Особливості відбору крапкових проб із насіння яке зберігається в мішках

масою понад 10 кг ( виконати самостійно [2] с. 356)

Відбір проб розпочинають з перевірки, чи є насіння партією, Якщо маса партії репродукційного насіння більша граничної, її умовно ділять на контрольні одиниці. Складають схему ділення із зазначенням у ній номерів контрольних одиниць. Крапкові проби висипають окремо і порівнюють за засміченням, запахом, забарвленням тощо Після встановлення однорідності їх зсипають в об’єднану пробу. Але якщо одна чи кілька проб різко відрізняються від інших, відбирання припиняють (самостійно описати процес формування середніх проб). _{––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––}

Першу середню пробу вміщують у мішечок з тканини, куди вкладають заповнену етикетку встановленої форми. Мішечок зав’язують шпагатом, кінці якого пломбують чи опечатують. Зовні наклеюють таку саму етикетку.

Другу середню пробу зсипають, як правило, у скляну посудину. Місткість її така: для бобів, квасолі, арахісу, рицини – 1 дм³; для зернових (крім проса) і зернобобових культур, сої, люпину однорічного, вики, буряків, гарбузів, кавунів, соняшнику, конопель, еспарцету – 0,5; для проса, сорго, суданської трави, льону, люпину багатолистого – 0,25 дм³. Посудину заповнюють насінням на 3/4 місткості, закривають пробкою, яку заливають сургучем, парафіном, воском або міцно обв’язують поліетиленовою плівкою. На посудину наклеюють етикетку.

Третю середню пробу масою 200 г вміщують переважно у паперовий пакет, який заклеюють. Всередину його вкладають, а зовні наклеюють етикетку.

2. Документація на насіннєвий матеріал. Залежно від напрямків використання насіння складаються відповідні документи. Середні зразки оформляються актом за встановленою формою. У ньому вказують походження насіння і сортову характеристику на основі актів польової апробації насінних посівів, виконані прийоми післязбиральної обробки насіння (доочистка, сушка, протруювання і т.д.)

Є такі документи про якість насіння, які видає державна насіннєва інспекція: „Посвідчення про кондиційність насіння”, „Результат аналізу насіння”.

„Посвідчення...” видають на кондиційне насіння, а також (з поміткою „без права реалізації”) на озимі зернові культури в рік їх збирання – за життєздатністю замість схожості, на насіння за 10–15 днів до сівби – без визначення вологості й заселеності шкідниками.

Термін дії „Посвідчення... „ за терміном визначення схожості становить: 4 місяці – для більшості культур; 8 – овочевих, баштанних і кормових (6 – для третьої й наступних репродукцій), 12 – для протруєної й затарованої кукурудзи; 2 – при виявленні заселеності кліщем; 4 місяці – для цукрових буряків з вологістю до 14,5% (2 – понад 14,5%). До закінчення зазначених термінів насіння підлягає повторному аналізу.

„Результат... „ видають на некондиційне насіння та на перевірене за окремими показниками. У висновку зазначають нормативні й фактичні показники якості та рекомендацію щодо її підвищення очищенням, сушінням, вилученням окремих контрольних одиниць тощо.

Якість великої партії репродукційного насіння, діленого на контрольні одиниці, засвідчують одним документом за середньоарифметичними показниками окремих проб із врахуванням допустимих відхилень.

Якщо насіння реалізується то на нього оформляється „Свідоцтво на насіння”. Оригінальне та елітне насіння супроводжується „Атестатом на насіння”.

3. Визначення чистоти насіння. Чистота насіння – це вміст у посівному матеріалі групи насіння основної культури у відсотках за масою. Чистоту визначають аналізом двох наважок, виділених із першої середньої проби. До виділення наважок пробу зважують, висипають на стіл і оцінюють за органолептичними показниками – забарвленням, блиском, запахом, наявністю плісняви. Вибирають великі домішки, зважують і обчислюють їхній вміст у пробі. Одержаний результат додають потім до середнього вмісту відходу в наважках.

Пробу розрівнюють у вигляді прямокутника завтовшки до 1 см і зустрічними рухами двох совочків до їх змикання за всією товщиною шару відбирають у шаховому порядку 16 виїмок для першої наважки, у проміжках між ними – стільки ж виїмок для другої. Третю наважку у разі потреби виділяють так само із залишку проби після її перемішування. У випадку відхилення початкової маси наважки від установленої більше як на 10% її виділяють заново.

Наважки розбирають вручну на розбірній дошці за допомогою шпателя на дві групи: насіння основної культури – повноцінне, неповноцінне – відхід. Розбирання починають із виділення відходу (Склад відходу описати самостійно [2] с. 359).

Для виділення дрібного і щуплого насіння та невеликих домішок наважки окремих культур просівають протягом 3 хв. вручну або за допомогою решітного класифікатора на лабораторному решеті (ситі) з певними розмірами отворів.

Відсів відносять до відходу. Аналізуючи овес, гречку, злакові трави, відсів можна відокремити також спеціальним повітряним класифікатором. Із насіння на решеті додатково виділяють щупле: у вівса – натискуванням шпателем (воно легко сплющується), у бобових трав – окомірне (з майже зімкненими оболонками). Але у злакових трав таке насіння не виділяють, а квіткові луски відокремлюють за допомогою діафаноскопа.

Зважують із точністю до 0,01 г відхід (для культур з масою наважки 5 г і менше – насіння основної культури) і обчислюють чистоту.

Для визначення особливостей засмічення посівного матеріалу проводять облік домішок і неповноцінного насіння, вміст яких для аналізованої культури нормовано окремими показниками. Із відходу виділяють і підраховують за видами насіння інших культур (крім битого розміром 1/2 і менше нормального, беззародкового, пророслого з корінцем чи ростком розміром ½ і більше довжини, а для кулястого – діаметра насінини) та бур’янів. До останніх відносять також насіння окремих культур, яке за зовнішнім виглядом не відрізняється від дикорослих форм тих же видів.

4. Визначення схожості та енергії проростання. Схожість насіння – це здатність його утворювати нормально розвинені проростки. Розрізняють схожість насіння лабораторну (у практиці контрольно-насіннєвого аналізу її частіше називають схожістю) – при пророщуванні в лабораторних умовах, які забезпечують нормальне проростання більшості насінин аналізованої культури, польову – в польових умовах.

Одночасно з лабораторною схожістю визначають енергію проростання насіння – здатність його до швидкого і дружного проростання.

Схожість та енергію проростання обчислюють у відсотках нормально пророслих насінин до пророщуваних.

Чотири проби по 100 (крупнонасінних культур – по 50) насінин основної культури пророщують за певних умов. Основні з них такі: ложе і спосіб пророщування, температура, освітленість, строк підрахунку енергії проростання і схожості.

Ложе – кварцовий пісок розміром часток 0,5 – 2 мм або фільтрувальний папір. Пісок промивають, висушують, прожарюють, просівають за допомогою решіт і зволожують на 60% повної вологоємності, для рису – на 80%. Вологоємність піску встановлюють завчасно насиченням його водою у металевому циліндрі з сітчастим дном. Папір зволожують на 100% його вологоємності.

Способи пророщування насіння та їх особливості наведено нижче. Температура – постійна (20, 25°С) чи змінна (6 год. протягом доби – підвищена, 18 год. – знижена). Якщо змінна температура становить 20–30°С (35°С), її регулюють перемиканням термостата, в іншому разі користуються двома термостатами з потрібними температурами, чим досягається відповідно їх поступова або різка зміна. Насіння пророщують переважно у темряві, рідше – на світлі. Строків підрахунку здебільшого два: перший – для енергії проростання, другий – для схожості. У культур із тривалим строком пророщування, наприклад ефіроолійних, між першим та другим проводять проміжний підрахунок.

Для насіння свіжозібраного та у стані спокою застосовують спеціальні способи пророщування – попередні охолодження, прогрівання, промивання, обробка нітратом калію, гібереліном, із зниженою температурою, освітленням та ін. Розрізняють такі групи насінин за їхнім станом після пророщування: нормально проросле, з незначними дефектами проростків, непроросле, несхоже.

Підраховують і знімають з ложа під час визначення енергії проростання – нормально проросле і гниле, схожості – нормально і ненормально проросле, набубнявіле, гниле і тверде насіння (у бобових трав його відносять до схожого). Звертають увагу також на ступінь ураження пліснявою: слабкий – пошкоджено до 5% насінин, середній – 5–25%, сильний – понад 25%. Перевіряють точність аналізу порівнянням фактичних і допустимих відхилень. За остаточний результат приймають середньоарифметичну схожість чотирьох, трьох або восьми проб (двох визначень). У разі потреби проводять щоденний облік пророслого насіння.

Н=

де, Н – норма висіву, (кг/га); А – маса 1000 насінин, (г);

М – норма висіву (млн. сх. насінин на гектар); ПП – посівна придатність насіння (%)

ПП=

При визначенні кількісної норми висіву широкорядних посівів (цукрові та кормові буряки, кукурудза на зерно та ін.) розрахунки можна проводити у такій послідовності:

1) визначається довжина рядка на 1 га

10000 м²: 0,45 м = 22222 м, де

а) 10000 м² – площа 1 га (100 м 100м); б) – ширина міжрядь;

2) встановлюється необхідна кількість насінин (млн. шт. на 1 га) для забезпечення планової густоти рослин (наприклад, при 10 шт. схожих насінин на погонному метрі рядка – посів на кінцеву густоту)

22222 10 шт.=222220 шт. або 0,222 млн. шт.

При 50% польовій схожості насіння отримуємо, близьку до оптимальної густоту рослин на період повних сходів – 111110 шт. або 0,111 млн. шт. на 1 га. При масі 1000 насінин, наприклад 20 г, вагова норма висіву буде складати:

222 20 = 4440 = 4,4 кг/га.

Норма висадки бульб картоплі вираховується за формулою:

Н = (М 100) / (m р), де

Н – норма посадки, кг/га;

М – середня маса однієї бульби, г;

m – ширина міжрядь, м;

р – віддаль між бульбами в рядку, м

При визначенні оптимальної норми висіву враховуються ґрунтово-кліматичні умови на час посіву, наявність технічних засобів, ймовірність загибелі деякої кількості рослин внаслідок пошкодження шкідниками, хворобами та ін.