Зовнішні функції держави

Інтеграція у світову спільноту ряду постсоціалістичних держав істотно змінила їх зовнішню політику і спонукала до визнання гуманістичних і загальнодемократичних норм і принципів в міждержавних відносинах. Зокрема, проголошується, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права, міжнародні договори мають пріоритет перед внутрішньодержавним законом.
Реалізація функції інтеграції у світову економіку стала можливою з послабленням напруженості у відносинах між державами. Ця функція ґрунтується на визнанні взаємозалежності держав у сучасному світі. Взаємозалежність охоплює широке коло відносин, у тому числі виробничі, науково-технічні, торгові, валютні, кредитні, транспортні та ін.

Економічна інтеграція відіграє величезну роль в збереженні світового ладу і у встановленні стабільності стосунків між державами.

Інтеграція базується на певних принципах, головними з яких є: 1) принцип суверенітету держав над їх природними ресурсами, кожна держава вільна в розпорядженні ними; 2) свободи вибору форм інтеграційних зв'язків; 3) рівності і взаємовигідній співпраці, виключення дискримінаційних заходів. Ці принципи припускають систему державно-правового захисту права власності та іноземних інвестицій. Зокрема, іноземні інвестиції і власність мають бути захищені від націоналізації і експропріації.

Функція оборони ґрунтується нині в більшості демократичних держав на принципі підтримки достататнього рівня обороноздатності країни, що відповідає вимогам національної безпеки. З цього випливає, що збройні сили державі потрібні тільки для реалізації двох завдань: а) захисту незалежності і територіальної цілісності держави; б) виконання міжнародних зобов'язань. Це дозволяє значно скоротити військові витрати держави, здійснити у великих об'ємах конверсію оборонної промисловості.

В той же час захистити себе самостійно в сучасних умовах практично неможливо. Тому світова спільнота створила у рамках ООН систему колективної безпеки держав, таку організацію спільних заходів, яка унеможливлювала б виникнення воєн. Ця система заснована на принципах незастосування сили, мирного вирішення суперечок, рівної безпеки держав, присікання актів агресії та ін.

Функція підтримки світового порядку охоплює, по-перше, діяльність по роззброєнню, ліквідації ядерної зброї, заборону її застосування. Оздоровлення міжнародного становища, зміцнення довіри між державами зробили можливим досягнення реального роззброєння і заборони ядерних випробувань. По-друге, забезпечення співпраці держав в таких сферах, як боротьба з організованою злочинністю, у тому числі з контрабандою, наркобізнесом, міжнародним тероризмом. По-третє, участь світової спільноти в регулюванні міжнаціональних конфліктів. Це обумовлено тим, що такого роду конфлікти супроводжуються порушенням прав людини, особливо відносно національних меншин, що вимагає міжнародного втручання.

Функція співпраці з іншими державами в різних сферах, у тому числі в рішенні глобальних проблем, з'явилася в постконфронтаційний період стосунків між державами. Її фундамент складає пошук взаємоприйнятних рішень проблем, які зачіпають інтереси кожного народу і людства в цілому і вимагають міжнародного реагування. До глобальних проблем належить, наприклад, загальна зацікавленість світової спільноти в запобіганні великим екологічним катастрофам, які переростають територіальні межі однієї держави. Об'єднання міжнародних зусиль тут відбувається в двох головних напрямах: 1) обмеження шкідливих дій на довкілля; 2) раціональне використання природних ресурсів. Така співпраця дозволяє: попереджати промислові аварії; забезпечувати готовність до надзвичайних ситуацій і раннє повідомлення про них; знижувати серйозні наслідки катастроф.

Співпраця держав обумовлена взаємозалежністю усіх країн світу і визнанням людських цінностей в якості головних орієнтирів в міждержавному спілкуванні.

Проте на міжнародній арені спостерігаються не лише співпраця, але і суперництво держав, яке визначається рівнем їх конкурентоздатності. Отже, констатуючи збільшені можливості для співпраці між державами в різних сферах, не можна в той же час заперечувати і взаємовиключних інтересів, суперечливу складність сучасного світу.

Завершуючи характеристику функцій сучасних держав, слід вказати на наступні тенденції в їх розвитку:

1) функції держави розширюються, як і сфери охоплення державним впливом життя суспільства. При цьому деякі функції переростають внутрішньодержавну значущість (екологічна, функція охорони і захисту прав людини) і стають зовнішніми;

2) кардинально змінюється зміст багатьох функцій, що обумовлене метою формування нової демократичної державності;

3) утверджується пріоритет загальносоціального, гуманістичного начала у функціонуванні держави;

4) зростає національна і соціальна цінність держави, що визначається тим, що воно є джерелом стійкого правопорядку і безпеки суспільства, головним захисником прав і свобод людини; виступає арбітром в соціальних, у тому числі національних, конфліктах; має унікальні засоби управління; формує правовий клімат в суспільстві.

3. Держава здійснює свої функції в особливих формах і специфічними методами. Форми реалізації функцій держави показують, якого зовнішнього вираження набуває діяльність держави, як вона оформлена. Методи ж здійснення функцій держави є способами і засобами, використовуваними при функціонуванні держави.

Що стосується методів здійснення функцій держави, то потрібно відзначити, що довгий час в теорії держави і права признавалися тільки методи переконання і примусу. Не відмовляючись від їх використання і підкреслюючи певну ефективність дії цих методів на розвиток суспільних відносин та процесів, слід звернути увагу на те, що ускладнення управління суспільством вимагає різноманітності управлінських методів.

Можна назвати наступні укрупнені групи методів, за допомогою яких держава реалізує свої функції:

1) Метод нормативного правового регулювання.

2) Метод примусу, використовуваний при порушенні загальнообов'язкових державних приписів.

3) Метод рекомендацій, тобто орієнтації на конкретний варіант поведінки або дій, бажаних з точки зору держави.

4) Метод заохочення, що спонукає наслідувати цей варіант, який стимулює суспільно-корисну діяльність.

5) Метод договірного регулювання, що набуває в умовах демократично побудованої держави універсального значення. Останнім часом метод договірного регулювання набув широкого поширення не лише у сфері приватних, але і публічних інтересів.

6) Методи нагляду і контролю. Зокрема, держава здійснює ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, а також діяльності некомерційних організацій, стандартизує продукцію, роботи, послуги, видає сертифікати, що засвідчують їх якість, та ін. У виконанні функції охорони прав і свобод особи, забезпеченні законності і правопорядку велику роль відіграє прокурорський нагляд за виконанням чинних законів і інших нормативних правових актів громадянами, державними органами, посадовцями. У будь-якій державі діють і спеціальні органи соціального контролю.

7) Метод інформаційного впливу на суспільство. Держава через засоби масової інформації сповіщає населення про прийняті нормативно-правові акти, державні рішення, формує громадську думку, цілеспрямовано регулює інформаційні потоки і так далі. Інформаційний вплив є побічно-регулятивною дією на свідомість, поведінку і вчинки людей, на створення інформаційного поля навколо конкретних політичних процесів, заходів, інститутів. За допомогою інформаційного впливу можливо як прискорити розвиток соціальних і юридичних конфліктів, так і локалізувати, пом'якшити їх.

Можн виділити й інші методи здійснення функцій держави, але названі є ключовими, засадничими для функціонування держави.

В правовій літературі під формами здійснення функцій держави розуміється: по-перше, діяльність основних частин апарату держави, специфічні види державної діяльності на відміну від діяльності недержавних організацій; по-друге, однорідна за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції.

Date: 2015-10-22; view: 407; Нарушение авторских прав