Особливості молочної продукції та її виробництва в Україні

Розвиток ринку молока та молокопродуктів в Україні проходить у складних організаційно-економічних і фінансових умовах. Визначальною тенденцією на ринку молока України останні п’ять років було значне підвищення цін як на молочну сировину, так і на готову продукцію. Високий рівень цін не тільки сприяв зростанню ефективності роботи молочної галузі, але й значно мотивував імпорт закордонної молочної продукції на український ринок.

Обсяги виробництва молочної продукції залежать від обсягів виробництва молока та стану тваринництва в країні. Чисельність поголів'я корів протягом 2009 - 2013 рр. в Україні зменшувалася на 8,3 % - від 2737 до 2508,8 тис. гол [1].

У 2013 р. порівняно з 2012 р. зниження становило 1,8 % (45,2 тис. гол.).

Ще один важливий чинник, що формує пропозицію на ринку, - продуктивність корів. За розрахунками, проведеними згідно з даними Держстату, в Україні виробництво молока за період незалежності скоротилось у 2,1 раза і у 2012 р. становило лише 11377,6 тис. т (у 1990 р. - 24,5 млн т). Спад відбувся здебільшого за рахунок зменшення частки молока, виготовленого сільськогосподарськими підприємствами, у 7,4 раза. Водночас у господарствах населення виробництво молока за цей період зросло в 1,5 раза.

У 2012 та 2013 р.р. в Україні після тривалого стійкого падіння виробництво молока почало зростати. Так у 2012 році до попереднього року зросло на 2,7% і становило 11,4 млн т, у 2013 році ще на 1% до 2012 року. За валовим виробництвом молока Україна на даний час займає 1,5% світового ринку та 14 місце у світі.

За даними Держстату, за цей період 76,1 % виробленого молока припадало на господарства населення. Це не дозволяє забезпечити отримання продукції високої якості, оскільки у цих виробників відсутні умови для впровадження новітніх технологій утримання та годівлі тварин. Молоко, вироблене у господарствах населення, відповідає вимогам лише другого ґатунку, тоді як вироблене на великих сільськогосподарських підприємствах в основному реалізується вищим і першим ґатунком.

За розрахунками, проведеними згідно з даними Держстату, протягом останніх 10 років частка молока, закупленого на сільськогосподарських підприємствах, була найвищою у 2013 р. (49,1 %), найнижчою - 27,5 % - у 2007 р., в інші роки знаходилась у межах 31,5 - 44 %. За цей же період частка молока від господарств населення була максимальною у 2004 р. - 67,4 %, мінімальною - у 2012 р. (41,8 %). Дослідженням встановлено, що у 2012 р. вперше за останнє десятиріччя обсяги закупівлі молока на сільськогосподарських підприємствах перевищили його кількість від господарств населення. Розбіжність становила 270,4 тис. т, або 13,5 %.

У 2013 році частка молока, придбаного переробними підприємствами у с/г товаровиробників, становила 50,9% проти 48,3% у 2012 році. В той час як частка сировини, придбаної в населення, скоротилась до 39,9% з 42,6%, відповідно.

Але останні роки спостерігається обнадійлива тенденція щодо покращення якості молока. Так, частка молока екстра класу при закупівлі у всіх категоріях господарств у 2013 році зросла з 3,2% до 4,4%, вищого ґатунку – з 20 % до 23 %. Відповідно, скоротилася частка молока нижчої якості: відсоток молока ІІ ґатунку зменшився з 34 % до 31 %.

Зазначимо, що з молока, закупленого в корпоративному секторі, 9,8% - це молоко екстра класу; 34,3% - молоко вищого ґатунку; і 34,3% - першого. В той же час, населення поставило на переробку 13,1% молока першого ґатунку та 82,6% другого.

Тенденція 2012 року до збільшення обсягів надходження молока на переробні підприємства нині знову змінилася. У 2013 р. порівняно з 2012 р. цей показник зменшився на 146,2 тис. т, або на 3,1 %.

Аналіз якості молока показує, що сільськогосподарські підприємства збільшують виробництво молока вищої якості, адже це сприяє підвищенню їхньої рентабельності.

Одним із факторів стабільного розвитку галузі молочного скотарства є сприятлива цінова ситуація. Ціни на молочну сировину в Україні формуються під впливом трьох основних чинників: попиту з боку молокопереробних підприємств, сезонності виробництва і частково зміни основних виробничих витрат, що формують собівартість молочної сировини як для товаровиробника, так і з урахуванням можливих витрат переробних підприємств.

У 2012 році уряд затвердив мінімально допустимий рівень цін на молоко. Постановою № 807 від 22 серпня 2012 року "Про затвердження мінімально допустимого рівня цін на молоко на 2012 рік" було затверджено мінімально допустимий рівень цін у гривнях за 1 т (без урахування податку на додану вартість) на молоко незбиране (не піддане будь-якій обробці, переробці чи пакуванню для потреб подальшого продажу) другого ґатунку у розмірі 2200 грн/т. Активна дія цієї Постанови дозволила підвищити наприкінці року закупівельні ціни для господарств населення, і ця тенденція збереглася у поточному році. Тоді як у ІІІ кварталі 2012 р. ціни були на рівні 1811,6 грн/т, у ІV - зросли на 14,2 %.

У 2009 - 2013 рр. закупівельні ціни на молоко від усіх категорій господарств відзначалися значними коливаннями [1]. Найбільш стрімким було зростання закупівельних цін на молоко у 2010 р.

Згідно з даними Держстату, у 2012 р. середня ціна, яка склалась в Україні на молоко та молочні продукти, продані переробним підприємствам від усіх категорій господарств, становила 2386,2 грн/т проти 2736,1 грн/т у 2011 р., тобто на 12,8 % нижча.

За інформацією Мінагрополітики, у 2013 року середньозважена закупівельна ціна на молоко І ґатунку, вироблене в сільськогосподарських підприємствах, становила 4,04 тис грн/т, ІІ ґатунку - 2,8 тис грн./т. Ціна молока І ґатунку була найнижчою у Кіровоградській області (3,1 тис грн./т), а найвищою - в Харківській - 4,15 тис грн/т. Середня ціна на молоко ІІ сорту коливалася за регіонами від 2,2-2,4 тис. грн/т у Тернопільській, Івано-Франківській, Львівській областях до 3-3,3 тис. грн/т у Київській, Херсонській, Донецькій та Полтавській областях.

Порівняно з відповідним періодом 2012 р. середня ціна зросла на 14 %. У трійці лідерів попереднього року, крім Донецької, знаходились також Закарпатська область та Автономна Республіка Крим.

Нестабільність цінової ситуації викликана багатьма чинниками. Собівартість виробництва молока на агропідприємствах зростає паралельно з підвищенням попиту на нього з боку переробних підприємств, які прагнуть не тільки забезпечити внутрішній ринок, а й збільшити обсяги експорту[2].

Разом з тим, упродовж 2013 року ціни на молоко в багатьох країнах перебували на нижчому рівні за українські. Так, у липні середня ціна на молоко в Україні (враховуючи базові показники жиру 3,4 %, білка - 3 %) становила 3,6 тис. грн/т. При цьому у Польщі, Естонії, Латвії, Німеччині, Новій Зеландії молоко закуповували дешевше 3 тис. грн/т у гривневому еквіваленті. У грудні закупівельні ціни на молоко першого сорту (3,4% жиру і 3,0% білка) в середньому вже склали 4,65 тис. грн. / т, тоді як у Німеччині молоко з жирністю 4,0% і білком 3,4% коштувало 420 €/т, в США - 350 €/т (3,7% жиру), а в Новій Зеландії - 390 €/т (4,2% жиру і 3% білка). Дорожче молоко було хіба що в Росії, де наприкінці року закупівельні ціни на молоко доходили до 20 тис. руб/т. Таким чином, російське молоко з аналогічними українським базовими показниками якості коштувало близько 4,85 тис. грн / т.

Зі збільшенням обсягів виробництва молока, збільшились і обсяги виробництва виробництва цільно-молочної продукції (ЦМП) [1].

Так, якщо у 2012 р. молока було вироблено 909,3 тис.т, то у 2013 р. вже 946,2 тис.т, що відбулося за рахунок збільшення обсягів виробництва масла (92,8 тис.т, +5,2%), сирів свіжих та кисломолочних (82,8 тис.т, +5,3%) та продуктів кисломолочних (517,9 тис.т, +6,5%).

Але в Україні зменшились обсяги виробництва твердих сирів (-1,5% до 163,8 тис.т), а також спреди та суміші - 53,1 тис.т проти 53,4 тис.т у 2012 р.

Позитивні тенденції у 2013 році є результатом діяльності основних гравців ринку молочної продукції:

- Данон Україна займає 9% ринку із 114,5 тис.т виробленої цільно-молочної продукції та 3 тис.т плавленого сиру;

- Молочний Альянс має 7,8% ринку та є великим виробником ЦМП (67,7 тис.т), масла (4,5 тис.т), сирів та сирного продукту (24,3 тис.т), плавленого сиру та сирного продукту (3,2 тис.т);

- Люстдорф, займає 7% ринку, а загальний обсяг виробництва молочної продукції склав 88,5 тис.т (в основному ЦМП – 84,2 тис.тн);

- Терра Фуд із часткою 6,9% має розгалужену молочно-продуктову лінію - 29,9 тис.тн ЦМП, 8,7 тис.т масла, 27,8 тис.т спредів, 19 тис.т сирів та сирного продукту, а також 1,8 тис.т плавленого сиру;

- Альміра, яка є одним із найбільших виробників молочних консервів (25 тис.т), сирів та сирного продукту (27 тис.т).

Серед інших великих виробників цільно-молочної продукції – Вімм-Білль-Данн Україна (66,6 тис.т), Галичина (58,5 тис.т), Мілкіленд-Україна (26,7 тис. т молочної продукції), які відповідно займають 5,3%, 4,8% та 3,9% ринку за результатами 2013 р [6].

Важливою характеристикою рівня розвитку молочного сектора будь-якої країни є виробництво молока на одну особу. У 2013 році cпоживання молока та молочних продуктів на 1 особу у перерахунку на молоко в країні склало 217 л на рік - це в 1,5 рази менше ніж в Росії і в 3 рази нижче європейського рівня. Найбільше молока на одну особу вироблено у Данії - 873 кг, далі йдуть Нідерланди - 707, Білорусь - 683, Швейцарія - 536 та Фінляндія - 426 кг. У цих країнах і найвищий рівень споживання на одну особу.

За рекомендаціями Міністерства охорони здоров'я з річних норм споживання молока однією особою на рівні 380 кг, загальний фонд його споживання в Україні мав би становити щонайменше 17 млн т. Тож в Україні ще неповністю використані резерви наповнення внутрішнього ринку молоком та молочною продукцією. Стратегією розвитку сільського господарства України на період до 2020 р. передбачається доведення виробництва молока у 2015 р. до 15,4 млн т, у 2020 р. - 19,4 млн [5]. Отже, споживання молока та молочної продукції на одну особу на рік підвищиться у 2020 р. до 350 кг.

Для України 2013 рік відзначився зниженням експорту вітчизняних молокопродуктів та збільшення імпорту. Україна експортувала молочної продукції на загальну суму 515,0 млн. дол. США, а імпортувала – на суму 241,5 млн. дол. США. Таким чином, сальдо зовнішньої торгівлі молочними продуктами склало 273,5 млн. дол. США, а це на 14% менше за показники 2012 року.

Найбільше підвищився імпорт продукції з низьким вмістом молока, такої як молочна сироватка – в 2,4 рази і склав 34,4 тис. т (рис. 3). Імпорт молока та вершків незгущених підвищився на 62% і склав 6 тис. т, масла – на 56% (до 14 тис. т), а сиру – на 13% (до 19,3 тис. т). Стрімко наростила експорт своєї молочної продукції на український ринок Білорусія. Якщо в 2012 році вона імпортувала до України молочну продукцію на суму 26,3 млн. дол. США, то в минулому році Білорусія збільшила даний показник на 58% – до 41,5 млн. дол. США. Також Україна завозить молокопродукти з Російської Федерації.

Що стосується експорту, то основою молочного експорту України вже багато років поспіль є сири, які займають більше 70% вартісної структури експорту (рис. 4). В 2013 році Україна скоротила продаж на зовнішні ринки такої продукції, як молоко і вершки згущені та сири і наростила обсяги експорту масла, молочної сироватки, молока та вершків незгущених. В минулому році Україна експортувала 59 тис. т сиру, що на 13% менше за показники 2012 року.

Основними країнами збуту молочної продукції стали Російська Федерація, Молдова, Казахстан, Туркменістан та інші країни пострадянського простору.

Вітчизняні підприємства молокопродуктового підкомплексу для збільшення обсягу зовнішньої торгівлі проводять модернізацію та впроваджують у виробництво нові технології, нарощують виробничі потужності, намагаючись наблизити свою продукцію до європейських стандартів.

Щодо подальших перспектив, то слід очікувати продовження помірного зростання молочного ринку, незважаючи на складну економічну ситуацію. Причому зростання продовжиться як за рахунок збільшення виробництва, так і за рахунок імпорту. Імпорт буде збільшуватись тому, що європейські молочні продукти вже зараз цілком здатні конкурувати з українськими не тільки якістю, а й за ціною, адже вартість сировини в Європі нижче, ніж в Україні. Однак для того, щоб почати експансію, європейським виробникам потрібно наростити виробництво молока на своїх ринках, що вимагає певного часу.

Таким чином, важливим фактором, який впливатиме на розвиток молочного ринку в Україні, є ціна як на сировину, так і на готову продукцію. І якщо перші формує дефіцитний ринок, то друга в чому залежить від державного регулювання, адже виробники повинні погоджувати підвищення цін на такі «соціальні» продукти, як молоко, сметана, сир. У результаті, наприклад, в 2013 році ціна на сировину зросла на 25%, а на готову продукцію - на 4%, що змусило багатьох переробників функціонувати фактично в збиток.

Що стосується ціни на сировину, то подальше її зростання буде критичним для галузі. Адже зростання вартості сировини досягне рівня Росії, де на сьогоднішній день вона в середньому на 15% дорожче, ніж в Україні.

Найближчі роки будуть характеризуватися триваючим зростанням імпортозалежності від сировини. Причому географія імпорту буде достатньо широкою - Білорусія, Польща, Нова Зеландія, Бразилія, що підтверджує, що молочна галузь України вже достатньо інтегрована в світову економіку.

Крім того, молокопереробні підприємства України через низьку якість сировини втрачають значні суми при реалізації молочної продукції на західному та російському ринках. На зовнішньому ринку за сухі молочні продукти українські підприємства одержують за тонну на 300 - 400 доларів США менше, тому що на Заході, через низькі якісні показники, ця продукція використовується на технічні й кормові цілі. Також слід зважати на експортні ціни, попит на зовнішньому ринку та інші чинники.

Також до проблем, що вплинуть на подальший розвиток галузі, слід віднести відсутність гнучкої програми кредитування проектів, пов'язаних з будівництвом і реконструкцією ферм, вирощуванням молодого поголів'я худоби, недолік фахівців у галузі агрономії, ветеринарії, застосування малоефективних стратегій просування товарних марок, недостатня диверсифікація продукції.

2. Обгрунтування вибору ринку ЄС.

Дослідження зовнішніх ринків є складнішим ніж внутрішніх. Адже наші підприємства не мають за кордоном надійних джерел маркетингової інформації, спеціалізованих фірм-консультантів та інших посередників.

Міжнародний маркетинг, як правило, вимагає використання незвичних форм і методів управління, гнучкого і творчого застосування різноманітних підходів до просування товарів на зарубіжних ринках. Ось лише деякі альтернативні підходи такого роду: підтримувати прямі зв'язки із зарубіжними покупцями або діяти через агентські фірми; вести експорт товарів чи ліцензій на право їх виробництва; використовувати лізинг (здачу товару в оренду) як засіб стимулювання експорту або обмежитися традиційним продажем товарів.

До цього слід додати труднощі транспортного забезпечення експортних поставок. Адже міжнародними договорами встановлено 14 способів розподілу обов'язків між продавцем і покупцем ("Інкотермс - 2000"). У кожному з них існує свій особливий порядок розподілу ризиків відповідальності за транспортований вантаж і розрахунки.

Із одного боку, для України ЄС є важливим торговельним партнером, а з іншого – Україна має значний потенціал для збільшення своєї частки на ринку ЄС. Це полегшує як розширення бізнесу компаній, які присутні на ринку ЄС, так і вихід нових експортерів.

Угода про асоціацію передбачає зменшення до нуля митних зборів на імпортну сировину, устаткування та запчастини до нього, що використовуються в текстильній промисловості України. Тому зниження вартості цих складових призведе до зменшення вартості й готової продукції.

Як використати потенційні можливості ранку ЄС:

1. Провести аналіз європейського ринку

2. Визначити, що й куди експортувати

3. Дізнатись умови ввезення української продукції в ЄС

Які перші кроки українські виробники повинні зробити для виходу на ринок ЄС:

1. Отримати сертифікат походження української продукції

2. Пройти маркування товару позначенням «CE»

3. Ознайомитись із вимогами до продукції та умовами її реалізації

Україна підвищить свій добробут завдяки новим правилам торгівлі з ЄС. На ЄС припадає близько третини зовнішньої торгівлі України. У 2013 році український бізнес експортував до країн ЄС продукції на 13,8 млрд. євро. Виходячи із об’єму експорту, його структури та розмірів скасованих мит, потенційна економія українських виробників від впровадження АПТР, а згодом і економічної частини Угоди про асоціацію, складе приблизно 487 млн. євро.

Додаткові експортні можливості важливі для України в умовах економічного спаду та зниження внутрішнього споживання. При цьому, падіння експорту до Росії (за січень-липень 2014 року становило 23,7%), було компенсовано за рахунок зростання експорту до всіх країн-найбільших споживачів української продукції в ЄС. Експорт до Португалії зріс на 45,9%, Великобританії — на 37,7%. Попит найбільшого покупця — Польщі — зріс на 22,1%.