Практична частина

Користуючись лексико-граматичними засобами, наведеними в таблиці, складіть анотацію наукової статті.

Для виконання даного завдання варто розглянути зразок анотації, наведений нижче, а також у підручнику О.М.Семеног «Культура наукової української мови» (К., 2010 р).

Зразок анотації

У статті доктора юридичних наук В. Лукашевича «До визначення поняття «інформація», що вживається в сучасному юридичному обігу», опублікованій у науково-практичному збірнику «Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України» (1998р., № 1), досліджується одна з актуальних наукових проблем, розв'язання якої здійснюється в контексті вимог подальшого внормування мови дисциплін правничого циклу та юридичної лексики. Зокрема, у статті всебічно та ґрунтовно характеризується поняття «інформація» через низку його взаємопов'язаних властивостей. Особливу увагу автор приділяє поняттю «криміналістична інформація».

Стаття розрахована на широке коло читачів з вищою юридичною освітою.

Анотація – (від лат. annotatio – зауваження) – стисла характеристика друкованого твору, що переказує його зміст у вигляді переліку найголовніших питань, дозволяє отримати (або поновити в пам’яті) загальне уявлення про роботу, мати думку про її цінність і необхідність подальшого знайомства з нею. Сутність і призначення анотації полягає в тому, що вона дає стислу характеристику самого джерела інформації і відповідає на питання, про що говориться у первинному документі. Анотація, на відміну від реферату, не розкриває зміст документа, а лише інформує про існування документа певного змісту і характеру, дає найзагальніше уявлення про його зміст.

Розрізняють такі види анотацій.

За змістом і цільовим призначенням анотації поділяються на довідкові (такі анотації ще іменуються описові або інформаційні), що характеризують тематику документа, але не дають його критичної оцінки, і рекомендаційні, характеризують документ і дають оцінку документа щодо його придатності для певної категорії споживачів, з урахуванням їх особливостей. За повнотою охоплення анотованого документа і читацького призначення анотації поділяються на загальні, що характеризують документ в цілому і розраховані на широке коло фахівців, і спеціалізовані, які характеризують документ лише за окремими аспектами і розраховані на вузьке коло фахівців. Різновидом спеціалізованої анотації є аналітична анотація, що характеризує певну частину або аспект змісту документа. Анотації можуть бути і груповими. Групова анотація – це анотація, яка містить узагальнену характеристику двох і більше документів. Знання правил складання анотацій і вміле користування ними сприяють адекватному вилученню основних положень джерела за темою дослідження і їх оформленню відповідно до вимог нормативних документів.

Результатом аналізу тексту з метою виділити найбільш важливу інформацію і підсумувати її (особливо в тих випадках, коли текст має значний обсяг) є резюме (франц. resumé – стисле підсумкове викладення суті сказаного, написаного або прочитаного).

Написання анотації містить у собі:

· оглядове або ознайомлювальне читання роботи з метою одержання уяви про загальний зміст;

· повторне вивчаюче читання окремих частин, речень тексту, які виражають основну інформацію;

· смисловий аналіз указаних вище частин тексту з метою визначити найважливішу інформацію і підсумувати її;

· мовна обробка й викладення інформації у вигляді стислої характеристики.

Текст анотації повинен складатися із трьох частин:

1) вступної, у якій вказуються вихідні дані;

2) описової, до якої входять загальні відомості про зміст (2-3 основних положення роботи, найбільш характерних для неї);

3) заключної, яка містить один-два висновки і які-небудь окремі особливості викладення змісту тексту, що анотується.

Особливостями тексту анотації є стислість (не більше 3-4 речень) й уривчастість викладу.