Народна метеорологія дітям

Народна метеорологія є результатом багатовікових спостережень людей за явищами природи. Тому у народ­них передбаченнях погоди є багато раціонального, виз­наного сучасною наукою.

Ще задовго до нашої ери тривалі спостереження за погодою дозволили встановити деякі якісні зв’язки між атмосферними явищами. Згодом виникло багато народ­них прикмет, вони існували у формі коротких правил, не­рідко для кращого запам’ятовування були римовані.

Численні біологічні дослідження доводять, що багато рослин і тварин у процесі еволюції виробили здатність сприймати такі зміни, яких ні людина, ні сучасні мете­орологічні прилади не відчувають. І те, чого людина, ото­чена великою кількістю технічних пристроїв, не помічає зовсім, інші біологічні механізми приймають як зовніш­ні сигнали і відповідно на них реагують. Так, французь­кі вчені Муссе і Вебер на основі досліджень дійшли вис­новку, що у водних басейнах з наближенням зливи з’яв­ляються блукаючі струми. Тому і поведінка деяких риб перед зливою різко змінюється. Деякі рослини також чутливі до сонячної активності і можуть своєчасно по­передити людей про майбутні несприятливі зміни погоди.

Не менш цікавим природним метеорологом є і сама людина. В її організмі виник і вдосконалився в ході ево­люції дуже складний «приймач», здатний сприймати ве­лику кількість подразників, про що свідчать народні прик­мети, пов’язані з реагуванням людини на зміни погоди. Сьогодні багато таких народних прикмет і завбачень під­тверджуються науковими даними. Так, було помічено, що людина, хвора на ревматизм, з підвищеною нервоз­ністю, хворобою серця або легенів, відчуває зміни пого­ди. А коли руки або коліна ломить — буде зміна погоди; коли здорову людину опівдні знемагає сон, буде дощ, і т. ін.

Цікаво і своєрідно розвивалася народна метеороло­гія в Україні впродовж віків. З давніх часів аналізува­лись атмосферні явища, адже стихійні лиха нищили вро­жаї, руйнували будівлі, розмивали шляхи. Врожай ве­ликою мірою залежав від погоди. «Не земля родить, а літо» — говорить народне прислів’я. Адже у минулому безпорадна перед несприятливими явищами природи лю­дина приписувала погоду потойбічним силам: гроза по­яснювалась діями Іллі-пророка, вітер вважали Божим диханням, а град — божою карою за гріхи. Разом з тим у народі здавна виникали прикмети і завбачення погоди, що передавалися з покоління в покоління, перевірялись і доповнювались безпосереднім досвідом людей. Уже в XIX ст. ця наука в Україні досягла значного рівня роз­витку, а народні знання з різних галузей знань були ти­ми вихідними положеннями, які сприяли її інтенсивному розвитку.

Народні знання в галузі метеорології в Україні були пов’язані насамперед з різноманітною господарською діяльністю і грунтувалися на багаторічних спостережен­нях у природі й навколишньому середовищі, що відпо­відно шліфувалися й викристалізовувалися народними «академіками» у прикмети. На цій підставі склався своє­рідний землеробський календар, тобто регламент почат­ку і закінчення сільськогосподарських робіт залежно від погодних явищ.

Про те, що люди дуже уважно і вдумливо спостеріга­ли за найменшими змінами погоди, свідчить і різнома­нітна народна метеорологія. Так, годиною називалась ясна сонячна погода, негодою — погана погода, сльота. Відповідають кліматичним умовам України і залежним від них явищам усі українські назви місяців: січень, лю­тий, березень... Зиму називали погожою, хазяйською, коли вона була помірно холодною; сирітською — якщо були незначні морози; гнилою — коли була малосніжною, з частими відлигами; а зиму із сильними морозами, заві- рюхами та заметілями називали лютою, забійною.

Народні метеорологічні знання були активними по­мічниками у господарстві селян. Разом з тим народна метеорологія включає цілий ряд забобонів, пов’язаних з релігійними уявленнями людей. До них належать різ­номанітні ворожіння на погоду і врожай, які склали основу «народного прогностика». Наводимо його зміст:

Стрітення. Ясна і тиха погода в цей день (15 лютого) віщує добрий урожай у полі і роїння бджіл. Вітер в цей день — погана ознака. Відлига — чекай пізньої осені; бе­режи кашу і хліб, бо в поле вийдеш не скоро.

Як на стрітення півень нап’ється води з калюжі, то набереться господар біди.

Юри. Бджоли злітаються до вуликів — незабаром дощ, сидять на стінках вуликів — на сильну спеку. Якщо вранці трава суха — до ночі чекай дощу. Вранці туман стелиться по воді — буде гарна погода.

Мефодія. Якщо в цей день дощ, то буде йти ще сорок діб. Жаби розквакались — перед дощем, скачуть по су­ші — також. Мурашки ховаються в купи — чекай силь­ного вітру, дощу, грози.

Івана Купала. В ніч на Івана Купала (7 липня) зо­ряно — буде багато грибів. Якщо на Купала гроза, мало вродить горіхів, і ті будуть порожні.

Самсона. На Самсона дощ — через сім тижнів знову дощ буде.

Петра і Павла. На 12 липня перестає кувати зозуля, не чути більше солов’я. Жовті, як мідь, хмари — на дощ. «Грає» місяць на врожай.

Гаврила. Суха погода віщує гарну осінь.

Мокрини. За цим днем прогнозували, якою буде осінь. Якщо йтиме дощ, то мокрою, якщо світитиме сонце — сухою. Дощовий день також віщував: наступного року вродять жита, але літо буде мокрим.

Ілля. Вважалося, що це одне з найбільших літніх свят (2 серпня), бо з Іллею пов’язували закінчення жнив. То­му казали: «Жнива кінчаються, осінь починається», або: «У цей день до обіду літо, а після обіду — осінь».

Марії Магдалини. Великі роси — льон буде сірий.

Бориса і Гліба. Перше таке свято було 25 травня. Осінній Борис і Гліб завершував дозрівання всіх хлібів, починався період збирання грибів. Борис і Гліб сіють ранній хліб.

Анни. За цим днем передбачали зиму: якою буде по­года до обіду, така зима до грудня, а яка по обіді, то така після грудня; якщо ранок буде холодний, то і зима сувора; йде дощ — часто випадатимуть сніги.

Сили та Силуана. Вже можна було починати сіяти озимину.

Маковія і Першого Спаса. З цим днем (14 серпня) пов’язували закінчення літа, освячували в храмах го­ловки маку. Це останній день, коли можна було робити хліборобські толоки. З цього часу починали відлітати у вирій ранні птахи.

Спасівка. До Спасівки бджола робить на пана, а піс­ля Спасівки — на себе.

Спас Другий, або Великий (19 серпня). «Прийшов Спас — держи рукавиці про запас!»; «Як прийде Спас, то комарам урветься час, а як прийде Пречиста (21 жовт­ня) — забере їх нечиста».

Мирона. За цим днем завбачали січень.

Лаврентія. Якщо на ставках вода тиха, то осінь буде спокійна, а зима — без завірюхи.

Михея. Буря цього дня — на непогідний вересень.

Перша Пречиста і Успіння. Після Успіння вже почи­нається «молоде» бабине літо, що триває до 11 вересня. Якщо цієї пори погода гарна, то «старе» бабине літо буде непогідним.

Третій Спас, або після Успіння. Починається відліт ластівок. «Після Успіння прийшло — сонце на осінь пі­шло». Відліт журавлів у цей день віщує ранню зиму.

День 14 вересня — свято Семена Стовпника, вважа­лося основним для визначення погоди і врожаю на рік. Казали, що «Семен Стовпник пускав погоду на 12 міся­ців». Яка в цей день буде погода перед полуднем — така буде і весною; погода за період «перед полуднем — з по­лудня» вказувала погоду на літо; яка буде «з полудня до вечора» — така буде восени; погода від початку вечора до ночі вказувала на погоду взимку. Дванадцять днів після свята Семена Стовпника вказували погоду на всі 12 місяців року. Починаючи від цього свята гуцули вва­жали, що кожний осінній і зимовий місяць вказує погоду на відповідний весняний і літній місяць. Разом з гуцуль­ськими календарями від Семена Стовпника йде погода осінніх і зимових місяців в один бік аж до Стрітення (в той день вертаються птахи з теплих країв), а від Стрітення погода йде назад, до Семена Стовпника, і йде від­повідно до погоди осінніх і зимових місяців. Таким чи­ном, ці два свята були ніби рубежами осінньо-зимового періоду. Існували й інші варіанти визначення погоди в день Семена Стовпника. Вважалось, якщо в цей день хмарно, то хмарним буде весь рік, якщо вітер — то віт­ряним.

Чимало прикмет виникло завдяки спостереженням за тваринами, птахами, комахами. Так, бджоли перед него­дою ховаються, бо вона часто несе їм загибель: крила комах зволожуються перед дощем, стають важчими, і вони опускаються в нижчі шари повітря, де їх ловлять птахи і навіть риби над поверхнею води. Через те набули поширення такі прикмети: «Ластівки літають низько — на дощ», «Риби викидаються з води і ловлять комах — на дощ, на негоду», якщо бджоли не вилітають з вули­ків — слід чекати дощу; перед негодою мурашки закри­вають більшість входів у мурашник тощо.

Відомо, що тварини використовуються як своєрідні метеорологічні прилади. Подекуди в банках з водою спе­ціально тримали жаб і за їх поведінкою визначали по­году. Спостерігаючи життя рослин, люди помітили, що окремі з них розкривають своє листя або квіти у теплу погоду і закривають у холодну або в негоду. Дуже по­ширеною в Україні є прикмета про те, що «квіти силь­ніше пахнуть перед дощем», що цілком вірно. Адже за цих умов рослини погано випаровують воду, випарову­ються лише ароматичні пахучі речовини — ефірні мас­ла. Це ще раз підтверджує, що жива природа є неперевершеним метеорологом.

Формуючи особистість дитини, розвиваючи її, не мож­на обійтися без культурної спадщини рідного народу. Тому чималу увагу треба приділити прикметам, роботі з ними. При цьому педагог повинен обов’язково враху­вати вік дітей, особливості сприймання і засвоєння знань, уявлень, очевидність явища, можливість порівняння і зі­ставлення, доступність для самостійних висновків та практичних дій. Основна умова використання народних прикмет — наявність у дітей чітких усвідомлених знань про об’єкти та явища природи. А як довести дітям до­стовірність прикмет, навчити передбачати погоду? Для цього їх необхідно навчити спостерігати за тваринами і рослинами; перед поясненням нового завжди зверта­тись до досвіду дітей, їхніх знань, нагадувати відповід­ні епізоди із спостережень, прогулянок та екскурсій.

Основні завдання роботи з дітьми: продовжувати вчи­ти розпізнавати рослини найближчого оточення: розріз­няти квіти, листя, кору, колір і забарвлення, місце, де вони ростуть. Дати уявлення про те, що життя метеликів і жуків пов’язане з умовами погоди. Формувати стійкий Інтерес до пізнання єдності між рослинами і тваринами, поведінки рослин і тварин у зв’язку із змінами погоди.

Відомо, що життя наземних комах так чи інакше по­в’язане з життям рослин, які дають їм їжу — нектар, пи­лок, плоди, листя, стебла або коріння, а також притулок. Як живі барометри на ділянці дитячого садка висаджу­ють смородину, жимолость, буркун. Якщо раптом квітки цих рослин запахтіли — чекай дощу. Перед дощем, коли повітря стає вологішим, кожна квітка виділяє краплини запашного нектару. Саме він приваблює велику кількість комах. У суху погоду комах на цих рослинах не побачиш. Якщо бджоли роєм гудуть на горобині і жасмині — на завтра буде ясний день. їх квіти виділяють нектар у суху погоду. Так само слід організувати спостереження за трав’яними рослинами — фіалкою, волошкою лучною, со­бачою кропивою, буркуном. Вони також виділяють нек­тар у суху погоду.

З рослин, які виділяють нектар перед дощем, заслу­говує на увагу сон-трава (дрімота). На ніч у похмуру погоду, на дощ квітки еону закриваються, нахиляючись до землі, ніби засинають. З цією особливістю пов’язана українська назва рослини — сон-трава. Якщо на квітках еону звечора сидить багато метеликів, це означає, що квіти виділяють багато нектару і завтра слід чекати до­щу. Вона реагує на дощ за 10—12 годин. У гарну погоду метелики на стулені пелюстки не сідають. З метеликів дітям показують на рослинах білана жилкуватого, жа­лібницю, бражника, павичеве око та ін.

Цікаво проводити спостереження за калами: перед потеплінням у холодну погоду або перед дощем на кін­чиках листя утворюються прозорі краплини. На відкри­тому грунті аналогічною поведінкою відрізняється також канна. Якщо на її широкому листі зранку з’являються прозорі краплі — вдень буде дощ.

З водяних рослин для спостереження слід узяти стрі­лицю, плакун-траву, їжачу голівку, частуху. Перед на­ближенням дощу на кінчиках листя цих рослин утворю­ються краплі води.

Якщо дитячий садок наближений до водойми, то спо­стереження за прибережними рослинами значно поглиб­люють уявлення дітей про барометри в рослинному світі.

Допомагають визначити погоду і квіти кульбаби. Спо­стереження на лузі або галявині, де жовтіють їхні су­цвіття, покажуть дітям: якщо в небі сонце, а квіти кульбаб закриті, - буде дощ. Можливі зворотні реакції: на небі пробігають хмари, а квіти відкриті, отже, дощу не буде. Увагу дітей слід привернути до кульбаби, яка вже відцвіла: у суху погоду її пушинки розлітаються від найменшого подиху вітру, у негоду квітка складає пу­шинки, як парасольку, тоді дощ або вітер не зрушить їх з місця.

Аналогічні спостереження слід провести під час ці­льової прогулянки до водойми. Біле латаття реагує не лише на зміну погоди, а й на висоту сонця над горизон­том. І коли очікується дощова погода, квітки білої лілії не розкриваються зовсім.

У саду або на квітнику аналогічно поводяться нагід­ки, мальви, троянди, шипшина: перед дощем вони не розкривають своїх пуп’янків, а листки мальви ніби в’я­нуть.

На лузі увагу слід привернути до будяка, лопуха, конюшини лучної. Перед дощем колючки будяка щіль­но притискаються до головки і стають «незлими», а в ло­пуха зворотна реакція: перед дощем листочки, які ото­чують його кулясті головки-суцвіття, набухають, їх гач­ки розпрямляються і стають менш чіткими; в конюшини листки опускаються і складаються, як парасолька. До дерев—провісників погоди належать каштан, клен, біла і жовта акація.

Для ознайомлення дітей з тваринним світом вихова­тель планує такі завдання: навчити дітей розрізняти птахів за розмірами, забарвленням, звуками, які вони видають, назвою; розрізняти і називати комах, жуків, метеликів, комарів; формувати уявлення про те, що во­сени вони зникають, а деякі птахи відлітають. Навесні птахи повертаються з теплих країв, будують гнізда, ви­водять пташенят. З потеплінням з’являються комахи.

У дітей вже є уявлення про диких і свійських тварин, особливості їх зовнішнього вигляду, способи живлення. Основну увагу в процесі спостереження слід звернути на зв’язки, які існують між тваринами і рослинним сві­том, виявляються в характерних діях тварин. Програм­ні завдання спостережень слід реалізувати в різні пори року, що забезпечить логічну послідовність сформованих уявлень, практичне застосування набутих знань.

Особливо цікаві павуки. їх дуже багато восени. Ти­повим явищем у вересні є летюча павутина. Звідки вона береться? Чому з’являється восени? Масовий літ паву­ків — ознака гарної погоди, теплого «бабиного літа». Та павуки дуже чутливі до змін вологості повітря. Навіть у гарну погоду, ще коли світить сонце, вони відчувають збільшення у повітрі концентрації водяної пари. Це по­значається на їх поведінці. Вранці перед дощем павуки не залишають своєї домівки і не виходять на полюван­ня. Перед дощовою погодою павуки не плетуть нового павутиння. А от коли ввечері павук вийшов зі свого схо­вища і почав плести нові сіті, то завтра буде тепла, гар­на погода. Перед похолоданням павуки також посилено плетуть павутиння, чим гарантують собі виживання в голодну пору року.

У всі пори року привертають до себе увагу дітей ве­ликі птахи, які прилітають на територію дитячого сад­ка. Цікава поведінка ворони, галки, сороки, грака. Зміст спостережень доцільно спрямувати на пізнання єдності у змінах неживої природи з діями, рухами, поведінкою тварин. Наприклад, спостерігаючи за сірою вороною, слід звернути увагу на її поведінку перед дощем: вона сідає на сук або паркан, настовбурчує пір’я, зіщулюєть­ся, опускає крила і сидить, немов столітня бабуся. Си­дить і кряче. Голос у неї в цей час глухий, трохи хриплу­ватий.

А коли взимку ворони збираються цілою зграєю, літають, кружляють і крячуть, чекай снігу або морозу. Ворона завжди ховає дзьоб під крило перед морозом, на холод. Кряче взимку — на заметіль. Якщо ж ворони влітку літають високо, попід хмарами — на негоду. Вліт­ку ворона купається на дощ. А купання ворони ранньою весною — на тепло. Цікаво звернути увагу дітей і на те, як сидять ворони. Якщо вони всі сідають головою в один бік та ще й силкуються сісти на сук, товстіший і ближчий до стовбура дерева, то треба чекати вітру. І по­віє він з того боку, в який ворони повернули голови. Дітям слід пояснити, що всі птахи сідають і летять про­ти вітру. Якщо вітер дме їм услід, ззаду, вони мерзнуть, тому що він пробиває їм пір’я.

Цікаво спостерігати за галкою. її поведінка вказує на суттєві зміни погоди. Так, якщо влітку після галасу галки поховались, слід чекати грози. Взимку галки зби­раються надвечір зграєю і галасують на ясну погоду, на потепління. Перед морозами ворони і галки сідають на верхівки дерев, а от перед вітряною погодою — на ниж­ні. Якщо ворони та галки сидять на снігу — це на від­лигу.

Цікавим об’єктом для спостереження є сороки. Ці птахи дуже обережні, чутливі і спостережливі. В лісі сорока скрекотінням повідомляє лісових мешканців про появу людини, собаки або дикого звіра. З дітьми варто провести спостереження за поведінкою сороки в різні пори року і в різну погоду. Так, коли сороки взимку лі­зуть під стріху — буде хурделиця, а якщо поводяться галасливо — буде негода.

Чимало цікавого можна побачити і під час спостере­жень за граками. Увагу дітей слід звернути на те, що граються вони на гарну погоду. А коли високо в’ються і падають стрілою на землю — буде дощ. На зміну пого­ди граки особливо галасливі, збентежені. Спостерігаю­чи за цими птахами влітку, слід пам’ятати: граки «па­суться» в траві на дощ. Це тому, що перед дощем там більше комах і ловити їх легше.

Чимало спостережень можна провести за поведін­кою жвавих, спритних, всюдисущих горобців. У гарну погоду вони веселі, рухливі, часом задиркуваті. Та ось ви помітили, що горобці стали кволими, принишклими, сидять, настовбурчивши пір’я. Дітям слід пояснити, що так вони поводяться перед дощем. Улітку можна спосте­рігати, як горобці купаються у поросі. Це також на дощ. Вихователь має пам’ятати, що тепло і висока вологість повітря підвищують активність усіляких надшкірних шкідників: щоб позбутися їх, горобці посилено прийма­ють пилові ванни. Якщо горобці зацвірінькали й по­жвавішали під час тривалої негоди — чекай на ясну погоду.

Привертають до себе увагу горобці і взимку. Якщо горобці сидять на деревах чи будівлях тихо-тихо — бу­ти снігу без вітру, а дружно зацвірінькали — на потеп­ління. Перед посиленням морозів поведінка птахів май­же така, як і в період підготовки до виведення пташе­нят: збирають пух, пір’я, тягнуть їх до своїх схованок.

Цікава для спостереження курка. Кури перед дощем купаються в піску, лопотять крильми, перебирають пір’я, обскубуються, кудкудачуть. Якщо ж кури сідають під навісом чи в саду або в сараї якомога вище, невдовзі буде дощ. Взимку, перед сильними морозами, кури рано сідають на сідало і мостяться якомога вище — там теп­ліше.

Організовуючи спостереження за дитинчатами свій­ських птахів, слід звернути увагу дітей, як квочка перед дощем заводить своїх курчат у сховище або ховає їх під крильми. Сама вона не боїться вологи: у неї всі пір’їни змащені жиром. Маленькі курчата, які вкриті не пір’­ям, а лише пухом, під дощем можуть одразу промокну­ти, застудитися і загинути. Часом ще й дощу немає, од­нак спрацьовує материнський інстинкт, і квочка дбай­ливо збирає і ховає пташенят. Якщо ж кури не хова­ються від дощу, то він буде не сильний.

Цікавим об’єктом для спостережень є півень. Якщо він у дворі взимку стоїть на одній нозі, буде мороз. Як­що влітку раптом починає кукурікати, треба чекати до­щу. А от коли в похмуру дощову погоду з самого ранку починають співати півні — буде ясно.

У житті котів і собак теж багато цікавого пов’язано із змінами погоди. Якщо собака щулиться і лежить клу­бочком — на холод. А коли діти спостерігають, як вона простягається на землі і лежить або спить, розкидавши ноги, слід пояснити, що це на тепло. Влітку собака мало їсть, багато спить; качається по землі — на дощ.

Привертає своєю поведінкою увагу дітей кішка. Особливо цікаво спостерігати за нею, коли вона лягає посеред кімнати, розтягується і спить. Дітям слід пояс­нити, що така поведінка кішки збігається з потеплінням погоди. Перед дощем і холодами кішка вибирає місце якомога вище і тепліше, згортається клубочком, затуляє мордочку лапкою і спить.

Якщо кішка вмивається, лиже лапку, тоді треба че­кати на ясну сонячну погоду, а от коли шкребе підлогу, дряпає кігтями шкіру, значить, буде вітряно, дощ або заметіль взимку. Перед негодою кішка тягнеться до во­ди і хлебче її більше звичайного. Однак вона себе так поводить і тоді, коли хоче просто почухатися, вмитися або погострити зубки.

Серед свійських тварин, які можуть стати об’єктом цікавих спостережень, є кози, свині, корови, коні. Дітям слід пояснити такі факти із життя цих тварин, які по­в’язані із змінами в неживій природі. Якщо кози спокій­но випасаються на лузі, погода буде гарна;" ховаються під дах — чекай дощу.

При ознайомленні із свиньми також слід звернути увагу на те, що коли тварини верещать — буде негода, а коли чухаються, труться, качаються — чекай тепла. Корови перед дощем підводять голову вгору, нюхають і глибоко вдихають повітря, облизують губи.

Кінь привертає увагу численними характерними ли­ше для нього діями. Так, перед дощем тварина хропе, форкає, трусить головою і закидає її вгору. Відчуваючи дощ влітку, а сніг взимку, коні лягають на землю і качаються через спину.

Отже, народна метеорологія — то своєрідна життєва школа природи для маленької дитини.

Запитання для повторення

1. Що таке народна метеорологія?

2. Що таке прикмета, яке її походження?

3. Які народні прикмети ви знаєте?

4. Як використовують народну метеорологію в роботі з дітьми?

Практичні завдання

1. Виготовте альбом народних прикмет, відповідних порам року.

2. Доберіть літературні твори, в яких згадуються народні при­кмети (В. Скуратівський, О. Волосюк та ін.).

3. З’ясуйте відповідно до запропонованої методики знання та розуміння дітьми народних прикмет.

4. Складіть тлумачний словник архаїзмів, історизмів та інших незрозумілих слів з урахуванням їх регіональних особливостей.