Способи і форми реалізації правових норм

Залежно від юридичного механізму її забезпечення розрізняють правореалізацію, що відбувається в межах правових відносин, і правореалізацію, здійснювану поза ними. У першому випадку набуття суб'єктами правореалізації юридичних прав і обов'язків (що являють собою необхідну передумову даного процесу) обумовлюється фактом встановлення між цими особами згаданих правових зв'язків. У другому ж — юридичні права й обов'язки суб'єктів правореалізації витікають безпосередньо із закону, а отже, і здійснення ними приписів правових норм не залежить від будь-яких додаткових обставин [15].

За характером її суб'єктів реалізацію норм права поділяють на індивідуальну і колективну. Індивідуальна правореалізація полягає в можливості особи самостійно (в індивідуальному порядку) використовувати свої юридичні права і виконувати покладені на неї юридичні обов'язки. Колективна ж реалізація правових норм потребує для цього поєднання зусиль кількох суб'єктів. Зокрема, конституційна норма (ст. 45 Конституції України), якою закріплене право громадян на відпочинок, може бути реалізована як у колективному, так і в індивідуальному порядку, тоді як інша норма Конституції (ст. 36), що передбачає право громадян України на об'єднання в політичні партії та громадські організації, — тільки в колективному.

Залежно від методів, якими забезпечується правореалізація, акти реалізації правових норм поділяються на добровільні і примусові.

За характером поведінки суб'єктів реалізації правових норм розмежовують активну (що обумовлює необхідність здійснення певних дій) і пасивну (що полягає в утриманні від деяких варіантів поведінки) правореалізацію.

За способами здійснення правових приписів розрізняють такі форми їх реалізації, як використання, виконання і дотримання.

Використання є формою реалізації уповноважуючих норм права і характеризується використанням особою юридично визнаних за нею можливостей для задоволення її потреб та інтересів. Використання може відбуватися як в активній, так і в пасивній поведінці правових суб'єктів.

Виконання являє собою форму реалізації зобов'язуючих правових приписів, які покладають на особу юридичні обов'язки активного типу, і тому завжди пов'язане з необхідністю здійснення певних дій, що становлять зміст відповідного обов'язку.

Дотримання є формою реалізації забороняючих правових норм, якими встановлюються юридичні обов'язки пасивного типу, і полягає у відмові суб'єктів права від юридично заборонених видів поведінки.

Використання, виконання і дотримання належать до безпосередніх (звичайних, ординарних) форм правореалізації, тобто таких, які, по-перше, проходять будь-який процес реалізації норм права, і, по-друге, що не потребують сторонього втручання, здійснюються виключно через власну поведінку осіб, яким адресовані відповідні правові приписи. Разом з тим існує багато випадків, коли поряд із звичайними виникає потреба в особливій (неординарній) формі реалізації правових норм, а саме у правозастосуванні [6,16].

Отже, розглядаючи дане питання ми хочемо підвести підсумок і зазначити, що слід мати на увазі, що іноді «реалізація норм права» може застосовуватись не лише щодо процесу втілення приписів норм права у поведінку суб'єктів, а й означає його результат. У такому контексті реалізація норм права означає повну відповідність поведінки певних суб'єктів вимогам норм права, тобто те, що в їх поведінці здійснилась реалізація тих або інших правових приписів. Але у більшості випадків в теорії і на практиці реалізація норм права розуміється як різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих чи інших суб'єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, зміст якого був закладений законодавцем при виданні норми права. Тому своєчасна й точна реалізація правових норм - це найважливіша передумова додержання та зміцнення правопорядку.

Date: 2015-10-18; view: 326; Нарушение авторских прав