Класифікація кровотеч

Залежно від характеру ушкодження судини кровотечі поділяються на артеріальні, венозні, капілярні й паренхіматозні.

Артеріальна кровотеча небезпечна, кров яскраво-червоного ко­льору (від насичення її киснем), б'є струминою. При відсутності колатералей кров під час артеріальної кровотечі витікає лише з централь­ного кінця; при наявності колатералей кровоточать обидва кінці (мал. 58).

Венозна кровотеча характеризуєть­ся безперервним витіканням струмини крові, яка має темніший колір. При ви­сокому венозному тиску (при застоях, варикозному розширенні вен) кровотеча особливо сильна. Венозна кровотеча від­бувається з периферичного кінця перері­заної судини. З центрального венозного кінця кровотеча буває при відсутності у венах клапанів, при їх недостатності, при атонії стінки судини, при припливі в центральний відрізок крові через анастомози. Синхронна з пульсом кровотеча з вени спостерігається у випадках патологічного сполучення вени з арте­рією. При кровотечах із вен, розміщених близько від серця, при вдиху внаслідок присмоктувальноі дії грудної клітки кровотеча зменшується, а під час видиху тиск у венах підвищується і кровотеча збільшується (мал. 59).

Капілярна кровотеча найчастіше буває змішаною і виникає з дріб­них вен та артерій.

Паренхіматозна кровотеча спостерігається при ушкодженні па­ренхіматозних органів - печінки, легенів, нирок, селезінки. Ці кровотечі

небезпечні, оскільки судини зв'язані із стромою органа і зяють. Залежно від міс­ця виливу крові кровотечі поділяються на зовнішні (через рану) і внутрішні (в тка­нини органа або порожнини). Відповідно до порожнини, куди виливається кров, крововиливи мають спеціальні назви:

- гемоперітонеум (крововилив у че­ревну порожнину);

- гемоторакс (крововилив у грудну
порожнину);

- гемартроз (крововилив у порожни­ну суглоба).

Якщо кров розсуває тканини й, утво­рюючи порожнину, наповнює її, цей вид крововиливу називається ге­матомою.

Зовнішні кровотечі часто комбінуються із внутрішніми. Кровотечі бувають первинні й вторинні. Первинні настають безпосередньо після порушення цілісності судин.

Вторинні кровотечі з'являються через певний час після травми, зазвичай від різних ранових ушкоджень. Розрізняють вторинні ранні й вторинні пізні кровотечі. Ранньою вторинною вважається кровотеча, яка виникає вдруге в перші два дні, пізньою - від третього дня до кіль­кох тижнів після травми. Вторинна кровотеча настає здебільшого при вогнепальних ушкодженнях і при розвитку інфекції.

Найчастіші причини вторинної кровотечі:

1) недостатня зупинка кровотечі при хірургічній обробці рани (по­
гано або неправильно зав'язані вузли, зісковзування лігатур);

2) підвищення кров'яного тиску;

3) часті травмуючі перев'язки, пролежні судин, наявність осколків
кісток і металу, які ранять судину;

4) зміни хімічного складу крові, підвищення ферментативних про­цесів, авітаміноз, зниження здатності крові зсідатися;

5) септичний стан пораненого (анаеробна інфекція);

6) гнійне розтоплення тромбів, розпад пухлин.

Симптоми кровотеч. Кровотечі характеризуються місцевими й загальними симптомами. Клінічна картина при зовнішній кровотечі залежить від загальної тяжкості, від калібру й характеру ушкодження судин, від недокрів'я.

Внутрішня кровотеча характеризується різним ступенем недо­крів'я і симптомами, пов'язаними із здавлюванням порожнинних орга­нів (легенів, головного мозку, серця).

Гостра недостатність кровообігу й кисневе голодування насампе­ред викликають зміни функціонального стану центральної нервової системи, яка регулює життєдіяльність організму. Чим швидше втрача­ється кров, тим небезпечнішою є кровотеча. Серце й судинна система не можуть швидко пристосуватися до зменшення маси крові, внаслі­док чого артеріальний тиск падає і розвивається колапс. Нормальним вважається артеріальний тиск (максимальний) 100-140 мм рт. ст., при тиску нижче 100 мм рт. ст. для забезпечення нормального обміну речо­вин вступають в дію компенсаторні механізми (посилення і прискорен­ня серцевої діяльності, прискорення дихання, скорочення судин та ін.). Завдяки цьому тиск зазвичай компенсується до 80 мм рт. ст. Велике його падіння спричиняє різні розлади діяльності організму, які стають необоротними й призводять до смерті. Тому рівень максимального ар­теріального тиску 80 мм. рт. ст. називають критичним. Кровотеча приховує в собі також іншу небезпеку, що не залежить безпосередньо від втрати крові, але тісно з нею пов'язана. Так, при пораненнях круп­них вен у судину може попасти повітря і викликати повітряну ембо­лію (закупорку кровоносної судини пухирцями повітря). Значне над­ходження повітря у вену спричиняє перерозтягнення правої частини серця, недостатність тристулкового клапана і параліч серця.

При кровотечах у порожнину навколосерцевої сумки виникає тампонада серця.

Крововилив у мозок можуть спричинити паралічі (повна відсут­ність рухів унаслідок порушення іннервації відповідних м'язів) і смерть.

При крововиливах у порожнину плеври часто виникає інфікування крові, яка вилилась, розвивається гнійний плеврит.

Важливо також те, що при втраті крові зменшується реактивність організму. Це несприятливо впливає на загоєння ран і сприяє виник­ненню різних ускладнень (ранова інфекція).

Крововтрата 200-400 мл крові у дорослих може не супроводжу­ватися порушенням загального стану, втрата 1000-1500 мл крові не­безпечна для життя. Дуже погано переносять втрату крові діти. У віці до одного року крововтрата в межах 250-300 мл смертельна. Жінки більш стійкі до крововтрати, ніж чоловіки.

Розрізняють легкий, середній і важкий ступені крововтрати. При крововтраті легкого ступеня втрачається приблизно 10-15 % об'єму крові, яка циркулює в судинах. Таку крововтрату організм переносить легко, і виражені клінічні симптоми не проявляються. При цьому дещо

прискорюється пульс, незначно бліднуть шкіряні покриви, показни­ки артеріального тиску на рівні нижніх меж норми 100/70—100/60 мм рт. ст. Крововтрата легкого ступеня добре компенсується організмом за рахунок викиду крові з депонованих органів та тканинної рідини в судинне русло. Втрачена кров відновлюється протягом однієї-двох діб. Крововтрата середнього ступеня виникає при зменшенні об'єму циркулюючої крові на 15-20 %. При цьому бліднуть шкірні покриви й видимі слизові оболонки, з'являється холодний піт, спрага, слабкість, можливі судоми. Пульс прискорений, артеріальний тиск знижується до 90/60 мм рт. ст. Кровообіг нормалізують шляхом введення кровоза­мінник розчинників у лікарні. Крововтрата важкого ступеня виникає при зниженні об'єму циркулюючої крові більше ніж на 20-30 %. Вона спричиняє втрату свідомості, відсутність пульсу на магістральних арте­ріях кінцівок, а на сонних артеріях він ниткоподібний, ледь визначаєть­ся, зниження артеріального систолічного тиску до 80/70 мм рт. ст. При такій крововтраті треба застосувати всі способи зупинки кровотечі й компенсувати втрату, переливши до 500 мл крові та кровозамінників.

Особлива небезпека виникає, коли потерпілий швидко втрачає ве­лику кількість крові за 10-15 хв (близько 50 % усієї маси, 2,5-3,0 літри), що сприяє розвитку клінічної картини гострої крововтрати (гемора­гічного шоку).

Симптоми гострої крововтрати такі: швидко падає артеріаль­ний тиск, максимальний систолічний тиск досягає 60-30 мм рт. ст., пульс прискорений до 120-140 уд. за хв., ниткоподібний, ледве прома­цується на сонних артеріях; збільшується блідість шкірних покривів, риси обличчя загострені, виникає спрага, позіхання, почуття страху; прискорене дихання, задишка, розширені зіниці, людина непритомніє. Смерть настає від паралічу дихального центру й зупинки серцевої ді­яльності внаслідок важкої кисневої недостатності (гіпоксії).

При повільній крововтраті може настати клінічна картина го­строго недокрів'я. Внаслідок хронічного знекровлювання організму при вторинних кровотечах (виразка шлунка або дванадцятипалої киш­ки, гемороїдальні кровотечі, пухлина, легеневі кровотечі різної при­чини та ін.) хворі можуть втрачати до 25 % (1,5-2,0 л) усієї маси крові. При гострому недокрів'ї хворий повільно втрачає багато крові, яка виходить із невеликих судин (артерій, вен). Серце в таких випадках має змогу пристосуватися навіть до значної втрати крові. Для гострого недокрів'я характерні такі симптоми: стан хворого поступово погір­шується, виникає загальна слабкість, шкірні покриви й видимі слизові бліді, обличчя змарніле. Артеріальний тиск поступово спадає, частота пульсу прискорюється, дихання поверхневе, виникає задишка, шум у

вухах, потемніння і миготіння в очах, нудота й сухість у роті, спрага. Якщо максимальний артеріальний тиск спадає нижче 70 мм рт. ст. і залишається таким протягом кількох днів, то внаслідок кисневого го­лодування клітин головного мозку настає смерть.

Перша медична допомо­га при гострій крововтраті. Хворому створюють цілкови­тий спокій, його кладуть без подушки, з опущеною назад головою, з піднятими і туго забинтованими ногами й ру­ками, - це називається «само-переливання крові» (мал. 60). Завдяки цьому можна тим­часово збільшити кількість циркулюючої крові в леге­нях, мозку, нирках та інших життєво важливих органах.

Якщо збережена свідомість та відсутні ушкодження органів черевної порожнини, хворому дають гарячий чай, мінеральну або просту воду. Транспортують у положенні на спині з піднятими ногами й руками, опу­щеною головою.

2.1.5. Способи зупинення кровотечі

Зупинення кровотечі може бути тимчасовим й остаточним. Самостійне зупинення кровотечі можливе при пораненні дрібних судин із невеликим діаметром просвіту й капілярів. Вона настає вна­слідок утворення тромбу й закриття ним зяячого отвору в судині. У ме­ханізмі виникнення згустку крові істотну роль відіграють: спазм судин і зменшення їх діаметра, закриття просвіту інтимою, зниження артері­ального тиску й розвиток реакції зсідання крові, внаслідок чого утво­рюється згусток (тромб), який закриває просвіт ушкодженої судини. Тромбоутворенню сприяє тромбокіназа, що виділяється з ушкоджених тканин і клітин крові, та інші ферментивні реакції, під впливом яких з участю тромбокінази і в присутності іонів кальцію неактивний тромбін переходить в активний, перетворюючи фібриноген у згусток фібрину. Тимчасові способи зупинення кровотечі:

1) пальцеве притискування великих судин до кістки;

2) підвищене положення кінцівки;

3) максимальне згинання кінцівки в суглобі;

4) накладання стискуючої пов'язки;

5) притискування судини в рані;

6) накладання джгута.

При кровотечах із крупних артерій для термінового їх зупинення можна користуватися методом пальцевого притискання артерій в ана­томічно вигідних для цієї маніпуляції місцях - там, де артерія прохо­дить близько кістки й доступна для стискання (мал. 61, 62). Так, при ушкодженнях сонної артерії або крупних її відгалужень вона може бути

Мал. 61. Точки притискання артерій.

скронева лицева

сонна підключична

підпахвова плечова

черевної аорти

променева

ліктьова

стегнова підколінна

тильної поверхні стопи

задньої великогомілкової

Date: 2015-10-18; view: 370; Нарушение авторских прав