Отримання інформації про суб єктів приватного права

Естонії, ст. 45), для того, щоб відстоювати інтереси «конфіденційності» (див., наприклад, Конституції Грузії, ст. 24.4, і України, ст. 32) або щоб відстоювати будь-які інші інтереси, закріплені в законодавстві. Ці обмеження права доступу до інформації проявляються в різних формах у законодавстві майже всіх країн СНД і Прибалтики. Що стосується приватної інформації, то заходи для її захисту від несанкціонованого доступу звичайно передбачені положеннями цивільного й кримінального кодексів. Більшість країн СНД і Прибалтики мають також докладне законодавство, що стосується питань захисту «комерційної таємниці». Визначення того, що становить «комерційну таємницю», закриту для доступу ЗМІ, є найважливішим елементом цих законодавчих схем. На відміну від приватних фізичних осіб, що мають можливість охороняти так звану «приватну» інформацію, комерційні підприємства не мають такі широкі конституційні або законодавчі права, навпаки, їхня інформація розглядається я к об'єкт реалізації права доступу доти, поки вона не потрапляє в особливу категорію «комерційної таємниці». Хоча в деяких країнах відсутнє повне визначення поняття «комерційна таємниця» (наприклад, у Таджикистані), у більшості країн таке визначення вироблене. Звичайно, воно включається у Цивільні кодекси або в окремі закони про комерційну таємницю.

Більшість відповідних законів установлюють також види інформації, які не можуть розглядатися як комерційна таємниця. Серед них — інформація, що відповідно до закону, не може бути доступна ЗМІ, оскільки відноситься до урядових функцій, таких як ліцензування або збір податків, і тому може становити «службову» таємницю. З іншого боку, інформація, що звичайно виключена із системи захисту комерційної таємниці (така як відомості, що стосуються умов праці, відомості про товари, потенційно небезпечні для здоров'я споживача, про продукцію або виробничі процеси, що наносять шкоду навколишньому середовищу) повинна бути доступна для ЗМІ. Однак у цих випадках можна чекати виникнення спорів щодо того, чи дійсно ця продукція або виробничий процес є загрозою здоров'ю або навколишньому середовищу. Що стосується загрози навколишньому середовищу, то межа, до якої можливе застосування режиму комерційної таємниці, визначені у тих Конституціях, у яких міститься вимога про те, щоб така інформація була доступна громадськості (наприклад, Конституція України, ст. 50).