бере її. (Винниченко В. Молода кров).

Недотримання постулатів кооперативного спіл­кування. Комунікативні девіації, викликані цією при-

34.59



Комунікативні девіації (невдачі)


Засоби мовного коду в комунікації!

 



чиною, виявляються у формуванні мовцем висновків зі недостатнім висвітленням логіки руху думок:

[Аглая:] — Словом, Дмитрій Карамазов і Дмитрії Карамазови прийли до жахливої для них думки: немає виходу. Зі своєю партією рвати не можна, бо це, мовляв, зрада не тільки партії, але й тим соціальним ідеалам, що за них вони так романтично йшли на смерть, це бу­де, нарешті, зрада самим собі <...>

— І все-таки я не розумію, до чого це ти говориш, — знову вставив товариш Вовчик.

— Зараз буде ясно, — сказала Аглая й запалила но\ ву папіроску.

— Отже, я говорила про Карамазова, як про певний\ тип нашого часу <...>

— Тоді мені буквально незрозуміла, як ти, москов-1 ка, можеш зробитись якимось там пастирем <...>\ (Хвильовий М. Вальдшнепи).

Як порушення максими «прагни зрозумілості» мож-І на кваліфікувати випадки недостатньої мотивованостії мовцем оцінки об'єкта мовлення:

[Супрун:] — Коли це ти по тих штреках лазив? Що\ рік блукав десь поза районом, то вірно, а от щоб по\ штреках, то хто й зна!

— Що значить «блукав»? — незадоволено промовив Швидкий. — Я тебе не розумію. Хіба то називається блукав, коли тебе в іншу округу перекинули? (Хвильо­вий М. Майбутні шахтарі).

Недотримання постулатів етикетності спілку­вання. Нехтування адресантом усталених у певному суспільстві засобів висловлення, наприклад максими такту, може мати своїм результатом ігнорування імплі-катур непрямого мовлення, тобто стати причиною пря­мого «прочитання» смислу повідомлення:

[Учитель:] — Я щиро...

[Марія:] — Авжеж, щиро. Та я знаю, що там, за ва­шою щирістю <...>

[Учитель:] — Маріє Андріївно, даруй, але я не розу­мію. Такі докори..., така розмова... в присутності свід­ка, — й кивнув на похнюпленого біля столу майстра фотоательє (Гуцало Є. Колгоспний^спектакль);

Граф надзвичайно пильно розглядає маленький слоїк, піднісши його до самих очей і покушуючи вуса. Бідний Ру­ді годилось би додати кілька слів про честь і щастя, але у нього було так мало практики говорити те, чого він не почував (Винниченко В. Сонячна машина).


Подібні випадки свідчать про те, що етикетизація — це вияв соціалізації, зацікавленості в іншому, а не в со­бі. Чим більше віддалені один від одного ті, хто спілку­ється, тим необхіднішим є виконання етикетних форм спілкування. Однак має бути міра етикетності: менша, ніж це прийнято в певному суспільстві, породжує ефект неповаги до співрозмовника; більша — може тлумачити­ся як «знущання», «насмішка» або, в кращому разі, не­прямий мовленнєвий акт:

У його [відвідувача] вишуканих вибаченнях було щось невловима нещире, перебільшене..., і я подумав, що він у душі... знущається, почуваючи свою інтелекту­альну перевагу (Іллєнко М. Жарт).

Порушення комунікантами асертивно-пресупо-зитивних співвідношень у повідомленнях. Важливим чинником успішного спілкування є спільний фонд пре-супозицій у мовця й адресата. Ці пресупозиції, як міні­мум, не повинні суперечити асерції, а також одна од­ній. Зокрема, у кооперативному (неконфліктному) спілкуванні асертивний компонент відповіді на реплі­ку співбесідника не повинен збігатися з елементами пресупозиції. Якщо цієї вимоги не дотримуватися, реп­ліка стає тавтологічною і утворюється ефект уникання відповіді, який порушує максиму релевантності та ввічливості.

Куди це ви так їдете? — питають. | — А їду, їду! — відказує (Гуцало Є. Козидра). і, Збіг асертивного компонента з пресупозитивним мо-Ізке розцінюватись як знущання або іронія: \ [Микола:] — Як я можу таке у неї запитати? 1 [Степан Іванович:] — Ротом, ротом дорогенький... (Жолдак Б. Таким-то чином).

Створення атмосфери і регістру спілкування, які ускладнюють процес комунікації. Атмосфера та регістр спілкування створюються психологічними, ситуативни­ми, когнітивними і мовними чинниками. Порушення хо­ча б одного з них може унеможливити комунікацію або І Суттєво знизити її ефективність. Наприклад, атмосфера 1 Взаєморозуміння і відповідно душевний регістр спілку-їфання не можуть виникнути між запеклими ворогами. ' Невідповідність психологічних станів може мати і^воїм результатом вибір мовцем регістру спілкування, і&е прийнятного для адресата (адресатів). За такої умови комунікація теж унеможливиться.




Засоби мовного коду в комунікації

Комунікативні девіації (невдачі)

 


Тональність спілкування. Значна частина комуні­кативних девіацій пов'язана із соціальною складовою тональності спілкування. Соціальні аспекти комуніка­ції реалізуються у «рівноправній» (дружній, товарись­кій, приятельській тощо) та «нерівноправній» тональ­ностях спілкування. «Нерівноправна» може виявлятись «згори — донизу» (зверхня, панібратська, поблажлива, владна, фамільярна тощо) та «знизу — догори» (приниз­лива, прохальна, запопадлива, підлабузницька тощо). У комунікації мовців із різними соціальними статусами наведені типи тональностей стають очікуваними, узуалі-зованими (загальноприйнятими), їх порушення спричи­няє перепитування, уточнення, викликає у співрозмов­ника роздратування, протест, незадоволення тощо:

... шановний пане Криленко. Я, бачите, заздрю цим гомункулам. Крім того, я думаю, — і Сердюк взяв зовсім професорський тон, — оскільки наша сучасність ха­рактеризується проблемами вищого порядку... Ви мене, очевидно, розумієте?

— На жаль, ні, — вже трохи різко кинув Криленко, роздратований цим тоном співбесідника... (Хвильовий М. Зав'язка).

Звичка вдаватися до певної тональності може стати перешкодою у спілкуванні або навіть причиною комуні­кативної невдачі, якщо необхідна ситуативна зміна стратегій:

Він [лінгвіст Вовчик] хотів щось спитати й, не спитавши, змовк. Власне, він не знав, як спитати: йо­го здивувала тьотя Клава — вона говорила з ним так розв'язна, ніби вона знала його, по меншій мірі, з дитя­чих літ. <...>

Вовчик хотів поцікавитись, як вона встигла так добре взнати найінтимніше життя Карамазова... але фамільярний тон його співбесідниці остаточно збив лінгвіста з пантелику, і він рішуче заплутався (Хвильовий М. Вальдшнепи).

Водночас різні соціальні ролі комунікантів не пов'язані автоматично з конкретним типом тональнос­ті; вони лише задають їй певні координати, які можуть бути змінені залежно від ситуації та різноманітних осо-бистісних чинників. Можливі випадки, коли, попри со­ціальні відмінності, один із комунікантів віддає перева­гу «рівноправній» тональності, а інший не хоче, або (в силу звички) не може підтримувати запропонований тон. Комунікація унеможливлюється:


[Дмитро Іванович:] — Мене вже нудить від його «де­мократичних» розмов і «дружнього» тону! Я волів би, щоб він [директор] на мене кричав... Так звичніше... і мені, і йому, я думаю... (Максименко М. Школа).

У певному соціумі, колективі, групі друзів, одно­думців, колег, сім'ї тощо можуть сформуватись певні стереотипи комунікативної поведінки, зокрема непов­торна тональність спілкування, яка стає внутрішньою ознакою цього кола комунікантів, своєрідним паролем для «своїх» і тестом для «чужих». Для нового члена та­кого колективу або сторонньої людини це може стати (принаймні на деякий час, а інколи й назавжди) пере­шкодою у спілкуванні:

А, головне, тон! Тон Грабаря був (особливо тоді, в перші роки) просто неможливим. Він увесь час когось чомусь учив, причому в переважній більшості випад­ків це були давно нами пережиті «істини». <...> На­решті, що заважало Грабарю повністю ввійти в нашу тісно згуртовану художню сім'ю, — це відсутність гумору. Усі його розповіді були якимись прісними, всі його жарти або дотепи трішки простоваті...; чужих жартів (і особливо того специфічного балагурства, яке у нас процвітало) він зовсім не розумів (Бенуа О. Мої спогади).

Причиною різноманітних типів комунікативних де­віацій може бути психологічна складова тональності спілкування. Психологічний аспект стає домінуючим найчастіше в комунікації соціальне рівноправних парт­нерів. Роль цього чинника можна визначити як нездій­снені очікування від співбесідника іншого тону спілку­вання. Це може бути, скажімо, очікування дружнього, розкутого тону у відповідь на жарти мовця, оскільки жарти, як правило, розраховані на відповідне «не­серйозне» їх сприйняття:

Він [Чаргар] ураз одхилився від мене й захвилював­ся: мовляв, навіщо ці жарти? І потім, хто мені дав пра­во так жартувати з ним? (Він так і сказав «хто мені дав право») <...> Я...різко сказала:

— Що значить — «хто дав мені право»? Відкіля цей тон? (Хвильовий М. Сентиментальна історія).

Значна частина комунікативних невдач, пов'язаних із тоном спілкування, спричинена неврахуванням наст­рою адресата, його характеру, звичок, психічного та фі­зичного станів тощо.


 

230Засоби мовного коду в комунікації

Комунікативні невдачі можуть виникати за умови невідповідності тональності спілкування елементам мовного коду. Йдеться про тематику, регістр, жанр, ін-тенції мовця тощо. Наприклад, в уривку повісті Є. Гуца­ла «Шкільний хліб» у діалозі учительки Олени Левків-ни, яка свого часу заступилася за Варку перед головою колгоспу, і Варки, яка прийшла подякувати вчительці за це, спостерігаємо невідповідність дібраної структури речення та його інтонаційного оформлення («тон погро­зи») інтенціям мовця (бажання висловити глибоку вдяч­ність):

Та що ти, Варко, — одмагалася од тієї вдячності вчителька. — Головиха і сама має розум і серце, їй під­казувати не треба.

— Розум і серце має, так... Але вашого добра я вам не забуду, як хочете.

«Варка немов погрожує своєю майбутньою вдячніс­тю» , — подужалось Олені Левківні, й вона усміхнулась.

Наведені приклади комунікативних девіацій свід­чать про те, що їх причини є комплексними, оскільки у понятті тональності спілкування синтезовані лінг-вальні й позалінгвальні чинники. У кожному конкрет­ному випадку можна говорити лише про певне доміну­вання якоїсь із складових. Оцінка тональності спілку­вання як такої, що відповідає чи не відповідає принци­пові кооперативного спілкування, великою мірою залежить від особи адресата з його неповторним внут­рішнім світом.

Порушення законів референції. Референція (з точ­ки зору комунікації) — співвідношення елементів мов­ного коду (слів, словосполучень, висловлювань, пові­домлень) з референтом (конкретним предметом, явищем, ситуацією тощо, яких стосується мовний знак), тобто побудова певного «місточка» між мовним кодом і світом.

Референт повинен бути представлений мовцем і впізнаний слухачем у повідомленні. При цьому необ­хідно, щоб це впізнавання давало змогу співбесідникам спільно користуватися відповідною сферою предметно­го світу.

Розрізняють комунікативні невдачі з референцією у прямих і непрямих мовленнєвих актах.

Прямі мовленнєві акти. Зміст прямих мовленнє­вих актів виформовується значеннями одиниць мовного коду, які недвозначно вказують на комунікативні намі-


Комунікативні девіації (невдачі)

ри адресанта. Тобто адресат не повинен звертатись до імплікатур дискурсу, «вичитувати» приховані наміри мовця. Наприклад:

1) нерозрізнення референтів:

[Декан:] — «Нащо ти це зробив?»

«Тобто?» — сказав доцент Приходько.

«Бурдига!» — сказав декан.

«Ну?» сказав доцент, а сам подумав, що йдеться про Бурдика, бо пам'ятав його відповідь.

«Ти списки бачив?»

«Ну.»

«Тоді навіщо ж ти її валив?»

«Кого «її» ? — не зрозумів доцент Приходько.

«Бурдига — ректорський резерв!» — збрехав декан.

«Це ж не вона, а він! Бурдига!» — пояснив При­ходько.

«Про що ти кажеш? — не зрозумів декан. — Бурди­га — це вона! Ти, мабуть, переплутав її з Бур'яном або з Бурдиком» (Діброва В. Бурдик).

2) нечітка референція слова:

Врешті Ликера зібралася на силі, сказала:

— Оступись ти від нього?

— Від кого? — спершу не втямила Ганна.

— Від мого, від Македона (Гуцало Є. Родинне вог­нище).

3) двозначна референційна віднесеність мовного ви­разу:

[Майа:] — Я? Залицяюсь до тебе?

[Хлоня:] — Да! Ви залицяєтесь до мене. Хіба не ви тільки-но пропонували мені поцілувати себе?

— Себто я пропонувала тобі, щоб ти поцілував се­бе? — знову зареготала Майа. Хлоня почервонів.

— Ну, я не так, значить, висловився (Хвильовий М. Санаторійна зона).

4) вживання окремих елементів повідомлення з не­зрозумілою адресатові референційною віднесеністю:

— Він людина хвора, і йому треба багато проща­ти <...>

— Як усіх жаліти, — жалю не вистачить, — їдко кинув... поет Осадчий.

І в ту хвилину Тарас не зрозумів, — чи не треба жа­літи Волинця, чи надто багато кого є жаліти (Гумен-на Д. Діти чумацького шляху).



Комунікативні девіації (невдачі)


Засоби мовного коду в комунікації

 


5) уживання імені з родовим значенням для позна­чення видового поняття:

[Аглая:] — Наш. новий знайомий поділяє твої погля­ди? <...>

— Які ти погляди маєш на увазі? — спитав Кара-мазов (Хвильовий М. Вальдшнепи).

Занадто велика міра узагальнення може стати при­чиною комунікативного «збою» інтерпретаційної діяль­ності слухача:

[Сонька:] — Ти на мене не серчай...Ащо хворі ми, то правда. І ніяк ми не найдемо ліків проти хвороби.

— Я не розумію, про яку ти хворобу говориш? — ки­нув Кметь... (Хвильовий М. Злочин).

Непрямі мовленнєві акти. Смисл непрямих мов­леннєвих актів не рівний значенню одиниць мовного ко­ду, які ці мовленнєві акти формують. «Декодуючи» їх, адресат повинен спиратись на імплікатури дискурсу. У разі несформованості або недостатньої сформованості ко­мунікативної компетенції адресат може не вміти «впіз­навати» непрямі мовленнєві акти та їх декодувати.

Комунікативні невдачі у непрямих мовленнєвих ак­тах визначаються різними причинами.

У натяках надто високий ступінь невизначеності референції або/та оцінки може стати причиною непоро­зуміння:

Так ви кажете, що ви звичайнісінький робіт­ник? — сказав редактор. — А хто ж такий я?

— От тобі й маєш.? — промовив уже переляканий Степан Трохимович: він подумав, що редактор образив­ся. — Хіба ж я не ціную вашої роботи? Звичайно, й ви ро­бітник!

— Ви мене не зрозуміли, — заперечила людина в ро­гових окулярах. — Я хочу сказати, що я такий же зви­чайнісінький робітник, як і ви, і що\я тільки три міся­ці тому прийшов від станка <...> Йдучи на редактор­ську посаду, ... я стільки ж розумівся на ній, скільки й ви, йдучи на сількорів. Ясно, папаша? (Хвильовий М. Оповідання про Степана Трохимовича).

Іронія може «не впізнаватись» одним із учасників спілкування, «не прив'язуватись» до непрямого мов­леннєвого акту:

[Слуга Обломова Захар передає зміст своєї розмови з Ольгою Ільїнською, котрій Обломов пообіцяв не спати вдень, не їсти перед сном тощо]:


[Захар:] — Спрашивали, где ви обедали вчера. [Обломов:] — Ну?

— Я сказал, что дома, й ужинали, мол, дома... «А разве он ужинает?» — спрашивает барьішня-то. — Двух цьіплят, мол, только скушали...

— Дур-р-р-ак! — крепко произнес Обломов.

— Что за дурак! Разве зто не правда? — сказал За­хар. — Бот я й кости пожалуй покажу...

— Право, дурак! — повторил Обломов. — Ну что ж она?

— Усмехнулись. «Что ж так мало?» — примолвили после.

— Вот дурак-то! — твердил Обломов. — Ти би еще сказал, чторубашку надеваешь на меня навиворот.

— Не спрашивали, так й не сказал, — отвечал Захар (Гончаров І. Обломов).

Захар двічі не сприйняв іронію — у словах Ольги Ільїнської «Что ж так мало?» і господаря «Ти би еще сказал, чторубашку надеваешь на меня навиворот», — інтерпретувавши мовленнєві акти на рівні первинного значення, тобто як прямі.

Можливі протилежні випадки: адресат вбачає іро­нію там, де її немає, сприймаючи прямі мовленнєві ак­ти за непрямі:

[Хворий:] ... — тут у лікарні для божевільних мені живеться далеко краще, ніж мені досі жилося там, на волі. <...> Я почуваю, немовби потрапив до будинку від­починку або до найкращого з санаторіїв...

— Ви вмієте знущатись! — зауважив я.

— Я?.. Знущатися?.. Ви помиляєтесь, — із запалом заперечив він.

— Прошу вас, докторе, не прийміть моїх слів за жарт (Домонтович В. Емальована миска).

Деформація інформації в каналах комунікації. Де­формація (перекручування, видозміна) інформації на шляху від адресанта до адресата може відбуватися з різ­них причин: з вини адресанта, адресата, як результат впливу комунікативного шуму тощо.

Капітан — своєму ад'ютантові:

«Як ви знаєте, завтра відбудеться сонячне затем­нення, а це буває не щодня. Зберіть особовий склад зав­тра о 5 годині на плацу в похідній одежі. Вони зможуть спостерігати це явище, а я дам необхідні пояснення. Якщо буде іти дощ, то спостерігати буде нічого, так що залиште людей у казармі».



 


 

_ Засоби мовного коду в комунікації

Удар по воротах до своєї мети не долетів.

Зрозуміло, що коментатор футбольного матчу мав на увазі: (І)'удар нападника по воротах суперника своєї мети не досяг'; (2) 'м'яч до воріт не долетів'. У спонтан­ному мовленні відбулося накладання обох аспектів: по­чавши будувати поверхневу структуру повідомлення для експлікації першого аспекту удар по воротах, мо­вець «перескочив» на оформлення іншого м'яч до воріт не долетів. Таким чином утворилося девіативне пові­домлення, у якому порушені правила поєднання смис­лів слів: удар — це фізична дія на м'яч ногою або голо­вою футболіста; летіти може м'яч, а не удар; удар...не долетів це семантична аномалія, спровокована накла­данням виділених мовцем аспектів;

Занадто велика кількість команд в елітній лізі роз­починає свої колізії.

Спостерігається накладання аспектів (1) 'занадто велика кількість команд починає даватися взнаки' і (2) 'занадто велика кількість команд в елітній лізі викли­кає (негативні) колізії'. Результат накладання — фор­мування мовленнєвого смислу, який важко експліку­ється адресатом (аудиторією), і порушення лексико-се-мантичної та граматичної сполучуваності: ...велика кількість команд розпочинає ... колізії;

Перуцці вибиває м'яч на кутовий удар.

У цьому прикладі наявне накладання двох заплано­ваних коментатором аспектів задуму: (1) 'Перуцці ви­биває м'яч за лицеву лінію воріт' і (2) 'за це суддя при­значає кутовий удар'.

Результатом ще одного типу девіацій є часткова втрата або «затемнення» інтерпретаційного смислу по­відомлення:

Що було грошенят з дому — з'їли, а тепер хоч жи­вим до Бога лізь (Винниченко В. Контрасти).

Мовець у своєму задумі виділив такі аспекти: (1) 'ко­лись гроші були'; (2) 'тепер грошей нема'; (3) 'на них купували продукти'; (4) 'ці продукти вже з'їли'. На по­верхневому рівні експлікованими виявились аспекти (1) повністю і (4) частково (у формі з'їли); аспекти ж (2) і (3) залишились не експлікованими. Усі згадані аспек­ти семантичне «перекривало» б дієслово проїли, але ав­тор його не вжив. Тобто аспекти початкового задуму на етапі формування поверхневої структури висловлюван­ня повинні бути експліковані один раз.


 

Комунікативні девіації (невдачі)

Надлишкова експлікація складових виділених ас­пектів. Виділені аспекти ситуації (в широкому сенсі слова) можуть експлікуватись адресантом не один раз, що у більшості випадків стає причиною надлишковості, тавтологічності. Наприклад:

Команди спокійно дограють цей матч до кінця.

Виділений аспект 'команди дограють матч' експлі­кований двічі: дієсловом дограють і словосполученням до кінця. Наявна тавтологічність висловлювання.

Еміль Хескі завдає удару приблизно трохи ближче лінії штрафного майданчика.

Виділені аспекти: (1) 'Хескі виконує штрафний удар'; (2) 'місце штрафного удару трохи ближче того місця, де проходить лінія штрафного майданчика'. Сло­восполучення трохи ближче — носій смислу «приблиз­ності», який ще раз експлікується словом приблизно.

У мовленні, наприклад, коментаторів, часто спосте­рігається тавтологічне вживання в одному висловлю­ванні слова гол, яке означає 'забитий м'яч', 'м'яч, який у воротах' і словосполучення м'яч у воротах: Думаю, що ще в першому таймі побачимо гол у воротах «К'єво».

Надлишковою вважають і експлікацію аспекту 'не-відчуженість об'єкта або дії, стану тощо' у таких ви­словлюваннях :

Роберто Карлос сильно б'є своєю ногою;

«Реал» розпочинає свою атаку;

Моліна демонструє свою майстерність.

Ці випадки близькі до випадків спеціального стиліс­тичного вживання актантів при дієслівних предикатах із цими ж включеними актантами на зразок: чув своїми вухами, бачив своїми очима, помацав своїми руками то­що, а також випадків уточнення не дії, а її актанта, на­приклад: Підлога стогнала й дошки рипіли під його важкими кроками, коли він ішов своїми ногами, взути­ми в безмірні черевики (Домонтович В. Доктор Серафі-кус); А дивлячись на те золото, я думав своїм молодим ро­зумом: як це золото наче тече, капає... (Свидницький А. Люборацькі). Виділені фразеологізовані звороти висту­пають носіями узуалізованих значень 'невідчужува­ність об'єкта' і 'переконливість тону, аргументації тощо автора'. Ці значення прагматичного характеру частко­во нейтралізують тавтологічність висловлювання.

Тавтологічність може спостерігатися у разі вибору диспозиційного предиката для виділення одного з ас-


238 Засоби мовного коду в комунікації

пектів, коли адресант помилково вживає актанти, які закладені в семантиці цього предиката, наприклад:

Я думаю, що ви самі, сидячи біля телевізорів, чцєте вії хами шаленний свист трибун.

Неповнота експлікації виділених аспектів. Озна­ки аспектів, які виділяє мовець, на поверхневому рівні (зовнішнє мовлення) повинні оснащуватися експліцит-ними засобами віднесеності саме до цих аспектів. Крім того, виділені аспекти, що поєднуються зв'язком суряд­ності, повинні бути логічно однорідними. У випадках неексплікації таких засобів або неоднорідності поєдну­ваних сурядним зв'язком аспектів, виникає ефект не-запланованої зевгми (тобто кількох сурядних речень, організованих навколо одного спільного члена):

Футболісти покидають стадіон без настрою і трьох очок, під свист трибун.

Неправильне співвіднесення виділених смислів з мовними структурами. Наприклад:

Згадується удар головою Марацини в штангу. Мовець виділив два аспекти: (1) 'уболівальники зга­дують удар головою футболіста' і (2) 'після цього удару м'яч попав у штангу'. У нормі висловлювання повинно було б виглядати так: Згадується удар головою Мараци­ни, після якого м'яч попав у штангу. Другий із згаданих аспектів був зредукований до слів у штангу, результа­том чого є створене висловлювання, яке можна «прочи­тати»: 'Марацина ударив головою штангу'. Подібний приклад: Катанья головою влучив у перекладину.

Невдалий вибір формальних засобів втілення гли­бинних смислів виділених аспектів може мати наслід­ком фактичну відсутність логіки або ускладнене її від­творення адресатом. Наступний приклад ілюструє уск­ладнене відтворення слухачами смислу висловлювання футбольного коментатора:

Цей рахунок [2:0 на користь «Фіорентини»] для «Фіорентини» на цей час дуже добрий, що, в принципі, все одно погано.

Без знання ситуації, насамперед того, що в будь-яко­му разі «Фіорентина» покидала вищу лігу і ця конкрет­на перемога її не рятувала, загальний смисл висловлю­вання втрачався.

Отже, порушення принципів смислової повноти і не-надлишковості експлікації аспектів початкового заду­му мають своїми наслідками втрату логіки висловлю­вання або ускладнену інтерпретацію його глибинного


Комунікативні девіації (невдачі)

смислу, тавтологічність або, навпаки, «економію» мов­леннєвих засобів, що призводить до втрати частини гли­бинного смислу повідомлення.

2. Специфіка мовленнєвих девіацій на етапі катего-ризації. Виділені мовцем аспекти на етапі членування початкового задуму можуть бути абстрактними. Тому в механізмах породження мовлення передбачений процес категоризації, тобто віднесення виділених аспектів по­чаткового задуму до певного узагальненого типу ситуа­ції (у широкому сенсі слова). Цей процес є наближенням виділених абстрактних аспектів до достатньо стандарти­зованих лексичних і граматичних структур, які є в кож­ній ідіоетнічній мові й пов'язуються з категоріями дій, процесів і станів. Ці ментальні й одночасно лінгвальні категорії характеризуються певними закономірностями втілення (номінування, семантизації).

Девіації, пов'язані з недотриманням законів ка-тегоризацїі стану. Категоризація виділеного на етапі членування початкового задуму аспекту 'стан особи або природи' може здійснюватися як на рівні фізичних вия­вів, так і на рівні прихованих причин, інтерпретації цих виявів. Найважливішим семантичним законом побудо­ви елементарної (однослівної) предикації стану є оди­ничність категоризації. Подвійна ж категоризація має своїм наслідком поєднання рівнів членування, наприк­лад: ...батько сюди поглядають і радіють очима... (Осьмачка Т. Старший боярин).

У цьому висловлюванні поєднані два рівні: рівень прихованих причин певного стану (радіють) та інтер­претація його виявів ('це відбилося в його очах').

Процес категоризації не повинен супроводжуватись накладанням синтаксичних структур, у яких реалізу­ються назва стану й причини, що його викликають. Це один із найважливіших законів категоризації стану лю­дини або природи. Прикладом порушення цього закону є наведене нижче висловлювання:

Розбите враження залишає своєю грою «Мілан».

Дібрані мовцем аспекти (1) 'негативне враження від гри команди' і (2) 'враження команди, гравці котрої розбиті втомою' категоризувались в одному слові розби­те, яке нормативне не може поєднуватися зі словом враження.

3. Мовленнєві девіації на етапі пропозиціювання. У процесах вербалізації обов'язковим є усвідомлення мовцем ієрархії та структури ролей учасників. З лін-


238 Засоби мовного коду в комунікації

пектів, коли адресант помилково вживає актанти, які закладені в семантиці цього предиката, наприклад:

Я думаю, що ви самі, сидячи біля телевізорів, чуєгпє вухами шаленний свист трибун.

Неповнота експлікації виділених аспектів. Озна­ки аспектів, які виділяє мовець, на поверхневому рівні (зовнішнє мовлення) повинні оснащуватися експліцит-ними засобами віднесеності саме до цих аспектів. Крім того, виділені аспекти, що поєднуються зв'язком суряд­ності, повинні бути логічно однорідними. У випадках неексплікації таких засобів або неоднорідності поєдну­ваних сурядним зв'язком аспектів, виникає ефект не-запланованої зевгми (тобто кількох сурядних речень, організованих навколо одного спільного члена):

Футболісти покидають стадіон без настрою і трьох очок, під свист трибун.

Неправильне співвіднесення виділених смислів з мовними структурами. Наприклад:

Згадується удар головою Марацини в штангу. Мовець виділив два аспекти: (1) 'уболівальники зга­дують удар головою футболіста' і (2) 'після цього удару м'яч попав у штангу'. У нормі висловлювання повинно було б виглядати так: Згадується удар головою Мараци­ни, після якого м'яч попав у штангу. Другий із згаданих аспектів був зредукований до слів у штангу, результа­том чого є створене висловлювання, яке можна «прочи­тати»: 'Марацина ударив головою штангу'. Подібний приклад: Катанья головою влучив у перекладину.

Невдалий вибір формальних засобів втілення гли­бинних смислів виділених аспектів може мати наслід­ком фактичну відсутність логіки або ускладнене її від­творення адресатом. Наступний приклад ілюструє уск­ладнене відтворення слухачами смислу висловлювання футбольного коментатора:

Цей рахунок [2:0 на користь «Фіорентини»] для «Фіорентини» на цей час дуже добрий, що, в принципі, все одно погано.

Без знання ситуації, насамперед того, що в будь-яко­му разі «Фіорентина» покидала вищу лігу і ця конкрет­на перемога її не рятувала, загальний смисл висловлю­вання втрачався.

Отже, порушення принципів смислової повноти і не-надлишковості експлікації аспектів початкового заду­му мають своїми наслідками втрату логіки висловлю­вання або ускладнену інтерпретацію його глибинного


Комунікативні девіації (невдачі)

смислу, тавтологічність або, навпаки, «економію» мов­леннєвих засобів, що призводить до втрати частини гли­бинного смислу повідомлення.

2. Специфіка мовленнєвих девіацій на етапі катего-ризацїї. Виділені мовцем аспекти на етапі членування початкового задуму можуть бути абстрактними. Тому в механізмах породження мовлення передбачений процес категоризації, тобто віднесення виділених аспектів по­чаткового задуму до певного узагальненого типу ситуа­ції (у широкому сенсі слова). Цей процес є наближенням виділених абстрактних аспектів до достатньо стандарти­зованих лексичних і граматичних структур, які є в кож­ній ідіоетнічній мові й пов'язуються з категоріями дій, процесів і станів. Ці ментальні й одночасно лінгвальні категорії характеризуються певними закономірностями втілення (номінування, семантизації).

Девіації, пов'язані з недотриманням законів ка­тегоризації стану. Категоризація виділеного на етапі членування початкового задуму аспекту 'стан особи або природи' може здійснюватися як на рівні фізичних вия­вів, так і на рівні прихованих причин, інтерпретації цих виявів. Найважливішим семантичним законом побудо­ви елементарної (однослівної) предикації стану є оди­ничність категоризації. Подвійна ж категоризація має своїм наслідком поєднання рівнів членування, наприк­лад: ...батько сюди поглядають і радіють очима... (Осьмачка Т. Старший боярин).

У цьому висловлюванні поєднані два рівні: рівень прихованих причин певного стану (радіють) та інтер­претація його виявів ('це відбилося в його очах').

Процес категоризації не повинен супроводжуватись накладанням синтаксичних структур, у яких реалізу­ються назва стану й причини, що його викликають. Це один із найважливіших законів категоризації стану лю­дини або природи. Прикладом порушення цього закону є наведене нижче висловлювання:

Розбите враження залишає своєю грою «Мілан». Дібрані мовцем аспекти (1) 'негативне враження від гри команди' і (2) 'враження команди, гравці котрої розбиті втомою' катетеризувались в одному слот розби­те, яке нормативне не може поєднуватися зі словом враження.

3. Мовленнєві девіації на етапі пропозиціювання. У процесах вербалізації обов'язковим є усвідомлення мовцем ієрархії та структури ролей учасників. З лін-


Засоби мовного коду в комунікації

гвістичної точки зору — це добір конкретної «прото-схеми» майбутнього висловлювання. Цей етап поро­дження мовлення називають пропозиціюванням, ос­кільки його результати — пропозиції — є основою семантичного представлення будь-якого повідомлен­ня. Пропозиція — це мисленнєвий шаблон: відобра­ження певної ситуації, що належить об'єктивній дій­сності, але узагальненій та організованій свідомістю; це певний концепт майбутнього висловлювання, скон­центрований навколо реляційного предиката як його семантичної основи. Завершений характер пропозиції вимагає заповнення її потенційних вузлів конкретни­ми лексемами, що пов'язується з проблемами семанти­ки ідіоетнічної мови.

На цьому етапі (в межах цього модуля) можливі де­віації, пов'язані з мовною компетенцією.

Добір нестандартного конверсива. Конверсиви — це пари слів, які виражають зворотні зв'язки членів пропозиції висловлювання без зміни загального значен­ня цього висловлювання, наприклад: Іван виграв у Петра — Петро програв Іванові. У нормативних вис­ловлюваннях семантичні ролі членів пропозиції, як правило, відповідають логіко-онтологічним ролям та іє­рархії учасників ситуації. Порушення цього закону в межах художнього мовлення завжди стилістично мар­коване. В інших типах мовлення недотримання цього закону стає причиною девіацій:

Цей прекрасний гол був нагороджений аплодисмен­тами глядачів.

Зрозуміло, що аплодисментами глядачі нагородили футболіста, який забив гол, а не гол — 'м'яч у воротах'. Тобто відбулася заміна імені істинного суб'єкта вислов­лювання — футболіста — іменем тієї дії, яку він вико­нав — забив гол;

Його (нападника) ліва нога «працює» сьогодні особ­ливо активно, викликаючи захоплення вболівальників.

Захоплення вболівальників викликають дії напад­ника лівою ногою, а не сама нога.

Неідіоматична лексикалізація. У спонтанному мовленні іноді спостерігається вибір мовцем лексеми, яка не відповідає загальному смислу пропозиції, тобто є незвичною у даному контексті, неідіоматичною у межах конкретної пропозиції.

«Вузли» реляційного предиката як основи пропози­ції у нормі заповнюються лексемами, семантична струк­тура яких об'єднує узуальну (звичну) для даної мови су-


 

Комунікативні девіації (невдачі)

купність семантичних компонентів, наприклад: 'той, хто здійснює поїздку певним видом транспорту' — паса­жир, 'працівник їдальні, ресторану, що подає їжу' — офіціант. Покомпонентна лексикалізація семантики складників конфігурації є нормативною тоді, коли пов'язується з необхідністю акцентувати на специфіці об'єкта, руху, діяльності, міжособистісних зв'язків то­що, наприклад: Ті, що їхали у вагоні першого класу, вийшли останніми (замість пасажири); Вона стала моєю вимушеною подругою на усьому шляху крізь пус­телю (замість попутницею). Коли ж комунікативної необхідності в такому семантичному членуванні немає, то покомпонентна лексикалізація стає причиною мов­леннєвих девіацій.

Неідіоматична лексикалізація часто виявляється у межах ідіоматизованих виразів, коли одна із складових замінена іншою, не притаманною цьому виразу:

Це була помилка арбітра на адресу «К'єво».

Мовець уже здійснив членування початкового заду­му, провів категоризацію виділеного аспекта, але на етапі побудови пропозиції замість ідіоматизованого ви­разу припуститися помилки на чиюсь користь вжив неідіоматизований вираз припуститися помилки на адресу когось.

Значно рідше спостерігається зворотний процес — лексикалізація квазисинонімом дії, яка в нормі позна­чається узуалізованою сукупністю семантичних компо­нентів, наприклад: Ти чому про брата свого мовчиш?.. Нормативною є форма нічого не кажеш, яка замінена діє­словом мовчиш, 'нічого не говориш'. Однак семантич­ний компонент не кажеш не дорівнює семантиці згада­ного словосполучення, оскільки позначає 'взагалі не продукувати звуки', а не 'промовчати стосовно певної ситуації'.

Накладання синонімів. У нормі для позначення ви­ділених аспектів у межах пропозиції з низки синоніміч­них засобів добирається один. У висловлюванні може бути декілька синонімічних виразів (наприклад, риторичний прийом градація (лат. дгао!а1;іо — поступо­вість, посилення)), однак вони повинні поєднуватися кон'юнктивно (тобто як однопорядкові), що засвідчує неоднорідність їх вибору в процесі вербалізації. Пору­шення цих умов призводить до появи девіативних ви­словлювань.


242 Засоби мовного коду в комунікації

Значна частина девіацій цього типу торкається структури предиката пропозиції, але може також стосу­ватися непредикативних її імен:

1. [Варка:] — Коли я вчилася в гімназії, мене това­ришки звали «покритчучка» і сахалися товаришува­ти зі мною... (Осьмачка Т. Старший боярин). Спостері­гається накладання синонімічних виразів сахалися ме­не і не хотіли товаришувати зі мною;

2. [Антось:] — Чекай, Ісю: ти дядюшки Макара не знаєш, значить помовчи за нього говорити (Винничен-ко В. Молода кров). Відбулося поєднання виразів помов­чи і не треба за нього говорити;

3. [Комісіонер:] — ...словом вам треба справжня кім­ната (Підмогильний В. Місто). Наявне поєднання ви­разів треба знайти справжню кімнату і потрібна справжня кімната.

Надлишкова лексикалізація. Закон нормативної (ненадлишкової) лексикалізації можна сформулювати так: якщо якийсь фрагмент знайшов своє втілення в лексемі, тобто є частиною її тлумачення або конотатив­ної сфери (тобто сфери прагматики), то він не повинен ще раз лексикалізуватися без смислових прирощень. Цей закон об'єднує когнітивні аспекти вербалізації (до­бір мовної одиниці) і власне мовні (орієнтацію на син­таксичну семантику пропозиції та лексичну семантику номінативних одиниць). Визначальним аспектом є се­мантичний.

[Членські внески] не перевищують щось двох про­центів... (Хвильовий М. Іван Іванович). Словосполучен­ня не перевищують двох процентів позначає не точну цифру, а приблизну; неозначений займенник щось вис­тупає також носієм семантики невеликої кількості, що формує тавтологічність висловлювання загалом.

Ви бачите фрагменти найбільш найкращих момен­тів гри цих команд;

Всією командою атакує команда «Ліон».

У наведених девіативних висловлюваннях етап про-позиціювання порівняно з попередніми етапами проце­су вербалізації за своєю природою виявляється більш лінгвальним, семантичним, зорієнтованим на глибинні синонімічні засоби мови. У межах пропозиції як основи майбутнього висловлювання відчутною є роль складни­ків семантичної структури, які виформовують «вузли» реляційного предиката. Вплив семантики номінативно-


 

комунікативні девіації (невдачі)

го компонента мовленнєвої діяльності стає домінуючим на етапі добору конкретних лексем.

4. Мовленнєві девіації на етапі побудови поверхне­вої структури висловлювання. Значна частина девіа­цій, пов'язаних з мовною компетенцією комунікантів, стосується побудови поверхневої структури (звукового втілення змісту) повідомлень (висловлювань), тобто за­повнення сформованої на попередніх етапах вербаліза­ції пропозиції лексемами з ідіолексикону мовця. Внут­рішній лексикон — це сукупність системи одиниць, в якій кожна одиниця «записана» з інструкцією до її ви­користання, з даними про її оперативні можливості за всіма можливими напрямами її вживання — прагма­тичним, власне формальним, семантичним. У процесі вербалізації сфера пошуку потрібної одиниці номінації із самого початку визначається активізованою концеп­туальною (препозитивною) структурою. Тобто механіз­ми залучення слова до створення висловлювань вимага­ють особливого його оформлення, згідно з передбачува­ною для нього позицією в синтаксичній схемі, і його узгодження із семантичним задумом усього висловлю­вання, що виформовується.

Попри складний механізм синтезу структурно-син­таксичних і лексико-семантичних чинників у процесах добору номінативних одиниць, у кожному конкретному випадку вербалізації переважає один з них. Тому мож­на стверджувати про особливості побудови поверхневої синтаксичної та поверхневої лексико-семантичної структур висловлювання.

Особливості побудови поверхневої синтаксичної структури висловлювання пов'язані з переважаючим впливом граматичної семантики; побудова ж поверхне­вої лексико-граматичної структури відбувається відпо­відно до законів лексичної комбінаторики, тобто правил поєднання номінативних одиниць у межах повідомлень (висловлювань). Кожна ідіоетнічна мова має свої непов­торні закони комбінаторики.

Девіації при побудові поверхневої синтаксичної структури висловлювання. Найчастішими причина­ми таких девіацій є:

1) скорочення синтаксичної структури пропозиції, яке може супроводжуватися або не супроводжуватися зміною граматичної форми слів:


244 Засоби мовного коду в комунікації

а) Напевне ж були люди, що теж хотіли і до дівчат і до молодиць (Осьмачка Т. Старший боярин) (тобто хо­тіли піти до...);

б) Магальянеш хотів викрутити м'яч важко для во­ротаря (тобто щоб це було важко...);

в) Суддя втратив ситуацію на полі (тобто контроль над ситуацією...);

т) Його [захисника] провали могли мати ще два м'ячі (тобто мати своїм результатом...);

2) перебудова синтаксичної схеми речення. Ця транс­формація стосується змін синтаксичної структури «вуз­лів» сформованої пропозиції, не торкається її загального смислу, а тому належить до поверхневого рівня вербалі-зації комунікативної одиниці. Девіації цього типу мо­жуть виникати під впливом парадигматичних і синтаг­матичних чинників одного рівня, аналогії. Наприклад:

а) Після гри тренер влаштує «розбір польотів». Це я вам запевняю.

Мовець почав будувати структуру висловлювання Це я вам гарантую (обіцяю). Дійшовши у розгортанні пропозиції до останнього номінативного елементу, він не знайшов у своєму ідіолексиконі потрібної лексеми і замінив її парадигмально близько, але з іншою синтак­сичною сполучуваністю — запевняю.

Цей приклад демонструє вплив парадигматичних чинників, наступний — синтагматичні впливи елемен­тів одного рівня:

б)... перейшовши до «Карпат», у нього [гравця] поча­лася смуга невдач. У різних контекстах вирази коли він перейшов і перейшовши виражають один смисл; їх ужи­вання залежить від загальної структури висловлювання;

3) контамінація (змішування, об'єднання) несиноні-мічних предикатів. У межах пропозиції, сформованої на попередньому етапі вербалізації, кожен із її предика­тів на поверхневому рівні повинен номіналізуватись ок­ремою лексемою. Суміщення двох чи більшої кількості предикатів зі своїми залежними членами стає причи­ною девіацій:

а) [Ізюбри] ...тремтять до бою один і другий (Багря­ний І. Тигролови) (суміщення предикатів тремтіти і рватись до бою);

б) Зідан навішує прострільну передачу (контаміно-вані вирази навішує м'яч і робить передачу);

в) Він мав можливість про себе зарекомендувати (контаміновані вирази зарекомендувати себе і заявити про себе);


 

Комунікативні девіації (невдачі)

4) трансформації у складі усталених виразів. Устале­ні вирази повинні входити в поверхневу структуру без змін або варіюючись у межах, передбачених лексичною системою, наприклад: м'яти (пом'яти) боки (ребра), слово за словом (слово по слову) тощо. Трансформації, не викликані стилістичними потребами, є девіативними:








Date: 2015-07-22; view: 1089; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2017 year. (3.309 sec.) - Пожаловаться на публикацию