Характеристика Меркурія

Реферат

з основ природознавства

на тему:

«Характеристика планет Сонячної системи»

Виконала

Студентка 111-ш групи

Худякова П.М.

Харків – 2015

Зміст:

Вступ

1. Характеристика Меркурія.

2. Характеристика Венери.

3. Характеристика Землі.

4. Характеристика Марса.

5. Характеристика Юпітера.

6. Характеристика Сатурна.

7. Характеристика Урана.

8. Характеристика Нептуна.

9. Характеристика Плутона.

Висновок

Використана література

Вступ

До складу Сонячної системи входять 9 планет.

Кожна з них — це особливий, унікальний світ, вивчення якого є одним із завдань астрономії. Спостерігаючи за планетами із Землі, вдалося встановити їхні розміри та масу, періоди обертання навколо Сонця та наявність атмосфери, хімічний склад та умови на поверхні. Розвиток космонавтики дозволив вивчати планети та їхні супутники за допомогою безпілотних міжпланетних станцій, які обладнані телевізійною, радіолокаційною апаратурою та іншими пристроями. Отримана у такий спосіб інформація значно розширила, поповнила та уточнила наші знання про планети. Дослідження Сонячної системи тривають.

За фізичними характеристиками планети, поділяють на дві групи:

— планети земної групи (Меркурій, Венера, Земля, Марс);

— планети-гіганти (Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун).

Плутон займає особливе місце, він має властивості, притаманні гігантам, хоча за розмірами є найменшою планетою Сонячної системи.

Усі планети земної групи мають тверду поверхню і велику середню густину. Вони відносно повільно обертаються навколо своєї осі й мають мало (або не мають узагалі) супутників.

Для планет-гігантів характерними є значні розміри та швидке осьове обертання. У них нема твердої поверхні, але є багато природних супутників та кільця. Планети земної групи складаються в основному з важких хімічних елементів (Fe, Si, O), а планети-гіганти переважно з легких (H та He).

Навколо Сонця обертаються планети, які розташовані в такому порядку:

1 - Меркурій, 2 - Венера, 3 - Земля, 4 - Марс, 5 - Юпітер, 6 - Сатурн,
7 - Уран, 8 - Нептун, 9 - Плутон (Мал. 1).

Мал. 1

Всі дев'ять планет рухаються приблизно в одній площині майже за круговими орбітами і в одному напрямі, крім Венери, — проти годинникової стрілки (якщо дивитися з боку Північного полюсу Світу). Планети ще називають "блукаючими зорями", бо вони описують на небі досить складні траєкторії руху, що відрізняє їх від "нерухомих" зірок. На справді їхні зигзагоподібні шляхи серед зоряного неба є наслідком орбітального руху планет, в тому числі і Землі, на якій, як правило, знаходиться спостерігач.

Характеристика Меркурія

Меркурій — найближча до Сонця планета, яка має порівняно невеликі розміри і тому тривалий час залишалася недоступною для візуальних астрономічних спостережень. Новий етап у вивченні Меркурія почався в 1974 p., коли американська міжпланетна станція "Марінер-10" тричі пролетіла поблизу Меркурія і передала на Землю численні зображення поверхні планети. Схожість з Місяцем виявилась разючою. Великі рівнини Меркурія вкриті кратерами різних розмірів, місцями спостерігаються лінійно витягнуті уступи або обриви висотою 2—3 км і протяжністю на сотні кілометрів.

Меркурій має слабке магнітне поле і дуже розріджену гелієву атмосферу — унікальну в Сонячній системі. Допускають, що вона захоплена із "сонячного вітру" і утримується силою тяжіння планети. Опівдні на екваторі Меркурія температура піднімається до 400— 500°С, а вночі падає до 160°С. Такі різкі температурні контрасти пояснюються майже повною відсутністю атмосфери. Середня щільність гірських порід Меркурія досить висока(5,44 г/см3), і це означає, що планета має розплавлене залізо-нікелеве ядро з радіусом близько 1820 км.

Меркурій - маленька планета земної групи. Його радіус становить всього 2439,7 ± 1,0 км. Маса планети дорівнює 3,3 × 10 23 кг. Середня щільність Меркурія досить велика - 5,43 г / см ³, що лише трохи менше щільності Землі. Враховуючи, що Земля більше за розмірами, значення щільності Меркурія вказує на підвищений вміст в його надрах металів. Прискорення вільного падіння на Меркурії одно 3,70 м / с ². Друга космічна швидкість - 4,3 км / с.

Меркурій pyxається навколо Сонця в середньому на відстані 0,384 астрономічні одиниці (58 млн. км) по еліптичній орбіті із великим ексцентриситетом е-0,206; в перигелії відстань до Сонця складає 46 млн. км., в афелії 70 млн. км. Період обігу Меркурія навколо Сонця доpiвнює 88 добам. Лише в 60-х рр. за допомогою наглядів радіолокацій було встановлено, що Меркурій обертається навколо осі в прямому напрямі (тобто як і в орбітальному русі) із періодом 58,65 діб (відносно зірок).

Тривалість сонячних діб на Меркурії складає 176 днів. Кутова швидкість осьового обертання Меркурія складає 3/2 орбітального і відповідає кутовій швидкості його pyxу в орбіті, коли планета перебуває в перигелії. На підставі цього можна припустити, що швидкість обертання Меркурія обумовлена приливними силами з боку Сонця.

Для нагляду із Землі Меркурій – важкий об'єкт, оскільки він видимим чином ніколи не віддаляється від Сонця більше ніж на 230, внаслідок чого Меркурій доводиться спостерігати завжди на фоні вечірньої або вранішньої зорі низько над горизонтом. Крім того, в цю пору фаза планети близька до 900 і спостерігач бачить освітленою лише половину її диска. З цієї причини на поверхні Меркурія зафіксовані лише великі темні плями невідомої природи і карта його побудована в найзагальніших рисах. Екватор Меркурія нахилений до площини його орбіти на 70.