Показання для проведення реанімації та підготовка потерпілого до її проведення

Реанімація — відновлення життєво важливих функцій організму (передусім дихання і кровообігу). Викладач наголошує, що реаніма­цію проводять тоді, коли відсутнє дихання і припинилася серцева ді­яльність чи ці функції пригнічені настільки, що дихання і кровообіг не забезпечують потреб організму. Можливість реанімації ґрунтується на тому, що: по-перше, смерть ніколи не наступає відразу - їй завжди передує перехідна стадія, так званий термінальний стан; по-друге, змі­ни, які відбуваються в організмі при вмиранні, не зразу набувають незворотного характеру й при достатньому опорі організму та вчасному наданні допомоги можуть бути повністю ліквідовані.

Дії при реанімації спрямовані передусім на ліквідацію причин вми­рання і відновлення функцій дихання та кровообігу. Оживити можна тільки життєздатний організм. Майже будь-яка критична ситуація, яка закінчується раптовою смертю, є показанням до негайної реанімації, і чим раніше вона розпочата, тим імовірніший успіх. Період (5-6 хв), який відділяє стан клінічної смерті від біологічної, не залишає часу на роз­мови, роздуми й вичікування: при термінальному стані мінімальна, але вчасно надана допомога буває ефективнішою від найскладніших лікар­ських заходів, які надаються через тривалий час після клінічної смерті.

Реанімацію починають і проводять у тому разі, коли відсутнє ди­хання і припинилась серцева діяльність або обидві ці функції пригнічені

настільки, що не забезпечують потреб організму передусім у по­стачанні киснем, тобто при термінальному стані.

При тяжкій травмі, ураженні електричним струмом, утопленні, за­душенні, отруєннях, низці захворювань може виникнути втрата свідо­мості, тобто стан, коли потерпілий лежить без рухів, не відповідає на запитання, не реагує на навколишнє середовище.

Людина, яка надає допомогу, повинна вміти відрізняти втрату сві­домості від смерті. При виявленні мінімальних ознак життя потрібно негайно приступити до надання першої допомоги.

Ознаки життя:

1. Наявність серцевих скорочень (визначають рукою чи вухом на
грудній клітці в ділянці лівого соска).

2. Наявність пульсу на артеріях (визначають на шиї - сонна артерія, у пахвині - стегнова артерія).

3. Наявність дихання (визначають за рухами грудної клітки й жи­вота, за зволоженням дзеркала, яке прикладається до рота й носа по­терпілого, рухами вати чи бинта, які підносять до ніздрів).

4. Наявність реакції зіниць на світло. Якщо освітити око пучком
світла (наприклад ліхтариком), спостерігається звуження зіниць. При
денному світлі цю реакцію можна перевірити так: на деякий час за­кривають око рукою, потім швидко відводять руку в бік, при цьому
помітне звуження зіниці.

Наявність ознак клінічної смерті потребує негайного проведен­ня реанімаційних заходів. Слід пам'ятати, що відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакції зіниць на світло ще не означає, що потерпі­лий мертвий. Подібний комплекс симптомів може спостерігатись і при клінічній смерті, коли потерпілому також необхідно надати допомогу в повному обсязі.

Одним із першочергових завдань при оживленні потерпілого та підтриманні життєдіяльності травмованого організму є швидке віднов­лення рівня кисню, необхідного для роботи всіх органів.

Досягається це негайною штучною вентиляцією легень і паралель­но масажем серця. Розрізняють такі методи штучної вентиляції леге­нів: «рот у рот», «рот у ніс», за допомогою гумової 8-подібної трубки, способом Калістова та дітям до трьох-п'яти років методом «із рота в рот і ніс» (мал. 73, 74).

Період підготовки до реанімації:

- хворий (потерпілий) знаходиться в положенні лежачи на спині, на твердій основі (землі, підлозі, столі, на щиті тощо) (мал. 74);

Мол. 73. Схема проведен­ня штучного дихання:

а — методом «рот в рот»; б - «рот в ніс».

- під лопатки підкладається згорнутий одяг, для закидання голови
назад і кращого відкриття входу повітря в гортань, оскільки в такому
положенні надгортанник добре відкриває його;

- для підвищення ефективності масажу серця потрібно трохи підня­ти ноги потерпілого (на 0,5 м), щоб забезпечити кращий приплив кро­ві у серце з вен нижньої частини;

- розстібають одяг, що стискає грудну клітку;

- перевіряють чи вільні дихальні шляхи (їх може закривати язик,
сторонні предмети або слиз). Голову потерпілого максимально заки­дають назад і підкладають ліву руку під шию, а праву кладуть на
чоло. Підборіддя повинно бути майже на одній лінії з шиєю. При
цьому корінь язика зміщується від задньої стінки гортані, дихальні
шляхи розпрямляються і прохідність відновлюється, рот розкриваєть­ся. Якщо в ротовій порожнині є слиз, голову й плечі потерпілого необ­хідно повернути набік, носовою хусточкою або краєм сорочки, намо­таними на вказівний палець, прочистити рот і гортань.

Після цих підготовчих дій можна приступити до штучної вентиля­ції легень і масажу серця.

Штучна вентиляція легенів «рот у рот»

Найефективнішою вважається штучна вентиляція легенів за мето­дом «рот у рот» або «рот у ніс». При цьому в легені хворого (потерпі­лого) вдувають до 1,5 л повітря, що за об'ємом дорівнює одному гли­бокому вдиху здорової людини. Легені розширюються, рефлекторно

Мал. 74. Потрійний прийом,

який використовується при реанімації: а - максимальне

розгинання голови назад;

б — висунення нижньої щелепи

вперед; в - відкривання рота;

г — схематичне зображення

здобутого результату.

подразнюючи дихальний центр головного мозку. Це, у свою чергу, сприяє відновленню самостійних дихальних рухів та створює в орга­нізмі умови для газообміну (мал. 73а).

Техніка проведення. Людина, яка надає допомогу, стає з лівої сторони біля голови потерпілого на коліна чи стоїть (якщо хворий ле­жить на ліжку зі щитом, столі, тапчані), ліву руку підсовує під шию, праву кладе на чоло й максимально закидає голову назад, першим і другим пальцями закриває крила носа (ніздрі), робить глибокий вдих. Щільно, герметично охоплює відкритим ротом губи потерпілого, які попередньо за можливістю накривають куском бинта, марлі, але не хустинкою). Роблять різкий сильний вдих; середня тривалість видиху - 1 секунда. Частота вдувань повітря - 14-16 за хвилину. При кожному вдихуванні необхідно стежити за дихальними рухами передньої стінки грудної клітки. Після вдування повітря негайно звільнити рот хворого. Контролювати пасивний видих за спаданням передньої грудної клітки і звуком повітря, яке виходить. Періодично натискати на надчеревну ділянку для видалення повітря зі шлунка. Відсутність дихальних ру­хів передньої грудної стінки, роздування надчеревної ділянки свідчить про попадання повітря в шлунок унаслідок недостатнього закидання голови.

Штучна вентиляція легенів «рот у ніс»

Цей метод використовується при травматичному ушкодженні ниж­ньої щелепи або у тому випадку, коли щелепи сильно стиснуті й не­можливо їх розтулити (мал. 736).

Техніка проведення. Зафіксувати правою рукою голову в закину­тому положенні. Пальцями лівої руки затиснути рот. Зробити глибокий вдих. Щільно, герметично охопити відкритим ротом ніс потерпілого (хворого). Зробити досить різкий, сильний видих. Негайно звільнити ніс і рот хворого. Пильно слідкувати за рухом передньої грудної стінки.

Date: 2015-10-18; view: 333; Нарушение авторских прав