Основні етапи й напрями розвитку етики

РЕФЕРАТ

на тему:

ОСНОВНІ ЕТАПИ Й НАПРЯМИ

РОЗВИТКУ ЕТИКИ.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ЕТИКИ.

ПЛАН:

ОСНОВНІ ЕТАПИ Й НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЕТИКИ.

2. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ІСТОРІЇ ЕТИКИ.

ОСНОВНІ ЕТАПИ Й НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ЕТИКИ.

Історія розвитку етичної думки налічує майже 26-віко-вий період свого існування. Викристалізовуючись із вели­кої багатоманітності відображеної в людській думці моральної практики, етична думка поєднується з теоретич­ним осягненням моралі як особливого соціального явища. Зауважимо, що процес становлення етичної думки пов'я­заний з рядом труднощів, урахування яких важливе при аналізі історико-етичного матеріалу.

Первісна злитість людського світосприймання тісно переплела конкретно-практиковану мораль з ідеальними уявленнями про її сутність, місце в життєдіяльності сус­пільства, значення для кожної людини. Більш того, на ранніх етапах свого розвитку мораль була невіддільною від панівних у суспільстві міфів і ритуалів, традицій і фольклору, обов'язків індивіда перед Богом і своєю спіль­ністю. Тут етична думка репрезентована в численних зво­дах законів ранніх держав, найдавнішої словесності — епосі, «літературі мудрості», фольклорних формах, текстах священних релігійних книг. Разом із тим не лише мізер­ність, фрагментарність, а й, головним чином, недостатня виділеність самого предмета (моралі) не дає можливості кваліфікувати розглядуваний матеріал як власне етичний.

Та все ж він являє собою щонайцінніше зібрання історич­них свідчень морального життя людини в її розвитку.

Первісна вплетеність етичної думки в тканину прак­тикованої моралі успадковується й далі в історії етики і історичного існування морального феномена. З певного ж моменту починає формуватися особливий статус етичної думки, відмінної від простого раціонального відображення існуючої моралі як житейської мудрості.

Загострення соціальних невідповідностей між традицій­ними моральними нормами, що сягають корінням у слабко диференційований соціум первісності, та реальними умова­ми й потребами чимдалі більше стратифікованого суспіль­ства перших держав створювало особливі соціальні під­стави для виділення проблеми моральності як особливого предмета розгляду. Паралельно йшов процес розмивання міфологічного мислення, відкриття іншого інтелектуально­го горизонту. Виникнення останнього було зумовлене фор­муванням чужого релігійному світосприйманню раціональ­ного мислення, яке замість авторитету традицій (звичаєво­го права) створило авторитет закону, замість релігійного авторитету — авторитет людського розуму.

Саме в цій соціальній і пізнавальній ситуації вирішен­ня практичних моральних проблем (як треба чинити в житті, що таке добро і зло в поведінці людей, у чому при­значення людини, сенс її життя та ін.) набуває статусу теоретичної проблеми, тобто формується в предмет етики як учення про моральні цінності та норми, про морально належне в людській життєдіяльності. Інакше кажучи, в хо­ді соціального та морального розвитку людства вимальовується лінія власне етичної думки, що існує нарівні й паралельно з раціонально відображеною моральною прак­тикою.

Епіцентром такого типу відношення, в тому числі й проб­лем моральності, виступала свого часу грецька культура. Що ж до становлення філософської психологічно-морально орієнтованої думки в культурах Стародавнього Сходу, то воно значною мірою характеризувалося тією синкретичніс­тю всієї системи духовної культури, що була притаманна традиційним суспільствам. Усі основні давньосхідні вчення (конфуціанство, даосизм, буддизм) були водночас і релігією, й наукою, й філософією, й етикою. Вичленити остан­ню з цієї цілісної системи надзвичайно складно хоча б тому, що обґрунтування етики невіддільне від філософ­сько-релігійного світобачення.

З раціонально-логічним обґрунтуванням етичних проб­лем була пов'язана грецька філософська традиція. Крім того, різні варіанти античних вирішень етичних пізнаваль­них проблем використовувалися потому (звичайно ж, в ін­шій теоретично збагаченій формі) всією наступною серед­ньовічною та новоєвропейською думкою. Зазначені риси грецької етичної думки, зокрема єдність наскрізної проб­лематики, дають підставу вважати її фокусом процесу становлення етики як науки.

Попереджаючи змістовний розгляд основних результа­тів історичного розвитку етичної думки, слід підкреслити ще одну суттєву для даного аналізу обставину. За всієї виокремленость етики в самостійну стосовно моралі пізнавальну галузь, етичні системи були позначені (хоч і в мен­шій мірі, ніж власне моралістичні уявлення) відбитком епохи, класу, особистості.

По-перше, це існуючі надіндивідуальні механізми на­укової діяльності, що відображають соціокультурну детер­мінацію в ту чи іншу епоху (наприклад, «панівний стиль мислення», «глобальні схеми мислення» і т. п.).

По-друге, це панівні ідеологічні уявлення, котрі освя­чують як само собою зрозумілі існуючі соціальні умови: історично-конкретний тип суспільних відносин, що поро­джує конкретно-історичний тип особистості та форми буття людини (це відображено, наприклад, в ідеологічному прий­нятті Арістотелем рабства як норми).

По-третє, це елементи раціоналізації моральної свідо­мості, моральних уявлень самого мислителя як безпосе­реднє відбиття конкретно-історичної моральної свідомості в теоретичній.

Урахування вказаних особливостей формування етичної думки виключає неправомірне буквальне ототожнення етичної системи з мораллю конкретної епохи. Водночас це врахування сприяє осягненню наявного в ній (етиці) опосередкованого всією системою світосприймання відобра­ження конкретного морального стану; виявленню спадко­ємності в логічному становленні науково-об'єктивного зміс­ту етичних теорій, відокремленню їх від ідеологічної тенденційності, теоретичної ілюзорності, залежності від пере­творених форм конкретно-історичного буття.

В кінцевому підсумку врахування конкретно-соціальної залежності змісту етичних учень дає можливість здійснити історичну систематизацію та виділення трьох основних ета­пів в історичному розвитку етичного знання з точки зору зміни основних соціальних і пізнавальних параметрів. Йдеться про три періоди в розвитку етичної думки: антич­ності, середньовіччя, Нового часу, що відображають розви­ток етичного знання й характеризують його становлення в системах духовного виробництва соціально-історичних епох. Властива їм якісна визначеність культури, її статусу в системі панівних соціальних відносин своєрідно забарвлює теоретичні вирішення основних філософсько-етичних проб­лем. Серед них такі, як співвідношення індивіда й роду, сутності людини та її існування, випадковості людського буття і загальної необхідності, людських нахилів, прист­растей та розуму, обов'язку, щастя, добра та ін.