Феофан Прокопович 4 page

(А. Тома)

Зброя красномовства вимагає мудрості й чесності. Красномовство одна­ково має свої небезпеки, як і користь: все залежить від вживання; воно мо­же бути й щитом невинності, й мечем мужності, й кинджалом зломовності.

(А. Сегюр)

Ораторське мистецтво користується всіма вигодами поезії й усіма її пра­вами...

(І. Гете)

Я не знаю, чому красномовство відносять до розряду мистецтва. Воно за своєю метою і значенням повинно стояти значно вище.

(Ф. Вейсс)

Справжнє красномовство полягає у сутності, але зовсім не у словах.

(Ш. Сент-Беві

Одне слово, сказане від щирого серця, діє на наш розум сильніше усяких найважливіших доказів і переконливіше усяких розмірковувань, а особливо, коли воно сказане саме тоді, коли треба...

(А. Амієль)

Слова — теле вчинки.

(А. Франс)

Красномовство — це теж вид мистецтва, і та обставина, що воно не роз­вивається саме як вид мистецтва, здавалося б, суперечить духові нашої епо­хи, епохи словесних битв... Можливо, слід передусім розширити коло людей, які виступають публічно, щоб красномовство знову могло воскреснути як вид мистецтва. Тоді ми побачимо, що ораторське мистецтво може виявитися у різноманітних формах і, скажімо, поряд із промовою на зборах, надмо­гильним словом тощо і доповідь чи лекція можуть стати твором мистецтва.

(І. Бехер)

Думай неухильно тільки про велике. Підніми природу всю до свого сер­ця і серце своє високо неси.

(О. Довженко)

Про ораторське слово.

Гармонія думки й слова, етосу й пафосу.

Переваги живого слова

Немає нічого могутнішого за слова. Лави сильних доказів і високих ду­мок неможливо прорвати. Слово вражає жорстоких і руйнує фортеці. Це не­видима зброя. Без неї світ належав би грубій силі.

(А. Франс)

Перш за все слід пізнати істину стосовно будь-якої речі, про яку гово­риш чи пишеш.

(Платон)

Промови достойної людини завжди спрямовані до вищого блага, вона ні­коли не буде говорити навмання.

(Платон)

...Тільки в промовах повчальних, які проголошуються заради повчання, у промовах про справедливість, красу й благо є ясність, досконалість, які варті старань.

(Платон)

Не слова й не звук голосу становлять славу оратора, але спрямування йо­го політики.

(Демосфен)

Не те добре, коли кричать великим голосом, але те є велике, коли гово­рять добре.

(Демосфен)

Всяке слово, якщо за ним не буде справ, уявляється чимось даремним і пустим.

(Демосфен)

Ні красномовне слово не може приховати поганство діяння, ні хороше діяння не може бути заплямоване огудним словом.

(Демокрит)

Все, про що маєш намір ти сказати, розглянь в умі своєму, бо у багатьох язик випереджає й саму думку.

(Сократ)

Достоїнство стилю полягає в ясності: доказом цього служить те, що якщо промова не є ясною, вона не досягає мети. Стиль не повинен бути ні занадто низьким, ні занадто високим, але повинен відповідати предметові мовлення.

(Арістотель)

Загальний тон промови слід обирати такий, який найбільшою мірою ут­римує увагу слухачів і який не тільки їх усолоджує, а й насолоджує без пе­ресичення... Хто в змозі довго пити чи їсти тільки солодке? А помірного сма-

ку їжа й пиття легко позбавляють нас від пересичення. Та у всіх випадкам надмірна насолода межує з огидою.

(Цицерон)

Ми часто говоримо, що одне доречне, а друге недоречне, — адже ми ча­сто висловлюємось так про будь-які слова і вчинки, малі й великі, і кожно­го разу буває видно, наскільки важливе це поняття. Адже «доречно» і «по­трібно» — два різних поняття, і засади їхні різні. «Потрібно» означає обо­в'язковість безвідносну, якій слід наслідувати завжди і у всьому; «доречно» означає начебто відповідність і згідність із обставинами та особами. Це сто­сується як вчинків, так і власне слів, а також виразу обличчя, рухів, ходи; усе протилежне буде недоречним.

(Цицерон)

Промова буває трьох родів: деякі відрізнялись якимись окремим родом, але дуже мало хто у всіх трьох однаково. Були оратори, так би мовити, ба­лакучі, які мали однаково величну поважність думок і пишність слів, сильні, різноманітні, пишні, поважні, здатні й готові хвилювати й полонити душі, причому одні досягали цього промовою різкою, суворою, грубою, незаверше­ною й незаокругленою, а другі — гладкою, трункою й завершеною. Були, на­впаки, оратори сухі, вишукані, здатні все передати ясно без подробиць, про­мовою влучною, відточеною й стислою; промова цього роду у деяких була майстерною, але не обробленою і спеціально уподібнювалася ними до про­мови грубої й невмілої, а в інших при тій самій бідності досягала благозвуч­ності й вишуканості, бувала навіть квітчастою і помірно пишною. Але також розташований між ними середній і начебто помірний рід промови, який не має ні вишуканості других, ні буремності перших, суміжний з обома, який входить до складу такого роду, як кажуть, тече єдиним потоком, нічим не ви­являючись, крім легкості й рівномірності: хіба що щось вплете, як у вінок, декілька бутонів, прикрашаючи промову скромним убором слів і думок.

(Цицерон)

Не повинно бути у промові оратора жодного слова, зараженого начебто іржею, жодного смислу, зробленого важко й не плавно за прикладом наших літописців; нехай уника оратор бридких і низьких жартів, нехай вводить у вівтар свій різноманітність...

(Таціт)

Промова, яка турбується про істину, повинна бути простою і немудрова-ною.

(Сенека)

...Якщо правда, що невинність і красномовство одне й те саме, то на цій підставі я прямо й відкрито заявляю, що нікому у красномовстві не поступ­люся. Хто ж, справді, виявиться у цьому випадку красномовнішим за мене, коли я ніколи не роздумував ні про що таке, чого б не наважився сказати голосно?

(Апулей)

Багато говорити і багато сказати не є те саме.

(Софокл)

Монети, які найбільше цінуються, — ті, які мають найбільшу вартість при найменшому об'ємі; так і сила промови полягає в умінні висловити багато чого кількома словами.

(Плутарх)

Або якомога коротше, або якомога приємніше.

(Плутарх)

Відчуйте передусім у собі ті пристрасті, які ви сподіваєтесь викликати в інших.

(Горацій)

Прекрасна справа — уміти у всіх випадках добре володіти словом, але найпрекраснішим уявляється мені таке уміння, коли того вимагає необхід­ність.

(Дж. Боккаччо)

Немає магії сильнішої, ніж магія слів.

(А. Франс)

Немає нічого красномовнішого, ніж глибокі роздуми.

(Н. Трюбле)

Красномовство повинно бути стрімким. Якщо воно таким не буде, тоді не стільки справить враження, та й не справить його взагалі, якщо надто дов­го буде зупинятися на одних відчуттях і одних думках.

(Н. Трюбле)

Справжній оратор прикрашає свою промову тільки світлими істинами, найблагороднішими почуттями, виразами сильними й відповідними тому, що бажає він навіяти; він мислить, відчуває, і слова йдуть. Людина, обдарована великою душею, з деяким природним хистом говорити... ніколи не повинна боятися браку виразів. її найнезначніші промови матимуть взірцеві риси, яким високомовні красномовці не в змозі навіть наслідувати.

(Ф. Фенелон)

Більша частина людей, які хочуть зробити гарні речі, шукає всюди без роз­бору пишні вирази; вона гадає, що все зробила, якщо назбирала купу чудових і пустих думок: вона прагне тільки обтяжити свої промови прикрасами, по­дібно до поганих кухарів, які не вміють нічого приправити як належить, і, ду­маючи, як надати кращого смаку стравам, кладуть у них багато солі й перцю.

(Ф. Фенелон)

Є стиль засліплюючий, який приваблює пустим блиском виразів чи який ганяється безупинно за маловажними й дитячими думками, або який забрі­дає у загальні місця, позбавлені усякого смислу, або який сяє не знаю яки­ми квіточками, які опадають, як тільки їх потрусять, або який, нарешті, під­носить до хмар, щоб ухопити високе. Усе це не є істинне красномовство, але смішні пусті убори.

(Ш. Роллен)

Істотне повинне поєднуватися з приємним, але приємне слід черпати тільки в істинному.

(Б. Паскаль)

Ми повинні зберегти пам'ять не про одні тільки діяння людей, а й про їх слова..

Справді, не можна не погодитися, що промови людей, переповнених до­свідом про важливі складні справи і обставини, настільки ж слугують до примноження знань, наскільки дають поживу красномовству.

(Ф. Бекон)

...Не такою вже є малою влада уяви в області переконання, яке здійсню­ється силою красномовства. Адже якщо майстерна промова здатна голуби­ти, запалювати, полонити у будь-яку сторону розум людей, то все це відбу­вається завдяки активній діяльності уяви.

(Ф. Бекон)

Там, де переконання було головним засобом спрямування суспільства, де людей перше переконували, а потім закликали до дій, — там значно зроста­ло красномовство.

(А. Шефтсбері)

Ніщо не є таким красномовним, як пристрасті наші, особливо коли йдеть­ся про захист прав їхніх. Вони породжують дотепність, прикрашену красно­мовністю... Легко розрізнити можна людину, яка захищає істину, і людину, яка захищає предмет пристрасті своєї. Перший говорить коротко, ясно, спо­кійно, останній же говорить широко й довго, хитросплетено, з таким жаром і полум'яністю, що не важко побачити джерело красномовності його. При­сутність духу першого походить від упевненості, а надмірний жар останньо­го — від невпевненості, яка всередині його живе.

(Е. Юнг)

Мовлення, яке я люблю, це безхитрісне, просте мовлення, таке саме як на папері, так і на вустах; мовлення соковите й гостре, стисле й щільне, не стільки тонке й пригладжене, скільки могутнє й суворе; швидше складне, ніж нудне; вільне від усякої набундюченості, невимушене, сміливе; кожний шма­ток його повинен виконувати свою справу...

(М. Монтень)

Але хіба не правда, що дзвінка цитата спокушає нас більше, ніж правди­ве мовлення?

(М. Монтень)

Є галузі, в яких посередність є нестерпною: поезія, музика, ораторське мистецтво.

Які тортури слухати, як оратор пихато виголошує нудну промову або по­ганий поет з пафосом читає посередні вірші!

(Ж. Лабрюйєр)

Є такі люди, які говорять раніше, ніж подумають, є й такі, котрі, навпа­ки, втомливо уважні до того, що вони говорять... Страждаєш від тяжкої ро­боти їхнього розуму. Вони начебто навантажені фразами й різними зворо­тами. У них все продумане, навіть жести й постава; вони не ризикують ні найменшим слівцем, хоча б воно могло справити самий найкращий ефект, в них не вирветься нічого несподівано вдалого, мовлення їхнє не тече вільним потоком: вони говорять правильно й нудно.

(Ж. Лабрюйєр)

великі пристрасті. Ось джерело великих слів, повнова-

(Д. Дідро)

Хвилююче питання несподівано пробуджує красномовність у людині.

(Д. Дідро)

Хоч би якою високою була майстерність, без ідеалу немає істинної кра­си. Краса ідеалу вражає всіх людей без винятку, краса майстерності приваб­лює явище знавця... Істинне красномовство буде непомітним. Якщо я помі­чаю вашу красномовність, значить, ви не достатньо красномовні. Різниця між достоїнством майстерності й достоїнством ідеалу в тому, що одне по­лонить зір, а друге полонить душу.

(Д. Дідро)

Уміння ненароком зронити фразу — один із найважливіших секретів красномовства.

(С. Шамфор)

Філософія розпізнає доброчинності, корисні з точки зору моральної й громадянської, красномовство створює їм славу.

(С. Шамфор)

Промова, так само як і наші вчинки, створює сприятливе враження тільки тоді, коли вона сповнена невимушеності, простоти й щирості.

(Ф. Вейсс)

Дбай більше про істину слів, ніж про красу мовлення.

(К. Еккартсгаузен)

Сказати що-небудь ґрунтовне і в той лее час дуже гарно — справа нелег­ка; у крайньому випадку у той момент, коли відчуваєш красу не завжди вловлюєш ґрунтовність.

(Г. Ліхтенберг)

Справжнє красномовство полягає у сутності, але зовсім не у словах.

(Ш. Сент-Бев)

Доки кожне слово вимовляється правдиво, доти і мистецтво слова удос­коналюється...

(Дж. Рескін)

Тільки щиро висловлюючись, ви можете навчитися думати.

(Дж. Рескін)

Як часто неправильно вжите слово породжує помилкові судження!

(Г. Спенсер)

Що може бути кращим за красномовство вченого? Воно спирається на са­мий істинний стиль — рішучий, цілком відповідний до того, що треба висло­вити; швидше навіть він спираєтсья на логіку — єдине і вічне підґрунтя хо­рошого стилю. Це красномовство цілком тотожне до красномовства оратора, якому слово служить тільки для вираження думки, а думка — для виражен­ня істини!

(Е. Ренан)

Слово... є певною мірою стимулом розуму. Але коли словом занадто за­хоплюються і відривають його від реальності, воно вже втрачає зв'язок з дійсністю і стає сильним засобом сп'яніння розуму...

Перший симптом — це незмінно велика кількість слів для вираження пус­того й короткого змісту. Скоро постає другий симптом: базікання, яке не ви­ражає ніякого змісту. У цьому випадку набір голосних і приголосних вражає уяву письменника, оратора, слова ллються потоком, розум збуджується безпе­рервною вібрацією слухових перетинок. За цим настає явне ослаблення розу­му... Вживаються слова заради задоволення, яке дається їхнім звучанням, без усякої поваги до тої частини людської природи, яка називається інтелектом.

(Т. Майореску)

Якою великою є перевага живого слова перед написаним! Люди зачаро­вуються жестом, голосом, усією навколишньою обстановкою... Якщо вони хоч трохи прихильні до мовця, вони спочатку захоплюються, а потім уже прагнуть зрозуміти, що він говорить... У письменника немає таких палких прихильників: його твір читають у вільний час в селі чи в тиші кабінету; люди не збираються разом, щоб йому аплодувати... хоч би якою хорошою була його книга, її читають із упередженою думкою, що вона є посеред­ньою... це не звуки, які тануть у повітрі й забуваються: що написане, того не зітреш.

(Ж. Лабрюйєр)

Мабуть, в усне мовлення можна вкласти ще тонший смисл, ніж у писемне.

(Ж. Лабрюйєр)

Животворне слово людини справляє на нас таку дію, яку не справляють ні книги, ні роздуми; воно сильніше вражає душу, глибше вкорінює в неї вра­ження.

(С. Пелліко)

...Писемне слово... все ж більш абстрактне й обмежене, менш вільне, ніж усне, якому всю його вагомість може надати безпосередньо присутня особа.

(Л. Фейербах)

Написане слово — це бідняк, який пробиває собі шлях у світ власними зусиллями, у той час як усне, живе слово досягає вищих посад завдяки ре­комендаціям її світлості княгині фантазії та її камердинерів — очей та вух.

(Л. Фейербах)

Усне мовлення — одне із найсильніших знарядь людини... Між книгою прочитаною і книгою переказаною немає ніякої різниці в ідеях; але ці ідеї, які виходять із вуст натхненної ними людини, доходять до мозку натовпу за допомогою вуха, яке є широкою дорогою для чуття... Слово вимовлене має значення переважно апостоличне: його бачать, його відчувають, воно є жи­вотрепетним і схоплюється цілком, просякнуте враженнями й ширянням людського духу.

(П. Мантегацца)

Чимало скарбниць у світі відкривається, як Сезам казкового Алі-Баби, словесним ключем.

(Ван-Дайк)

Слова — єдине, що буде жити вічно.

(Гезлітт)

Немає нічого сильнішого за слово.

(Менандр)

Де не загинуло слово, там і справа ще не загинула.

(О. І. Герцен)

Ти постарайся знайти більше, ніж сказано в словах.

(Овідій)

Гнучкий язик людини; промов у ньому — край непочатий. Царство сло­весне невичерпне по усіх напрямках.

(Гомер)

Бесіда — мистецтво, в якому суперником людини виступає усе людство.

(Емерсон)

Велике діло — добре слово. Воно часом дорожче від усього, від усяких ліків, від багатств і потрібне людині, як хліб і мед, як жива вода.

(О. Довженко)

Слова — квіти, справа — плід.

(Аль-Харизі)

Про побудову промови. Композиція виступу

Усяка розмова повинна бути складена, наче жива істота, — у неї повин­но бути тіло з головою й ногами, причому тулуб і кінцівки повинні пасува­ти одне одному і відповідати цілому.

(Платон)

У чому полягає мистецтво промов: вони не повинні бути ні довгими, ні коротким, але в міру.

УТЛ (Платон)

Ц

Тільки розробка предмета робить промову захоплюючою: адже пізнати самі предмети зовсім не складно. Що ж є, отже, надбанням мистецтва? Ство­рити вступ до промови, причому привернути слухача, збудити його увагу й підготувати його до своїх повчань, викласти справу коротко й ясно, щоб усе в ній було зрозумілим, обгрунтувати свою точку зору та спростувати про­тилежну і зробити це не хаотично, а за допомогою такої побудови окремих доказів, щоб загальні наслідки випливали із часткових доказів; нарешті, зам­кнути все це запальним або заспокійливим висновком,

(Цицерон)

...Бо у промові повинно бути те саме, що буває у тілі людському, яке має свої істинні окраси від гарної своєї будови.

(Ш. Роллен)

...Бійся одразу переходити до справи, якщо слухачі щось мають проти неї: щоб ліквідувати упередження, потрібні деякі непрямі шляхи, як потрібні зм'якшувальні припарки перед втиранням мазі.

(Ф. Бекон)

Форма, в яку одягнені думки оратора, збуджує увагу й захоплення на­товпу.

(Ф. Честерфілд)

Як правило, людина здатна сприймати таку промову, тривалість якої в середньому становить три чверті години, після чого сприйняття падає. По­чинаючи з цього моменту, плюс, якого домігся оратор, нестримно перетво­рюється у мінус, і оратор повинен радіти, якщо при перевищенні середньої тривалості промови плюс і мінус ще знаходяться у стані рівноваги.

(І. Бехер)

Вступ до ораторської промови є те саме, що для тіла людського голова. Вступ є самою видною й відчутною частиною: його слухають з більшою уважністю, він привертає або відволікає увагу слухачів. Часто, якщо вступ

30 0-319

красномовний, слухачі у таке приходять засліплення, що огріхи в інших час-Г тинах промови ніким не бувають помічені; якщо ж він поганий, то хоч би \ якою решта твору була прекрасною, оратор приймається усіма без задово­лення; настільки сильними є перші враження.

/"'" Вступ взагалі повинен бути скромним і простим; оратор, починаючи го-С <h у ворити шанобливо, може помалу закрадатися в розум своїх слухачів і після ^—^ітото зробитися абсолютним їхнім володарем.

(Г. Гайар)

...Звичайно приділяють більше уваги початку й вступній частині своїх промов, ніж їхньому висновку... ґ ■/'""Потрібно не лише завчасно обдумувати заключения промови, яке стосу-v_»1 ється безпосередньо самої справи, але й подбати про ті слова, якими мож-^іч__на_було б вишукано й дотепно завершити свою промову...

(Ф. Бекон)

Заключения, або завершення промови, справедливо можна назвати ора­торським пробним каменем; ось тут він повинен зовсім подолати впертість f недовірливих і упередженням переповнених слухачів...

(Г. Гайар)

Звичайно бояться вступу до промови, але я думаю, що ті, які вміло роб­лять відступи, подібні до довгоруких, — вони більше можуть захопити.

(Ш. Монтеск'є)

...Коли стала ясною головна, основна думка, ідея усієї промови, тоді чи не стає вона принципом і джерелом решти? Частковості, не пов'язані ні між собою, ні з головною думкою промови, хоч би як багато їх було, не станов­лять іще багатства думки: без внутрішнього зв'язку промова не може бути складена з них, і живий організм промови не сформується. Якщо знайдено ідею, сутність, то, хоча вона й проста, однак не тільки не викликає, але, на­впаки, об'єднує й зв'язує усі частковості разом; тоді-то вони й цілком визна­чаються, вкладаючись і виступаючи у певному порядку.

(Оле-Ляпрюн)

Оратори, які ніяк не можуть зупинитися, — справжні мучителі слухачів; оплески, які лунають у довгоочікуваному кінці, сприймаються як зітхання,

як подяка за те, що нарешті прийшов кінець..; Є оратори, майстри публічних виступів, які завчасно точно намічають кінець, щоб потім не шукати його і ) не знищити цими пошуками ефекту всієї промови.

(І. Бехер)

Загальні місця — це інваліди істини.

(А. Декурсель)

Довга промова так само не просуває справи, як довге плаття не допома­гає ходінню.

(Ш. Талейран)

Розвиваючи думку у промові, слід спочатку схему її вкласти в розум слу­хача, потім у наочному порівнянні показати її уяві і, нарешті, на м'якій лі­ричній підкладці обережно покласти її на слухаюче серце, і тоді слухач — Ваш військовополонений і сам не втече від Вас, навіть коли Ви відпустите ного на волю, залишиться слухняним Вашим слухачем.

(В. О. Ключевський)

Лекція, переобтяжена фактами, нагадує вогнище, настільки завалене дро-
вдми, що воно починає загасати. к ',

(Д. І. Менделєєв)

'С Кінець — розв'язання всієї промови... Кінець повинен бути таким, щоб слухачі відчули (не тільки у тоні лектора, це обов'язково), що далі говорити ] нема чого.

«О (А. Коні)

V Ч *-***/

Якщо думка стрибає з предмета на предмет, перекидається, якщо головне постійно переривається, тоді таку промову майже неможливо слухати. Слід побудувати план так, щоб друга думка випливала з першої, третя з другої тощо. Або щоб був природний перехід від одного до другого. Природна те­чія думки дає, крім розумової, глибоку естетичну насолоду.

(А. Коні)

Оратор і аудиторія. Контакт оратора з аудиторією

Усякому, хто творить промову, годиться прилаштовуватися до слухачів, хто не хоче слів на вітер кидати...

(Сократ)

Є три причини, які збуджують довір'я до мовця, тому що є рівно стільки речей, в силу яких ми віримо без доказів, — це розум, доброчесність і бла-гоприхильність... крім цих (трьох причин) немає ніяких інших. Якщо таким чином слухачам здається, що оратор має усі ці якості, вони неодмінно прой­маються до нього довір'ям.

(Арістотель)

Слухач завжди співчуває оратору, який говорить із> почуттям, якщо на­віть він не говорить нічого ґрунтовного; ось таким способом багато ораторів за допомогою тільки шуму справляють сильне враження на слухачів.

(Арістотель)

У той час, коли в інших мистецтвах вище всього якраз те, що далі всьо­го віддаляється від думок і поглядів профанів, — в ораторському мистецтві було б найбільшою помилкою відхилятися від звичайних зворотів мови й від середнього людського розуміння.

(Цицерон)

Збуджувати сміх оратор має не тільки тому, що сама веселість, виклика­на оратором серед слухачів, робить їх доброзичливими до нього, не тільки тому, що всі дивуються дотепності, яка часто криється в одному слові, особ­ливо коли вона сказана при сперечанні чи нападі. Але це необхідно й тому, що, збуджуючи сміх, оратор або розбиває, або заплутує, або принижує, або страхає, або втихомирює супротивника...

(Цицерон)

Змагання вимагає великих зусиль від оратора. Тут корисніша поміркова­ність, а іноді й терплячість.

(Квінтиліан)

Занадто вільні оратори не знають, що ненависть терпить більше дії, ніж лайка, бо збуджена нами ненависть робить ненависними нашого супротив­ника, а наша лайка робить ненависними нас самих.

(Квінтиліан)

...Красномовство полягає у вмінні встановлювати^ зв'язок між умами й серцями наших слухачів і нашими власними думками і словами, а це озна­чає, що передусім ми повинні добре вивчити людське серце, знати всі його пружини, лише тоді наша промова дійде до нього і його переконає. Стане­мо самі на місце тих, хто нас слухає, і перевіримо на самих себе, чи є вірною обрана нами форма, чи гармонує вона з темою, чи справляє на тих, хто зібрався, таке враження, що вони не в змозі їй протистояти. Слід по мож­ливості зберігати простоту й природність^ не перебільшувати дрібниць, не применшувати значного. Форма повинна бути вишуканою, але цього замало, вона повинна відповідати змістові й мати в собі усе необхідне, але тільки не­обхідне.

(Б. Паскаль)

Якби ми могли так само досконало говорити, як ми відчуваємо, тоді б оратори зустріли мало незговірних слухачів.

(Г. Ліхтенберг)

Відомо, що, проголошуючи промову, я повинен передусім потурбуватися про те, щоб переконати своїх слухачів... Найсильніше ж переконання — обі­цянка сказати нові й дуже важливі речі, щоб привернути увагу аудиторії.

(А. Данте)

Одна справа земля на початку весни, готова до прийому в себе насіння трав і квітів, інша — взимку; різні пори року по-різному схильні до прийо­му насіння... Тому й слова, які начебто насіння дій, мають досить обережно вживатися, щоб добре були сприйняті й дали плоди. Тому час має бути_пе-редбачений як мовцем, так і тим, хто_має слХІі™: справді, якщо перший ви­словлюється, будучи далеко не прихильним до цього, тоді слова його най­більше приносять шкоди, а якщо слухач зовсім не прихильний до сприйнят­тя, тоді слова сприймаються погано, хоч би якими хорошими були.

(А. Данте)

Є люди, які говорять гарно, але пишуть далеко не так. Це буває тому, що місце, слухачі тощо схвильовують їх і видобувають з їхнього розуму більше, ніж вони могли б дати без цього тепла.

(Б. Паскаль)

Якщо хочеш переконати, прагни перш за все сподобатися, прагни, щоб твій голос звучав гармонійно, щоб кожний склад твій був ясно відбитий, щоб го­ловні пункти у твоїй промові та її висновок звучали сильно й голосно. Все по­винно захоплювати. Якщо ти говориш не так,^оді краще не говори зовсім...

(Ф. Честерфілд)

Краса стилю й заокругленість періодів справляють на слухачів надзвичайно сильне враження. Надай їм і своїй промові хоча б два заокруглених благозвуч­них періоди, які вони могли б запам'ятати й повторити, і вони підуть додому настільки ж задоволені, як і ті, які, повертаючись із опери, всю дорогу наспіву­ють одну чи дві мелодії, що вразили їхній слух і втримались у пам'яті...

(Ф. Честерфілд)

Оратор, який виступає перед певною аудиторією, повинен враховувати рівень її здібностей, інтересів і забобонів; у противному випадку він дарем­но буде розраховувати на вплив серед її слухачів і на їх прихильність. Як­що в аудиторії є якісь упередження проти нього, то, хоч би якими необгрун­тованими вони були, він не повинен проходити повз цей несприятливий факт і, перш ніж приступити до предмета свого виступу, він повинен намагатися прихилити до себе аудиторію й домогтися її прихильності.

(А- Юм)

Оратор, який виступає_ла_гро_мадських зборах і який бажає прикувати слухачів, повинен говорити з чистим серцем і відкритою душею; він повинен бути завжди однаково настроєним відносно своєї аудиторії. Він повинен по­казати, що усі, хоч би яким способом вони розходились з окремих питань, насправді переслідують одну мету — істину.

(Е. Фукс)

Щоб стати переконливим оратором, головне правило, здається, полягає у тому, що людина повинна бути завжди впевнена у тому, в чому вона інших переконати наміряється.

(X. Блер)

...Якщо хочема-jvm когось навчити чи розучити, необхідно спочатку спо­добатися: у цьому-то й криється найголовніша пружина, за допомогою якої приводиться в дію уся машина розуму й серця людського.

(Г. Гайар)

Це великий ораторський прийом — вміти іноді тільки вговорити людей, коли їх можна було б переконати. Потім вони часто думають, що їх пере­конали, між тим як їх просто вговорили.

v (Г. Ліхтенберг)

Оскільки оратор прагне до живого практичного впливу промов, він перш за все повинен враховувати місце, де він виголошує промову, ступінь освіче­ності, рівень розуміння, характер слухачів, щоб не втратити бажаного прак­тичного результату, помилившись, у виборі тону, який підходить саме для цієї хвилини, людей і місця.

(Г. Гегель)

Учися подобатися... вдалим вибором слів і точною зміною голосу. Той, хто вміє црйємно говорити, прихиляє своїх слухачів, і тому, коли прийде час спонукати їх до чогось доброго чи відхиляти від будь-чого злого, він мати­ме на них більший вплив.

(С. Пелліко)

Враження, яке зберігається в уяві слухач ів після справжньої ораторської промови, являє с обою ряд образів, Люди не стиыси^слухають велику промо­ву, скільки бачать і відчувають її. Внаслідок цього слова, які не викликають образів, утомлюють їх. Дитина, яка гортає книгу без малюнків, — це абсо­лютно те саме, що слухач перед людиною, яка здатна тільки до слововивер-ження.

(Р. Гарріс)

Якщо людина говорить дійсно те, що думає, то знайдуться слухачі, хоч би якими були перешкоди.

(Т. Карлейль)

Публіка — це той інструмент, на якому грає оратор, але це живий інстру­мент, який виявляє, зі свого боку, свою активність. Між тим, хто говорить,

і тими, хто слухає, відбувається безперервний обмін почуттями й настроями, хто не відчуває цього, не створений бути оратором для натовпу.

(Е. Лабуле)

Кожне слово має тільки те значення, в якому його може сприйняти слух.

(Дж. Рескін)

Хто береться пояснити щось дуже складне людині, розум якої не досить розвинений, той помічає, що хоча ця людина розуміє кожну частину пояс­нення зокрема, їй не вдається, однак, зв'язати ці частини в струнке ціле, то­му що перша з них вислизає з розуму раніше, ніж засвоїться остання. Це стосується не лише слухачів, але й багатьох читачів.

Date: 2015-10-21; view: 543; Нарушение авторских прав