Завдання 1. Прочитайте уривки текстів та визначте їхню стильову приналежність. Які характерні риси кожного тексту вказують на певний стиль?

Текст 1. Знаючи, що автобіографії є вже в Остапа Вишні, Марка Твена, Броніслава Нушича, я вирішив, що вона повинна бути і в мене. Я її зробив якнайкоротшою, цінуючи час редактора і читача.

Прізвище та ім’я? Слід читати на обкладинці книги.

По батькові? Не обов’язково.

Число і місяць народження? Вітальні телеграми і борги можна щороку надсилати на 15 квітня.

Рік народження? В селі Іванові, за 6 кілометрів від місця народження Степана Руданського, на Вінниччині.

Соціальний стан? Сатирик, тобто людина, яка раніше зробить, а потім думає.

Відношення до військової служби? Був єфрейтором, зрозумів, що не дослужусь до генерала, пішов у письменники.

/З автобіографії О. Чорногуза/

Текст 2. Квартира № 75 розташована на п’ятому поверсі у п’ятому під’їзді будинку. На п’ятий поверх будинку ведуть бетонні сходи. Під час огляду сходів та їх площадок жодних слідів злочину не виявлено. Квартира № 75 розташована від сходів праворуч. Біля дверей квартири на площадці лежить гумовий килимок чорного кольору розміром 30 х 30 см. На килимку та під ним ніяких слідів не виявлено.

Текст 3. Для стилістики важливо чітко розмежовувати поняття загальнонародна мова та літературна мова. Під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимови й наголосу людей, що користуються українською мовою як рідною. Літературна мова виникає на підставі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усному й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації (О. Пономарів).

Текст 4. Тебе взиваємо, правдивого Бога…Не зсилай на нас ні турбот, ні голоду, ні нагальної смерті, огню, щоб не відпали від віри нетверді вірою. Мало нас карай, багато милуй, мало рани, а милосердно лікуй; мало смути, скоро звесели, бо не може наша душа довго стерпіти Твого гніву, як стеблина вогню. Вкороти свій гнів, умилосердися, бо Твоя є сила милувати і спасати. Тому й продовжи ласку Твою для людей Твоїх (Митрополит Іларіон).

Текст 5. Про відчуття меншовартості, яке, ніби вірус, вразило ментальність певної – на жаль, значної – частини наших співгромадян, преса писала чимало. Цьому явищу є історичне пояснення: понад 300 років Україна була позбавлена державності і весь час відчувала на собі важку руку «старшого брата». Будь-який вияв самостійності, будь-який потяг до суверенності придушувався всіма засобами. Щоб виживати, забезпечувати терпиме існування собі, давати освіту дітям, певна частина українців, переважно інтелігенції, змушена була прислужувати і приспівувати північному колонізатору (В. Карпенко).

Текст 6. Ой люди добрі! Що мені на світі Божому робить? Не можна, не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся – та вибирайсь на кубанські степи! Дав же мені Господь сусід – нічого казать! Але ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов’їха. Та що й говорить? Хіба ж ви її не знаєте? Чи є ж така – не то що на селі, а й в цілому світі? Боже мій! Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею; отже ж зачепить! Якби я під землею лежала, вона б мене, капосна, і там знайшла б. А я, собі на лихо, вдалась добра. І, Господи! Я б її до віку не зачепила, якби вона мене не зачіпала (І. Нечуй-Левицький).