Виправте недоречні тавтології і плеоназми. Правильні варіанти запишіть

1. Я віддав товаришеві свою особисту книжку. 2. У грудні місяці потрібно подати річні звіти. 3. Праця наших працівників не залишиться непоміченою. 4. З вулиці було чути крик дитячих голосів. 5. Давай зустрінемось о вісімнадцятій вечора. 6. Ми завжди пам’ятаємо і не забуваємо Шевченкові слова. 7. Фонетичними засобами української мови можна передати крики тварин і птахів, звуки машин, механізмів, течію води та інші шуми довкілля. 8. У своєму творі письменник відтворив тогочасні суспільні процеси.

8. Зредагуйте речення, правильний варіант запишіть у зошит.

1. Завод, виробляючий раніше воєнну техніку, поступово перепрофільовується на виготовлення товарів широкого вжитку. 2. Регістрація учасників олімпіади проводиться з дев’яти до одинадцяти годин. 3. Значна кількість учених взяла активну участь у секційних засіданнях. Їх виявилося багато. 4. Починаючи збори, у мене спочатку була невпевненість у їхній необхідності. 5. Фармацевтична галузь у будь-якій цивілізованій країні входить до п’ятірки самих прибуткових. 6. Це порушення було більш серйозним, чим попереднє. 7. Більшість студентів нашої групи гарно вчаться. 8. У резолюції висловлені висновки і побажання, які ми повинні врахувати у своїй подальшій роботі. 9. Наш університет і професорсько-викладацький склад досягли значних успіхів у роботі. 10. Ми повинні прагнути до вдосконалення і повного опанування методами. 11. Наша керівник Марія Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду. 12. Депутат подолав пятидесятивідсотковий бар’єр. 13. Дефекти на банкнотах – це коли зміщені графічні зображення, відсутні графічні зображення, номери, захисна стрічка, неправильно розміщений водяний знак та ін. 14. Уже минули кілька місяців від початку занять.

Теоретичний матеріал із теми

Синтаксис (від грец. syntaxis – побудова, устрій, зв'язок) – це розділ граматики, що вивчає будову і значення словосполучень та речень, способи зв’язку слів у словосполученні й реченні.

Основні синтаксичні норми:

– прямий порядок слів;

– правильна побудова однорідних членів речення;

– точність у поєднанні словосполучень зв’язком керування;

– правильна координація присудка з підметом;

– нормативне вживання дієприслівникових зворотів, непрямої мови.

Типова ознака наукового стилю – використання віддієслівних іменників. Віддієслівні іменники мають здатність називати не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї: перевірка, здійснення, підвищення, удосконалення, призначення, створення тощо. Вживаючи віддієслівні іменники, потрібно намагатися не створювати однотипних ланцюжків із цих іменників, які роблять речення громіздкими, немилозвучними, напр.: питання вираження відношення…, поліпшення використання обладнання. У таких випадках один із віддієслівних іменників можна замінити дієсловом в неозначеній формі (поліпшити використання) або замінити його підрядним реченням мети (щоб поліпшити використання).

У науковому стилі часто вживають розщеплені присудки. Розщеплення присудка – це заміна однослівного присудка двослівним, напр.: давати вказівки – вказувати, зробити огляд – оглянути, вести пошук – шукати, виявити сумнів – сумніватися, надати рекомендації – рекомендувати, дати пояснення – пояснити.

Дієприслівникові та дієприкметникові звороти надають текстам стислості. Обов’язковою умовою вживання дієприслівникових зворотів є те, що дві дії, одна з яких виражена дієсловом-присудком, а інша дієприслівником, має здійснювати одна особа. Наприклад, правильно: Взявши за основу ці критерії, усі показники поділимо на такі групи…; неправильно: Зважаючи на світовий досвід, основою реформування системи оплати праці в Україні мусить бути бюджет прожиткового мінімуму.

Паралельні конструкції – це функціонально близькі між собою, але різні за граматичною структурою конструкції, що можуть взаємозамінюватися як синонімічні. Паралельними конструкціями є особові й безособові (завдання виконано) речення, активні й пасивні звороти (оплата гарантується) мови, дієприкметниковий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні речення та ін.

Порядок слів – це властиве мові взаємне розміщення членів речення при певній смисловій структурі висловлювання. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в науковому стилі мови є прямий порядок слів:

– підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід’ємною ознакою економіки ХХ століття; Праця, земля і капітал – основні фактори виробництва;

– узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, порядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним словом: Національні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;

– неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною формою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного слова: чинники успіху; угода про позики; бажання працювати; робота вручну;

– додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування приватних підприємств; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості;

– обставини вживаються довільно: Українська економічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

– місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині – того слова, що стоїть після них: Як було зазначено, особливістю інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі темпи; Письменник – це, вважай, ціла галактика зі своїми магнітними бурями, супутниками, періодами неспокійного сонця (Б. Олійник).

Інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше – надати ваги якомусь слову: Поліпшити якість використання інформаційних систем у повсякденній практиці економіста можуть і зобов’язані вищі навчальні заклади.

Однорідні члени речення – це члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого те саме морфологічне значення й пояснюють одне слово в реченні.

Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого функціонального стилю. У художньому стилі вони мають особливе навантаження, є експресивними засобами на синтаксичному рівні мови, сприяють виразності, ритмічності чи навіть музикальності тексту. В офіційно-діловому і науковому стилях однорідні члени речення сприяють повноті інформації, розгорненій класифікації понять, зіставленню чи протиставленню явищ, логічності викладу (вироблення й прийняття стратегії розвитку підприємства; передбачати безробіття й готуватися до нього; становлення й розвиток ринкових форм господарювання).

Вимоги до використання однорідних членів речення:

– поділ на однорідні члени речення мусить мати одну підставу (логічний закон класифікації), напр.: Економічне зростання будь-якої країни визначається шістьма основними факторами, чотири з яких пов’язані з фізичною здатністю економіки до зростання. Це такі фактори: 1) кількість і якість природних ресурсів; 2) обсяг основного капіталу; кількість і якість трудових ресурсів; технологія.

– однорідний ряд – це видові поняття, об’єднані родовими. Помилка: у творах і поезіях письменника; п’єсу показують на багатьох сценах і в театрах; він побував у Києві, Львові і Польщі.

– при побудові однорідного ряду потрібно враховувати важливість повноти поділу. Особливо це важливо для наукового тексту. На повноті переліку наголошують узагальнювальні слова. Допоміжними словами при цьому виступають а саме, наприклад, тобто, як-от, напр.: Перед новими демократіями постала низка важливих питань, а саме: забезпечення просування до конкурентної ринкової економіки, збереження й зміцнення недавно здобутої незалежності.

Відобразити повноту поділу допомагають сполучники і, та,й, чи, або; не тільки..., а (але) й; не лише..., а (але) й; як..., так і та інші.

Сполучник та переважно використовується для тісного сполучування слів у межах речення (становлення та розвиток; продовольчі та непродовольчі товари). Сполучник й не використовується при зіставленні понять, напр.: небо і земля; весна і літо.

Типовими помилками, пов’язаними з граматичним вираженням однорідних членів речення є:

– розбіжність відмінкових форм однорідних членів речення й узагальнювального слова (Нам читають лекції з таких дисциплін: «Макроекономіка», з вищої математики);

– поєднання різнотипних морфологічних та синтаксичних одиниць (Ми зібралися поговорити і щоб вирішити);

– граматична непоєднаність зі словом, яке пояснює однорідні члени (Квитки потрібно пред’являти на вимогу кондуктора вагона або громадському контролерові).

Координація присудка з підметом – це варіанти погодження присудка і підмета.

1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21, 51, 71, 181), то присудок ставиться у формі однини: 21 студент склав залік; 181 делегат зареєструвався на конференції.

Якщо перед підметом стоять займенники у формі множини (усі, ці, ті, ваші), дієслово узгоджується із займенником у множині: Усі 71 один вибігли в коридор.

2. Якщо числівник у складі підмета закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у формі множини. Однина можлива тоді, коли повідомлення фіксує певний факт як підсумок або коли повідомленню надається безособового характеру: Було звільнено три працівники.

3. При підметах із числівниками від п’яти і більше присудок може стояти і в однині, і в множині:

а) однина свідчить про цілісність, внутрішню не розчленованість предмета, наголошує на кількості виконавців, а не дії (Сімдесят шість студентів взяло участь у конкурсі);

б) множина свідчить про активність або самостійність дії (Кілька бійців стійко тримали оборону; Шість аспірантів склали екзамен достроково). Якщо до складу підмета входять збірні числівники (двоє, троє, четверо та інші), то можливі обидві форми присудка (Двоє студентів прийшли / Двоє студентів прийшло).

4. Підмети зі словами низка, частина, більшість, меншість, багато, чимало, кілька, декілька, трохи (кількісними іменниками та неозначено-кількісними числівниками) вимагають від присудка форми однини (Більшість студентів нашої групи гарно вчиться; Декілька учасників конференції виступило на пленарному засіданні). Множина вживається тоді, коли підмет чи присудок – однорідні члени (Чимало приватних засновників чи потенційних інвесторів чекають на сприятливіший інвестиційний клімат) або коли підмет і присудок виділені підрядним реченням (Частина осіб, які мають початковий рівень підготовки, розпочинають навчання).

5. При складеному підметі, вираженому прийменниковим сполученням (іменник у Н.в. + іменник в О.в.) присудок ставиться умножині, якщо вказує на рівність двох осіб (Студенти з викладачами добре підготувалися до проведення міжнародної конференції; але: Він із сестрою поїхав до Києва).

6. При підметі, вираженому займенником хто, присудок ставиться в однині (Усі, хто прибув на конференцію, мають зареєструватися).

7. Коли підметом є словосполучення із займенниками дехто, дещо, ніхто та ін., присудок уживається в однині (Дехто з присутніх участі в голосуванні не брав).

8. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок у цих випадках узгоджується в роді з підметом, а не прикладкою (означенням, яке дає предметові іншу назву), напр.: Музей-садиба письменника відкрився торік; Виставка-продаж була влаштована у приміщенні Палацу спорту.

9. Коли підмет виражений родовою та власною (умовною) назвою, присудок узгоджують із загальною родовою назвою (Банк «Надра» оголосив про розширення видів послуг). У разі відсутності родового поняття, якщо умовна назва відмінювана, присудок узгоджується з нею у роді й числі («Хрещатик» надав довгострокові кредити на придбання житла), якщо вона невідмінювана, то присудок узгоджується з відсутнім родовим поняттям («ІНКО» запропонував нові послуги).

Синтаксичні норми часто пов’язані зі способом підрядного зв’язку слів у словосполученні – керуванням. Керування – синтаксичний зв’язок слів, при якому залежне слово має той відмінок, якого вимагає головне слово. Моделі поєднання слів таким підрядним зв’язком відображають специфіку мови, закономірності сполучуваності слів.

Керування може бути пряме (безприйменникове), напр.: обирати депутата, одержати рекомендації; опосередковане (прийменникове): одержати від адміністрації, чекати на подругу.

Типові порушення в побудові словосполучень, пов’язаних зв’язком керування, є результатом низького мовно-культурного рівня. Правильно: завідувач кафедри, командувач армії, згідно з наказом, відповідно до розкладу, усупереч проханню, ужити заходів.

Для української мови важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови.. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:

ЗА: за підсумками кварталу, за свідченням, за власним бажанням, за дорученням, за наказом, за вказівкою, менеджер за фахом;

З: з питань комерційної торгівлі, з ініціативи, дослідження з маркетингу, курс лекцій з української мови, з багатьох причин, з нагоди (ювілею), проректор з наукової роботи;

НА: називати на ім’я, на замовлення, на вимогу, на пропозицію, на мою адресу, видатки на бюджет;

ДЛЯ: комісія для складання актів, завдання для проведення профілактики, план для створення;

ЩОДО: щодо справи, рекомендації щодо поліпшення, заходи щодо посилення боротьби;

ПІСЛЯ: після одержання посвідчення, після повернення, після від’їзду, після розгляду питання, після закінчення університету, після закінчення терміну;

У (В): викликати у службових справах, у вихідні, в усіх напрямках, комісія у справах молоді, залишилося у спадок;

ЧЕРЕЗ: через сімейні обставини, через непередбачені обставини;

ПО: черговий по району, наказ по інституту, колеги по роботі, по можливості.

У результаті недостатнього знання мови при використанні близькозначних слів можуть виникати помилки у вживанні відмінкових форм типу:

Властивий (кому?) – характерний (для кого?);

Завідувач (чого?) – завідуючий (чим?);

Сповнений (чого?) – наповнений (чим?);

Оснований (на чому?) – заснований (ким?);

Багата (на що?) – славиться (чим?);

Дорівнювати (чому?) - рівнятися (на що?);

Торкатися (чого?) – доторкатися (до чого?).

Помилки виникають і при нерозрізненні засобів української і російської мов: те саме за значенням дієслово може вимагати від додатків неоднакових відмінкових форм в обох мовах, порівняймо:

Ситуація ускладнюється, коли з’являються прийменники, неоднакові в обох мовах. Те саме за змістом дієслово в обох мовах може мати різні прийменники:

Дотримання синтаксичних норм керування сприяє чіткості формулювання, точності викладу, а отже, зрозумілості, дохідливості наукового стилю.

Науковий текст містить:

· зміст знання (функціонує вже як семантика тексту);

· саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації).

Знання може бути науковою інформацією тільки в системі суспільних наукових комунікацій. Спілкуючись, науковці мають можливість уточнити зміст понять, а іноді, у ході обговорення, виникає нове знання. Найбільш повно наукове знання про предмет, його ознаки й властивості виявляються в жанрі наукової монографії (книга, дисертація). Близькими до наукової монографії є підручники для вишів. Вони вирізняються наявністю визначень, чіткістю побудови викладу. У статтях найчастіше подають розгляд одного з аспектів, однією зі сторін, зв’язаних з тим чи іншим науковим поняттям, з тією чи іншою проблемою. Отже, усі типи наукових текстів (доповідь, дискусія, монографія, підручник, стаття) різною мірою демонструють наукове знання, його семантику. Досягши досить високого рівня розвитку інформації, наукове знання знаходить нові канали комунікативних зв’язків у вигляді різних компресованих текстів, що вирізняються великою глибиною відображення самого знання. Такими текстами є словники, енциклопедії, класифікатори, рубрикатори, стандарти на терміни, нормативні довідники, реферати, анотації, популярні лекції, бесіди, інтерв’ю, реклама.

Структура текстів формує і кристалізує наукове знання. На мову науки в усіх типах текстів упливає мовна норма, саме норма виступає тим фільтром, який відокремлює те, як можна сказати, від того, як не можна сказати. Велике значення у зближенні наукового знання із системою мови має входження знання в терміносистеми окремих наук. Найчастіше терміносистеми знаходять своє вираження в національних мовах (системи англійської, російської – у термінах з радіофізики, біології тощо). На етапі моделювання терміносистем наукове знання ніби вростає в систему тієї чи іншої конкретної природної мови.

Таким чином, усяке наукове знання втілюється в тексти й пізнається тільки через тексти. У процесі створення спеціального тексту обов’язково враховуються:

· обсяг професійних знань;

· спеціалізація й інтереси тих, кому адресується цей текст.

Через вказівки на рівень знань, необхідних для розуміння й засвоєння відповідного матеріалу, а отже, через фактор комунікативного середовища в текст проникають і саме через текст реалізуються інформаційні зв’язки вчених між собою. З науковцем, що живе за кордоном, можна спілкуватися через його книги й мати уявлення про його наукові інтереси.

Далі звернемо увагу на основні елементи наукового тексту.

Структура наукового тексту – це система одиниць різних рівнів. Одиниця найвищого рівня – складне синтаксичне ціле. Переважно в наукових текстах використовуються складні синтаксичні цілі з ланцюжковим зв’язком: кожне наступне речення доповнює, уточнює, розвиває або заперечує думку, висловлену в попередньому. Іноді те, про що говориться в реченні, може стосуватися не попереднього, а більш чи менш віддаленого фрагментів тексту. Складне синтаксичне ціле може дорівнювати або утворювати з іншими складними синтаксичними цілими таку інтонаційно-синтаксичну одиницю як абзац. Для абзаців наукових текстів характерні предметно-логічні зв’язки.

Композиція наукового тексту традиційна:

· вступ, який готує до сприйняття наступної розповіді;

· основна частина або виклад, у якому реалізується основна розробка теми;

· закінчення, що завершує текст і, до речі, містить основну його думку.

Кожен дослідник будує композицію своїх робіт так, як прийнято в цьому жанрі дослідження (стаття, монографія, посібник) в конкретній галузі знання. Так, напр., загальні довідники із зоології, ботаніки мають досить строгу структуру, при якій у визначеній послідовності випливає опис класів, сімейств, видів, підвидів, їхньої будови, способу життя.

Найважливішими сторонами форми наукового тексту є:

1. Композиційна (побудова тексту, що поєднує всі його елементи в єдине ціле);

2. Рубрикаційна (розподіл тексту на структурні одиниці, частини, розділи, глави, параграфи). Рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої, а також використання заголовків, нумерації та ін. Найпростіша рубрикація – поділ на абзаци. Уважається, що середня довжина абзацу має бути 4 – 6 речень. Рубрики, більші за абзаци, можуть називатися параграфом, главою, розділом, частиною.

3. Логічна (відповідність міркувань, висновків і визначень автора нормам логічно правильного мислення);

4. Мовностилістична та графічна (якість таблиць і ілюстрацій).

Тепер звернемося до мовних засобів наукового тексту. До мови наукової літератури ставляться особливо суворі вимоги щодо дотримання норм. Це сприяє посиленню логізації викладу. Адже метою наукових текстів є ознайомлення читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Меті підпорядковані спосіб викладу матеріалу і мовні засоби. Вони повинні забезпечувати повне й точне осмислення теми, послідовність і взаємозв’язок думок. Усі міркування автора тексту мають спрямовуватися на переконливе обґрунтування висновків, результатів, яких було досягнуто ним під час дослідження. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не мають бути домінантними в ньому.

Date: 2015-12-11; view: 1608; Нарушение авторских прав