Цілі заняття

Пізнаючи навколишній світ і змінюючи його, людина не байдуже ставиться до того, що відбувається в ньому. Предмети та явища світу, події власного життя, стосунки з іншими людьми переживаються людиною, викликаючи у неї різноманітні переживання, в яких виявляється її суб׳єктивне ставлення до того, що діється навколо неї.

План заняття.

Емоції та почуття. Фізіологічне підґрунтя. Вищі почуття.

Воля. Довільні дії та їхні особливості.

Стрес, поняття та ознаки. Стадії стресу, види стресу.

Способи подолання стресу.

Цілі заняття.

Знати:

Ø визначення почуттів та емоцій

Ø фізіологічні механізми емоцій

Ø класифікацію видів емоцій та почуттів

Ø визначення волі

Ø етапи вольової дії

Ø вольові якості особистості

Ø поняття про вольове зусилля та силу волі

Ø визначення стресу, його характеристики

Ø етапи стресу

Вміти:

Ø пояснити функції емоцій та їхній взаємозв’язок з іншими психічними процесами

Ø за зовнішніми проявами визначати вираження емоційних переживань

Ø враховувати вольові якості особистості, емоційний стан пацієнта в процесі лікування

Ø зробити висновки щодо отриманих знань

Ø характеризувати види стресу

Пізнаючи навколишній світ і змінюючи його, людина не байдуже ставиться до того, що відбувається в ньому. Предмети та явища світу, події власного життя, стосунки з іншими людьми переживаються людиною, викликаючи у неї різноманітні переживання, в яких виявляється її суб׳єктивне ставлення до того, що діється навколо неї. Ці різноманітні переживання називають емоціями і почуттями.

Емоції - суб’єктивний стан людини, що виникає внаслiдок впливу зовнiшнiх чи внутрiшнiх подразникiв i виявляється у формi безпосереднiх переживань (задоволення чи незадоволення, радiсть, страх, гнiв).

Емоцiї вiдiграють важливу роль у набуттi iндивiдуального життєвого досвiду. Виконуючи роль негативного чи позитивного пiдкрiплення, вони сприяють виробленню активних форм поведiнки. Таким чином, емоцiї є засобом пiдвищення пристосувальних можливостей органiзму, а також одним iз головних механiзмiв внутрiшньої регуляцiї психiчної дiяльностi i поведiнки, що спрямованi на задоволення потреб органiзму.

Емоцiї є компонентом усiх стадiй органiзацiї поведiнки людини рiзного ступеня складностi i цiлеспрямованостi. Вираженiсть емоцiй у кожного iндивiдуальна i залежить вiд наявностi перешкод для досягнення мети.

Фізіологічною основою емоцій, за вченням І.П. Павлова, є безумовні рефлекси. Емоцiї виникають за рахунок первинної активацiї емоцiйних структур мозку. Збудження одних структур викликає появу позитивних емоцiй, якi органiзм намагається посилити, подовжити, повторити. Активацiя iнших структур супроводжується негативними емоцiями, якi органiзм намагається лiквiдувати чи ослабити.

У формуваннi емоцiй беруть участь фiлогенетично давня кора, пошкодження чи видалення якої рiзко посилює чи знижує емоцiйну реактивнiсть, а також неокортекс. Пiдкірковi емоцiйнi центри чинять на кору великих пiвкуль висхiднi активiзуючi впливи. Кірковi нейрони, в свою чергу, обробляючи iнформацiю, що надходить до них iз внутрiшнього i навколишнього середовища, обумовлюють включення емоцiй до цiлiсних поведiнкових актiв.

В основi фiзiологiчних механiзмiв вищих емоцiй лежать стiйкi системи зв’язкiв у корi.

Характерною ознакою емоційних переживань є їх полярність. Кожне з них має явно виражений позитивний чи негативний відтінок. Значення негативних емоцiй полягає в тому, що вони спонукають органiзм до подолання перешкод, що заважають задоволенню потреб. Задоволення потреб спричинює виникнення позитивної емоцiї (задоволення, радостi). Позитивнi емоцiї виконують функцiю «нагороди» за успiхи в дiяльностi, спрямованої на задоволення наявних проблем людини.

Емоцiї виникають за рахунок первинної активацiї емоцiйних структур мозку. Збудження одних структур викликає появу позитивних емоцiй, якi органiзм намагається посилити, подовжити, повторити. Активацiя iнших структур супроводжується негативними емоцiями, якi органiзм намагається лiквiдувати чи ослабити.

Сильнi емоцiї пов’язанi зi змiною кровообiгу: в станi страху, гнiву людина блiдне, тому що кров вiдтiкає вiд зовнiшнiх покривiв шкiри. Вiд сорому чи збентеження людина червонiє, кров приливає до обличчя. Страх посилює потовидiлення, серце починає посилено битися, чи, навпаки, «завмирає». При гнiвi i радостi збiльшується частота дихання. Емоцiї проявляються i в виражених рухах: мiмiцi (виражені рухи обличчя) i пантомiмiцi (виражені рухи усього тiла - поза, жести), а також у так званiй вокальнiй (голосовiй) мiмiцi (iнтонацiя, виражені паузи, пiдвищення чи зниження голосу, смисловi наголоси). Для вираження найбiльш складних i глибоких емоцiй людство створило мистецтво: музику, живопис, скульптуру, поезiю. Твори мистецтва, вiдображаючи великi почуття художникiв, письменникiв, композиторiв, завжди бентежать, викликають у людей вiдповiднi емоцiйнi реакцiї.

Протопатичнi або нижчi емоцiї - пiдкірковi, таламiчнi, фiлогенетично бiльш стародавнi, елементарнi (задоволення почуття голоду, спраги, статевих вiдчуттiв). Пов’язанi з iнстинктами, первiсними потягами та їх задоволенням.

Епiкритичнi чи вищi («почуття») є кірковими, притаманними лише людям, фiлогенетично бiльш молодими: виникають на протязi соцiального життя, суспiльних вiдносин, трудової дiяльностi. До них вiдносяться почуття iнтелектуальнi (цiкавостi, почуття нового), моралi (товариськiсть, патрiотизм, почуття обов’язку, совiстi), естетичнi (почуття прекрасного).

Звичайно у людини вищi емоцiї переважають над нижчими i мають вирiшальну роль у життi.

Позитивнi (задоволення, радiсть, впевненiсть, захоплення, гордiсть, довiра, симпатiя, повага, кохання, вдячнiсть, нiжнiсть, зворушення, самовдоволення, зловтiха, почуття задоволеної помсти, почуття полегшення, почуття емпатії: співпереживання, співчуття).

Негативнi (незадоволення, горе, туга, печаль, вiдчай, смуток, тривога, страх, жалiсть, образа, прикрiсть, гнiв, обурення, ненависть, неприязнь, заздрiсть, злоба, злiсть, ревнощi, жах, недовiра, сором, розгубленiсть, ярiсть, вiдраза, зневага, розчарованiсть).

Нейтральнi (цiкавiсть, здивування, подив, байдужiсть, спокiйно-споглядальний настрiй).

Стенiчнi (пiдвищують тонус органiзму) ті, що покращують життєдіяльність людини, посилюють її енергію, спонукають до діяльності.

Астенiчнi (знижують тонус органiзму) такі, що пригнічують людину, послаблюють її активність.

Деякi емоцiї можуть виявитися як в стенiчнiй, так i в астенiчнiй формi, в залежностi вiд типу нервової системи i вольових якостей людини. Наприклад, горе може викликати безпорадний, пригнiчений стан, людина нiби цiпенiє, а у iншої людини горе може виявлятися в бурхливiй реакцiї. Страх може паралiзувати одну людину, послабити її духовнi сили, а у iншої - мобiлiзує фiзичнi i розумовi сили, робить її кмiтливою i винахiдливою, дiї - швидкими i точними. Бурхлива радiсть - емоцiя стенiчна, оскiльки вона викликає у людей приплив сил i потяг до дiяльностi. Радiсть тиха i спокiйна звичайно розслаблює. Вольова людина завжди намагається володiти своїми емоцiями, особливо якщо вона усвiдомлює їх негативне значення для суспiльства.

Емоцiї можуть виникати як на основi внутрiшнiх потреб (ендогенний шлях), так i внаслiдок зовнiшнiх подразникiв чи пiзнавання суб’єктом певних подразнень зовнiшнього середовища (екзогенний шлях), тобто на основi механiзмiв пам’ятi. Зовнiшнi впливи можуть суттєво змiнювати емоцiї, якi виникли ендогенно.

1. Реактивнi - виникають в якостi реакцiї на зовнiшнiй стимул. Наприклад, почуття радостi, як реакцiя на приємну звiстку, почуття туги чи вiдчаю при звiстцi про трагiчну для людини подiю.

2. Вiтальнi - переживання, пов’язанi зi змiною бiотонусу органiзму, функцiонування систем, якi беруть участь у реалiзацiї емоцiйних реакцiй.

Настрiй - це вiдносно слабкий емоцiйний стан, що захоплює на деякий час всю особистiсть i вiдображається на дiяльностi, поведiнцi людини. Настрiй може бути довготривалим, стiйким, продовжуватись днями, тижднями, мiсяцями i захоплювати цiлий перiод життя людини. Вiн може бути стенiчним або астенiчним, реактивним чи вiтальним, радiсним чи сумним, гнiвним чи добродушним i викликатися рiзними обставинами, а також фiзичним самопочуттям. Причини настрою часто не усвiдомлюються, i у людини виникає думка про його безпричиннiсть. Негативний настрiй можна i потрiбно скеровувати зусиллям волi.

Афект - це короткочасна, бурхливо протiкаюча емоцiйна реакцiя на зразок «емоцiйного вибуху». Звичайно супроводжується рухливим перезбудженням, але може, навпаки, викликати зацiпенiння руху i загальмованiсть мови (вiдчай, страх).

Пристрасть - сильне, стiйке i глибоке почуття, яке захоплює всю людину i пiдкоряє собi основну спрямованiсть її думок i дiй. Зумовлена певними iнтересами, дiяльнiстю i за спрямованiстю може бути позитивною чи негативною (пристрасть до театру, музики, спорту, науки, збагачення, азартних iгор на грошi, до вживання алкогольних напоїв).

Почуття (вищі емоції) виникають при задоволеннi або незадоволеннi духовних потреб i мають яскраво виражений суспiльний характер, що свiдчить про вiдношення людини як суспiльної iстоти до рiзних сторiн i явищ життя.

Емпатія – основі співпереживання, співчуття і співучвсті.

Моральні почуття. Змiст i направленiсть почуттiв визначаються свiтоглядом, правилом поведiнки i естетичними оцiнками - оцiнка людиною своїх вчинкiв (самооцiнка), пов’язана з переживаннями почуття совiстi. Коли людина, виходячи iз почуття обов’язку, усвiдомлює правоту своїх вчинкiв, то вона переживає стан спокiйної совiстi - велике моральне задоволення i радiсть, якi дають людинi силу i впевненiсть у правотi своїх дiй.

Iнтелектуальнi почуття пов’язанi з розумовою, пiзнавальною активнiстю людини, постiйно супроводжують її i виражають ставлення людини до своїх думок, процесу i наслiдкiв iнтелектуальної дiяльностi (сумнiв, подив, задоволення, впевненiсть).

Почуття подиву виникає тоді, коли людина зустрiчається з новим, незвичайним, невiдомим. Вiдчуття сумнiву виникає при невiдповiдностi гіпотез i пропозицiй з деякими фактами i розумiннями. Вiдчуття впевненостi народжується вiд усвiдомлення iстинностi i переконливостi фактiв, припущень, гіпотез, якi виникли внаслiдок всебiчної їх перевiрки. Результативна робота викликає вiдчуття задоволення.

Велике мiсце у життi людини займають естетичнi почуття (краси, захоплення прекрасним), джерелом яких є твори мистецтв, музика, живопис, скульптура, художня проза i поезiя, а також твори архiтектури i досягнення в областi технiчних споруд.