Поняття міжнародних правовідносин

ісля норм міжнародного права міжнародно-правові відносини є другою основною складовою механізму між­народно-правового регулювання. Але на відміну від нор­мативного компонента доля вивчення природи, сутності міжнародно-правових відносин тут менш обнадійлива.

Зарубіжна наука міжнародного права (за невеликим винятком) комплексно, на рівні теорії права проблему міжнародних правовідносин не розглядала. Одні вчені вважали такий підхід до проблеми еклектичним, другі не бачили перспектив на успіх дослідження, треті гадали, що з прагматичного погляду він не доцільний. Серед цих науковців превалює думка, що набагато корисніше роз­глянути механізм правового регулювання конкретного міжнародно-правового акта і зробити висновок щодо ефективності реалізації інших джерел міжнародного пра­ва, ніж абстрактно теоретизувати з приводу того, які є і якими мають бути міжнародно-правові відносини. Про це, вважають вони, в кожному конкретному випадку до­мовляються самі держави або інші суб'єкти міжнародно­го права.

і

Поняття міжнародних правовідносин

Думка не зовсім коректна хоча б тому, шо так можна відкинути необхідність вивчення природи й сутності норм міжнародного права, суб'єктів, джерел або інших міжна­родно-правових складових, мотивуючи тим, що про все домовляються держави у кожному конкретному випадку. Але щоб вони домовилися, щоб ефективність реалізації міжнародного права була вищою, необхідно знати, які міжнародні правовідносини сприяють цьому, а які ні, які ведуть до сталого міцного правопорядку, а які — до пору­шень чинних зобов'язань. Знання сутності міжнародних правовідносин дає змогу спрогнозувати, передбачити пра­вові наслідки від певного міжнародно-правового акта ще на стадії його укладання.

В Радянському Союзі та інших країнах колишньої соціалістичної системи приділялася певна увага аналізу міжнародно-правових відносин. Але бажаного результа­ту вчені, на жаль, не досягли. По-перше, над дослідни­ками тяжів принцип партійності, тобто обов'язковість ідеологічного обгрунтування свого дослідження, без чо­го воно не могло вийти у світ. У результаті вчені зупи­нилися вже на рівні з'ясування проблеми: міжнародні правовідносини за своєю сутністю матеріальні чи ідео­логічні?

По-друге, не маючи можливості ознайомитися з по­глядами вчених інших країн на цю проблему і будучи зобов'язаними обстоювати марксистський погляд на пра­во, такі дослідники всі висновки робили на підставі па­нівних постулатів марксистсько-ленінської теорії держа­ви і права.

Позаяк ця галузь науки розвивалася за абсолютного ігнорування природи та особливостей міжнародного пра­ва, то висновки у фахівців могли бути не інші, аніж ті, що передбачені марксистською теорією права (точніше, внутрішньодержавного права). Такі висновки були, як пра­вило, еклектичним набором постулатів теорії внутріш­ньодержавного права і штучно підігнаними під них при­кладами міжнародного права. Підтвердженням цього є два комплексні дослідження даної проблеми (В. М. Шурша-лов і В. О. Соколов), які побачили світ ще за роки ра­дянської влади.

Більшість радянських учених порушували проблему міжнародних правовідносин здебільшого у світлі розвит-

Глава XIV Міжнародні правовідносини

Поняття міжнародних правовідносин

ку інших аспектів міжнародного права (які були визна­чальними в їхніх дослідженнях) або як таку, що потребує свого дослідження.

В силу такого становища нині в науці міжнародного права не вироблено сталої, загальновизнаної думки на природу і сутність міжнародних правовідносин. Не вирі­шила цієї проблеми й радянська теорія держави і права. Одні вчені (О. К. Стальгевич, О. В. Міцкевич та ін.) вва­жали, що за своєю сутністю правовідносини (в тому чис­лі й міжнародні правовідносини) є складовою сукупнос­ті прав та обов'язків суб'єкта права. Інші дослідники (Г. О. Аксеньонок, Ю. К. Толстой та ін.) уточнювали, що правовідносини є сукупністю прав та обов'язків суб'єктів права, зокрема суб'єктів правовідносин. Більшість учених вирізняли в міжнародних правовідносинах чотири головні компоненти (складові). Проте в різних авторів ці ком­поненти різні. Деякі вчені (Р. О. Халфіна, М. П. Карев, О. М. Айзенберг та ін.) включають до правовідносин такі елементи структури: 1) учасники правовідносин, право­вий статус яких суттєво впливає на виникнення і розви­ток правовідносин, їх характер; 2) права; 3) обов'язки, їх взаємозв'язок; 4) реальна поведінка учасників правовідно­син відповідно до прав та обов'язків.

Опоненти цього погляду (С. О. Голунський, М. С. Стро-гович, В. М. Шуршалов, Д. Б. Левін та ін.) виокремлю­ють у правовідносинах: 1) суб'єктів права; 2) об'єкт права; 3) право (правоздатність); 4) обов'язок. Але й се­ред апологетів такого тлумачення міжнародних право­відносин у кожного була домінуючою своя окрема дум­ка. В подальших дослідженнях, зауважував В. М. Шур­шалов, «ми будемо виходити з передумови, що міжна­родні правовідносини складаються з таких чотирьох еле­ментів: а) суб'єктів правовідносин; б) прав суб'єктів у правовідносинах; в) обов'язків суб'єктів; г) об'єкта пра­вовідносин»¹.

Як компромісну слід вважати спробу розглядати між­народні правовідносини в широкому і вузькому кон­тексті.

В широкому розумінні під міжнародними правовід­носинами мається на увазі особливий вид міжнародних

¹ Шуршалов В. М. Международные правоотношения. М., 1971. С. 143.

відносин, тобто суспільні відносини, що регулюються пра­вом. Так, за визначенням С В. Черниченка, «міжнародні правовідносини — це правовий зв'язок між конкретними особами, здатними брати участь у міждержавних відноси­нах, який складається з таких, що кореспондують одна одній конкретні правоздатності та обов'язки вказаних осіб, який виник унаслідок настання юридичного факту... Міжнародні правовідносини — це не будь-які суспільні відносини, а завжди міждержавні»¹.

Йому заперечує І. І. Лукашук: «Правовідносини сто­суються не матеріальних, а ідеологічних явищ. Після вре­гулювання правом матеріальні відносини не переносять­ся в ідеологічну галузь. Відомо також, що правовідносини можуть виникнути до відносин, які підлягатимуть регу­люванню. Існують також правовідносини, які не опосе­редковують будь-яких інших відносин, наприклад пре­цесійні, пов'язані з участю у Статуті Міжнародного Суду ООН»².

Отже, дискусія триває і в пострадянський період.

Враховуючи тривалу дискусію з приводу розуміння природи і сутності міжнародних правовідносин, аналіз їхніх особливостей має містити дослідження: а) суб'єктів права, зокрема на рівні правовідносин, тобто учасників правовідносин; б) змісту правовідносин; при цьому слід розрізняти матеріальний зміст, тобто поведінку суб'єктів (включаючи «санкції» в охоронних правовідносинах), а також юридичний зміст, тобто суб'єктивні юридичні права та обов'язки; в) об'єктів правовідносин.

Без аналізу об'єкта правовідносин не можна зрозуміти самі правовідносини. Часто вони настільки взаємопов'я­зані, що виступають не як два види відносин, а як одне ціле. Проте в цьому цілому слід вирізняти міжнародні правовідносини як компонент механізму міжнародно-пра­вового регулювання і власне міжнародні відносини, які сприяли появі відповідних правовідносин і які є їхньою матеріальною основою.

¹ Черниченко С. В. Международное право. С. 59.

² Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М., 1966.
С. 161.

Глава XIV Міжнародні правовідносини

Суб'єкти міжнародних правовідносин

Суб'єкти міжнародних правовідносин

ільшість фахівців міжна­родного права суб'єктами міжнародних правовідносин вважають власне суб'єктів міжнародного права. Отже, залежно від погляду на сут­ність суб'єктів міжнародного права у різних авторів є свій «набір» суб'єктів міжнародних правовідносин. В одних це держава, міжнародні міжурядові організації, нації, що бо­рються за незалежність (держави, які перебувають у стані становлення). Інші додають до цього переліку народи, вільні міста і подібні їм утворення. Є й такі позиції, згідно з якими суб'єктом міжнародних правовідносин може бути тільки фізична особа або лише народ тощо.

Спільним у цих авторів, незалежно від того, кого вони наділяють властивостями суб'єкта міжнародного права, є повне ототожнення понять «суб'єкт права» і «суб'єкт пра­вовідносин». Зазначені автори (М. О. Ушаков, Д. Б. Левін, Р. О. Халфіна, В. Я. Бойцов та ін.) наголошують на тому, що поняття «суб'єкт права» тотожне поняттю «суб'єкт правовідносин». На їхню думку, виокремлення двох різ­них категорій суб'єктів права і суб'єктів правовідносин є штучним. Бо в міжнародному праві, як і в інших галузях права, не може існувати суб'єкта конкретних правовідно­син, який не був би суб'єктом права, тобто не володів правоздатністю та основними ознаками правосуб'єктності в межах цієї галузі права.

Проте таке ототожнення не завжди коректне, а іноді стоїть на заваді розрізнення змістових відтінків. Правиль­но, що суб'єкт міжнародних правовідносин завжди є су­б'єктом міжнародного права. Але слід мати на увазі, що не завжди суб'єкт міжнародного права може бути су­б'єктом будь-яких міжнародних правовідносин.

Суб'єкт права — це сторона, потенційно здатна бути учасником даних правовідносин. Характеристика суб'єкта права — це характеристика об'єктивної, юридично за­кріпленої можливості. У випадку із суб'єктом міжнарод­них правовідносин ця можливість реалізована в дійсності. Тому не можна погодитися з твердженням, що «сторона,

особа, яка може брати участь у яких-небудь правовідно­синах, є суб'єктом правовідносин» (М. О. Ушаков).

Сторона, що може брати участь у правовідносинах, є суб'єктом права, а не суб'єктом правовідносин. Не мож­на бути учасником (суб'єктом) ще не існуючих відносин. Крім того, не кожний суб'єкт права може бути суб'єктом будь-яких правовідносин. У міжнародному праві, наприк­лад, такі суб'єкти права, як міждержавні організації, не можуть (не володіють у силу їхніх статутів навіть потен­ційними можливостями) бути учасниками багатьох міжна­родних правовідносин. Поняття «суб'єкт правовідносин» пов'язане з вужчою сферою реальності, аніж поняття «су­б'єкт права». Суб'єкти права є такими незалежно від того, чи відбулися юридичні факти, чи ні. Стати суб'єктом кон­кретних правовідносин можна лише після того, як наста­ли певні юридично значущі життєві обставини та умови, тобто юридичні факти.

Перехід від суб'єкта права до суб'єкта правовідносин — це перехід від можливого до дійсного, від загального до конкретного, від загального нормативно установленого до конкретної участі у правовідносинах. Це — шлях первин­ної реалізації норми. Наділення конкретних осіб право-суб'єктністю — первинна реалізація нормативних розпо­ряджень. Наприклад, принцип самовизначення націй на­діляє певну категорію учасників міжнародних відносин правосуб'єктністю, визначає, що правами, які випливають із цього принципу, можуть користуватися лише встанов­лені суб'єкти права (скажімо, міжнародні міждержавні організації цими правами користуватися не можуть), а всі інші суб'єкти зобов'язані поважати ці права. Таким чи­ном, відбувається впорядкування через групування су­б'єктів права. Групування здійснюється або через жорст­кий принцип (одним — права, іншим — обов'язки, як у наведеному прикладі), або за гнучким принципом, коли суб'єкт права залежно від ситуації може користуватися правами і повинен нести обов'язки.

Проте цим первинний етап правової регламентації не обмежується. Всередині згрупованих суб'єктів права нор­ми права залежно від того, якої галузі вони стосуються, визначають внутрішньогрупове становище суб'єкта. Так, у праві міжнародних організацій становище такого су­б'єкта, як міждержавна організація — одне (часто про-

Глава XIV Міжнародні правовідносини

Зміст міжнародних правовідносин

відне), у праві міжнародних договорів — інше, а в кон­сульському праві — ще інше.

Не рівноцінне воно і в інших міжнародно-правових галузях. Таке впорядкування є результатом встановлення кола суб'єктів, коли встановлення правосуб'єктності є першим етапом конкретизації норм. За ним настає етап конкретизації правовідносин (суб'єктів правовідносин), який базується не лише на нормах права, а й на правосу­б'єктності.

Часто вчені у визначенні учасників правовідносин настільки принижують роль правосуб'єктності, що «роз­чиняють» її у правовідносинах. Наприклад, німецький вчений М. Зейдель (багато в чому з ним погоджувалися Г. Кельзен, Й. Кунц та ін.) вважав, що держава не може бути суб'єктом правовідносин, бо вона сама є особли­вим видом правовідносин. Хибність подібного тверджен­ня полягає хоча б у тому, що, трансформувавши державу із суб'єкта права у правовідносини, його прихильники змушені конструювати новий суб'єкт (ще більш фіктив­ний, аніж вони вважають державу) міжнародних право­відносин.

Держава, вважав М. Зейдель, є тим дійсним явищем, що виникає в результаті панування права. Держава пере­буває під верховною волею володаря, який поєднує су­купність людей і земельних володінь. Володар і держава співвідносяться між собою як суб'єкт та об'єкт. Володар волі стоїть вище держави і підпорядковує її собі, надаючи земельним володінням та людям державні властивості. Держава і володар настільки двоїсті, наскільки двоїстими є власність і власник.

Думка, що держава є не суб'єкт, а самі правовідносини: «держава — не юридична особа, а правові відносини між багатьма особами» (С. А. Котляревський); «визнання дер­жави не особою, а відносинами багатьох осіб, пов'язаних свідомістю загальної залежності, змінює, на нашу думку, внутрішній характер єдності державного союзу, але зовсім не порушує і не послаблює цієї єдності» (М. М. Коркунов та ін.) була особливо популярною наприкінці XIX — в пер­шій половині XX ст. серед прихильників позитивістсько­го, особливо нормативістського, напряму науки міжна­родного права. Не втратила вона своєї привабливості для вчених цих напрямів і сьогодні.

Date: 2015-10-18; view: 599; Нарушение авторских прав