Ілюстрації

Ілюстрації (схеми, графіки, діаграми, тощо) і таблиці слід подавати в роботі безпосередньо після тексту, де їх згадано вперше або на наступну сторінку. Якщо вони містяться на окремих сторінках роботи, їх включають до зага­льної нумерації сторінок. Ілюстративні або табличні матеріали, розміри яких є понад формат А4, враховують як одну сторінку і розміщують у від­повідних місцях після згадування в тексті або у додатках. На всі ілюстра­ції мають бути посилання в тексті.

Ілюстрації позначають словом "Рис.", і нумерують послідовно в ме­жах розділу, за винятком ілюстрацій у додатках. Номер ілюстрації має складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка, наприклад: Рис. 1.2" (другий рисунок першою розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщуються послідов­но під ілюстрацією.

Таблиці, формули, посилання

Таблиці нумерують послідовно (за винятком тих, що розміщені в додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті розміщують напис "Таблиця" із зазначенням її номера, який складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка: наприклад, "Таблиця 2.3" (третя таблиця другого розділу), нижче вказується назва таблиці.

Існують певні правила оформлення таблиць. Якщо одиниці виміру різні, то вони наводяться в найменуваннях граф. Всі дані однієї графи наводяться з однаковою точністю. Під таблицею можуть бути примітки до окремих граф чи клітинок. Об’єкти підмета та ознаки присудка треба розміщувати в певній логічній послідовності. В присудку абсолютні значення часто доповнюють відносними та середніми.

Графи присудка нумерують, якщо таблиця займе кілька сторінок. В найменуваннях граф іноді наводиться спосіб обчислення показника. Наприклад, в найменуванні графи 3 наведено “гр.2: гр.1”. Таблиця не повинна мати незаповнених клітинок. Тому, якщо немає відомостей про розмір явища, проставляються крапки (…), відсутність явища позначають тире (–), число 0,0 ставиться в випадках невеликої величини, коли число в даній клітинці знаходиться за межами точності, прийнятій в таблиці. Позначка «Х» ставиться у тому разі, коли клітинка не заповнюється.

У разі перенесення таблиці на іншу сторінку над подальшими частинами пишеться, наприклад: "Продовження табл. 2.3".

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово "Таблиця" починають із ве­ликої літери. Назву не підкреслюють.

Заголовки граф починаються з великих літер, підзаголовки - з малих, якщо складають одне речення із заголовком, і з великих - якщо вони є са­мостійними.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту тексту або з поворотом за годинниковою стрілкою.

Формули в науковій роботі нумеруються в межах розділу. Но­мер формули складається з номера розділу і порядкового номера фор­мули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть бі­ля правого берега сторінки на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: "(3.1)" (перша формула третього розділу).

Пояснення значень символів, числових коефіцієнтів у формулах тре­ба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі, і кожне – з нового рядка. Перший рядок пояснення почи­нають зі слова "де" без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишати не менш як один вільний ря­док. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (-), множення (*) і ді­лення (:).

Посилання в тексті роботи на джерела інформації слід зазначити порядковим номером посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад: "... у працях [1-9]...".

Посилання на ілюстрації до наукової роботи оформлюють порядко­вим номером ілюстрації, наприклад: "(рис. 2.3)"; на формули – порядковим номером формули, наприклад: "у формулі (3.1)". Посилання у тексті на таблиці пишуть скорочено, наприклад: "у табл. 1.2". У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вживати скорочене слово "дивись", на­приклад: "(див. табл. 1.2)".

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз "так званий";

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути граничне точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно виявити ставлення автора наукової роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) якщо автор наукової робот, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора магістерської роботи, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є: (курсив наш. - М.Х.), (підкреслено мною. - М.Х.), (розрядка моя. - М.Х.).