Розлади емоцiй проявляються в їх ослабленнi, посиленнi i збоченнi

Апатія - ослаблення емоцiй, проявляється байдужiстю до навколишнього i свого положення, супроводжується рiзким падiнням рухово-вольової активностi.

Депресія - патологiчно пригнiчений, меланхолiчний, болiснонудний настрiй з посиленням астенiчних i негативних емоцiй, проявляється безвихiддю, смутком, глибоким сумом, може виражатись вiдчуттям тяжкостi в груднiй клiтцi («передсерцева туга»). Притаманнi сповiльнення мислення, з вiдчуттям провини, небажанням жити. До терапевтiв такi хворi часто звертаються зi скаргами на розлад сну, зниження ваги, втрату апетиту, порушення ритму серцебиття i дихання, головнi болi, порушення функцiї шлунково-кишкового, серцево-судинного трактiв - в таких випадках говорять про соматизовану депресiю.

Тривога - переживання неясної, невизначеної небезпеки. Характеризується неприємними вiдчуттями неспокою, напруження, нервозностi, вiдчуттям небезпеки, неясної загрози у супроводi гормональної i вегетативної активацiї. Породжує нестачу впевненостi у собi, подразливiсть, поступливiсть, зниження самопочуття, почуття вини. Незначний рiвень тривожностi може сприяти успiшнiй дiяльностi, тодi як високий рiвень знижує її ефективнiсть, призводить до дезорганiзацiї поведiнки i стресових захворювань.

Страх - переживання безпосередньої, конкретної загрози для себе.

Фобії - нав’язливi страхи, якi людина не може перебороти, незважаючи на таке бажання.

Дисфорія - напад незадоволення собою i навколишнiм на фонi зниженого настрою з вiдтiнком подразливостi, злобностi, часто агресивностi.

Ейфорія - патологiчно пiдвищений, веселий, благодушний настрiй.

Практичні поради щодо поведінки медичного працівника по відношенню до пацієнтів з розладом емоційного стану:

1. При огляді хворого звертайте увагу на вираз обличчя, особливостi мови, на погляд і тембр голосу. Навчіться визначати їх емоційний стан.

2. При бесiді розпитуйте про настрiй хворого. Мають значення мiмiка i пантомiмiка (швидка, повiльна, скупа). Пiдводячи пiдсумки, оцiнюйте ступiнь емоцiйно-моторної врівноваженостi.

3. Навчіться розпізнавати психологічні маски страху.

4. Відволікайте хворого від важких думок і переживань. Намагайтесь викликати стенічні і позитивні емоції у хворого.

5. Навчіться розрізняти нестриманість хворих, зумовлену астенізацією нервової системи.

6. Будьте тактовними, оцінюючи душевний стан хворого.

7. Навчіться регулювати і свій емоційний стан. Виробляйте і розвивайте у собі здатність до емпатії та потребу в ній.

Стрес - стан надмірно сильної і тривалої психологічної емоційної напруги, що виникає у важких ситуацiях, при фiзичних i розумових перевантаженнях, необхiдностi приймати швидкi i вiдповiдальнi рiшення. Стреси властиві для рiзної людської дiяльностi: трудової, учбової, iгрової, спортивної, у взаємо-стосунках мiж людьми, у рiзних моральних конфлiктних ситуацiях. Стреси призводять до фiзичних змiн i порушень поведiнки. Вони негативно впливають на здоров׳я людини, на відчуття благополуччя, на задоволеність життям.

Фiзiологiчнi змiни при стресах: прискорення серцебиття i дихання, пiдвищення артерiального тиску. При сильному стресi змiнюється поведiнка у виглядi загальної реакцiї збудження рiзного ступеня вираженостi, дезорганiзацiї поведiнки (неупорядкованi, некоординованi рухи, незв’язна мова), спостерiгаються розгубленiсть, важкiсть переключення уваги. Можуть виникнути загальна загальмованiсть, пасивнiсть, змiни у поведiнцi. Можливi помилки сприйняття, пам’ятi, уваги, мислення.

При слабкому стресi подiбних порушень не спостерiгається, а навпаки, виникає загальна фiзична зiбранiсть i органiзованiсть, активацiя дiяльностi, яснiсть i чiткiсть думок, винахiдливiсть. До повторних стресiв людина поступово звикає, пристосовується.

Фізіологічні механізми стресу:

По-перше: У корі головного мозку сформувалося інтенсивне стійке вогнище порушення, яке підкоряє собі всю діяльність організму. Для заспокоєння необхідно ліквідувати дану домінанту чи створити нову, конкуруючу. Отже, кожному з нас не заважає мати певне хоббі, що відкриває шлях позитивним емоціям.

По-друге: при стресі збуджується одна з глибинних структур мозку – гіпоталамус, що змушує прилеглу особливу залозу – гіпофіз – виділити в кров велику порцію адренокортикотропного гормону ( АКТГ ). Під впливом АКТГ нирки виділяють адреналін і інші фізіологічно активні речовини (гормони стресу), що викликають багатобічний ефект: швидкість скорочування серця, підвищення кров׳яного тиску, створюються умови для інтенсивного м׳язового навантаження.

Фiзiологiчнi змiни при стресах: прискорення серцебиття i дихання, пiдвищення артерiального тиску. При сильному стресi змiнюється поведiнка у виглядi загальної реакцiї збудження рiзного ступеня вираженостi, дезорганiзацiї поведiнки (неупорядкованi, некоординованi рухи, незв’язна мова), спостерiгаються розгубленiсть, важкiсть переключення уваги. Можуть виникнути загальна загальмованiсть, пасивнiсть, змiни у поведiнцi. Можливi помилки сприйняття, пам’ятi, уваги, мислення.

При слабкому стресi подiбних порушень не спостерiгається, а навпаки, виникає загальна фiзична зiбранiсть i органiзованiсть, активацiя дiяльностi, яснiсть i чiткiсть думок, винахiдливiсть. До повторних стресiв людина поступово звикає, пристосовується.

Фрустрацiя - одна iз форм стресу: це емоцiйний стан переживання невдачi, яка виникла внаслiдок нездоланої перешкоди на шляху задоволення будь-яких потреб. Фрустрацiя призводить до змiни настрою i поведiнки людини.

Вчені відрізняють три стадії стресу: тривога, адаптація та виснаження.

Тривога - це сигнал небезпеки, що ще не реалізована.

Якщо причина хвилювання продовжує діяти, на певний час людина ніби звикає і на цьому етапі організм адаптується до стресу.

Третя стадія є руйнівною, якщо причина не усунена, наступає виснаження, і людина хворіє, її захисні сили виходять із рівноваги, відбувається своєрідна “поломка організму”

Воля - здатнiсть людини до свiдомого i цiлеспрямованого регулювання своєї дiяльностi i вчинкiв, пов’язаних iз подоланням труднощiв i перешкод. Подолання перешкод i труднощiв потребує так званого вольового зусилля - особливого стану нервово-психiчного напруження, яке мобiлiзує фiзичнi, iнтелектуальнi i моральнi сили людини.

Свобода волi - незалежність людських вчинкiв вiд зовнiшнiх втручань.

Вольова активнiсть притаманна лише людинi, котра, як активна істота, не лише сприймає навколишнiй свiт i деяким чином вiдноситься до нього, але й реагує на нього, сприяючи i перебудовуючи його зi своєю метою.

Воля виражається у тому, наскiльки людина здатна долати перешкоди i труднощi, керувати своєю поведiнкою, пiдкорювати свою дiяльнiсть вiдповiдним завданням на шляху до мети. Першокласник, свiдомо вiдмовившись вiд спокуси дивитися дитячий мультфiльм, виконуючи незакiнченi уроки, тренує тим самим волю. Воля проявляється у всiх видах дiяльностi людини: праця неможлива без вольового зусилля.

Потреба діяльності - необхiднiсть, яку вiдчуває людина з метою збереження себе як живої системи, самовiдтворення та забезпечення рiзних видiв активностi.

Складнi види дiяльностi вiдповiдають не одному, а декiльком одночасно дiючим мотивам, якi можуть взаємодiяти i утворювати розгалужену систему мотивацiї вчинкiв. Діяльність людини напряму залежить від її життєвих установок, пріоритетів.

Вольовий акт - це вимушена дiя. I.М. Сєчєнов теоретично обгрунтував рефлекторну природу всiх вимушених дiй людини, якi є вiдображенням зовнiшнiх впливiв.

У переднiй частинi кори головного мозку знаходиться рушiйна зона, вiдповiдальна за рухи, а у заднiй частинi - зони, що забезпечують прямий зв’язок iз зовнiшнiм середовищем. Цi зони являють собою кірковi кiнцi аналiзаторiв. Ближче до передньої частини кори головного мозку вiдбувається органiзацiя рухових актiв (забезпечується їх точнiсть i координацiя, вiдбувається об’єднання окремих рухових актiв у складну систему цiлеспрямованої поведiнки).