Типи читачів

В. П. Белянін виділяє два типи читачів художніх текстів. Реципієнти першого типу інтерпретують текст у межах авторської концепції, яка визначається самим текстом. У цьому випадку проекція тексту, вибудувана реципієнтом, максимально наближена до змісту, вкладеного в текст його автором. Для другого типу реципієнтів вихідний текст є лише поштовхом до породження власних думок, пов'язаних з темою тексту. Такий читач замінює текст автора власним текстом, досить віддаленим від значення тексту-еталона.

На основі даних про акцентуаціях свідомості автора й читача вчений виділяє різні типи текстів - "світлі", "темні", "веселі", "сумні", "красиві", "складні". Розробляючи дану типологію, В. П. Бєлянін грунтувався на тому, що кожен мовної елемент, з яких складається текст, обумовлений не тільки лінгвістичними, але і психологічними закономірностями: структуру будь-якого художнього тексту можна співвіднести з тим або іншим типом акцентуації людської свідомості. У ролі організуючого центру тексту виступає його емоційно-смислова домінанта.

Тому, створюючи текст, людина, що володіє певним типом акцентуйованої свідомості, описує дійсність через призму своїх власних уявлень про неї. При цьому він використовує такі елементи мови, які мають для нього особистісний сенс. Отже, для кожного типу тексту можна виявити певний набір тем - об'єктів опису матеріального, соціального та емоційного світу особистості, скласти список предикації, які характеризують ці об'єкти.

Що стосується сприйняття і розуміння певних типів текстів, то найбільш адекватно зміст тексту інтерпретується тим індивідом, психологічна структура свідомості якого максимально наближена до психологічних особливостей особистості автора.

Умови сприйняття тексту.

Зв'язування різних елементів тексту в ціле при його сприйнятті відбувається в результаті послідовного переміщення уваги реципієнта від одного щодо закінченого елемента до іншого. У ході сприйняття тексту читач замінює смислові елементи тексту на еквівалентні елементи власного смислового поля. Цим і пояснюється різне розуміння та інтерпретація того чи іншого тексту.

Різницю в сприйнятті тексту більшість дослідників пояснюють різними особливостями реципієнтів: фізіологічними, індивідуально-психологічними, віковими, соціально-історичними і т.д.

При сприйнятті тексту реципієнт йде у зворотному напрямку: від тексту (у його вербально вираженій формі) до концепту. При цьому для адекватного сприйняття концепту принципово важливі:

- На поверхневому рівні - контекст в самому широкому сенсі цього слова;

- На глибинному рівні - загальний фонд знань автора і реципієнта, або пресупозиція.

Про двох рівнях переробки мовного повідомлення, двох рівнях сприйняття повідомлення писав А. Лурія: на першому рівні відбуваються процеси розшифровки глибинного сенсу, який лежить за більш прийнятною повідомленням.

Таким чином, для адекватного сприйняття тексту реципієнту необхідно вміти зрозуміти його як знакову впорядкованість смислів, співвіднести текст з дійсністю, зі своїми знаннями і уявленнями про дійсність.

Численні дослідження особливостей сприйняття читачем тексту доводять, що автор тексту в змозі підвищити його дохідливість і зрозумілість, дотримуючись певних правил при написанні тексту.

Для досягнення максимальної дохідливості і зрозумілості тексту продуценту (комуніката) необхідно вибрати вірний стиль, зробити семантичну структуру тексту максимально пластичної для читача і досягти максимальної когерентності. Іншими словами, комммунікат повинен вибрати відповідні лексичні та граматичні засоби (часові форми дієслова, порядок слів тощо), дотримати принцип мовної економії, перевірити текст на наявність термінів і понять, що вимагають визначення, побудувати переходи між частинами тексту за допомогою введення в текст причинно -наслідкових зв'язків і пропозицій.

На ефективність сприйняття впливає не тільки лексична і візуальна структура слова (найчастіше при читанні плутають слова), ефективність сприйняття слова погіршується зі збільшенням числа складових його літер.

Однак не тільки змістовні, але і формально-структурні ознаки тексту (такі як підзаголовки, адекватне структурування на абзаци, членування тексту на розділи, параграфи тощо) забезпечують найбільш ефективне сприйняття тексту.

«Абзаци, параграфи, розділи, найменування грають роль«перерв»сприйняття, необхідних для фіксації прочитаного, формування«нейронних»доріжок читача, акцентування на головному і виділення додаткового, що розширює або уточнюючого тексту. Графіка параграфа, апелюючи до «... образної половині нашого мозку» доповнює текст асоціативними, чуттєво-орієнтованими зв'язками».

Було відмічено, що шрифтові виділення (підкреслення, виділення курсивом або жирним шрифтом, ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ) рідко полегшують сприйняття тексту, Навпаки, використання малюнків і фотографій, включених у семантичну структуру тексту, має позитивний ефект.