Значення і смисл номінативних одиниць. До номі­нативних одиниць належать слова і (в окремих концеп­ціях) словосполучення. Кожне слово в системі мови має одне або декілька значень

Значення — пов'язаний з конкретною мовною одиницею у сві­домості носіїв мови узагальнений образ певного предмета або ситуації, факту, події.

Слово збуджує у свідомості комунікантів не лише узагальнені образи, а й уявлення про конкретні предме­ти або ситуації, тобто набуває певного смислу.

Смисл — зміст, який отримує мовна одиниця при її вживанні в мовленні.

Значення і смисл — не одне й те ж. Так, одне із зна­чень слова «пес» в українській мові — домашня твари­на, родич вовка, використовується людиною для охоро­ни, полювання, перевезення (на Півночі) тощо. Однак у мовленні це слово може бути носієм різноманітних смислів, тобто збуджувати в свідомості адресатів різні образи. Так, висловлювання «Пес — друг людини» по­роджує в свідомості слухача образ якогось узагальнено­го, «еталонного» пса. Сприймаючи висловлювання «Я купив пса», слухач уявляє собі якогось невизначеного пса (оскільки тварини він не бачив), а не узагальненого,

конкретного пса. Почувши запитання «Чому ви зали­шаєте пса без нагляду?», адресат мусить подумати вже про конкретного пса — того, що залишив без нагляду. Висловлювання «Злий як пес» змушує слухача сприй­няти такий смисл: «Пси злі».

Це властиве і певним типам словосполучень.

Механізм переходу слів і словосполучень від значень до їх смислів описаний швейцарським мовознавцем Шарлем Баллі (1865—1947). Він зазначав, що мовна одиниця має лише потенційні, можливі властивості. При вживанні цієї одиниці в мовленні відбувається її актуалізація.

Актуалізація (лат. actualis — діяльний) — перехід від мови до мов­лення і реалізація потенційних властивостей, мовних елементів, яких вимагає певна мовленнєва ситуація.

Актуалізація відбувається за допомогою актуаліза-торів.

Актуал/затори — елементи, які прив'язують зміст мовних виразів до умов спілкування, знань учасників конкретного мовленнєвого акту.

Актуалізаторами у мовленні (дискурсі) виступають різноманітні займенники (мій пес); прислівники, прий­менники тощо (пес, якого ми знайшли там); час, спосіб, вид дієслова (Я купив, Я куплю, Я купив би). Часто роль актуалізатора виконують контекст і ситуація спілку­вання. Саме ці засоби актуалізують, наприклад, слово пес у висловлюванні «Чому ви залишаєте пса без нагля­ду?» ('пес залишився без нагляду').

Сутність теми і релін. У традиційній системно-с­труктурній та функціонально зорієнтованій лінгвістиці сформувалося таке розуміння співвідношення одиниць спілкування: у модусі Мова одиницею спілкування є ре­чення, у модусі Мовлення — висловлювання. Вислов­лювання — це актуалізоване у мовленні речення. JIo-чаткова актуалізація торкається лише інформаційної складової одиниці й здійснюється як актуальне члену­вання.

Актуальне членування речення (висловлювання) — членуван­ня на тему (дане, основа, відоме) і рему (нове, ядро, повідомлю­ване).

Будь-який член висловлювання, згідно з наміром ад­ресанта, може бути темою або ремою, наприклад:: Книга (тема) на столі (рема) (відповідь на запитання: Де кни-

га?); На столі (тема) книга (рема) (відповідь на запитан­ня: Що на столі?).

Актуальне членування висловлювання протиставля­ється формально-граматичному членуванню речення: при одному й тому ж формально-граматичному члену­ванні актуальне членування може бути різним. Наприк­лад, у відповідях на різні запитання до речення Сьогодні приїхав Іван Іванович утілюються різні висловлювання з різною темо-рематичною організацією: (Коли при­їхав?) — Сьогодні приїхав Іван Іванович; (Хто приїхав сьогодні?) — Сьогодні приїхав Іван Іванович; (Чи є Іван Іванович?) — Сьогодні Іван Іванович приїхав.

Засобами актуального (темо-рематичного) члену­вання виступають: інтонація (характер наголосу, пау-зація), позиція у висловлюванні (як правило, тема сто­їть на початку, а рема в кінці), певні типи прислівни­ків, часток (саме, лише, навіть тощо), невизначені артиклі, агентивне доповнення. Серед найуживаніших засобів актуального членування є логічний наголос і порядок слів у висловлюванні. У багатьох випадках ре­ма розпізнається з контексту шляхом вилучення із складу висловлювання надлишкової самоочевидної те­ми, наприклад:

А.: Як він вам видається?

Б.: Хворий він дуже...

Отже, актуальне членування висловлювання — ка­тегорія мовлення як модусу існування засобів мови. У комунікації ж ці засоби виявляються як мовний код зі своїми категоріальними особливостями і способами пе­редавання інформації.

Експліцитна та імпліцитна інформація в комунікації

У комунікації інформація може передаватись двома способами: явно (відкрито) або приховано (замаскова­но). Відповідно смисл повідомлень може бути експлі-цитним або імпліцитним.

експліцитний (лат. explicito — явний, виражений) смисл (інфор­мація) — явний, виражений смисл, який сприймається комун/кан­тами із значень мовних одиниць.

Імпліцитний (лат. implicito — неявний) смисл (інформація) — не­явний, прихований смисл, який виводиться слухачем (читачем) із значень мовних одиниць під впливом конкретної ситуації та кон­тексту спілкування.

Для прикладу розглянемо діалог:

А.: Підемо увечері в кіно.

Б.: Я повинен готуватись до іспитів.

Безпосереднім змістом репліки Б. є повідомлення про необхідність готуватися до іспитів. Однак у межах цього діалогу вона позначає також і відмову піти в кіно. В експліцитному вигляді ця відмова не висловлена, а тому її можна вважати імпліцитним змістом (смислом) репліки Б.

Питання природи й механізмів виявлення імпліцит-ного смислу вивчається багатьма фахівцями. Деякі дос­лідники визначають його як зміст (смисл) не виражений, але впізнаваний. Такий підхід є неточним: якщо якийсь зміст (смисл) у тексті нічим не виражений, то він у цьому разі просто відсутній. Тому Імпліцитний зміст (смисл) — це зміст виражений, але виражений особливим чином.

Імпліцитний смисл 'Я не піду в кіно' з наведеного діалогу тісно пов'язаний із безпосереднім смислом реп­ліки Б. «Я повинен готуватись до іспитів»: він виво­диться із цього смислу під впливом розуміння адреса­том того, що серйозна підготовка до іспитів несумісна з відвідуванням кінотеатру.

У виведенні імпліцитного змісту важливу роль ві­діграють контекст і ситуація спілкування. Виходячи з цього, можна стверджувати, що Імпліцитний зміст (смисл) — це така інформація, яка, не маючи безпосе­реднього вираження, виводиться з експліцитного зміс­ту (смислу) мовних одиниць внаслідок їхньої взаємодії зі знаннями отримувача (адресата — читача, слухача) тексту, зокрема з інформацією, яка береться з контек­сту та ситуації спілкування.

Типи імпліцитної інформації в дискурсі і тексті. Спостереження свідчать, що імпліцитна інформація мо­же перебувати в різних співвідношеннях з комуніка­тивними намірами адресанта (автора тексту), тобто тим змістом, який він хоче передати. З огляду на це розріз­няють три різновиди імпліцитного змісту: текстовий, підтекстовий і притекстовий.

Текстовий Імпліцитний зміст — інформація, яка відповідає явним комунікативним намірам адресанта.

Комунікативні наміри адресанта залежать від кон­тексту й ситуації, у межах яких висловлений зміст. Тоб­то текстовий Імпліцитний зміст можна також визначи­ти як імпліцитну інформацію, продуковану в таких

контекстно-ситуативних умовах, які змушують адреса­та сприйняти його.

Прикладом текстового імпліцитного змісту може слугувати 'Я не піду в кіно', виражений реплікою «Я повинен готуватись до іспитів» в аналізованому діалозі. І справді, без цього смислу репліка Б. не буде пов'яза­ною з попередньою реплікою діалогу.

Підтекстовки імпліцитний зміст — інформація, передавання якої входить у приховані комунікативні наміри відправника тексту (ад­ресанта, мовця, автора).

Підтекстова інформація передається в таких кон­текстно-ситуативних умовах, які не вимагають обов'яз­кового її сприйняття, однак свідчать про те, що переда­вання цього змісту було заплановане відправником. Наприклад, без попередньої розмови (тобто без перед-тексту) співрозмовник каже своєму співрозмовнику: «Учора весь вечір розмовляв по телефону з Гаррі Каспа-ровим». Кожне висловлювання має мету. Метою цього висловлювання можна вважати бажання мовця переда­ти підтекстову інформацію (смисл) 'Я добре знайомий із відомим шахістом'.

Притекстовий імпліцитний зміст — інформація, яка може бути виведена з тексту, хоча її передавання і не входило в комунікатив­ні наміри адресанта.

Цей зміст передається в таких контекстно-ситуа­тивних умовах, які не тільки не передбачають його обов'язкового сприйняття, а й не означають, що таке сприйняття входило в комунікативні наміри відправни­ка. Наприклад, діалог: «А.: Учора весь вечір розмовляв по телефону з Гаррі Каспаровим. Б.: Як, хіба тобі уже встановили телефон?» Сприйнявши репліку співбесід­ника, учасник Б. діалогу «виснував» із неї зміст 'У мов­ця є телефон'. Репліка А. справді дає підстави для тако­го висновку, однак навряд чи саме ця інформація вхо­дила в комунікативні наміри мовця.

Отже, з погляду комунікативної лінгвістики найза-гальнішою категорією організації мовного коду в спіл­куванні визнається дискурс — динамічне явище, сам процес спілкування, що після свого завершення перет­ворюється на текст. Тексту притаманна не комунікатив­на, а структурна організація. Дискурс і текст — носії ін­формації, яка у мовознавстві пов'язується із значенням і смислом, що може бути експліцитним та імпліцитним.