Метод цивільного права

Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбу­вається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб´єктів відносин. Су­купність таких способів та заходів називають методом цивіль­ного права. Якщо предмет цивільно-правового регулювання виз­начає, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - яким чином регулю­ються відповідні суспільні відносини.

Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законо­давства); особливим способом вирішення спорів між учасника­ми цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідаль­ності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що сторони визнаються правом як само­стійні, не залежні одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов´язків і не підпорядкована іншій. Осно­вою такої рівності суб´єктів цивільно-правових відносин є їх право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-яких протиправних посягань, обмежити від зовніш­нього втручання. Відносини, що засновані на владному підпо­рядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі відносини зазвичай є адміністративно-правовими, фінан­сово-правовими та ін.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива лише тоді, коли в основі правочину лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визна­чити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених за­коном, а також у відповідних випадках формувати свої права й обов´язки. Диспозитивні начала виявляються в диспозитивних правових нормах, які надають суб´єктам цивільного права мож­ливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульо­вувати ті чи інші належні їм цивільні права й обов´язки. Таким чином, договір чи односторонній правочин є не лише юридични­ми фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов´язків.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не озна­чає відсутність у ньому імперативних норм. Але вони не є визна­чальними. Цивільно-правові відносини формуються, переваж­но, під впливом диспозитивних норм.

Ґрунтуючись на засадах рівності та незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що виникають між ними, або безпосередньо учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості, або спе­ціально створеним для розгляду таких спорів державним ор­ганам чи третім особам. Важливим є те, що такий орган не має бути пов´язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адміністративними відносинами, оскільки за наявності такого зв´язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учас­никами цивільних відносин, як правило, розглядаються судом, господарським судом, третейським судом після подачі відповід­ного позову однією із заінтересованих сторін.

Оскільки учасники цивільно-правових відносин пов´язані між собою, як правило, тільки правочином, то встановлено, що та із сторін, яка добровільно взяла на себе зобов´язання і не ви­конала їх, повинна відшкодувати іншій стороні збитки, яких зазнала ця сторона внаслідок невиконання правочину. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов´язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відповідаль­ність. Така відповідальність носить майновий характер. Цивіль­но-правова відповідальність наступає також при порушенні прав власника або носія інших абсолютних прав.

Таким чином, цивільне право - це галузь права, що на заса­дах юридичної рівності учасників регулює майнові відносини (власності й товарообігу), відносини у сфері інтелектуаль­ної діяльності, а також особисті немайнові відносини.