Реформи Ярослава Мудрого

Ярослав Мудрий, син Володимира Святославовича й варязької княжни Рогніди, проводив активну зовнішню і внутрішню політику, докладав чималих зусиль для зміцнення єдності своєї держави та для зміцнення єдності своєї держави та для її централізації. Часи князювання Ярослава Мудрого вважають періодом найбільшого піднесення Київської держави; із цим князем пов’язують розквіт культури, писемності й наукових знань.

У налагодженні зовнішніх зв’язків з різними країнами Ярослав віддавав перевагу дипломатичним методам. Щоправда, у 1030-1031 рр. київський князь здійснив низку походів для зміцнення кордонів своєї держави: у Польщі відвоював черв енські міста в Забужжі, потім пішов на північ і приєднав до Русі фінські племена чудь, завоював місто Юріїв.

1036 року Ярослав завдав нищівного удару кочівникам печенігам, які з’явилися біля Києва.

1043 року відбувся останній, але невдалий похід київської флотилії на Візантію, очолюваний сином Ярослава Володимиром. Після цього походу Ярослав Мудрий, заручившись підтримкою західних союзників, виступив на чолі анти візантійської коаліції, і змусив імператора Костянтина Мономаха піти на мирні переговори. У результаті був укладений дуже важливий для Русі договір, який передбачав службу руських дружин у Константинополі та їхню участь у візантійських війнах з Італією та з печенігами. Щоб остаточно закріпити мир, візантійський імператор видав свою доньку Анастасію (Марію) за князя Всеволода, сина Ярослава Мудрого (від цього шлюбу народився видатний державний діяч і полководець Володимир Мономах).

Зростанню політичної та економічної могутності Київської Русі сприяло укладання шлюбів з монархічними династіями Європи. Сам Ярослав був одружений з Інгігердою – дочкою шведського короля; його донька Єлизавета одружилася з Гарольдом Сміливим, норвезьким королевичем; Анна - з французьким королем Генріхом І; Анастасія – з угорським королем Андрієм. Династичні шлюби Ярославових синів зміцнили союзи Руської держави з німецькими князівствами. Тому не дивно, що історики часто називають Ярослава «тестем Європи».

За Ярослава Мудрого почалося велике будівництво в Києві. Частину міста обнесли високими валами (Ярославові вали) з трьома брамами (Лядські, Львівські та Золоті ворота). Головний в’їзд у місто, як у Константинополі, з яким змагався Київ, мав назву «Золоті ворота». Це була не тільки головна фортифікаційна споруда міста, а й головний парадний вхід – черех нього до Києва врочисто в’їжджали князі, іноземні гості, купці.

За тогочасним звичаєм на честь князя в мітсі зведено монастирі св.Георгія та Ірини (Георгій та Ірина – хрещені імена Ярослава та Інгігерди). Головним храмом Давньоруської держави за часі Ярослава Мудрого був Софійський собор, присвячений Мудрості Господній, який на сьогодні є найвизначнішою пам’яткою візантійського мистецтва в Україні. Так поступово виникло «місто Ярослава», яке за площею в кілька разів перевищувало «місто Володимира»

За часів Ярослава Мудрого розвивалася культура Київської Русі, а саме, монументальний живопис. Софійські фрески й мозаїки не мають рівних серед подібних робіт періоду раннього середньовіччя. Техніка фрески була дуже складною: на сиру штукатурку накладали контури малюнків і фарби. І хоч фрески написані водяними фарбами, давньоруські майстри досягли неабиякої виразності. Серед багатьох фрескових композицій, що збереглися в Київській Софії, найбільшу цінність становить зображення сім’ї Ярослава Мудрого, музикантів. За наказом Ярослава збудовано Софійські собори в Новгороді то Полоьку.

За часів Ярослава Мудрого на Русі з’явилася перекладна література. Побачили сівт руські переклади античних творів Есхіла, Софокла, Сократа, Платона, Піфагора. Справжньою подією стали оригінальний переклад Біблії та вихід у світ збірника «Бджола», до якого увійшли уривки оповідань античних авторів.

Книги створювали писці та переписувачі, які здебільшого були священиками та ченцями. Давні книжки мали оправи, прикрашені золотом та коштовним камінням, а також різними фрагментами та заставками із зображеннями фантастичних птахів, звірів та людей.

Ярослав Мудрий заснував у Києві першу бібліотеку, одну з найбільших у Європі, яка налічувала близько 1 тис. книжок. Існують різні версії щодо подальшої долі бібліотеки Ярослава Мудрого: одні історики вважають, що бібліотека пропала під час вторгнення монголо-татарської орди в Київ, інші – що після смерті Ярослава вона розійшлася між різними книжковими зібраннями. Існує також припущення, що книгарню сховано в одному з монастирів під Києвом, де вона могла зберегтися до наших часів. Але найлогічнішою є думка, що це книжкове зібрання було розподілене між найбільшими церковними й монастирськими бібліотеками Києва, після чого часина книг загинула під час численних пожеж, а частина й донині зберігається в різних бібліотеках колишнього СРСР.

Ярослав Мудрий багато уваги приділяв освіті. Перші школи, які в Київській Русі з’явилися з прийняттям християнства, за Ярослва Мудрого не мали спеціальних приміщень, а створювалися при церквах і монастирях.

Дітей навчали письма, читання, церковного співу та етики. Спочатку школу відвідували лише діти «кращих людей» - бояр і знатних городян, але з часом навчалися й діти «чорних» людей. З’явилися також школи для дівчат, першу з яких заснувала Янка, онука Ярослава Мудрого, при Андріївському монастирі.

По поширення освіти в Київській Русі свідчать новгородські берестяні грамоти та київські графіті. Тільки в Софійському соборі знайдено близько 300 написів і малюнків, що розповідають про події минулого.

На добу Ярослава Мудрого припадає створення рукописного зведення законів Київської Русі – «Руської правди». За часів Ярославичів цей збірник, змінений та доповнений, отримав назву «Правда Ярославичів». Серед істориків немає єдиної думки щодо місця виникнення цього документа. Одні називають Новгород, інші – Київ.

Початковий текст «Руської правди» не зберігся. Відомо три редакції цього документа: «Коротка правда», яка врегулювала відносини між людьми за часів Ярослава Мудрого та його синів; «Розширена правда», яку пов’язують з діяльністю князя Володимира Мономаха та його сина Мстислава; та «Скорочена правда», яку відносять до другої половини ХІІ ст.

«Руська правда» за допомогою викладених у ній норм виконувала в руському суспільстві такі функції:

· Урегульовувала тогочасні відносини;

· Зміцнювала князівську владу;

· Розв’язувала питання власності;

· Установлювала відповідальність за злочин.

З появою такого документа дедалі більшу роль стало відігравати судочинство; замість покарання у вигляді якоїсь фізичної дії встановлювали штрафи; поступово зникла кровна помста, що існувала за язичництва; порушено питання про скасування смертної кари.

Звичайно, «Руська правда» охороняла передусім життя й приватну власність феодалів. Основною мірою покарання був штраф, за вбивство холопа чи селянина треба було заплатити 5 гривень, а за вбивство представника феодальної знаті штраф сягав 80 гривень; за крадіжку майна простолюдина й представника феодальної знаті – штрафи сумою відповідно 3 і 12 гривень.

Найбільшими злочинами «Руська правда» визначала амах на життя князя, його сім’ї та найближчого оточення, а також спробу замаху чи державну зраду. І хоч, згідно з давнім правом Київської Русі, смертної кари не існувало, усіх, хто підпадав під ці види злочину («образи»),піддавали тортурам і засуджували на смерть.

Об’єктами охорони за руським правом були життя, тілесна й особиста недоторканність, приватна власність.

Спеціальних судових органів у Київській Русі не було, відтак верховним суддею був князь, а на місцях судочинство здійснювали представники княжої адміністрації. Певні види злочинів належали до компетенції церковних судів. Такий суд визнавав покаяння винних, але до найнебезпечніших злочинців застосовувалося каліцтво (осліпіння, відрізання носа, вух). Церква також урегулювала сімейно-шлюбні відносини.

У майбутньому «Руська правда» справила великий вплив на розвиток права України, Білорусі, Росії та Литви.

Date: 2015-11-15; view: 2570; Нарушение авторских прав