Технічні рішення при реконструкції та модернізації будинків. Модернізація – перепланування існуючого житлового будинку зі збереженням конструкцій на основі вдосконалення його архітектури

Модернізація – перепланування існуючого житлового будинку зі збереженням конструкцій на основі вдосконалення його архітектури, містить три типи:
ІМ – перепланування будинку;

ІІМ - перепланування зі збереженням планувального типу будинку та зміною структури фасадів;

ІІІМ – зміну планувальної структури будинку і його зовнішнього вигляду.

3. Реконструкція - комплексне перетворення забудови з урахуванням соціальних, демографічних, містобудівних, економічних, естетичних та інших вимог відповідно до їх змін; містить три типи: ІР – зміну планувального типу будинку та його зовнішнього вигляду, частково – його конструкцій; ІІР – реконструкцію житлового будинку на підставі прибудови житлових блоків різної поверховості; ІІІР – реконструкцію житлових будинків фрагментів забудови на підставі прибудови мало-, середньо- і багатоповерхових житлових будинків уздовж, упоперек фасаду і в торцях; ІVР – нове будівництво окремих житлових будинків у районі реконструкції.

Реконструкция современных жилых зданий требует особого внимания к выбору конструктивно-технологических решений при совершенствовании объемно-планировочных решений и

обеспечению соответствия эксплуатационных характеристик требованиям действующих нормативов.

Как правило, основной задачей, которую ставит перед собой инвестор, вкладывающий средства в обновление здания, является получение дополнительных площадей и таких объемно-планировочных компоновок, которые отвечают сегодняшним представлениям о качествах жилища, обеспечивают надлежащий

уровень санитарно-гигиенических условий проживания. Поэтому наиболее характерными для реконструкции решениями являются надстройка здания, пристройка к нему дополнительных объемов

и радикальная перепланировка существующих квартир, секций, а порой и дома в целом.

При реконструкции жилых домов, построенных до 1941 года, строительный процесс практически сводится к встройке в существующие кирпичные наружные стены системы новых

монолитных или полносборных несущих и ограждающих конструкций. Имеющиеся в таких домах перекрытия выполнены, как правило, деревянными по деревянным или металлическим

балкам. Они не отвечают действующим нормативным противопожарным требованиям, не обеспечивают необходимую звукоизоляцию, имеют прогибы, значительно превышающие

допустимые значения. Такие перекрытия демонтируют и на их месте последовательно сооружают новые железобетонные из монолитного бетона или сборных плит заводского изготовления.

При этом имеется возможность выбрать такую конструкцию перекрытий, которая отвечает всем перечисленным выше требованиям, позволяет использовать, легко с помощью

подъемных кранов подавать на строительный горизонт и устанавливать панельные перегородки, готовые санитарно- технические кабины, укрупненные блоки встроенной мебели и т.д. Достаточно удачным перепланировкам способствуют и относительно простые конструктивные схемы зданий -

большинство зданий старой постройки имеют три продольных

несущих стены, большую ширину корпуса (12-16 м), а диафрагмами поперечной жесткости служат межсекционные и торцевые стены дома, а также смены лестничных клеток.

При реконструкции массовых жилых зданий постройки 50-80-х годов прошлого столетия (2/3 из них выполнены полносборными) мы сталкиваемся с сооружениями,

отличающимися относительно низкой материалоемкостью, несущими элементами предельно малых сечений, эксплуатационными характеристиками, в лучшем случае

отвечающими нормативным требованиям 30-40-летней давности. Перепланировка таких зданий, усиление их конструкций, выполнение изоляционных работ приходится выполнять в крайне

стесненных условиях, так как плиты перекрытий в этих домах не заменяются, подачу на рабочий горизонт элементов перегородок, встроенной мебели, половых покрытий и прочего осуществляют

через оконные и дверные проемы, зачастую вручную.

Указанные обстоятельства и ограниченные запасы несущей способности остова здания вынуждают искать пути максимального снижения собственного веса устанавливаемых конструктивных

элементов, разрабатывать и осваивать технологии на основе применения высокомеханизированного ручного труда.

13. Об’ємно-планувальні рішення та планувально-композиційні схеми будинків.

Об"ємно-планувальне решение - загальне архітектурне рішення будівлі, що визначає характер, розміри, форми і відношення його приміщень у просторі та плані.

Житлові будівлі мають відповідати ряду вимог, пропонованим

до всіх споруд, незалежно від їхнього призначення. Разом з тим певне

призначення даної групи будівель конкретно для житла вимагає під

час проектування врахувати їхні особливості. Основна задача проекту-

вання житлових будівель – створення якнайбільше сприятливого жит-

тєвого середовища, яке має відповідати сучасним функціональним,

фізіологічним і естетичним потребам людей.

Розрізняють будинки міського і сільського (із

присадибними ділянками) типу. У масовому житловому будівництві

основний вид будинків міського типу (більш 90%) складають квартир-

ні для сімейного заселення. Взагалі за своїм призначенням будинки

мають чотири основні види:

• квартирні для сімейного заселення і постійного проживання;

• гуртожитки для тимчасового проживання робітників на тер-

мін роботи і учнів – навчання;

• готелі для короткочасного проживання іногородніх;

• інтернати для постійного проживання сиріт, інвалідів, старих,

ветеранів війн тощо.

Будинки прийнято групувати по числу поверхів на: малоповер-

хові (1—3 поверхи); середньої поверховості (до 5 поверхів включно);

багатоповерхові (6 і більше поверхів); підвищеної поверховості (10—

25 поверхів) і висотні (з більшою поверховістю).

За кількістю квартир будинки можуть бути: одноквартирними

(індивідуальними), двох-, чотирьохквартирними (зблокованими; кіль-

кість квартир у них залежна від кількості прилежних присадибних ді-

лянок, призначених на кожну квартиру) і багатоквартирними. Індиві-

дуальні та зблоковані будинки – малоповерхові в один чи у два (з ква-

ртирами у двох рівнях) поверхи. У сучасному житловому будівництві

набувають поширення котеджі – з присадибними ділянками індивіду-

альні малоповерхові будинки у два 2—3 поверхи з мансардами, екс-

плуатованими покриттями і т. ін.

За планувальною ознакою житлові будівлі, що відносяться до груп б-г, підрозділяють на секційні, коридорні, галерейні.

Основною планувальною одиницею житлового будинку квартирного типу є квартира. До її складу входять житлові кімнати, кухня, санітарний вузол (ванна й туалет), коридори й передня.

Квартири розрізняють за кількістю кімнат: одно-, дво-, три-, чотири-, п'ятикімнатні й більше. Житлові кімнати становлять житлову площу; площа кухні, санітарного вузла, передньої, коридорів відноситься до підсобної. Сума житлової і підсобної площ складає загальну (корисну) площу. Її визначають як суму площ житлових і підсобних приміщень квартири, веранд, вбудованих шаф, а також балконів, лоджій і терас, що підраховуються з наступними понижуючими коефіцієнтами: для лоджій — 0,5, для балконів і терас - 0,3. Загальну площу гуртожитків обчислюють як суму площ житлових кімнат, підсобних приміщень, приміщень для культурно-побутового й медичного обслуговування.

На сьогодні в Україні існують наступні види норм житлової площі в розрахунку на одного жителя:

- санітарна - 9 м² на людину – розмір, з урахуванням якого конкретній родині виділяється житлова площа;

- соціальна - 13,65 м² - розмір житлової площі, що відповідно до медичних рекомендацій дозволяє забезпечити нормальну життєдіяльність;

- розрахункова - 5-7 м² - використовується при обчисленні потреби в житлі.

При визначенні поверховості будинків у число поверхів включають всі надземні поверхи, у тому числі технічний, мансардний, а також цокольний поверх, якщо верх його перекриття знаходиться вище планувальної оцінки землі не менше, ніж на 2 м.

При різній кількості поверхів у різних частинах будинку, а також при розміщенні будинку на ділянці зі значним ухилом, коли за рахунок ухилу збільшується кількість поверхів, поверховість визначають окремо для кожної частини будинку.

Технічний поверх, розташований в 9-поверховому будинку над дев'ятим житловим поверхом, не враховують при визначенні поверховості.