Реформи Володимира Великого

План

Вступ

1. Реформи Володимира Великого:

a) Реформи державного устрою.

b) Зміцнення могутності й обороноздатності Київської Русі.

c) Прийняття християнства на Русі.

d) Династичні зв’язки київського князя.

2. Реформи Ярослава Мудрого:

a. Зовнішня політика.

b. Династичні шлюби.

c. Місто Ярослава.

d. Бібліотека Ярослава Мудрого.

e. Поширення освіти.

f. Перший збірник законів «Руська правда».

Висновок

Література

ВСТУП

За часів Київської Русі існував адміністративно-територіальний поділ, тобто були землі-князівства. У IX-XII ст. Територія сучасної України поділялася на Київську, Чернігово-Сіверську, Переяславську, Волинську і Галицьку землі, які входили до складу Київської держави. Деякі менші землі, через низький економічний і політичний рівень розвитку, входили до складу Київського Князівства, зокрема полянська (Руська), Турово-Пінська і Древлянська землі. Землі-князівства поділялися на волості, центрами яких були міста – «городи». За політичним устроєм Київська Русь являла собою державне утворення у формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, судової і військової влади. Внутрішнє управління державою здійснювали численні княжі управителі. На найвищі адміністративні посади призначались представники великокнязівського роду або намісники (посадники) і тисяцькі. Згодом провідне місце серед київських урядовців займав двірський, або дворецький, основна діяльність якого була пов’язана з управлінням князівським двором. Розгляд судових справ здійснював сам князь. За дорученням князя судові функції міг виконувати хтось із бояр, найчастіше дворецький. На місцях судочинством найчастіше займався спеціальний київський урядник – тивун (тіун). Найрізноманітніші функції при дворі виконували печатник, стольник, покладник, сідлецький, а також дрібніші чиновники – биричі, отроки, дітські, городники, митники та ін. З середини XII ст. розпочався процес занепаду Київської держави. Безпосереднім спадкоємцем політичної і культурної традиції Київської Русі стало Галицько-Волинське князівство, яке продовжило ранній період української державності. Згодом у склад Галицько-Волинської держави було об’єднано значну частину української етнічної території.

Після тривалої боротьби між синами князя Святослава київський стіл зайняв його син Володимир Святославович. Володимир ліквідував владу племінних князів і змінив її практикою посадження у землях Русі своїх синів. Князь заклав систему оборони пд. кордонів держави, відбивав напади печенігів. Після спроби проведення язичницької реформи (980) Володимир запровадив 988 християнство як державну релігію. За князювання великого князя київського Ярослава Мудрого проведено ряд важливих державних реформ. Найбільше значення мало укладення збірник законів «Руська Правда», які регулювали усі відносини давньоукраїнського життя. Ярослав Мудрий проводив активну зовнішню політику, уклав ряд вигідних для Русі династичних шлюбів своїх дітей з іноземними володарями. 1054 князь узаконив «горизонтальну» практику успадкування великокнязівського столу (старійшинство), призначив першого рус.митрополита Іларіона, сприяв розвитку науки та культури. У роки правління Ярослава Мудрого Київська Русь досягла найбільшої могутності. Високого рівня досягла культура Київської Русі. Ще до ІХ ст. місцеве населення користувалося абеткою із 27символів. Для письма використовувались береста і пергамент. У роки правління Володимира Великого в Києві, Новгороді та інших містах засновано перші школи. При Софії Київській Ярослав Мудрий створив першу бібліотеку. Володимир Великий один із найвизначніших діячів Київської держави. Володимир Великий значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. 981 здійснив похід на захід проти польських князів, які намагалися захопити руські землі, та зайняв Перемишль і Червенські міста. За Володимира Святославовича до складу Київської держави входили також Закарпатська Русь і Тмутаракань. Володимир Великий воював з в’ятичами, ятвягами, радимичами, волзькими болгарами і хорватами. Для захисту від кочівників збудував укріплену лінію з містами-фортецями по р. Стугні, Десні, Ірпені, Трубежу й Сулі. Завершив об ‘єднання всіх руських земель у складі Київської держави. Кочові печенізькі орди становили дедалі більшу небезпеку, і боротьба проти них ставала для Русі життєвою необхідністю. Очолив її Володимир Святославович, уся діяльність якого була спрямована на зміцнення внутрішнього та зовнішнього становища країни. Протягом 981-993 рр. він здійснив походи на ятвягів, в’ятичів, хорватів, після чого завершився тривалий процес формування державної території київської Русі. В кожному князівстві Володимир посадовив своїх синів або посадників. Отже, з автономністю давньоруських земель було покінчено. Політичне об’єднання держави вимагало проведення релігійної реформи. Спершу Володимир намагався піднести авторитет язичеських богів, для чого спорудив у Києві нове святилище з ідолами Перуна, Сімаргла, Стрибога, Хорса, Дажбога і Мокоша. Однак, збагнувши незабаром, що язичество зжило себе і більше не відповідає рівневі розвитку Київської Русі, Володимир рішуче порвав з ним. У 988р. на Русі як офіційна державна релігія було запроваджено християнство в його візантійсько-православному варіанті. Цим актом Русь остаточно визначила своє місце в Європі. Значно розширилися її економічні та культурні зв’язки з багатьма європейськими країнами. А на самій Русі бурхливо розвивалися писемність, література, мистецтво, архітектура. Нова релігія справила великий цементуючий вплив на процес формування давньоруської народності, сприяла зміцненню державної єдності Русі. Після смерті Володимира в 1015 р. між його синами розгорілася боротьба за великокнязівський стіл. Перемогу в ній здобув Ярослав Мудрий. Період його князювання позначився новим піднесенням Київської Русі та її столиці. Одночасно з масштабною розбудовою Києва він здійснював енергійні заходи щодо зміцнення південних кордонів Русі. Була зведена нова оборонна лінія вздовж Русі. Ярослав приділяв велику увагу посиленню християнства, добре розуміючи його ідеологічне значення в житті країни. Ще за Володимира церква одержала спеціальний статут, який визначав її місце в системі державного управління, а при Ярославі церковні привілеї ще більше розширилися. В усіх великих містах розгорнулося будівництво православних храмів, заснувалися монастирі. За Ярослава значно поширилися міжнародні зв’язки Київської Русі. Вона підтримувала відносини з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами.

Реформи Володимира Великого.

Однією з найголовніших проблем, які довелося розв’язувати князю Володимирові, була консолідація давньоруських (українських) земель. За умов становлення Київської держави влада великого (київського) князя ще була не настільки сильною, щоб контролювати місцевих керівників. Тому вожді й князі – місцева знать – були фактично необмеженими правителями: привласнювали данину та неохоче виконували накази київського князя. До того ж слабкі політичні та економічні зв’язки, географічна віддаленість від Києва та бездоріжжя сприяли послабленню центральної влади.

· Володимир рішуче розпочав реформи державного устрою:

· Щоб приборкати місцеву знать, яка прагнула бути незалежною, у кінці 80-хрр. Володимир послав дванадцять своїх синів і вірних дружинників до різних міст Київської Русі, а рідного дядька Добриню поставив правити від свого імені Новгородом.

· Першим з українських князів Володимир почав карбувати срібні й золоті монети на зразок візантійських (до цього на Русі ходили срібні злитки певної форми – гривні). На монетах були зображені образи Христа й князя Володимира та його монограма – знак «тризуб».

· Для посилення своєї влади та влади бояр і знатних дружинників він удосконалив і доповнив попередній кодекс – «Закон Руський». Особливо князь дбав про «Статут земляний», у якому йшлося про вироблення закону, що врегулював правові відносини в тогочасному суспільстві.

· Велику увагу приділив будівництву столиці Русі – Києву, щоб наочно довести силу великокнязівської влади. У місті збудували фортецю, високі земляні вали – зовнішню лінію оборони – названі в народі «змійовими валами».

· Час правління Володимира Великого історики справедливо вважають періодом значного піднесення Київської Русі, добою зміцнення Києвом своїх попередніх завоювань, досягнення ним вершини стабільності політичного та економічного розвитку. За час свого правління Володимир Великий розширив кордони Київської Русі:

· 981 року одержав велику перемогу над польським королем Мешком I, повернув захоплені ним давні міста Перемишль, Белз, Волинь, Холм і наклав на поляків данину;

· 983 року здійснив вдалий похід на Німан проти сильного балтського племені ятвягів;

· У 982 і 984 рр. відновив владу Києва над землями радимичів і в’ятичів;

· Здійснив успішний похід проти волзьких болгар, які утримували важливий «срібний шлях» з Азії. У результаті походу був укладений почесний мир, який забезпечував торгові зв’язки Русі з найбільшою державою Середньої Азії - Хорезмом;

· Поширив владу Києва від Нижнього Дунаю, Карпат, Західного Бугу й Німану до Середнього Поволжя. Повністю залежними від Києва стали Біла Вежа й Тмутаракань.

Одним з головних напрямків зовнішньої політики Володимира був захист південних кордонів держави від печенігів, що кочували на той час між Дунаєм та Уралом. Для цього побудували «гради» на берегах річок Остер, Трубіж, Сула, Стугна. Ці богатирські застави з постійними військовими гарнізонами, без сумніву, відіграли вирішальну роль у стабілізації ситуації на півдні Русі.

Для утворення сильної, єдиної держави потрібна була державна релігія. У княжій столиці жили іудеї, мусульмани, існувала велика християнська громада. І кожний вихваляв свою віру. Та повернувшись з Візантії, князь знав напевне, що Русь буде християнською. У літописі ця подія датована 988 роком, що традиційно вважається початком запровадження християнської релігії. Частина населення Русі чинила опір нововведенням і деякий час лишалася відданою вірі своїх батьків і дідів. Тому християнство на Русі запроваджували примусово. Цей процес тривав кілька століть.

Щоб закріпити нову релігію, князь наказав будувати церкви й ставити їх на тих місцях, де раніше стояли ідоли (язичницькі боги).

Головною причиною прийняття візантійського різновиду християнства в Київській Русі стало те, що ця релігійна практика освячувала княжу владу й усебічно відстоювала княжу владу й усебічно відстоювала її авторитет (на відміну від римської, яка в середньовіччі боронила зверхність духовної влади над світською).

· Значення прийняття православного християнства в Київській Русі:

· Прискорення розвитку феодального землеволодіння (монастирі перетворювалися на великих феодальних землевласників);

· Усебічний розвиток руської культури, освіти, моралі. При монастирях і церквах відкривалися школи, створювалися скарбниці духовних знань – бібліотеки;

· Відбувся процес міжнародного визнання Київської Русі, передусім християнським світом.

З прийняттям християнства Володимир перетворився на могутнього державо творця, який мав рівноправні зв’язки з багатьма країнами Європи. Своїх дітей Володимир одружив з членами родин західноєвропейських володарів: старший син Святополк одружився з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав – з дочкою короля Швеції Олафа Інгігердою –Іриною, дочка Премислава була одружена з угорським королем Ладиславом Лисим, друга – з чеським королем Болеславим Рудим, третя – Марія-Доброніга - з Казиміром Обновителем, королем Польщі. Шлюб Володимира з Анною зв’язав його не лише з візантійськими, а також з німецькими цісерями.